Хід конем

Інна Алексієнко, Фото Світлани Скрябіної

Сестри Попови початковий капітал заробили на тренуванні та продажу коней. Через кілька років Наталя і Діана стали власниками найбільшого в Україні кінноспортивного комплексу

За словами Діани Попової, за українських коней поки що дають набагато менше, ніж за німецьких

Першого жеребця Наталя Попова купила за $1 тис. Причому заробляти на конях вона спочатку не планувала. «Жеребець був потрібен для змагань. Я з 11 років займаюся кінним спортом, — згадує Наталя. — Досить довго у мене не було свого коня, пересаджувалася з одного на іншого — щойно кінь виходить на певний рівень і починає перемагати на турнірах, його продають. Для спортсмена це дуже незручно. Тому придбала собі коня, тільки-но з’явилася така можливість».

Утім, Наталя пішла тим самим шляхом, що і її старші колеги. Підготувавши жеребця для змагань, продала дорожче. На виручені гроші купила вже двох жеребців. «Якщо кінь талановитий і постійно доводить це на змаганнях, ціна на нього з кожним турніром злітає. Буває, що й на сотні тисяч доларів», — пояснює Наталя цінову політику у своєму бізнесі.

Після кількох перепродажів Наталя зрозуміла, що її хобі може перерости у бізнес. Заробивши на підготовці та продажу коней непогані гроші, Наталя вирішила замахнутися на створення власного кінного клубу. До справи долучилася і її молодша сестра Діана. «У 1999 році під Києвом, у селищі Чубинське, орендували 11,6 га землі, точніше сміттєзвалища. Кілька місяців розчищали місцевість, вивезли 50 машин сміття. У Києві стільки землі навряд чи змогли б орендувати», — розповідає Наталя Попова. У 2002 році, з набуттям чинності Земельним кодексом, Попови землю викупили.

Наталя Попова впевнена, що кінноспортивний клуб вартістю $7 млн окупиться через 7-10 років

Прихід інвестора

Сестри Попови розвивають клуб у трьох бізнес-напрямах: тренування і продаж коней, конярство і прокат. На момент створення клубу ця ніша була порожня. За радянських часів українські кінні заводи славилися своїми кіньми — їх постачали не лише до кінноспортивних клубів «великого і могутнього», а й за кордон. Після розпаду Союзу, з припиненням держфінансування українські кінні заводи занепали. Багато з них були змушені розпродати поголів’я майже задарма, оскільки грошей на утримання коней не було — один кінь обходиться у щомісячні $150.

Коли наприкінці 90-х років Попови взялися за створення кінного клубу, виявилося, що в країні практично не залишилося української верхової породи. Багато коней були абсолютно непридатними для спорту — позначився брак належного харчування, та й селекцією після розпаду СРСР ніхто не займався. Тому для майбутнього клубу сестри закуповували коней здебільшого за кордоном, зазвичай у Німеччині.

Перших клубних коней розмістили у старій стайні, яку Попови отримали разом із земельною ділянкою. Незабаром збудували дві нові. Через рік, у 2000-му, почали будувати розважальний комплекс (критий манеж розміром 20 на 60 м, ресторан, готель, сауна, більярдна), який ввели в експлуатацію торік. Загалом на кінноспортивний клуб «Магнат» витратили $7 млн (витрати на будівництво, купівлю землі та коней). 20% інвестицій — гроші Попових. Решта — інвестора із США, компанії Palam International Servіces. «Раніше ми співпрацювали з цією фірмою в іншому бізнесі. Тому американці мали можливість розібратися, наскільки нам можна довіряти», — відповідає Наталя Попова на запитання, як вдалося переконати американців дати гроші. Діана додала: «Американці повірили в нас і в кінний бізнес. Адже на той час ця ніша була абсолютно незайнята. До того ж вони знали, як розвивається кінний бізнес в інших країнах і наскільки він перспективний». Попови впевнені, що проект окупить себе щонайбільше через 7-10 років.

Кінські ціни

Основний прибуток клубу «Магнат» приносить продаж тренованих коней. За помірну плату купують молодняк (віком 2-3 роки), виховують і тренують, через кілька років продають на кілька тисяч дорожче. Необ’їжджене лоша з хорошим родоводом у Німеччині можна купити за EUR3-5 тис., в Україні — за $1-3 тис. Однак Попови, як, утім, й інші українські конярі, воліють купувати коней у Німеччині, у країні з давніми традиціями конярства. Одних конеферм там близько півмільйона — є з чого вибрати. Крім того, у Німеччині існує державна програма підготовки коней. Досягши віку 2,5 року, потенційно перспективні коні проходять так званий керинг (відбір). Ці заходи влаштовують двічі на рік: на початку літа і восени. Судді оцінюють статуру, кмітливість, здібності коня. На керинги зазвичай з’їжджаються конярі з усього світу, щоб купити кращого коня. З 5 тисяч учасників відбору зазвичай відсіюють понад 95%. Коней, які пройшли керинг, готують до змагань. За EUR3-5 тис. у Німеччині можна купити коня, який ще не пройшов керинг, за відбірного доведеться викласти вже EUR40 тис. і більше. В Україні таких заходів не проводять, тому всі молоді коні коштують приблизно однаково недорого — $1-3 тис. Якщо кінь успішно виступає на змаганнях, ціна на нього щоразу зростає. Куплений учора за $3 тис. кінь завтра може коштувати $100 тис. А іноді й більше. Наприклад, олімпійський чемпіон коштує щонайменше $1 млн. Багато кінних заводів заробляють ще й на спермі чемпіонів. Одна тільки спермодоза може коштувати стільки само, скільки й лоша, — $3,5 тис.

До участі у великих змаганнях допускають коней віком від 6 до 20 років («кінський розквіт» настає вже у шестирічному віці). Проводять і молодіжні змагання, у яких беруть участь коні віком до 6 років (але не менш ніж 4 років). У Магнаті є як молодняк, так і цілком зрілі коні віком 9-10 років, які вже не раз брали участь у змаганнях.

Перемога в турнірах також обіцяє власнику коня хороші гроші. За кордоном призовий фонд престижних кінноспортивних змагань, як правило, становить кількасот тисяч доларів. Основну їх частину отримують саме власники коней, а не спортсмени. У Магнаті кінноспортивні змагання влаштовують з минулого року. «У вересні 2005 року ми провели міжнародний турнір серії «челендж» (молодіжний турнір). Наприкінці квітня відбувся міжнародний турнір з виїздки. У ньому взяли участь вершники зі Східноєвропейського регіону», — розкриває секрети бізнесу Діана Попова. Українські змагання поки що не найпрестижніші. Призовий фонд квітневого турніру становив $10 тис. Варто лише почати, кажуть Попови. Адже в Україні кінна індустрія тільки розвивається.

Союз рудих

Конярство — ще один прибутковий напрям Магната. Клуб утримує 12 конематок, кожна з яких щороку приносить по одному лошаті. Щоправда, виживають не всі.

Попови розводять українську верхову породу. Кажуть, довго їздили по кінних заводах, поки знайшли коней потрібної якості, тобто хороших виробників. Діана і Наталя мріють, що згодом українські коні цінуватимуться як німецькі, французькі та голландські. За радянських часів так і було. «Зараз за українських коней дають значно менше, ніж за тих самих німців. Причому купують коня в Україні, ставлять на нього німецьке тавро і продають у Німеччині у три-чотири рази дорожче. Були прецеденти, коли у нас купували коня за $60-70 тис., вивозили його в Німеччину, де продавали за $250 тис.», — обурюється Діана.

Селекцією займається Наталя. «Українську верхову кобилу зазвичай схрещуємо з німецькими жеребцями. Рідше — з українськими. Кожній кобилі добирається певний жеребець: враховуються темперамент, фізіологія. Полукровок запліднюємо тільки штучним шляхом, оскільки під час природного коні можуть отримати травму. Ніхто не ризикне жеребцем, який коштує кілька мільйонів. Сперму закуповуємо або в Німеччині, або в Україні. Одна спермодоза коштує EUR3,5 тис.», — розповідає Наталя.

Серед магнатівського поголів’я (96 коней) трапляється дуже багато буланих. Контракти припустили, що власникам клубу найбільше подобається саме ця масть. Виявилося, що, навпаки, не подобається. Так уже вийшло, каже Діана: «Був рік, коли народжувалися одні руді кобили. Над Наталею всі конярі жартували. Варто їй з кимось зустрітися, вони відразу єхидничали: «Ну як справи? Знову народилася руда кобила?».

За п’ять днів до відвідування клубу Контрактами одна з магнатівських кобил народила на світ лоша. Знову руде. Наталя каже, що поміняє його на білого: у друзів-конярів кобила народила біле лоша, запропонували обміняти на рудого.

Ех, прокатаю!

Розважальний напрям теж приносить Поповим непоганий дохід. Розважальний комплекс досить значних розмірів — приблизно чверть загальної площі клубу. «Будинок видається більшим за рахунок манежу, — пояснили сестри. — Завдяки тому, що манеж критий, можна цілий рік здавати напрокат коней і влаштовувати кінноспортивні турніри».

У прокаті як полукровки, так і чистокровні коні, для маленьких дітей — поні та віслюк. При цьому полукровки, на яких можуть кататися клієнти Магната, на змаганнях не виступають. Катають «відбраковані» коні.

Усі задоволення (сауна, більярд, ресторан, готель) у Магнаті не з дешевих. Тільки прокат коня обходиться у 100 грн за годину. Не дивно, що серед відвідувачів клубу тільки забезпечені люди. «Це елітарний вид спорту, і ми орієнтуємося саме на таку публіку», — зізналася Діана Попова. Втім, у магнатівців клієнтів не бракує. «Коли рік тому ми відкрилися для відвідувачів, клуб відвідували шість осіб на день. Зараз у нас можуть одночасно кататися п’ятеро відвідувачів. Є близько 30 постійних клієнтів», — розповіли власники клубу.

За словами сестер, Магнат відвідують досить відомі люди — Олександр Зінченко, Петро Порошенко, гендиректор компанії «Житло XXI століття» Олексій Бутенко, власник компанії «Чумацький шлях» Сергій Дорошенко, власник мережі магазинів «Кінний Світ» Анатолій Чириков. «Приїжджав до нас і Віктор Ющенко в період свого прем’єрства — ми тоді ще тільки будувалися, — відверто розповідає Діана. — Дехто тримає своїх коней у наших стайнях (послуга коштує $300 на місяць. — Авт.). Щоправда, відомі особистості в нас коней не купують. Вони купують коней для душі — спортивні якості тварини для них другорядні». Магнатівських коней зазвичай купують конярі і спортсмени.

Магнат — аж ніяк не єдиний кінний клуб в Україні. Тільки в Києві та області налічується понад 20 баз і клубів, де можна брати уроки верхової їзди (багато з них з’явилися наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років). Але, за словами Попових, поки що про жорстку конкуренцію говорити не випадає. Клубів, які розвивали б усі три бізнес-напрями, в Україні обмаль. Прямим конкурентом магнатівці вважають тільки дніпропетровський клуб Vasil.

---

До речі

Найбільшу суму за коня у 1983 році виклав один із шейхів роду Мактумів — $10 млн. Російський рекорд — $3 млн, заплачені в середині 80-х років за арабського жеребця з Терського кінного заводу. В Україні найдорожча покупка — полукровка за 1 млн грн.

---

Імениті стайні

Кіньми займаються багато відомих політиків і бізнесменів — деякі з них утримують стайні, а то й кінні заводи. Наприклад, своя стайня в екс-нардепа Валерія Коновалюка. У стайні бізнесмена Ігоря Єремєєва 11 коней. Любить коней і Нестор Шуфрич. За його словами, коли він жив на Закарпатті, володів стайнею, де утримували чотирьох ахалтекінців, одного тракененського і трьох арабських скакунів. Щоправда, коли переїжджав до Києва, роздав коней своїм друзям.

Славу найбільшого шанувальника коней мав Володимир Щербань. Сумський екс-губернатор володів кінним заводом у селі Пашкове Сумської області (Перший Сумський племінний кінний завод), на якому утримувалася більш ніж сотня першокласних скакунів: ахалтекінської та торійської порід, вестфальці, орловські та російські рисаки. Кажуть, що коней до Пашкова звозили з усієї України. Причому, як правило, вони діставалися екс-губернаторові Сумщини задарма. Ахалтекінець рожевої масті коштує не менш ніж $25 тис. — його Щербаню подарував конотопський бізнесмен. Подейкували, що ахалтекінець зі стайні казахського президента Нурсултана Назарбаєва. Перший Сумський племінний кінний завод продовжує працювати навіть після втечі екс-губернатора з України.

Колишній президент Леонід Кучма — теж великий любитель коней. У стайнях державної резиденції «Залісся» (створена в 1995 році за розпорядженням Леоніда Даниловича для прийому офіційних делегацій іноземних держав і міжнародних делегацій) утримується 14 скакунів. Коней Кучмі дарували колеги-президенти, приватні особи, представники громадських організацій. Племінного жеребця вартістю понад $20 тис. — подарунок Нурсултана Назарбаєва — у стайні «Залісся» уже немає. Цей кінь тепер живе у стайні дружини колишнього губернатора Київщини Тетяни Засухи — теж великої любительки коней.

---

Характеристика ніші (кінноспортивний комплекс)

• Річний обсяг ринку — $10-20 млн
• Дохідність бізнесу — від 30%
• Рівень конкуренції — низький
• Початкові інвестиції — від $3 млн
• Термін окупності інвестицій — 5-10 років
• Особливості — наявність зв’язків з кінними заводами та кінноспортивними клубами за кордоном, партнерські відносини з конкурентами, велика земельна ділянка

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар