Малюнок з натури

Інна АЛЕКСІЄНКО, Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Дизайнер Айна Гасе самостійний бізнес почала, залишившись із двомісячною дитиною на руках. Для старту вистачило $2 тис.

Її університети

Чому ви вирішили стати дизайнером одягу, адже не вміли навіть малювати?

— Ще в дитинстві придумувала й шила одяг собі та подружкам. Виросла я в селі на Черкащині, у нас вдома завжди було багато тканин — раніше до свят прийнято було дарувати тканини. Я вибирала найкращу і... шила погано, оскільки не знала, як це правильно робити. У мене виходили одноразові речі, які після першого прання годилися лише на ганчірки. Коли підросла, вступила до Черкаського швейного технікуму, де й навчилася професійно шити та кроїти одяг. За розподілом потрапила в ательє. До клієнтів не допускали — давали готові ескізи, я робила викрійку і шила. Мені цього було недостатньо, тому вирішила вступити до Київського інституту легкої промисловості.

Вступили?

— Ні. З’ясувалося, що треба вміти малювати. І тоді тато взяв мене за руку й завів до черкаського художника. Той поставив переді мною чашку, поклав ложку, дав аркуш паперу, олівець, гумку і сказав: «Як бачиш, так і малюй». Намалювала, як могла. Художник подивився і сказав, що малювати я буду. Він завів мене до дитячої художньої школи, там я чотири місяці разом з дітьми навчалася азів малюнка, живопису, композиції. У 1995-му, після року навчання на підготовчому відділенні, я вступила до інституту легкої промисловості.

В інституті ви вчилися у відомих вчителів?

— Так. Мій викладач — Ольга Степанівна Мамчич. Її учні — відомі дизайнери Юлія Гуральчук, Федір Савченко та Катя Оксанич. Вже тоді брала участь у дизайнерських конкурсах. На третьому курсі в студентському «Київські каштани» посіла перше місце.

А в інших конкурсах?

— Тоді мені це було непотрібно. У мене був хлопець, успішний і багатий. Я мріяла: ось закінчу інститут, вестиму світський спосіб життя — сидітиму вдома, прийматиму гостей.

Ваш хлопець навчався з вами?

— Ні. Він набагато старший за мене. Досить успішний бізнесмен, пізніше став депутатом Верховної Ради.

Прізвище назвати не хочете?

— Анатолій Семинога... Так ось, тоді, в інституті, я думала, що буду влаштована: вийду заміж, стану домогосподаркою і нічого не робитиму. Коли у 2000-му закінчила інститут, мій чоловік відкрив для мене салон «Студія Айна Гасе». Тоді я не думала, в яку суму обійдеться оренда приміщення, скільки потрібно грошей на зарплату працівникам, на тканини, чи прибутковий взагалі цей бізнес. Цими питаннями не цікавилася — за мене все прорахували. Салон проіснував чотири роки. Тоді писали, що він успішний. Я ж точно можу сказати, що збитковим він не був.

Хто були ваші клієнти?

— Українські бізнес-леді, багаті люди. Я створювала гарний одяг, він багатьом подобався.

Відомі клієнти у вас з’явилися завдяки чоловікові?

— І йому, і дизайнерським конкурсам, і телебаченню, і пресі.

Хто був вашим першим відомим клієнтом?

— Аня Турчинова. З нею я познайомилася завдяки Семинозі. Тоді ж у мене обслуговувалися заступник голови банку «Надра», головний юрист компанії «Нестле».

У яких конкурсах брали участь і як туди потрапляли?

— У конкурсі «Кришталевий силует» і в «10х10». Потрапила туди за запрошенням організаторів. Вісім разів я брала участь у конкурсах і завжди посідала призові місця: то перше, то друге, то знову перше. Лише торік вдалося отримати гран-прі. І на цьому я поставила крапку — більше не беру участі у конкурсах.

Тобто мета досягнута?

— Так. Думаю, що дизайнер не може весь час брати участь у конкурсах. Є якийсь період розкрутки, але потім потрібно гроші заробляти. Чотири роки я працювала заради задоволення, а два роки тому, коли пішла від чоловіка і залишилася одна з двомісячною дитиною, почала ставитися до свого бізнесу серйозніше.

У вас на той час були власні гроші?

— Ні. Я пішла горда і незалежна. Не вимагала від чоловіка ніяких аліментів. Власних грошей у мене не було. Все, що я заробляла в ательє, віддавала в сімейний бюджет. А коли вирішила розлучитися з чоловіком, спільний казан залишився на сильному боці.

Де ж ви взяли гроші для бізнесу?

— Позичила в друзів $2 тис., найняла двокімнатну квартиру для проживання і трикімнатну квартиру в центрі столиці для салону. Діяла швидко, тому що розуміла: ще півроку простою, й клієнти про мене забудуть.

Вам вистачило $2 тис., щоб тільки орендувати квартиру й офіс?

— І ще на дешеві швейні машинки і зарплату працівникам. Тоді в мене працювало чотири кравці й один конструктор одягу... Потім почалися випробування. Тільки-но переїхала в нову квартиру — мене пограбували. Винесли діаманти, деякі дорогі речі. Залишилися лише ті прикраси, які були на мені, — я їх швиденько заклала, тому що потрібні були гроші. Пізніше в моїй машині (через півроку після розлучення купила Опель за $3 тис.) розбили скло. Потім я потрапила в аварію, тоді знову пограбували квартиру. Мабуть, усі ці труднощі змінили мене, зробили витривалішою і...життя почало налагоджуватися. Уже через рік після розлучення з чоловіком я найняла офіс в іншому, кращому місці, купила нову машину і квартиру.

Дизайнер і бізнесмен

Коли ви почали співпрацювати з Луцьким шовковим і Херсонським бавовняним комбінатами?

— Через рік після того, як пішла від чоловіка. З комбінатами ми уклали контракт про створення нової торгової марки.

Як знайшли підприємства?

— Вони самі на мене вийшли. Власники комбінатів відстежували роботу всіх українських дизайнерів — їм сподобалися троє: я, Анісімов і Земскова-Ворожбит. Обрали мене. Ми почали співпрацювати і створили фірму «Поль Ноа Студіо».

Як побудована робота фірми «Поль Ноа Студіо»?

— Є експериментальний цех, створений на базі Луцького шовкового і Херсонського бавовняного комбінатів. Там я працюю головним дизайнером: малюю ескізи і створюю зразки тканин і одягу. Ми готуємо технологічну базу і «видаємо» певну кількість готового одягу, наприклад, 1000 штук.

Де реалізовують ці тканини й одяг?

— По всій Україні та в Москві.

Співпрацюєте з певними торговельними точками?

— Ні. Зазвичай працюємо з оптовими покупцями.

За якими цінами продається одяг торгової марки «Поль Ноа Студіо»?

— Чесно кажучи, я не в курсі. Знаю тільки, що власники ретельно прораховували її вартість, щоб це справді був одяг для середнього класу.

Назвіть хоча б порядок цифр.

— Залежно від виробу. Можливо, 100 грн. Або навіть менше. Але це собівартість. А з якими націнками одяг реалізують у магазинах, я не знаю.

Але ж багатих клієнтів ви не залишили?

— Ні, звичайно. У мене є салон «Айна Гасе». Донедавна також був бутик в Альта Центрі (Київ), але тепер його там немає — я найняла для салону нове приміщення.

Чому? Невигідно?

— Я не можу собі дозволити платити оренду просто так.

За якими цінами продавали одяг у бутику?

— Від 330 грн (вартість блузи) до $5 тис. (за хутряні вироби). Ціна залежить від тканини, з якої виготовлено одяг.

А яка рентабельність вашого бізнесу?

— У мене є бізнес-план на цей рік, маю сказати вам, що рентабельність дуже хороша.

«Дуже хороша» — це скільки?

— Я закладала в бізнес-план 12 бутиків по Україні і 3 — у Москві. Це новий проект, що стартує восени цього року (зараз вибиваю під нього кредит). Його рентабельність — до 50%. Сюди входять дизайнерські послуги плюс продаж одягу, взуття та аксесуарів у всіх 15 бутиках.

Хотілося б зрозуміти, на чому взагалі ви заробляєте?

— По-перше, на дизайнерських послугах за контрактом зі вже згаданими комбінатами: одержую зарплату плюс відсоток від продажу. По-друге, на дизайнерських послугах у салоні «Айна Гасе» (тканини і фурнітура — клієнтів). Поки що тільки так. Але з осені я зароблятиму більше. Роботу з експериментальним цехом буде розширено — почнемо шити обмежену кількість одягу для бутиків за виготовленими мною зразками. І я знову-таки зароблятиму на дизайнерських послугах плюс на продажу одягу, взуття та аксесуарів.

У яку суму обходиться пошиття сукні у вашому салоні?

— Я не хотіла б називати цифр.

Де закуповуєте тканини?

— Якщо потрібен ексклюзивний матеріал, то беру його в київському салоні тканин «Бета-Віста». Значно рідше в Нота Бене та інших київських магазинчиках. Зараз в Україні можна купити хороші тканини, а раніше доводилося їздити до Італії.

Там набагато дешевше?

— Звичайно, дешевше. Тут націнки 100% і більше. Але зараз не можу витрачати на це час — в Італії потрібно об’їздити кілька точок, щоб купити все, що необхідно. Поки що не було часу на це, але в майбутньому я відновлю ці поїздки.

А як ви збираєтеся заробляти на взутті?

— Знову ж таки на дизайнерських послугах: малюю ескізи. Матеріали — це турбота виробника. Він прораховує собівартість, вартість виготовлення та відпускну ціну. Я плачу тільки за пару взуття.

З яким виробником ви співпрацюєте?

— З вірменською фірмою «Дімарні». Ми детально обговорюємо моделі: матеріал, форму колодки.

І дорого беруть взуттьовики?

— Можу назвати тільки оптову ціну. Я замовляю відразу кілька пар для колекції, і мені надають знижки. Ціни приблизно такі: $250 за туфлі і $350 за чоботи. Якщо замовлення роздрібні, ціна буде вищою.

У вас обслуговуються тільки жінки?

— Ні, чоловіки також. Але їх значно менше, вони замовляють костюми — для них головне, щоб одяг добре сидів і був якісним.

Хто з відомих клієнтів-чоловіків у вас обслуговується?

— Таких, щоб були у всіх на слуху, немає. Переважно нотаріуси, юристи, банкіри, бізнесмени.

А з жінок?

— Аня Турчинова, Юлія і Женя Тимошенко, Людмила Омельченко, Марина Кінах, Олена Семиноженко, Наталя Вакуленко.

Чи багато примхливих клієнток?

— Вистачає. Але зазвичай вони не такого високого рангу. Що вища посада людини, то менше вона примхлива.

Як ви це пояснюєте?

— Напевно, таким людям уже нічого не треба доводити. Примхливі ті, котрі тільки-но починають чогось досягати. І ще домогосподарки — дружини багатих бізнесменів.

Що потрібно дизайнерові, щоб його помітили?

— Для того, щоб помітили, необхідно зробити щось помітне.

Але у вашому випадку свою роль зіграв заможний чоловік.

— На перших порах так. Але якби я не брала участі у конкурсах, не представляла своїх робіт, люди не довіряли б мені. Потрібно завжди брати участь у конкурсах і показах — це все досвід. Зшити колекцію або конкурсне вбрання — це неабияка праця. Пройшов захід — ти переглядаєш відеозапис, аналізуєш. З кожним конкурсом зростає якість твоїх виробів. Особисто мені допомагає мій інститутський викладач Ольга Мамчич — вона ніколи не лестить, каже, як є.

Основи фешн-бізнесу

Кого вважаєте своїми конкурентами? Як формуються конкурентні відносини на вашому ринку?

— На жаль, я ні з ким із дизайнерів не дружу. Приятелюю з Тарасом Краскіним і Людою Кисленко. Щодо конкуренції, то особисто я до дизайнерів не ставлюся як до конкурентів. Основа фешн-бізнесу — творча робота. Скільки дизайнерів — стільки й смаків, стільки й споживачів. У клієнтів такі різні смаки, що всі дизайнери можуть бути затребувані. В Україні фешн-бізнес поки що слабо розвинений, відтак ще зарано говорити про серйозну конкуренцію. Більшість українських дизайнерів не мають навіть пристойних салонів, не те що шикарних бутиків.

Чому?

— Для цього потрібно багато грошей. А в нашій країні отримання кредиту — проблема. Ось я взяла кредит (під новий проект. — Авт.) і розумію, що тепер доведеться працювати на банк.

Яку суму ви берете в банку?

— Дуже велику. Щоб у нашій країні купити нерухомість, потрібно багато грошей. Але я порахувала, що краще купити нерухомість у кредит, ніж платити орендну плату і жити під загрозою переїзду. Тим більше що, виплативши кредит, стану власницею столичної нерухомості.

Коли окупиться ваш новий проект?

— Усі 15 бутиків плюс взуттєва й аксесуарна лінії повинні окупитися за 1,5-2 роки. Для цього потрібно професійно працювати: з хорошою якістю, цікавою продукцією, грамотною PR-кампанією, експертною оцінкою. Всі західні компанії так працюють.

Але за шість років вашого перебування на ринку щось змінилося?

— Стало більше споживачів дизайнерських послуг. Багаті люди потрапляють у незручні ситуації. Тільки-но з’являються нові колекції в Санаханті або Стаціо (столичні мультибрендові бутики), забезпечені люди миттєво розкуповують там усі речі і взуття. Панянка за $10 тис. купує сукню і думає, що тільки в неї буде така. З’являється на світській тусовці, і виявляється, що ще в чотирьох дам такі самі сукні. Таким чином, наявність грошей не гарантує ексклюзиву. Люди тягнуться до дизайнерів. Вони вимогливі, і дизайнери, щоб зберегти клієнтів, змушені постійно підвищувати свою кваліфікацію. У підсумку колекції шестирічної давності і нинішні — небо і земля.

А ціни істотно зросли?

— Звичайно! У кілька разів. Мої співробітниці, наприклад, шість років тому одержували зарплату $100, і це було пристойно, зараз же знайти працівників на такі гроші неможливо.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар