Степан Гавриш: Треба зробити так, щоб до парламенту не приходили «продавці провалів» на зразок Остапа Бендера

Розмовляв Андрій МИСЕЛЮК

Координатор парламентської більшості Степан Гавриш любить слова «діалог», «об’єднання», «компроміс», «стабільний розвиток», що віддзеркалює основні риси цього політика — неконфліктність, спокій, прагнення компромісу. Така тактика «малих справ» уже двічі приносила Гавришу політичні дивіденди: у Верховній Раді попереднього скликання ще тоді малопомітний депутат-юрист на хвилі «оксамитової революції» стає віце-спікером. У нинішньому парламенті лідери фракцій пропрезидентської більшості обирають Степана Гавриша координатором.

Фото Вiктора СКРЯБIНА: Степан Гавриш

У парламенті цього скликання Гавриш досить довго шукав своє місце. Будучи стовідсотково пропрезидентським політиком, він, проте, відмовився увійти до мегафракції «Єдина Україна». За його словами, у цьому штучному утворенні йому не вдалося б ефективно реалізувати себе як політика.

Навесні минулого року Степан Гавриш виступив з ідеєю створити між парламентськими колосами «Наша Україна» і «Єдина Україна» групу незалежних депутатів, яка стала б містком для діалогу між пропрезидентськими і опозиційними фракціями.

Однак лише на уламках «Єди», що розпалася, з’явилася група Гавриша під назвою «Демократичні ініціативи». Але тепер це була лише одна з сімох нових груп і фракцій, які за кілька місяців оголосили про своє об’єднання в пропрезидентську більшість...

Відчути себе «не першою, проте й не другою людиною» в цій більшості Степан Гавриш зміг кілька днів тому — ставши її координатором. До цього часу він багато разів намагався заявити про себе й інтереси своєї групи, але щораз сильніші парламентські й позапарламентські гравці «забували» взяти до уваги претензії «ініціативних демократів».

При формуванні уряду Януковича «Демініціативи» пропонували своїх кандидатів на посади першого віце-прем’єра, міністрів ПЕК і надзвичайних ситуацій. Намагаючись забрати парламентські комітети в опозиції, група Гавриша заявила про намір очолити «найласіший» комітет — бюджетний. «Демініціативи» також претендували на право очолити Фонд держмайна й Державну податкову адміністрацію.

Усі ці апетити залишилися незадоволеними. Зате днями лідер групи отримав посаду координатора більшості. Утім, в інтерв’ю «Контрактам» Степан Гавриш запевняє, що йдеться не про компенсацію. За словами координатора, для нього ця посада — певний проміжний підсумок політичної кар’єри.

Схоже, наразі Степан Гавриш справді знайшов своє місце — він уже не намагається бути незалежним будівничим мостів між владою і опозицією, лідером «руху неприєднання». Тепер він — офіційний представник пропрезидентських фракцій, спікер влади.

— Степане Богдановичу, як ви самі пояснюєте свою політичну трансформацію: навесні минулого року ви не ввійшли до фракції «Єдина Україна», критикували деякі її дії, намагалися створити депутатську групу з незалежних депутатів. Тепер ви — координатор тієї самої більшості, дії якої тоді оцінювали доволі критично?

— Призначення мене на цю посаду — класичний приклад еволюції. Еволюції людської і політичної. Якщо порівнювати пропрезидентські фракції в період існування «Єдиної України» та нинішню більшість, то можна констатувати: за неповний рік існування парламентська більшість здійснила свою трансформацію.

І хоча вона залишалася на програмних позиціях, задекларованих Президентом Кучмою, водночас більшість почала відігравати ключову роль у розвитку українського парламенту і парламентаризму загалом.

Мій прихід на цю громадську посаду пояснюється дуже просто. Проект політичної реформи, запропонований нині, є й моєю програмною метою як політика. Я бачу в цьому проекті серйозну зміну акцентів у розвитку української державності. У разі його реалізації має відбутися перетворення нинішньої влади — закритої і непублічної влади радянського типу — в сучасну публічну, прозору і досить політично відповідальну.

Саме це і стало причиною моєї згоди зайняти доволі гаряче крісло координатора більшості. Зрештою, це випробування для мене особисте. За цієї ситуації я не став відмовлятися від активної політичної позиції. Саме активна позиція і відповідає моїй політичній біографії.

— Які ж саме зміни сталися в розвитку парламентської більшості за рік її існування, якщо спочатку ви вступили до неї, а тепер ще й координуватимете її діяльність?

— Парламентська більшість дедалі більше задумується над проблемою національних інтересів. І приходить висновку, що, взявши спільно з урядом відповідальність за соціально-економічний стан в країні, більшість не уникне критики виборців на виборах. І це дає мені шанс вести дискусію зі своїми партнерами по більшості саме про національні цінності.

Останнє може стати основою для об’єднання у Верховній Раді не тільки фракцій більшості. Ідею відстоювання національних цінностей можуть підтримати і ті представники опозиції, чиї тактичні позиції збігаються з позиціями більшості.

— Тобто більшість нині думає насамперед про вибори і про кандидатуру на посаду Президента з-поміж своїх членів?

— І над цим теж. Але водночас вона думає і над програмою, яка може бути підтримана суспільством. За останній рік ситуація в країні змінилася, і є підстави сподіватися, що саме парламентська більшість надалі відіграватиме ключову роль у стабільному розвитку української держави. Тим більше, що в проекті політичної реформи закладено максимально відповідальну функцію більшості — вона залишиться до 2006 року. Незалежно від того, хто буде обраний Президентом.

— А ви не вважаєте, що «детонація» бурхливої підготовки до президентських виборів може «розірвати» далеко не монолітну більшість?

— Цілком можна уникнути розвалу більшості до 2006 року. Але я не сказав, що вона не розпадеться. І такий варіант розвитку подій можливий. Усе залежатиме, насамперед, від позиції вищих керівників державної влади, які виконують скеровуючу функцію для більшості, від діалогу з ними. Для мене дуже важливо мати прямий діалог з Президентом, прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради.

Це мені потрібно не з метою власного політичного зростання, а з метою організації дискусії навколо загальнонаціональних цінностей. І вже перші спроби таку дискусію організувати показують перспективність саме такого підходу. Бо саме від Президента залежатиме доля країни, її благополуччя у будь-чому.

— Чи відчуваєте ви, що з наближенням виборів загострюються протиріччя всередині більшості? Адже відразу кілька сил, що входять до неї, мають своїх потенційних кандидатів на посаду Президента?

— Вважаю за потрібне заспокоїти суспільство — парламентська більшість не має наміру висувати багато кандидатів на президентських виборах. Згідно із заявою шістьох партій, які входять до більшості, повинен бути один кандидат від пропрезидентських фракцій. Я також на такій позиції. До моменту визначення такого кандидата всередині більшості точитимуться досить складні дискусії.

І це, звісно, послаблює загальну позицію більшості. Але крок за кроком — і останні дні свідчать про це — ми рухаємося вперед і вчимося консолідувати спільні зусилля. Усередині більшості є чимало детонуючих проблем, які можуть будь-якої миті поставити більшість на грань кризи. Але координатор саме і повинен організовувати переговори, він повинен бути «інструментальною особистістю», яка використовує всі необхідні засоби задля компромісу через діалог.

— Чи можете ви хоча б приблизно назвати термін, коли фракції більшості зможуть назвати ім’я єдиного кандидата на президентські вибори?

— Такий термін не може бути визначений точно «за планом». Оскільки це виглядало б як рух за генеральною лінією партії, якої не існує. Але якщо до середини цієї осені ми не зрозуміємо, що у нас є кандидат у Президенти, в більшості можуть початися досить складні процеси внутрішніх дискусій, які послаблять і законодавчі, і політичні позиції більшості.

— Першим координатором більшості був Леонід Кравчук — дуже масштабна постать і один з лідерів фракції СДПУ(О), яка внаслідок своєї чисельності й впливу претендувала на чільне місце в більшості. Потім координаторами ставали, умовно кажучи, «неконфліктні фігури» з невеликих фракцій, які не претендували на лідерство: Олександр Карпов, Анатолій Толстоухов, тепер — ви.

Ця тенденція свідчить, що більшість стала нестійким утворенням, існуванню якого може загрожувати масштабна постать на посаді координатора?

— Ні, ця тенденція засвідчує, що нині більшість стає політичною інституцією в парламенті, політичною коаліцією, яка здатна не тільки декларувати ті чи інші принципи, а й захищати їх.

— Як сьогодні складаються відносини у фракцій більшості з Президентом? Пригадую, на одній з останніх прес-конференцій Леонід Кучма сказав, що він аж ніяк не має наміру втручатися в роботу депутатів і не збирається обмежуватися функціями «писаря», який підписує ухвалені парламентом закони.

— У нас дуже тісні контакти з Президентом. Вони недостатні аби мати спільну позицію, повністю узгоджену на всіх рівнях. Але з іншого боку, цих контактів достатньо, щоб спільно програмувати загальний хід розвитку подій. Президент особисто спілкується зі мною, керівниками фракцій більшості, іншими депутатами. І цей контакт стає дедалі глибшим і відчутнішим для нас.

Ми чудово розуміємо і його ситуацію, як голови держави, який повинен залишити після себе Україну з позитивними перспективами.

— Чи можна говорити про те, що у більшості справді консолідована позиція щодо проекту конституційної реформи, який готувався за активної участі Адміністрації Президента? Опозиція твердить, що не всі фракції більшості погоджувалися ставити підписи під цим документом, але під тиском Адміністрації Президента змушені були це зробити.

— Позиції фракцій більшості щодо підтримки саме цього варіанта реформи були досить узгодженими. Є певні упередження й тривоги, але ми постійно обговорюємо їх і сподіваємося, що вони поступово будуть усунені упродовж діалогу. Зауваження переважно пов’язані з позиціями депутатів-мажоритарників і стосуються положень про те, що депутат при виході зі своєї фракції втрачає мандат. Є також претензії і до пропонованої пропорційної системи виборів, за списками партій.

Є зауваження щодо самої пропозиції обирати Президента в парламенті. Але ці застереження не мають категоричного характеру. І в процесі дискусії ми відчуваємо, що кількість реальних партнерів як прихильників і фактичних авторів законопроекту зростає.

— Що до процесу формування більшості, який пропоновано в законопроекті. В усьому світі партії за підсумками парламентських виборів самі створюють коаліції, щоб сформувати уряд. А в законопроекті, одним з авторів якого ви є, записано, що партії зобов’язані це зробити протягом місяця. В іншому випадку Президент розпускає щойнообраний парламент. Навіщо цей дамоклів меч, який ззовні втручається у процес створення більшості, який, власне, мав би відбутися природним шляхом?

— Це дисциплінує політиків, примушує партії бути реальними парламентськими партіями, брати на себе реальні програмні зобов’язання перед виборцями. Повинна бути система стримувань і противаг. Норма про розпуск парламенту, неспроможного створити більшість, — один з елементів такої системи. Треба, щоб до парламенту не приходили маргінальні політики та бізнесмени, які з кожного питання починають торгуватися і «продавати провалля», як це робив Остап Бендер.

---

Досьє

Степан Гавриш народився 2 січня 1952 р. 1968—1970 — токар Івано-Франківського паровозоремонтного заводу. 1970—1972 — кресляр, технік, старший технік-архітектор Івано-Франківської філії «Діпромосту». 1972—1976 — студент, з 1976 — аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри кримінального права, заступник декана слідчо-криміналістичного факультету № 3, 1990—1993 — докторант, 1995—1998 — професор кафедри кримінального права Харківського юридичного інституту (Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого), доктор юридичних наук.

Народний депутат України 3—4 скликань.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар