Між «може» і «повинен»

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Про стабільність: Найдивніше, мабуть, в історії зі створенням парламентської коаліції — це позиція українського бізнесу, який, як відомо, «перебуває в очікуванні».

Правду кажучи, «в очікуванні» він перебуває досить давно — чи не з моменту інавгурації нинішнього президента. Не зупинятимуся на проколах нової влади, яка налякала підприємців обіцянками реприватизації. Йдеться не про великий бізнес, який міг постраждати у цьому випадку, а про бізнес загалом. Скажімо так, про прагнення бізнесу до «стабільності». Прагнення це призводить до величезних збитків і загальної стагнації економіки, але, вочевидь, підприємці готові терпіти в очікуванні кращих часів.

У принципі, стабільність — річ непогана. Щоправда, у нашому випадку не завадило б розібратися, про що саме йдеться. Адже якщо бізнес вважає, що зараз ситуація нестабільна, то, мабуть, ще порівняно недавно вона була стабільною і сприятливою.

І оскільки нічого іншого, окрім як «епохи Кучми», у найближчому минулому в нас не було, виходить, що саме цей період є еталоном стабільності для вітчизняного бізнесмена. Інакше кажучи, коли бізнесмен середньої руки говорить про «стабільність», він має на увазі не відомі та рівні для всіх правила гри, а певний розклад корупційних послуг, ситуацію, коли зрозуміло, кому і скільки «нести».

Що ж змінилося відтоді? Зрозуміло, що корупція нікуди не зникла, та й тиск держави не послабився, навіть посилився. Змінився хіба що публічний бік справи. Якщо раніше про те, що відбувається всередині державної машини, дізнавалися з чуток, то тепер ці процеси стали явними і відкритими. Ми бачимо, що політики борються за владу й піклуються про власні інтереси.

«Коаліціада» у цьому сенсі є найбільш показовою. Останнє радіозвернення президента є своєрідною класикою жанру, документом, який свідчить про те, що для будь-якого політика, коли він не перебуває під твердим контролем суспільства, власні інтереси завжди мають пріоритетне значення.

Нагадаю, що «коаліціанти» перед цим спритно звинуватили у зірванні процесу створення більшості Олександра Мороза, партія якого претендувала на одну-єдину посаду спікера. Наша Україна образилася на цю вимогу і заявила про вихід з переговірного процесу. Після цього президент виступив по радіо і сказав, що той, хто претендує на посаду прем’єра (Тимошенко), нехай і дбає тепер про створення коаліції. А також додав, що посади силових міністрів вважаються не «нашоукраїнськими», а «президентськими». І, зрештою, заявив, що не збирається розпускати парламент, навіть якщо той не створить коаліцію у потрібний термін.

Що буде після цього, скільки ще парламентаріям дається часу, невідомо. Незрозуміло також, навіщо було взагалі проводити вибори за списками партій і формувати уряд більшістю, якщо логіка цієї моделі легко руйнується одним рухом президента. А причина, як відомо, проста — Наша Україна у разі дострокових виборів отримає ще менше мандатів. Як бачимо, влада з часів Кучми не змінилася, інші лише умови, в яких вона існує, і ці умови (політреформа) просто зробили природу нашої влади більш очевидною.

Тому «очікування стабільності» — абсолютно непродуктивна поведінка. Адже цілком зрозуміло, що перспективи розвитку подій явно до неї не ведуть. Бізнесу залишається робити свою справу явочним порядком, нікого не чекаючи. І, до речі, тільки в цьому випадку з’являються шанси на те, що корупційна «стабільність» більше не знадобиться.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар