Контроль дефективності

Розмовляли Наталя ГУЗЕНКО, В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ

Голова Головного контрольно-ревізійного управління України Наталя Рубан стверджує, що бюджетних зловживань поменшало. Більшість з них узаконили

Наталя Рубан Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

10 секунд на читання

В інтерв’ю Контрактам Наталя Рубан розповіла про те, що:

1) «політичні фермери» одержують дотації не за посіви, а за документи

2) кожен другий тендер у системі держзакупівель проводиться з порушеннями

3) якщо не запам’ятовувати прізвища людей, які стоять за тими чи іншими підприємствами, — працювати спокійніше

Чи правда, що деякі бюджетні розпорядники відкатують до 10% суми бюджетного рядка керівництву Мінфіну ще на етапі підготовки держбюджету?

— Я не можу прямо відповісти на ваше запитання, оскільки наша служба — не слідчий підрозділ. Ми контролюємо не усні, а документально оформлені рішення — лобістські домовленості, наскільки мені відомо, документально не оформляються. Відповідно наші ревізори не можуть (і, в принципі, не повинні) фіксувати суми відкатів. Так, процес формування держбюджету в Україні не такий прозорий, як хотілося б. Однак фіксувати в актах ревізій ми можемо лише ті порушення, які було виявлено на підставі аналізу документів.

Чи означає це, що кошти держбюджету витрачають тим ефективніше, чим менше ви виявляєте порушень?

— Оцінювати ефективність використання бюджетних коштів ми почали порівняно недавно — до прийняття Бюджетного кодексу оцінювали здебільшого законність видатків. Під час підготовки держбюджету на наступний рік ми повідомляємо Мінфіну про невикористані резерви та нецільові видатки того чи іншого розпорядника.

На підставі яких критеріїв визначаєте ефективність витрати коштів?

— Держбюджети України вже три роки формуються на підставі цільових програм; кожна з них має паспорт, де зазначено результати, яких потрібно досягти в процесі витрати виділених коштів. У паспорті програми виставляються результативні показники та критерії для оцінки їх досягнення. Приміром, у паспорті бюджетної програми з підтримки АПК ставиться мета — збільшити валове виробництво м’яса.

Тобто зросли ціни на м’ясо, і можна вважати, що мету досягнуто?

— У випадку з АПК йдеться про реальне, а не номінальне збільшення обсягів виробництва. Тож розпорядник освоює бюджетні кошти на підставі затвердженого паспорта, а за підсумками року здає звіт про виконання бюджетної програми, додаючи до нього звіт про виконання запланованих показників. Якщо мети не досягнуто, ревізори планують проведення аудиту.

Простіше кажучи, розпорядники спочатку ставлять перед собою цілі, а потім звітують про їх досягнення?

— Не зовсім. Паспорти бюджетних програм розглядаються і затверджуються Мінфіном. Крім того, звіти розпорядників надходять до міністерства, яке доручає КРУ провести перевірки ефективності реалізації тих програм, де поставлені завдання не було виконано. Фактори відхилень можуть бути як об’єктивними (законодавчі зміни, зростання цін тощо), так і суб’єктивними (завищення видатків, заниження доходів, послуги консалтерів і т. ін.).

Як формується перелік підприємств, яким допомагає держава, реалізуючи, приміром, програму підтримки АПК?

— Порядок дотування сільгоспвиробників Міністерство АПК і Мінфін затверджують на рівні Кабміну у форматі постанови, де чітко прописуються категорія отримувачів бюджетних коштів, процедури фінансування та звітності. Приміром, цього року сільгоспвиробникам виділили близько 0,53 млрд грн на компенсацію витрат, пов’язаних з посівом озимих.

Чи справді в Україні існує каста «політичних фермерів», які нічого не сіють, а заробляють на наданні документів про посіви?

— Так, саме тому перед ГКРС поставили завдання простежити за тим, щоб цього року дотації дійшли до реальних, а не «політичних» фермерів. Тобто документи перевіряли і працівники місцевих управлінь сільського господарства, які отримують гроші в Держказначействі, і представники спеціально створених робочих комісій. Причому ревізори, зокрема, не тільки перевіряли документи і звіряли їх із земельними кадастрами, а й у непростих погодних умовах на вертольотах, конях, автомобілях виїжджали на ще засніжені поля, щоб перевірити, чи справді там посіяні озимі.

Чи правда, що була навіть цільова настанова — дотувати село до виборів?

— Справа не у виборах. Навпаки, на нас обрушився шквал критики: мовляв, ми, виїжджаючи на поля, займаємося не своєю справою. Але ж ревізори не перевіряли, як ростуть озимі, а дивилися, чи посіяв виробник, якого дотують, хоч щось. Причому цікаво: як тільки ми вийшли в поле, документів, заявлених на одержання дотацій, помітно поменшало. Заощадили близько 30 млн грн.

У видатках Міністерства аграрної політики є статті, що передбачають відшкодування витрат на посів ярових. Знову підете в поле?

— Так, ми знову підемо в поле. Але ви даремно іронізуєте — у структурі видатків МінАПК близько 50 програм зі своїми паспортами, і контролювати ефективність їх реалізації важко. Західноєвропейські фермери зазвичай отримують дотації адресно, з розрахунку на одиницю посівної площі або поголів’я худоби. В Україні, на жаль, усталилася практика, коли гроші отримують на обласному та районному рівнях на одиницю наданих документів. Щоправда, якщо говорити в цілому, то порушень в освоєнні бюджетних коштів зменшилося. Зараз для зловживань, як правило, створюють потужну правову базу. Особливо чітко це простежується в системі держзакупівель.

На підтримку вугільної галузі протягом кількох років виділяють від 3 до 5 млрд грн щороку. Ці видатки ефективні?

— Щонайменше доцільні. Хотілося б тільки, щоб цілі задавалися правильно. Насамперед підтримка має бути тимчасовим, а не постійним явищем, і це потрібно нормативно зафіксувати. Зараз, наприклад, деяким підприємствам невигідно працювати прибутково. А навіщо? Держава не тільки ПДВ відшкодовує, а й збитки покриває, прибутки можна розмивати. Ми регулярно пропонували Мінпаливенерго, і не втомлюємося пропонувати Мінвуглепрому закладати в паспорти бюджетної програми не тільки тимчасові критерії підтримки кожної шахти, а й результативні показники (наприклад, зменшення збитковості на 10% на рік). Знаходимо розуміння. Шахти, зокрема, поділено на чотири групи: прибуткові, балансуючі, збиткові (що готуються до реструктуризації) і такі, що підлягають закриттю. Бюджетні дотації отримують шахти другої і третьої категорій.

Хто визначає належність шахти до тієї чи іншої категорії?

— Головний розпорядник бюджетних коштів. Шахти щороку надсилають звіти Мінвуглепрому, а він оцінює їх на предмет можливої зміни категорії. При цьому крім прибутковості оцінюються глибина шарів, перспективи та складність видобутку, інші технічні нюанси. З погляду ревізора виключити суб’єктивізм під час визначення категорії шахти можна тільки завдяки своєчасній і повній оцінці звітних показників. Резолюції аудиту ефективності роботи шахт ми регулярно надсилаємо до профільного міністерства.

Ваші резолюції є обов’язковими до виконання?

— Так — якщо йдеться про ревізію та виявлені порушення. Ні — якщо в процесі аудиту дано рекомендації щодо вдосконалення управління фінансами. Ми, звісно, не технологи і можемо помилятися, але, розуміючи підгрунтя того, що відбувається, плануємо поділяти рекомендації на три групи за ступенем важливості та обгрунтованості.

На які групи поділяти рекомендації, якщо програма апріорі неефективна?

— Проблема актуальна. Приміром, за результатами останньої інвентаризації програм місцевих бюджетів можна зробити висновок, що багато з них були прийняті перед виборами навмання і не мають чітких оцінних критеріїв. Не може бути програмою фінансування окремо взятого об’єкта. Більшість псевдопрограм мають схожі цілі — отримання грошей або загравання з електоратом.

У випадку з програмами національного значення, які розраховані на кілька років, проблема інакша — знайти відповідальних за їх невиконання практично неможливо. Цього року Мінфін і Мінекономіки намагаються розробити новий підхід до стратегічного планування. Передбачається, що буде визначено не тільки кінцеву мету (у перспективі 5-10 років), а й проміжні цілі.

Хоча б одна стратегічна програма нашої держави має кінцеву, вимірну мету? Якщо так, то яку?

— Питання наболіле. Більш-менш чітко свої бюджетні програми виписує Міністерство аграрної політики. Щоправда, сільське господарство — це така галузь, на ефективність якої впливають не тільки дотації, а й погода.

Чи можете ви назвати політичні групи, що лобіюють ухвалення найбільш неефективних стратегічних програм?

— Намагаюся не запам’ятовувати прізвищ людей, які стоять за тими чи іншими підприємствами, — працювати спокійніше.

Наскільки ефективно держава щороку витрачає близько 20 млрд грн, передбачених на закупівлю товарів, робіт і послуг?

— О, це ціла історія! Оцінюючи ефективність системи держзакупівель, ми орієнтуємося на два параметри — рівень конкурентності середовища та економію бюджетних ресурсів. Де-юре конкурентне середовище в Україні існує — більш ніж 68,6% торгів (14,2 млрд грн), проведених у 2005 році, були відкритими. Кількість закупівель в одного учасника була мінімальною — 15,3%.

А ви звернули увагу, що питома вага закупівель в одного або обмеженої кількості учасників знизилася після того, як збільшили граничну суму, у разі перевищення якої закон зобов’язує замовника проводити тендер?

— Звісно, але багато замовників і раніше дробили закупівлі, щоб не проводити тендери. Проблема в іншому — кожен другий тендер супроводжувався суттєвим порушенням процедур. Грубо кажучи, третину бюджету було витрачено непрозоро. Типове порушення — розпорядники переглядали цінові умови пропозиції постачальників уже після укладення угоди. Причому (що цікаво!) на законних підставах. Я вже мовчу про те, що випадки визначення переможця не за ціновою пропозицією, а за якісними характеристиками товарів (або відкатами?) є швидше типовими. Законодавчих дірок море.

Розпорядники постійно нам телефонують, не знаючи, що робити. Контролер помінявся — замість Мінекономіки питаннями контролю займається Антимонопольний комітет. Фактично галузь монополізувала громадська організація, яка і роз’яснення дає, і тендери проводить, і перевірки здійснює. Навіть нас, ревізорів, змушують розміщувати платні оголошення про тендерні закупівлі на сайті комерційної структури. Словом, до закону потрібно терміново вносити зміни.

Закон коригували не раз. Мінекономіки чомусь підтримувало всі зміни, які ухвалювала ВР, крім останніх. Чому?

— Запитання риторичне. На сьогодні проблема вийшла за межі відносин Мінекономіки та громадських організацій. В умовах, що склалися, ніхто не може працювати. Ми ходимо на ревізії і, як лакмус, вбираємо в себе все, що законом не врегульовано або врегульовано дивним чином. Висновок — треба щось міняти. Навіть МОЗ зараз не може закупити ліки — гроші на розміщення платних тендерних оголошень не передбачені його бюджетним розкладом.

Можливо, все на краще: секвестр держбюджету проводити не треба?

— Ціную ваш гіркий гумор. Якщо ситуація в системі держзакупівель не зміниться, бюджет буде виконано з профіцитом. Тільки приймали його не для цього.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар