Чого ви навчалися?

Щоб дізнатися, чи є зв’язок між освітою, кар’єрним зростанням і ринком праці в Україні, ми запитали: Чого ви навчалися?

Віталій СТЕПАНЕНКО, директор з корпоративних фінансів інвестиційної групи «АРТ-Капітал»

— Багато хто думає, що вища освіта — це запорука успіху. У мене їх дві: перша — математична (мехмат КНУ ім. Тараса Шевченка), друга — економічна (Київський інститут економіки, менеджменту, банківської і страхової справи). І я переконаний, що здебільшого успіх залежить від бажання, цілеспрямованості та особистих якостей людини. У моєму випадку здобуття другої освіти було швидше даниною моді, можливістю розширити кругозір і підвищити рівень ерудиції.

А ось перша дуже допомогла в житті — математика навчила систематизувати інформацію, знаходити комплексні підходи для організації різних процесів. Хоча, знову ж таки, моя діяльність у сфері інвестицій почалася з великого талану: директор інвесткомпанії, куди я, не маючи профільної освіти, прийшов ще студентом, виявився випускником мехмату. Упевнений, що з математиків виходять відмінні фінансисти, він вклав у мене багато сил, за що я йому вдячний. Утім, зусилля мого наставника були б марними, якби я боявся роботи, не був ініціативним, відповідальним і орієнтованим на результат.

Андрій РОЗУМНИЙ, керівник відділу ризик-менеджменту ПроКредит Банку

— Я навчався в київському університеті, спеціалізувався на «економічній кібернетиці», а потім в університеті Франкфурта, зосередившись на питаннях фінансового менеджменту, контролінгу та управління ризиками, які мене цікавили. З часом оцінив якість отриманої в Києві теоретичної підготовки з базових економічних дисциплін та «аналітичного виховання», яке дає математика.

У Франкфурті опановував швидше прикладні аспекти вже вивчених і, як здавалося, надто теоретизованих дисциплін. Утім, відчуття того, що університетські знання, виявляється, можна застосовувати, з’явилося лише тоді, коли розсіявся серпанок перших мозкових штурмів, пов’язаних з робочими проектами з контролінгу спочатку в Берліні, а потім у Києві.

Саме робота у фінансових установах зі сформованими підходами до управління фінансами та ризиками дала розуміння бізнес-процесів у банку і, як наслідок, знання та навички ризик-менеджменту. Загалом якщо освіта дає відповідь на запитання «чому?», то практика відповідає «як саме?». У роботі важливим є і те, й інше. Понад те, вже працюючи, усвідомлюєш, що освіта — процес постійний, просто згодом він стає більш прицільним, бо вже знаєш, що тобі потрібно. Для мене способом розширення й оновлення вже застосованих знань (а отже, інвестицією, яка починає окуповуватися вже наступного робочого дня) стала підготовка за програмою CFA.

Аріна САТОВСЬКА-ЛИТВИНЕНКО, директор PR-агенції «Пі Ар Пі Україна»

— Коли 10 років тому PR-гуру Г. Г. Почепцова (тодішнього завідувача кафедри міжнародної інформації у КІМВ) запитували, як будуть працевлаштовані його студенти, він відповідав: «Надзвичайно успішно. Але через 10 років». Згодом Почепцова «пішли», студенти, не дочекавшись формування PR-ринку, розбіглися: хто в рекламу, хто в МЗС, хто в СБУ, а ринок задихається від браку кадрів — розрив між попитом і кадровою пропозицією просто колосальний.

Я керую PR-агенцією, у моєму випадку пророцтво Почепцова збулося. Думаю, що проблема системи освіти в Україні у тому, що практичні дисципліни викладають переважно люди, які ніколи всерйоз не практикувалися. Теоретики підробляють на політиках і читають абстрактні курси студентам.

Утім, будь-яка освіта — це пошук золота в піску: треба перелопатити тонни інформаційних відходів, щоб викристалізувати те головне, що стане стрижнем професійної кар’єри. І вже на нього нарощувати досвід, нові знання. У моєму випадку такими стрижнями стали базова теорія комунікацій, технології інформаційного впливу і журналістика.

Олег ДЕМЧИК, начальник відділу маркетингу ТОВ «Версія системс»

— Закінчив КПІ за спеціальністю «автоматика та управління в технічних системах». Так чи інакше, моя робота після інституту була пов’язана з технікою, але освіта слугувала лише основою, на кожній наступній роботі доводилося перенавчатися заново. Усі постінститутські знання здобував сам шляхом самоосвіти — жоден з моїх роботодавців не практикував програми навчання працівників.

Не беруся стверджувати, яка система освіти краща (західна вузькоспеціалізована чи вітчизняна широкопрофільна), все залежить від того, до якої компанії потрапляє молодий фахівець. Якщо процеси підприємства гранично структуровані, перевага віддається західній школі, якщо ж вони гнучкі — поєднанню західної освіти та вітчизняної.

Те, що інвестиції в навчання окуповуються, відчув давно: ще 1994 року, на своїй першій роботі я зацікавився графічним пакетом CorelDraw4.0, відчуваючи, що ці знання допоможуть мені заробляти більше. Тоді книга з цього продукту коштувала на ринку $3, а моя зарплата становила $10 на місяць (на ці гроші потрібно було утримувати ще дружину й дитину). Нелегко було зважитися на придбання книги, але дружина мене підтримала. Через місяць я досконало володів CorelDraw4.0, а ще через місяць витрати з лихвою окупилися. Керівництво вирішило, що мої знання марні і не захотіло підвищити мені зарплату, а ось вільний ринок їх оцінив.

Олексій ГНИЛУША, ведучий програм «Факти» і «Акули бізнесу» на каналі ICTV

— За фахом я вчитель російської мови і літератури. Уже в процесі навчання усвідомив, що можу здобути саме освіту, а не спеціальність. Гуманітарна освіта не лише вклала в мою голову знання, а й певним чином сформувала світогляд. За фахом працювати не довелося — російську не викладав. Досвід колег показав, що знайти роботу з такої спеціальності в Україні практично неможливо. А ось на моїй нинішній роботі гуманітарні знання — саме те, що потрібно.

Головне, щоб мізки правильно працювали. А навчитися нескладних технологічних речей просто, якщо ти не дурний. Вузька спеціалізація у деяких випадках важлива, але краще вона лягає на грунт широкої освіти. Адже, якщо ти чогось не знаєш (а все знати неможливо), важливо розуміти, де і як можна отримати ті чи інші знання. Думаю, що розмір заробітку залежить від освіти (у моєму випадку це так), але не менш важливо працювати якісно і вміти застосовувати набуті знання.

Юлія Черних, юрист фірми «Ілляшев та Партнери»

- Ступінь Магістра з міжнародного комерційного арбітражу (LL.M.) я отримала в Стокгольмському університеті (Швеція), у Відні (Австрія) стажувалася в Комісії ООН з міжнародного торгового права, вчилася у Турині (Італія) на післядипломному курсі з міжнародного торгового права. В Україні закінчила юридичний факультет Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. За освіту жодного разу не платила (вигравала гранти, вчилася за бюджетні кошти).

Працюю за спеціальністю 2 роки. Оскільки юридична професія дуже прив’язана до певної країни, до особливостей її правової системи, то в щоденній роботі постійно “експлуатується” диплом, отриманий саме у вітчизняному ВУЗі. У той же час, спеціалізована освіта в західних ВУЗах робить юриста більш підготовленим технічно (знання мови), а також дає краще розуміння певної спеціальності (в моєму випадку – міжнародне торгове право). Ідеальний варіант для українського юриста, напевне, – отримати нашу фундаментальну освіту та посилити її спеціалізованою західною магістерською програмою.

Див. ще по темі: "Не того навчилися"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар