Людина для суботи

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Не український бюджет створений для громадян, а громадяни для бюджету

Секвестр держбюджету, обіцяний керівництвом Мінфіну, — прийом не новий і добре опанований українською владою. Де-факто держава, яка управляє бюджетом вручну, завжди живе в умовах секвестру. Українська держава з чужими грішми поводиться легко і вільно. Це дає їй можливість, приміром, не моргнувши оком, записати в доходи неповернений ПДВ. Просто іноді влада повідомляє про свої наміри щодо грошей платників податків, і тоді це називається секвестром. Причиною нинішнього секвестру (що дозволяє керівництву Мінфіну говорити про нього вільно) є невизначений статус уряду.

За своєю суттю секвестр — це приведення видатків у відповідність з доходами з метою запобігання великому дефіциту держбюджету та його неприємним наслідкам або у формі інфляції, або у вигляді зростання держборгу. Заходи на кшталт секвестру обов’язково мають негативні наслідки. Причому в нашому випадку ревізія держбюджету насамперед свідчить про недієздатність держави.

Щоправда, цей факт має значення більшою мірою для іноземних партнерів. На внутрішньому ринку перегляд грошових потоків передусім вплине на тих, до чиїх планів входило їх освоєння, і опосередковано на економіку загалом. Наслідки такого гатунку належать до категорії макроекономіки, яка як інструмент придатна для опису далеко не всіх явищ економічного життя країни. Найбільш значущі наслідки виникнуть не так від формального перерозподілу бюджетних коштів, як від того, яким чином і за чий рахунок його проведуть.

Інтерв’ю пана Оперенка (докладніше на стор. 18-19) не залишає жодних сумнівів — держава має намір «працювати» із суб’єктами підприємницької діяльності. Інакше кажучи, балансувати держбюджет за рахунок збільшення дохідної частини. Ні, якісь видатки, вочевидь, скоротяться, але упор буде зроблено саме на доходи.

Тим часом з видатками справа досить цікава. Ніхто не приховує, що держава взяла на себе зобов’язання, яких вистачить на кілька бюджетів. (Про це не раз заявляв міністр фінансів Віктор Пинзеник.) Тобто апріорі припускається, що передбачені законом видатки не можуть бути здійснені. Також відомо, що вони включають утримання нікому не потрібної (насамперед у сенсі прямого призначення) армії, неймовірної за чисельністю міліції, «безплатних» медицини та освіти, які не лише не виконують своїх функцій, а й несуть безпосередню загрозу життю та безпеці громадян (армія й міліція — особливо). Величезну частку видатків становлять соціальні виплати. При цьому на допомогу з безробіття прожити неможливо, та й отримати її — теж проблема. До речі, задоволених рівнем зарплат немає ані в міліції, ані в армії, ані в медустановах.

Словом, головна бюджетна проблема України — не секвестр, а організація самих державних видатків. Розмазані, як каша по тарілці, вони нікому не допомагають і, за великим рахунком, ніякої економічної активності не стимулюють (якщо не брати до уваги наскрізь корумповані цільові програми і систему держзакупівель). Що ж стосується соціальних статей, які нібито стимулюють внутрішній попит, то якщо населенню України у вигляді допомоги видати по 10 грн, витрати вже становитимуть 470 млн, обслуговування платежів — ще стільки само. Дивно при цьому, що ні в кого не виникає сумнівів у користі таких кроків. Суми допомог і субсидій мало відрізняються від 10 грн, тому що прожити на них не можна. Отже, і користі від них мало. Однак усе це неподобство існує, і на нього ніхто не заміряється, оскільки це політично небезпечно.

Отже, ми вкотре виявляємося свідками дивної ситуації. Заради досягнення нікому не потрібних цілей держава готова посилювати тиск на бізнес, таким чином реально підриваючи добробут громадян, який забезпечує справжня економіка (так звана тіньова), а не та, що фігурує у звітах. Понад те, зважаючи на плановані заходи, можна очікувати чергового витка тінізації.

Держава вигадає нові способи відібрати гроші в населення, населення — нові способи їх приховати. Хоча загалом нічого не змінюється, окрім рівня довіри між громадянами і державою, що неухильно знижується, а відтак зменшуються шанси на результативні реформи, якщо навіть новому уряду спаде на думку їх здійснювати.

Утім, парадокс ситуації в тому, що звинувачувати за все це чиновників не можна. Вони виконують свою роботу і запропоновані їм функції. І якщо ДПАУ ставить собі за мету «наповнити бюджет», то нічого іншого, крім відбирання податків і зборів, очікувати від неї не випадає. У ДПАУ немає злого наміру, тут, як кажуть мафіозі в американських фільмах, «нічого особистого». Біда країни в тому, що в ній є кому збільшувати доходи, а скорочувати видатки нікому.

Причому відбирання доходів у підприємств законно і морально виправдане, адже вони не можуть працювати прозоро, а отже, завжди щось приховують, і це щось можна в них відібрати. Скорочення ж видатків (навіть їх просте упорядкування) неможливе без політичного рішення. А приймати такі рішення нікому. Чому? Навіть у таких беззмістовних текстах, як програми українських партій, легко знайти відповідь на це запитання. І тут уже виникають запитання до підприємців, які ці партії фінансували.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар