Інвестор з великим портфелем

Олена ШКАРПОВА, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ, Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Ризиковий інвестор Борис Йордан — практик російської ваучерної приватизації та кризовий менеджер НТВ — виходить на український страховий ринок

10 секунд на читання

В інтерв’ю Контрактам Борис Йордан розповів, що

1) коли бізнес сягає великих розмірів, він втрачає до нього інтерес

2) Леонід Кучма і його родина не були акціонерами Київстару

3) купив би Будинок прийомів Міністерства оборони України, але той не продається

Борис Йордан — людина, з появою якої на пострадянському просторі словник розмовної мови збагатився словосполученням «портфельний інвестор». 15 років тому молодий американський бізнесмен російського походження із західною освітою чи не перший з іноземних інвесторів усвідомив переваги роботи на дикому ринку. У середині 90-х ім’я Бориса Йордана преса згадувала чи не частіше, ніж Володимира Гусинського з Борисом Брезовським. «Связьинвест», «Норильский Никель», «Сиданко», Новолипецький металургійний комбінат — лише короткий список російських промислових активів, до переходу яких у приватну власність доклав руку Йордан і K. А покійний журналіст Forbes Пол Хлєбніков взагалі приписував Йордану сумнівну славу винахідника заставних аукціонів — продажу акцій держпідприємств в обмін на банківські кредити, результатом яких стало розставання Росії практично з усією важкою промисловістю. В Україні бізнесмен відомий як екс-інвестор Київстару — пакет акцій оператора, що зараз належить Telenor, колись був власністю інвесткомпанії «Спутник», що належала Йордану.

Сам Йордан про колишні досягнення згадує без ностальгії і з явним небажанням — мовляв, були проблеми з російською владою (наприклад, у 1997-му бізнесменові двічі відмовляли у в’їзній візі в Росію), якось вирішилися і крапка. Проте ладен із захопленням розповідати про проблеми страхових ринків Росії та України: бізнесмен протягом останніх двох років займається страхуванням, намагаючись перетворити компанію «Ренессанс Жизнь» на лідера російського та українського ринків.

Портфельний стратег

Ви портфельний інвестор чи стратегічний?

— Я працюю у сфері прямих інвестицій. Інвестую в різні сфери та різні країни. Моя спеціальність — розвиток нових бізнесів і виведення їх з кризи.

Наша стратегія — інвестувати або в бізнес, що тільки стартував, або в бізнес, що працює рік-два і чиї власники мають потребу в наших експертизі та грошах. Вклавши портфельні гроші, ми не сидимо склавши руки в очікуванні зростання капіталізації. Ми активно працюємо з нашими інвестиціями — беремо участь у засіданнях рад директорів, пишемо зрозумілі для банків бізнес-плани. У цьому наша відмінність від спекулянтів, що скуповують і продають акції.

У Росії чимало приватних фондів прямого інвестування. Чому вони не йдуть в Україну?

— У Росії не так багато фондів прямого інвестування. Їх, за великим рахунком, два — ми, тобто «Спутник», і Baring Vostok. Baring у Росії працює 10 років, у нас 15-річний досвід. Щоб працювати у сфері прямих інвестицій у Росії, необхідно мати глибоке знання ринку і дуже гарні відносини з місцевим бізнесом та владою. У Росію намагалися зайти багато великих західних ФПІ — Carlyle Group, TPG, але закріпитися на ринку їм не вдалося — просто не змогли знайти правильних партнерів.

Зате на російському ринку багато грошей, зароблених місцевим великим бізнесом на нафті, газі, металах. Великі ФПГ зараз диверсифікують свій капітал та інвестують в інші сектори економіки. Це, наприклад, група «Ренова» Віктора Вексельберга або «Интеррос» Володимира Потаніна.

У яких галузях ваші портфельні інвестиції?

— Я навіть не можу сказати точно — галузі постійно змінюються. Це й нафта з газом, і металургія, і високотехнологічний бізнес. Ми володіємо 20% акцій великої канадської нафтової компанії, а коли почали в неї інвестувати, вона була маленькою канадською нафтовою компанією.

За якими критеріями вибираєте бізнес для інвестування?

— Дивлюся на обсяг і потенціал ринку. Аналізую свої знання цього ринку, прикидаю, яких людей я можу під нього залучити. Дуже важко знаходити професіоналів.

Ви вважаєте себе американським чи російським бізнесменом?

— За національністю я росіянин, точніше маю російсько-українське походження. Моя родина емігрувала з Росії після революції 1917 року. Але насамперед вважаю себе бізнесменом. В усьому світі бізнес став глобальним. У мене є інвестиції в Канаді, Німеччині, Англії, Росії, Україні. Я розвиваю свої компанії, потім виводжу на біржі. Нещодавно інвестував 20 млн євро в німецьку компанію, що розробила принципово новий тип авіаційного двигуна. Коли ми вивели цю компанію на біржу, її капіталізація становила 500 млн євро. В Україні ми вклали в Київстар $30 млн, а сьогодні капіталізація компанії $5 мільярдів. Ось так потрібно працювати.

Чи правда, що родина екс-президента Леоніда Кучми була співвласницею Київстару?

— Я можу точно сказати, що пан Кучма і його родина не були співвласниками Київстару.

Піонер і акціонер

Як молодому 26-річному менеджеру вдалося стати партнером банку Credit Suisse First Boston й очолити філію в Москві? Це що ж такого він зробив?

— Я дуже хотів приїхати в Росію. У 21 рік закінчив бізнес-школу й виїхав до Південної Америки, пропрацював там три роки. А в 1991-му, коли у сферу моєї діяльності як фахівця з ринків, що розвиваються, потрапила Східна Європа, вирішив пошукати роботу в цьому регіоні й прийшов у банк Credit Suisse, що активно розвивався. Я запропонував їм попрацювати не тільки у Східній Європі, а й на російському ринку. Вони погодилися, і я поїхав у Росію. За перший рік роботи на новому ринку ми заробили більш ніж $100 млн. Це був рекорд для CS. Ми тоді фактично створили ринок цінних паперів, ваучерний ринок.

Ви були одним з ініціаторів ваучерної приватизації в Росії?

— Не зовсім так. Коли ми вийшли на ринок, ваучерна приватизація вже була запланована. Але вона існувала в проекті, і ніхто не знав, як її впроваджувати. Ось ми й переводили ваучерну приватизацію з проекту в життя. Самі запропонували свої послуги — допомагали створювати систему ваучерної приватизації, проводили перші в Росії ваучерні аукціони. 6 місяців безплатно працювали на російську державу. Потім, коли всього навчилися, відмовилися бути радниками держави — почали розвивати ринок і самостійно на ньому працювати. Створили біржі та офіси по всій країні. Скуповували ваучери на заводах, у містах, селах — скрізь. У нас була гігантська мережа. Багато сьогоднішніх брокерських фірм існують завдяки грошам, які ми залучили на Заході.

На які гроші створено Ренесанс?

— Було небагато своїх грошей і наш інтелектуальний капітал. Плюс ми залучили інвестора — Володимира Потаніна. Коли я йшов з Credit Suisse, то прийшов зі своїм бізнес-планом до Потаніна, і він погодився стати інвестором. Його Міжнародний фінансовий банк купив 20% нашого бізнесу.

А як залучали гроші в «Спутник»?

— Спочатку шукали інвесторів за межами Росії, вкладали кошти західних банків та інвестфондів. Сьогодні в «Спутнику» наш власний капітал, ми більше не управляємо грішми західних інститутів. Ми ні перед ким не звітуємо. Мої партнери — Дмитро Бакатьєв і Сергій Рябцов. Із Сергієм ми разом працюємо 15 років, з Дмитром — більш ніж 10 років. Щодня ми зустрічаємося й вирішуємо всі питання без зайвих формальностей. Це не означає, що ми не хочемо залучати зовнішніх інвесторів, але зараз у нас коштів навіть більше, ніж потрібно для розвитку бізнесу.

Скільки грошей в управлінні у «Спутника» і скільки з них особисто ваших?

— Усього $500 млн, а скільки моїх — не хочу говорити.

Як ви стали керівником холдинга «Газпром-Медіа» і відповідно російського телеканалу НТВ?

— Мене запросив великий західний інвестор, що був міноритарним акціонером НТВ і був втягнутий у конфлікт Газпрому та Володимира Гусинського. Він володів 6% пакетом Газпром-Медіа, і ці акції були вирішальними у війні Гусинського з Газпромом. Мене покликали як консультанта. Я намагався захищати інтереси цього інвестора, зрештою мене запросили очолити НТВ, щоб провести реструктуризацію та фінансове оздоровлення холдинга.

Ви знайомі з нинішніми керівниками Газпрому?

— Звісно. Той самий Олексій Міллер з’явився в Газпромі саме тоді, коли я прийшов до Газпром-Медіа. Мій досвід роботи з ним позитивний. Для Міллера медіабізнес був піщинкою в гігантському Газпромі. І все ж таки він приділяв мені багато часу, тому що хотів зрозуміти, як працюють eсі елементи компанії, якою він керує.

Збоку дії керівництва Газпрому виглядають надзвичайно агресивно. Яким чином можна домогтися компромісу з цими людьми?

— Я не можу і не збираюся радити Україні, як вести переговори з Газпромом. Можу лише сказати, що Міллер — професійний керівник. Коли він очолив Газпром, компанія коштувала менш ніж $30 млрд, зараз — $250 млрд. Я акціонер Газпрому, і мені приємно працювати з таким менеджером.

Скільки у вас відсотків Газпрому?

— Я ж не запитую, скільки у вас грошей.

Перестраховик

Чому ви йшли з інвестиційних компаній, у яких працювали?

— Я люблю створювати нове. Але коли бізнес сягає справді великих розмірів, мені стає нецікаво. Протягом останніх двох років я активно розвиваю страховий бізнес і бачу себе у страхуванні ще щонайменше п’ять років.

СК «Ренессанс Жизнь» ви теж плануєте продати через кілька років?

— Ні, це довгострокова інвестиція. Створюючи Київстар, ми розуміли, що не є стратегічним інвестором на ринку зв’язку. Прийшли, організували, продали стратегам — норвезькій Telenor. А ось у фінансовому бізнесі ми самі стратегічні інвестори. Розраховуємо залишатися на вашому ринку довго, років 70.

Кому належить СК «Ренессанс Жизнь»?

— Групі «Спутник» — 70% акцій, Європейському банку реконструкції та розвитку — 30%.

З ким має намір конкурувати СК «Ренессанс Жизнь» на українському ринку?

— За принципами, які нам близькі, тут працює тільки американська AIG (в Україні представлена компаніями AIG Україна і ALICO AIG Life. — Прим. Контрактів). Ще один серйозний гравець — австрійська GRAWE (в Україні — СК «Граве-Україна». — Прим. Контрактів). Але вони працюють за іншою схемою. А взагалі говорити про конкуренцію на ринку, обсяг якого становить $64 млн, просто смішно. Про конкуренцію складно говорити навіть у Росії, де застраховано близько 8% населення. А в Україні послугами страховиків користується щонайбільше 1% населення. Ми фактично створюємо ринок і тому на інші страхові компанії дивимося як на колег. Ось мине 2-3 роки, оборот ринку сягне сотень мільйонів доларів, тоді й почнеться конкуренція.

Якщо страховий бізнес в Україні так слабо розвинений, чому ви вирішили заходити на ринок?

— Ставку на страхування робимо саме тому, що цей ринок слабо розвинений, але потенційно це дуже масштабний бізнес. Причому він може стати великим доволі швидко. Немає сенсу починати проекти, де відразу видно стелю заробітків. Я звик інвестувати туди, де очікую швидкого зростання. В Україні це страховий, брокерський і банківський бізнес.

Але в нас є особливості для вашого ринку. Наприклад, у Росії ми почали зі страхування ризиків, а потім стали займатися страхуванням життя, а тут, навпаки, спочатку займемося «лайфом». Це напрям найперспективніший. Я хочу розвивати і страхування ризиків, але ми ще не визначилися, купувати існуючу компанію чи відкривати нову. Ми планували зайнятися страхуванням ризиків в Україні ще півтора року тому — хотіли купити «ризикову» компанію, але не змогли підібрати пропозицію, яка б нас влаштувала з погляду прозорості та її підходу до роботи.

Які ще галузі української економіки вам цікаві?

— Усе, що стосується фінансових послуг. Приміром, ми розглядаємо можливості роботи в банківському секторі, у секторі лізингових послуг.

А медіапроекти плануєте реалізовувати?

— Нещодавно ми були близькі до придбання одного українського телеканалу. Але потім вирішили відмовитися від угоди — побачили серйозні структурні труднощі. Також нещодавно вирішили піти з російського медіабізнесу, продали успішний видавничий дім, тому що не бачили перспективи великого зростання через монополізацію ринку. В Україні, як і в Росії, основні медіа контролює вузьке коло людей. Наприклад, монополізований продаж реклами на телеканалах. У вас телеканали контролюють три групи, і вони розділили між собою рекламний ринок.

Чи правда, що російські бізнесмени інвестують в Україну, тому що російська влада не вітає укрупнення приватного капіталу?

— Приклад Росії підтверджує: не можна нав’язувати якусь стандартну демократію на всі країни. Якщо українці вважають, що побудують чисто європейську демократію, то вони помиляються. Кожна країна має свої культурні, релігійні особливості й будує демократію по-різному. Росію так звана демократія в 90-х роках привела до великих потрясінь і хаосу. Важко вкладати гроші і за нестабільної політичної обстановки. Тільки-но політична ситуація в Росії стабілізувалася, незалежно від того, подобається мені така стабілізація чи ні, обсяги прямих інвестицій суттєво зросли. Для нас, бізнесменів, не має значення, хто керує країною, нам важливо знати, що наші гроші не відберуть і що ми спокійно працюватимемо. Те ж саме і в Україні. Як тільки ситуація більш-менш стабілізувалася, пройшли вибори, стало зрозуміло, що економіка розвивається у правильному напрямку, тоді й пішли інвестиції.

Багато українських політиків стверджують, що призначення Юлії Тимошенко прем’єром злякає закордонних інвесторів. Вас лякає її радикалізм?

— Я не можу оцінити роботу Юлії Тимошенко як прем’єра. Вона керувала урядом недовго і в період політичної нестабільності, коли країна була розколота на російську та українську частини.

Чому великі компанії, мільярдери зі світовим ім’ям, перед тим як почати інвестувати, обов’язково зустрічаються з президентом країни?

— Не знаю. Можливо, за старою російською традицією.

З ким із українських політиків потрібно мати хороші стосунки, щоб почати бізнес в Україні?

— Я намагаюся уникати держави, чи це українська, російська чи американська. Чим далі від влади, тим легше працювати. Водночас я завжди підтримую хороші стосунки з політиками, знайомий з багатьма людьми в українському уряді, і якщо в мене виникнуть проблеми, завжди зможу до них звернутися. Поки що ми задоволені спілкуванням з українською владою і не бачимо якихось перешкод у розвитку нашого бізнесу.

Чим ваші пращури володіли до революції?

— Моя бабуся — з відомої в ті часи української родини Гудим-Левковичів — була фрейліною при дворі російського імператора. Дідусь закінчив Пажеський корпус. З бабусею вони жили в Петербурзі. У Києві в Гудим-Левковичів був дуже гарний будинок, сьогодні це Будинок прийомів Міністерства оборони України.

Ви не хочете повернути його собі?

— Дуже хочу і, напевно, зробив би це, але поки що будинок — власність держави, він не продається.

---

Кар’єра інвестора (схема)

2003 р. — президент фонду прямих інвестицій «Спутник» (створений Борисом Йорданом у 1992 році)

2001-2003 рр. — генеральний директор ВАТ «Телекомпания НТВ», генеральний директор Газпром-Медіа

1997-2001 рр. — президент МФК «Ренессанс Капитал» (створена у результаті об’єднання Міжнародної фінансової компанії та «Ренессанс Капитал»)

1995-1997 рр. — президент ІК «Ренессанс Капитал»

1992-1995 рр. — керуючий директор інвестиційного банку Credit Suisse First Boston у Лондоні, співдиректор Credit Suisse First Boston у Москві

1987-1992 рр. — співробітник відділу проектного фінансування американського інвестиційного банку Kidder Peabody, США; віце-президент GPA Group HLC, Південна Америка

1983-1987 рр. — студент університету Нью-Йорк, спеціальність — російсько-американські економічні відносини

1966 р. — народився в м. Сі-Кліфф, штат Нью-Йорк, США

---

Активи Бориса Йордана

Було

• Нафтова компанія «Сиданко»
• «Пурнефтегаз»
• ІК «Ренессанс Капитал»
• Новолипецький металургійний завод
• Київстар
• Московська міська телефонна мережа
• «Связьинвест»
• ІД «Афіша»
• Радіо «Європа-Плюс»
• «Комкор-ТВ»
• Газпром (міноритарний пакет)

Є

• СК «Ренессанс страхование»
• СК «Ренессанс Жизнь (Україна)»
• Новоросійське морське пароплавство
• Газпром (міноритарний пакет)

За інформацією відкритих джерел

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар