У яблучко розбрату

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Після закінчення парламентської кризи Кабмін вийде з-під контролю і президента, і ВР

Попри блокування парламентської трибуни Партією регіонів, що ще більше затягнуло коаліційну епопею, політична конфігурація більш-менш визначена. Зрозуміло, інтрига збережеться, доки не буде здійснено призначення на різні посади й дано чіткі відповіді на ультимативні вимоги регіоналів — віддати парламентські комітети опозиції, відмовитися від синхронності голосування «спікер Порошенко — прем’єр Тимошенко» і дозволити ПР самій визначити губернаторів тих областей, у радах яких вона має більшість. Але ця інтрига так чи інакше укладається в уже визначені рамки: НУ, БЮТ і СПУ — влада, ПР і КПУ — опозиція. І зараз, не чекаючи, доки влада самоорганізується, а опозиція доб’ється від неї максимальних поступок, можна визначити низку системних проблем, з якими парламентська коаліція, Кабмін і громадяни неминуче зіткнуться після завершення торгів за посади.

Перша і головна проблема — незалежність уряду, який після призначення прем’єра стає фактично невразливим з погляду контролю. Бо президент не може відправити його у відставку, а парламент має право розглядати питання про відставку не частіше ніж один раз за сесію. Тобто Кабмін незалежно від способу його формування стає якоюсь самостійною силою. А з огляду на той факт, що коаліція має намір перетворити уряд на єдиний орган виконавчої влади, йдеться не просто про Кабмін, а про практично неконтрольовану владу, яка керуватиме країною всі п’ять років повноважень ВР. З натяжкою таку ситуацію можна вважати прийнятною (до того ж тільки на короткий проміжок часу) у двох випадках. Перший — якщо уряд однопартійний, тобто формується не коаліцією, а партією, що має більшість місць у парламенті (такої зараз немає). Другий — якщо уряд формується для реалізації якихось новаторських програм, чого теж не спостерігається.

Проблема № 2 — незавершеність конституційної реформи. Зауважимо насамперед, що в Конституції немає механізмів, які мають бути задіяні у випадку розпаду більшості. Невідомо, зокрема, які наслідки має розпад для уряду, чи необхідно проводити нові вибори до ВР, чи потрібно формувати коаліцію в іншій конфігурації тощо. Натомість є приклади, коли найменші неточності в тексті Конституції призводили до повного перекручення змісту тих чи інших її норм. Так, словосполучення «коаліція депутатських фракцій» (а не фракцій партій) дозволило з’явитися на світ ідеї «широкої коаліції», створеної з окремих депутатів. Слово «може» (стосовно розпуску парламенту) дозволило президентові заявити про те, що він не розпускатиме ВР, якщо вона не сформує більшість, хоча логіка системи, по суті, зобов’язує його це зробити.

Третя проблема — недовіра всередині коаліції. Найвідоміший її вияв (спроба влади синхронно обрати Тимошенко на посаду прем’єра, а Порошенка — на посаду спікера) дав зайвий козир опозиції, котра звинуватила владу в підготовці до порушення регламенту ВР. Не виключено, що в підсумку недовіра між учасниками коаліції призведе до її розпаду. І вже точно вона полегшить прем’єру контроль над «чужими» міністрами. Бо суспільство швидше повірить у те, що звільнення міністра спричинене розбіжностями в коаліції, а не бажанням прем’єр-міністра поставити на чолі того чи іншого міністерства свою людину.

Фрагментарність коаліції — четверта проблема. З трьох сил, що сформували більшість, тільки СПУ є справжньою партією, що претендує на реалізацію певного бачення розвитку країни. НСНУ і БЮТ складаються з політиків різної орієнтації та бізнесменів, які прийшли до ВР у кращому разі для захисту своїх інтересів. Коли їхній спільний уряд почне провадити якусь осмислену політику, це неминуче викличе суперечності всередині великих партій коаліції, тому що в них немає ані спільного бачення розвитку України, ані готовності жертвувати тактичними цілями (бізнесменів) заради цілей стратегічних (політиків).

П’ята проблема — силові відомства, контрольовані президентом. Позбавлений впливу на виконавчу владу, глава держави ризикує піддатися спокусі використати силовиків для контролю над Кабміном. Причому спокуса ця буде тим більшою, чим довше проіснує уряд. На практиці таке використання силових міністерств означатиме щонайменше повернення до закулісної політики «злочинного режиму Кучми».

Проблема номер шість — повернення до системи політичної безвідповідальності. Це вже ледве не сталося, коли всерйоз обговорювався варіант не фракційної, а депутатської коаліції. Ризик політичної безвідповідальності — один з основних у роботі нового уряду хоча б через його, Кабміну, непідконтрольність. А оскільки необмежена влада отримана урядом у результаті політреформи і ще не стала в очах політикуму усталеним фактом, вимоги ревізії реформи виникатимуть постійно. Понад те, заходи з поглиблення політичної реформи, передбачені коаліційною угодою, не передбачають вирішення жодної з розглянутих проблем.

Сьома проблема — відсутність чітких орієнтирів в основних політичних гравців. Поки що не відомо, буде президентська посада привабливою в сенсі повноважень чи ні. Відсутність Конституційного Суду і його рішень, що пояснюють спірні нюанси політреформи, робить безглуздими ставки на наступні президентські вибори. А це, своєю чергою, не дає можливості політичним гравцям виробити стратегію: за який приз — крісло президента чи прем’єра — слід боротися у змінених умовах. Якщо кроком до отримання призу є перемога на майбутніх парламентських виборах, то щонайменше двох гравців — НУ і ПР — така перспектива не влаштовує. Важко уявити, що ці партії доживуть до 2010 року в нинішньому вигляді.

Проблема восьма — бажання політиків законсервувати нинішнє становище й не допустити до участі в політичному житті інших конкурентів. Не випадково угода помаранчевої більшості передбачає підняття прохідного бар’єра у ВР до 5% — він є нездоланним для нових партій. І реалізація такого рішення була б катастрофічною для України, оскільки цілком очевидно, що ні влада, ні тим більше опозиція не здатні представити бодай трохи адекватні проекти розвитку країни. Гірше за те, всі нині діючі сили — проекти регіональні, а не національні. Отже, підвищення прохідного бар’єра законсервує деструктивну політичну дискусію на рівні «Захід vs Схід», «Росія — ЄС» тощо.

Дев’ята проблема — декларовані наміри помаранчевої коаліції. Безумовно, сама поява коаліційної угоди — крок вперед у розвитку вітчизняної політики. Над нею справді працювали: угода логічна, структурована, з багатьох питань містить конкретні рішення, які треба прийняти Кабміну та ВР, і, нарешті, заявлена як програма уряду більшості. Однак загалом прочитання документа залишає дивне враження. Позитив, що міститься в угоді, є, по суті, набором невиконаних обіцянок попередніх урядів. А відчутніший негатив — відсутність реальних орієнтирів і цілей Кабміну, що має намір керувати країною цілих п’ять років.

Видно, що над угодою попрацювали Мороз і Тимошенко, — документ перевантажений обіцянками чогось дати трудящим. А ось малому та середньому бізнесу присвячено аж півсторінки. Податкова система взагалі виноситься за дужки. «Реформування податкової системи України є тривалим процесом і потребує послідовності та наступності економічної політики, — запевняють коаліціанти. — Це вимагає законодавчого затвердження Стратегії реформування податкової системи України на середньострокову перспективу». Після чого, вочевидь, і настане щастя? Навряд чи. Бо вітчизняна корупційна модель управління грунтується на тому, що «наповнювачами бюджету» в Україні є близько сотні персонажів. Їх завжди можна зібрати в одному приміщенні й домовитися. Розвинений малий і середній бізнес потрібен країні не так для створення робочих місць, як для заміни руйнівного корупційного управління на щось цивілізованіше. Але цього, як ми зрозуміли, не станеться навіть у разі, якщо угоду справді реалізовуватимуть.

І, нарешті, одинадцята проблема — українська опозиція. Якщо у випадку з «позицією» справи кепські, то у стані ПР просто катастрофа. Для суспільства, звісно. Почнемо з того, що нинішня опозиція доклала (і продовжує докладати) максимум зусиль, щоб такою не стати, хоча, щойно формуванням більшості зайнялися помаранчеві, є нею за визначенням. Причина прагнення регіоналів до влади очевидна — опозиційність категорично неприйнятна для людей, які хочуть налагодити зв’язки з державою для реалізації бізнес-інтересів. Не випадково програма регіоналів — це програма «позиції» навпаки. І оскільки влада, не обтяжена баченням перспектив внутрішньої політики, зосередилася на зовнішній, те саме зробила й опозиція: НАТО — не НАТО, ЄС — ЄЕП тощо.

Узагальнюючи, зауважимо, що опозиція в Україні — це погіршена версія влади, оскільки, на відміну від неї, навіть не вважає за потрібне приховувати корупційну орієнтацію. Тим часом це досить неприємно для суспільства, тому що відкладає старт перспективного розвитку на невизначений термін. Адже якщо владі не вдасться (а їй, швидше за все, не вдасться) створити умови для розвитку країни, то виборцям доведеться голосувати за опозицію, яка є гіршою, ніж влада. Особливо сумні наслідки цього у разі реалізації проекту підвищення прохідного бар’єра до ВР до 5%. З таким прохідним бар’єром і влада, і опозиція будуть поза конкуренцією.

Хоча, ще раз зазначимо, важко уявити, що ПР у своєму нинішньому вигляді доживе до наступних парламентських виборів. Уже зараз зовні стрункі лави регіоналів розділені на бізнесменів і політиків. Перші, що мають потребу в лояльності влади, не проти здатися на вигідних умовах. Позиція других, які виступають за забезпечення електоральної підтримки, непохитна. Поки що і ті, й інші регіонали набивають собі ціну безглуздою й нещадною опозиційною активністю, намагаючись витиснути з влади максимум посадових поступок і тішачи спостерігачів виконанням незвичної для себе ролі блокувальників парламентської трибуни.

Слова й справи

Бюджетна реформа. Перші її проблиски учасники коаліції очікують не раніше ніж у 2008 році — держбюджет на цей рік обіцяють підготувати з урахуванням системних змін у податковій і бюджетній сферах. Хоча безумовним позитивом держбюджету-2007 може бути те, що при його розробці влада зафіксує питому вагу витрат і дефіциту у ВВП на рівні 2006 року (тобто теоретично фіскальне навантаження на економіку зрости не повинно). А також те, що всі учасники коаліції погодилися не збільшувати видатки держбюджету після прийняття бюджетної резолюції (це позбавить Мінфін і ДПАУ від латання дір, як це було цього року внаслідок прийняття відверто популістських соціальних законів).

Податкова реформа, як і раніше, обіцяна малому й середньому бізнесу. Тепер у формі середньострокової Стратегії реформування податкової системи (її повинні розробити до кінця 2006 р.). Не виключено, що вже у 2007-му за рахунок впровадження єдиного соціального внеску почнеться зниження навантаження на ФОП. Однак до вступу України до СОТ (до кінця 2006 р.) системних змін у фіскальному законодавстві, на жаль, не передбачається. А ось точкові будуть — учасники коаліції протягом 3 місяців зобов’язалися підготувати пакет митних змін з метою стимулювання роботи українських НПЗ за рахунок підвищення ставок на імпорт нафти й нафтопродуктів.

Тендерна реформа. Щодо неї в коаліційній угоді висунуто лише одну пропозицію: «Спрощення процедур держзакупівель і використання сучасних інформаційних технологій з метою підвищення їхньої оперативності й об’єктивності». Небагато, якщо врахувати, що обсяг наскрізь корумпованого ринку держзакупівель перевищує 20 млрд грн щороку — ресурс, достатній для того, щоб підняти середній бізнес не на словах, а на ділі. Втім, що стосується цієї сфери, у Тимошенко можуть бути свої плани — торік, нагадаємо, вона призупиняла дію закону про держзакупівлі (!) постановою Кабміну з метою переключити на себе тендерні потоки.

Очікування

Дмитро СВЯТАШ, Партія регіонів (пов’язують з корпорацією «АІС»)

— Практика першого прем’єрства Юлії Тимошенко не дає підстав очікувати від неї зважених рішень. Втім, усі сподіваються, що Юлія Володимирівна на посаді прем’єра не займатиметься популізмом і зрештою серйозно ставитиметься до вирішення економічних проблем. Є надія, що вона проведе коректні переговори з Росією щодо газопостачання, адже махання шашкою точно призведе до зростання ціни на газ. Що стосується питань близької мені автомобільної галузі, то я дуже хотів би, щоб уряд Тимошенко в них не втручався. Зараз у парламенті присутні представники практично всіх потужних компаній, що працюють на автомобільному ринку. Ми обов’язково зберемося і з’ясуємо, які законодавчі зміни потрібні, аби зростання галузі було збережено, і повідомимо уряду про наші ініціативи. Хоча, за великим рахунком, галузь, темпи зростання якої становлять 20-30% на рік, краще взагалі не чіпати.

Сергій БУРЯК, БЮТ (асоціюють з Брокбізнесбанком)

— Зверніть увагу: Кабміну досі немає, коаліції до недавнього часу не було, а економіка зростає. Це зайвий раз підтверджує, що чим менше держава втручається в економіку, тим краще. Я відповідно очікую від Юлії Володимирівни політику мінімального втручання держави в економічні процеси. В коаліційній угоді детально викладені заходи, які мають реалізувати парламент і уряд для розвитку фондового ринку. Переконаний, що це буде легко виконано, адже парламентська більшість для прийняття відповідних законів існує і в неї є розуміння, що ці закони потрібні для розвитку української економіки. Коаліційні домовленості не зв’язують руки Тимошенко, адже, з одного боку, угода не містить чітких термінів реалізації того чи іншого положення та зафіксованих планових показників, відтак Тимошенко важко буде в чомусь звинуватити. З іншого — в реалізації задекларованої стратегії зараз зацікавлені усі ключові гравці.

Володимир ПОЛЯЧЕНКО, Наша Україна (почесний президент холдинга «Київміськбуд»)

— Перш за все уряд Тимошенко вирішуватиме питання енергоносіїв, від якого залежить розвиток усіх галузей української економіки. Водночас він продовжить політику уряду Єханурова, спрямовану на запобігання інфляції та впровадження енергозберігаючих технологій. Для нашої галузі це важливо, адже рівень цін на матеріали (особливо цемент і метал) безпосередньо впливає на собівартість будівництва. Рік тому Юлія Володимирівна серйозно цікавилася реконструкцією п’ятиповерхівок. У Київміськбуді відбулася виїзна нарада уряду, де розглядали це питання. Навіть розроблено відповідний законопроект, який, на жаль, не було прийнято. Гадаю, прем’єр таки реалізує свої напрацювання. Але розвиток будівельної галузі більшою мірою залежатиме від особистості міністра будівництва, від його вміння привертати увагу прем’єра до галузі. На жаль, про неї немає жодних згадок у коаліційній угоді, де виписано лише стратегію реформи житлово-комунального комплексу, реалізація якої потребує чимало часу.

Сергій МАТВІЄНКОВ, СПУ (близький до керівництва ММК ім. Ілліча)

— Усі очікують від Тимошенко вирішення газової проблеми, адже і власники, і керівники потужних підприємств зараз перебувають у підвішеному стані — їхні плани напряму залежать від того, якою буде ціна на газ. Промисловці очікують, що уряд сяде з росіянами за стіл переговорів і розставить усі крапки над «і». Я вже вийшов з віку мрій і не розраховую, що завтра газ подешевшає. Але всі ми сподіваємося на те, що Тимошенко поставить систему газопостачання під жорсткий контроль держави, а не приватних структур. Уряд також має приборкати природні монополії, які фактично вийшли з-під державного управління. Антимонопольний комітет України і відповідне законодавство не працюють. Укрзалізниця, наприклад, викручує руки металургам. Крім того, першочерговою є проблема ПДВ — правила адміністрування цього податку мають нарешті бути поширені на всіх, практику продажу привілеїв потрібно викорінити. Навіть якщо про це в коаліційній угоді немає жодної згадки.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар