Замикання накоротко

В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ

Президент Ющенко програє боротьбу за основні фінансові потоки прем’єру Тимошенко

Центр докладання лобістських зусиль на рівні керівництва країни зміщується кардинально. Відповідно до Угоди про створення коаліції демократичних сил у ВР 5-го скликання, підписаної НУ, БЮТ і СПУ, прем’єр-міністром буде призначено Тимошенко.

По суті, на відкуп їй віддано всі основні фінансові потоки держави, а точніше — перші посади у структурах, які безпосередньо беруть участь у формуванні цих потоків. ДПАУ, що забезпечує наповнення скарбниці; Мінфін, що формує державні витрати; Антимонопольний комітет, що контролює систему держзакупівель (як варіант, цим займеться Мінекономіки, що теж дісталося за квотою БЮТ); вугільне й аграрне міністерства, що дотують відповідні сектори... Загалом, під контролем Тимошенко, схильної до ручного управління й частого перегляду своїх же рішень, опиняється весь цикл перерозподілу національного доходу. У специфіці роботи аж ніяк не всіх складових цього циклу Тимошенко орієнтується настільки ж вільно, як у нюансах газових схем (НАК «Нафтогаз України» і Мінпаливенерго також очолять її креатури) і в питаннях власності (Фонд держмайна — аналогічно).

І навряд чи коаліція демократичних сил пропрацює весь період повноважень ВР 5-го скликання (тобто п’ять років), жодного разу не розглянувши питання про перепризначення прем’єра. Але час, щоб розвернутися, Тимошенко має — як мінімум, до завершення політреформи. Поки що, за Конституцією, єдиною підставою для відставки уряду (якщо не брати до уваги самовідвід прем’єра) є резолюція ВР про недовіру Кабміну, прийнята більшістю голосів. Ініціювати розгляд цієї резолюції можуть президент або третина депутатів парламенту (150 голосів). Однак ВР не може ставити на голосування питання про відповідальність уряду частіше одного разу за сесію, а також на своїй останній сесії або протягом року після затвердження урядової програми.

З погляду Юлії Тимошенко, необачно розпочати роботу, не убезпечивши себе від партнерів по коаліції як мінімум на рік: не випадково в угоді затвердження урядової програми заявлене як першочергове завдання коаліції. З погляду партнерів, ризиковано приймати програму Тимошенко, відпускаючи її уряд у вільне плавання, не уточнивши на рівні закону, до яких наслідків для уряду призводить розпад коаліції (і що, до речі, вважати таким). Бо зараз, з формального погляду, вихід з коаліції однієї із фракцій, приміром НУ, може бути компенсований вступом до більшості кількісно еквівалентної групи опозиційних депутатів. Нещодавно прийнята парламентська постанова про регламент ВР цього не забороняє.

Тоді як розділ XI коаліційної угоди, яким передбачено,

з-поміж іншого, що припинення діяльності коаліції (у тому числі вихід з неї однієї із фракцій) призводить до написання заяв про відставку прем’єром і спікером, — не більш ніж політична декларація, яка не матиме юридичних наслідків. Так само як і ті пункти угоди, якими НУ й СПУ спробували обмежити вплив Тимошенко. Перерахуємо їх для повноти картини:

— коаліція підтримує тільки ті законопроекти й постанови, які погоджені Кабміном і відповідають змісту коаліційної угоди;

— незгода фракції коаліції підтримати законопроект є фактичним використанням права вето;

— використання права вето однією з фракцій коаліції забороняє іншим її суб’єктам блокуватися з опозицією;

— рада коаліції (голови фракцій плюс по два представники від кожної) щоквартально розглядає результати роботи уряду й парламенту;

— уряд узгоджує з радою план законопроектних робіт;

— учасники (чиновники, депутати) зобов’язані виконувати рішення, прийняті радою й урядом, або піти із займаних посад за власним бажанням;

— не допускається публічна дискредитація офіційних рішень коаліції й Кабміну etc.

Усі ці пункти угоди процедурно імпотентні — їх немає ані в Конституції, ані в Регламенті ВР. І всі вони (два останні — особливо) свідчать не тільки про низький рівень довіри НУ, СПУ й БЮТ один до одного й програмні розбіжності між ними, а й про розуміння суб’єктами коаліції того, що кожен з них переслідує свої, далекі від реалізації задекларованої стратегії, тактичні цілі. І навряд чи ця ситуація зміниться, допоки деталі організації коаліції й механізми її взаємин з Кабміном не будуть прописані у відповідних законах. Ось тоді (коли саме — залежить від серйозності намірів учасників коаліції завершити реформування політичної системи) питання прем’єрства Юлії Володимирівни й стане руба. Або, як варіант, вилізе боком тим, хто у 2004 році зробив ставки на кандидата в президенти Віктора Ющенка, у 2005-му — не зумів ужитися з Тимошенко в одній владі, а у 2006-му — не зрозумів, що Ющенко вчисту їй програв. Малоймовірно, що президентське оточення зможе ефективно контролювати Тимошенко й впливати на її рішення, маючи в активі перші посади в силових відомствах і посаду спікера.

Реальним є інше — маючи в руках набір владних важелів і будучи в підвішеному стані, допоки програма уряду не затверджена, Тимошенко на посаді прем’єра не зможе (навіть якщо захоче) здійснювати економічні реформи, а, швидше, займеться своєю справою — боротьбою за владу й вирішенням точкових проблем. До кінця 2006 року коаліціанти планують прийняти закони про президента, про Кабмін, про нормативно-правові акти (з метою встановити їхню ієрархію), про центральні органи виконавчої влади, про опозицію. А до кінця I сесії ВР 5-го скликання — новий пакет конституційних змін покликаний удосконалити систему противаг між ВР, урядом і президентом.

Поки ж Коаліційна угода — єдиний документ, що обмежує владу нового прем’єра — не передбачає юридичної відповідальності за невиконання її вимог. Іншими словами, угода має статус не завіреного в нотаріуса шлюбного договору між чоловіком та жінкою, які не люблять один одного. Швидше за все, ситуація не зміниться протягом року з моменту призначення прем’єра. За цей час уряд не зможе (хоча б тому, що просто не встигне) втілити в життя жодну із запланованих реформ.

Слова й справи

Земельна реформа — одна з небагатьох, етапи якої визначені більш-менш чітко. До 1 грудня 2006 року, зокрема, до Земельного кодексу внесуть зміни, що забороняють продаж землі (сподіваємося, йдеться про землю сільськогосподарського призначення, а не ділянки під забудову) до створення умов функціонування ринку землі: завершення видачі актів права власності на землю, виділення ділянок у натурі, створення кадастру, встановлення меж територіальних одиниць тощо. Реалізацію цих заходів планують завершити до 1 січня 2009 року.

Газопостачання. Відповідно до угоди Тимошенко спробує (якщо дозволить Газпром) вибудувати співробітництво із країнами Центральної Азії й Росії на підставі «довгострокових, прозорих, взаємовигідних договорів без тіньових посередників». Чи є такою компанія «Ітера», в угоді не уточнюється. ГТС, при будь-яких розкладах із Газпромом, залишається власністю української держави.

Приватизація. Юлія Володимирівна буде врятована від необхідності давати неофіційні вказівки голові Фонду держмайна факсом (про цю практику Контрактам розповіла Валентина Семенюк — див. Контракти №20-2006). У випадку призначення на посаду прем’єра Тимошенко зможе вирішувати питання держвласності в телефонному режимі: посада голови ФДМ України — квота БЮТ. Однак через те, що «перехід до приватизації найважливіших підприємств» (йдеться, насамперед, про Укртелеком, Одеський припортовий завод, Турбоатом та інші, продаж яких законодавчо заборонено) хронологічно не визначений, навряд чи ці об’єкти будуть приватизовані найближчим часом.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар