Відповідальний за базар

Розмовляв Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Власник найбільшого українського ринку — Барабашово, народний депутат Олександр Фельдман очікує, що проблеми його сирзаводу вирішить уряд на чолі з Тимошенко

В інтерв’ю Контрактам Олександр Фельдман розповів про те, що:

1) кандидат у президенти Віктор Янукович не розрахувався зі своїми штабами

2) БЮТ готовий до розпуску парламенту

3) політика — це не домовленість про продаж яблук, а виконання обіцянок

4) розпродав хлібозаводи, тому що огидно заробляти, висмикуючи по 20 грамів з буханки

Очі в очі

Ви пройшли до ВР за списком БЮТ, але на президентських виборах були довіреною особою Віктора Януковича. Чим пояснюється ваше політичне хитання?

— Під час президентської кампанії я зробив усе, щоб переміг Віктор Федорович, і те, що на Харківщині Янукович набрав близько 87% голосів, є результатом, наголошую, чесної роботи, зокрема, моєї команди. Але після виборів ні мені, ні працівникам штабу ніхто навіть не зателефонував і не подякував. Усі обіцянки, що були дані виборцям і працівникам штабу, мені довелося виконувати самотужки.

Вдруге вступати в ту саму річку в мене бажання не було. Після президентських виборів парламентська група «Демократичні ініціативи», яку створили харків’яни, розпалася. Напередодні останніх виборів до ВР я зустрічався з керівниками багатьох політичних сил, усі вони щось пропонували.

Єдина особа, яка не обіцяла золотих гір, а казала, що доведеться працювати з ранку до вечора, була Юлія Тимошенко. Вона лише поцікавилася, вирішенням яких питань я хочу займатися, і пообіцяла, що в мене буде нагода проявити себе на ниві прав людини і нацменшин. Я подивився в очі рішучій жінці і погодився.

Як сприйняли ваш перехід до Тимошенко земляки, зокрема новообраний мер Харкова Михайло Добкін, який пройшов до ВР за списком Партії регіонів?

— У земляків якщо і був шок, то нетривалий. Усі добре знають, що я пішов до БЮТ не в пошуках особистого зиску. У складі Партії регіонів мені було б незатишно. А ось піти до екс-прем’єра Тимошенко напередодні жорсткої боротьби — це принципове рішення. Мій благодійний фонд працює в Харкові не перший рік. Під час кампанії я провів близько 150 зустрічей, і не було жодного випадку обурення моїм рішенням. А політичний вибір Михайла Добкіна, з яким мене пов’язує десятирічна дружба, є його особистою справою. Компанії, які я створив за минулої влади, сплачують 10-12% міського бюджету. Будь-який мер, якщо він нормальна людина, розуміє, що потрібно розвивати місто й підтримувати тих, хто сплачує податки, а не зводити рахунки.

Кажуть, що місце у списку БЮТ коштувало $5 млн. Скільки заплатили ви?

— Жодної копійки. Я їздив по Харківщині, проводив зустрічі з виборцями, створював місцеві штаби, допомагав їм технічним забезпеченням. Безпідставних розмов щодо торгівлі місцями у списку було багато, продовжуються вони і зараз. Але я пишаюся тим, що в області, за яку я відповідав, БЮТ отримав чи не найкращий результат.

Що заважає формуванню коаліції між БЮТ, НУ і СПУ?

— Нічого. Але я не хочу говорити на цю тему, нехай цим займаються професіонали-переговірники. Не хочу, щоб мої коментарі якось вплинули на процес переговорів. Під час виборчої кампанії демократичні сили досягли певних домовленостей, а зараз, коли їх потрібно виконувати, почалося буксування.

Чи можливе створення коаліції БЮТ і Партії регіонів?

— Ні. Я поважаю Юлію Володимирівну за послідовність і вміння дотримувати обіцянок. Відомо, що Тимошенко не раз наголошувала на неможливості створення коаліції у такому форматі.

Президент Віктор Ющенко не виключає можливості розпуску парламенту. Особисто ви готові до такого перебігу подій?

— Абсолютно. Організаційна структура БЮТ дозволяє нам розпочати нову кампанію хоч завтра, жоден регіональний штаб не зачинений, жодна організація не розпущена, ми готові до будь-якого перебігу подій.

Але нові вибори потребуватимуть нових вкладень. Вам не шкода витрачати ресурси?

— Я не боюсь втратити гроші, хоча добре вмію їх рахувати. Головне — щоб країна не втратила час.

Чи можливе створення коаліції БЮТ і НУ, якщо Юлія Тимошенко не отримає портфель прем’єра?

— На мій погляд, на вимозі прем’єрства для БЮТ потрібно наполягати до кінця. Політика — це не домовленість про продаж яблук, йдеться про виконання обіцянок, даних виборцям. Ми не можемо поступитися політичними позиціями.

А ви як бізнесмен готові перебувати в опозиції?

— Можливо, є бізнесмени, яким в опозиції буде важкувато. Але ми, вступаючи до БЮТ, підписалися під зобов’язанням відійти від бізнесу. Особисто я передав в управління свої компанії. У мене немає бізнесу, який залежить від влади, від крана на газовій трубі, від домовленостей з прем’єром, губернатором чи мером. Я свій бізнес підіймав не один рік і ніколи не заробляв на відносинах з державою.

Дембельський акорд

До перебудови ви працювали таксистом. Як спало на думку стати кооператором?

— Я не тільки працював таксистом, а займався всім, чим тільки може зайнятися чоловік після армії. Але найтепліші і найкращі спогади, справді, залишила робота таксиста. Можливо, тому, що я тоді був молодим, спілкувався з величезною кількістю людей. До речі, саме працюючи таксистом я навчився знаходити спільну мову з людьми, і в житті це мені дуже допомогло. За радянської влади не існувало бізнесу, але були чайові.

Дехто зараз говорить, що він почав бізнес ще за часів СРСР, але це дурниця. Радянські люди не займалися бізнесом, вони крутилися, виживали або просто крали. Стереотип, що заможна людина обов’язково є крадієм, досі не зруйновано. Наша зіпсована свідомість виявилася напрочуд стійкою.

Коли вирішили зайнятися бізнесом?

— Мій батько заснував кооператив, тільки-но держава дозволила їх створювати. Спочатку я працював з батьком, а потім відкрив власну справу. Усі тоді кричали, що незабаром кооперативи закриють, а кооператорів притягнуть до відповідальності, але ми на це не зважали.

Як ви стали власником одного з найбільших ринків країни — харківської Барабашовки?

— Випадково. Ми з компаньйонами відкрили кооператив з виробництва цвяхів, металопродукції, віконних рам, ремонту і фарбування машин. Згодом, коли дріт для виробництва цвяхів подорожчав, ми закрили виробництво. Нам порекомендували орендувати болото, на якому кілька десятків років знаходилося звалище. Розчистили його, засипали землею, заасфальтували. Словом, здійснили інвестиції. Місце для ринку обрали вдало — перехрестя поблизу метро.

Але першопричина нашого успіху, як на мене, полягає в тому, що Харків завжди був торговим містом. За часів СРСР там шили oдяг, який користувався шаленим попитом. Після розколу країни текстильна продукція зосередилася на нашому ринку, торгівці шили її у себе вдома або в цехах, збудованих навколо Барабашовки. Покупці приїздили до них самі. Зараз усе, що виробляється в Харкові, є на нашому ринку. Крім хіба що автомобілів.

А ми продовжуємо будувати і здавати торгові місця в оренду. Решту продавці роблять самі: купують, завозять і продають товар. Особисто я вважаю Барабашовку не базаром, а торговим центром, таким собі містом у місті, збудованим за принципом американських молів. Фактично ми працевлаштували близько 60 тис. осіб, більший торговий центр є тільки в Китаї. При цьому ми постійно реінвестуємо гроші в об’єкт.

Торік вклали близько 96 млн грн, але, я вважаю, ще не зробили й 10% того, що треба. На базі ТЦ необхідно створити кінотеатри, виставковий центр, мережу ресторанів тощо.

Як ви вирішили проблему рекету, який процвітав на початку 90-х років?

— Не знаю, але розв’язання цієї проблеми стало запорукою успіху. Захистивши людей, які працювали на ринку, ми таким чином дали сигнал іншим торгівцям — вони залишали ті місця, де не могли працювати, і приходили до нас, де не було проблем ані з рекетом, ані з міліцією.

Чому ж тоді Барабашовку досі називають, м’яко кажучи, неспокійним місцем?

— Величезна кількість проблем, які навішують на ТЦ «Барабашово», не мають нічого спільного з нами. Вони існують поруч. На жаль, ринок обріс не лише відповідною інфраструктурою, а й низкою кубел. При цьому він кожні 15 хвилин перевіряється п’ятдесятьма працівниками МВС, а навколишні будинки ніхто не перевіряє. Хоча, за моєю інформацією, коріння більшості проблем слід шукати саме там. Утім, до перевірок ринку я ставлюся спокійно — конкуренція загострюється, чиновники заздрять. Звертаю увагу, що на момент нашого відкриття у Харкові було 15 ринків. Через місяць їхня кількість зросла до 56, зараз ринків 65.

І мерія, і область ставлять перед собою завдання не перетворити Харків на суцільний базар. Але було б непогано, якби мер і губернатор не лише ставили завдання, а й звертали увагу на дохідну частину свого господарства. Якщо вони це зроблять, то побачать, що не тільки ТЦ «Барабашово» має сплачувати податки, а й інші ринки теж.

Хіба вони не платять?

— Я не податківець.

Сирні війни

З-поміж іншого ви є власником сирзаводу. Як вплинула на ваш бізнес заборона РФ на імпорт молокопродуктів?

— Катастрофічно. Я знаю, що є компанії, які приватним шляхом намагаються вирішити цю проблему на рівні уряду Росії, дехто навіть вирішив. Але до введення торгових обмежень близько 80% твердих сирів українського виробництва продавалися в РФ. Чимало виробників, як і ми, роками не виводили прибутки з сирних заводів, вкладалися в розвиток. Зараз жирок, який накопичили молокопереробні підприємства, помітно спав. Великобурлуцький сирзавод, який я контролював, до останнього часу працював у нуль, а з наступного місяця працюватиме в мінус. При цьому проблема ускладнюється тим, що в Україні вся велика рогата худоба пішла під ніж ще п’ять років тому. Виробникам молокопродукції довелося закуповувати її за кордоном, створювати кормову базу. А що тепер? Сотні мільйонів доларів завислі в повітрі! Якщо галузь ще раз впаде, то вона вже ніколи не підніметься.

Ваш сирзавод відвідали російські інспектори?

— Ні, хоча ми вимагаємо їх приїзду з першого дня конфлікту. Через те, що ми маємо усі сертифікати, узгоджені з законодавством РФ. У росіян не може бути до нас жодних претензій. Але в цьому питанні більше політики, ніж економіки. Сподіваюся, що новий уряд вирішить цю проблему.

Як саме?

— Так само, як вона і виникла, — політичним шляхом. У нас з росіянами і без цього вистачає спірних питань — від проблем Чорноморського флоту і Керченської протоки до газових схем і цін. І всі ці проблеми, на мій погляд, треба вирішувати комплексно, а не заплутувати клубок ще більше шляхом введення торгових обмежень. Ми, звичайно, намагаємося компенсувати втрати, активізуючись у Молдові та Середній Азії, розширюючи внутрішню мережу збуту, але кардинально це проблеми не вирішує.

Чи варто Україні застосовувати аналогічні заходи щодо російської продукції?

— Політичні заяви міністра АПК Баранівського коментувати важко. Що швидше питаннями врегулювання відносин з Росією займеться хтось інший, то краще. Переговори з Росією потрібно починати з чистого аркуша.

Чому ви розпродали хлібокомбінати?

— Я завжди вважав, що випічка хліба — це прибуткова справа. Але, як виявилося, не в Україні. Ціни піднімати не можна, закуповувати якісне зерно держава не допомагає, підприємства потребують інвестицій, роздрібні мережі розікрали ще перед розпадом СРСР. У результаті доводиться продавати хліб за ціною, ледве не нижчою від собівартості. А заробляти, висмикуючи по 20 грамів з буханки, просто огидно. До речі, бізнесмени, які купили наші активи, вже скоротили виробництво і частково його переорієнтували. Я підтримував виробництво хліба кілька років, але зараз бачу, що зробив дурницю, хоча наш хліб продавали навіть у Москві та Курську. Зараз, у разі підвищення цін на газ, комбінати, які не мають зберігаючих технологій, банкрутуватимуть.

Чому ви продали ФК «Металіст»?

— Це був соціальний проект, я зробив усе можливе, щоб зберегти клуб. Коли ми придбали ФК, він був по вуха в боргах, футболісти не отримували зарплату. Витягувати його самотужки було дуже важко, я спробував перетворити клуб на народний, запропонувати вболівальникам і місцевій владі викупити частину акцій. Влада виявилася байдужою до цієї ідеї, і вона лишилася нереалізованою. Коли команда вийшла на певний рівень гри, я вирішив її продати, тому що ФК — дуже дорога іграшка.

В усьому світі на футболі роблять гроші, але не в Україні. Чому?

— Нерозвинена інфраструктура, не працюють тоталізатори. Загалом тим, хто утримує футбольні і баскетбольні клуби, потрібно ставити пам’ятники.

Естет-інвестор

Скільки коштує ваша колекція oкімоно?

— Не скажу. Точно не знаю, але думаю, що в мене одна з найкращих колекцій статуеток у світі.

Коли ви почали її збирати?

— З дитинства я захоплювався трьома речами: звідусіль тягнув додому морські черепашки, собак з вулиці, a на гроші, які відкладав зі шкільних сніданків, купував розкладні ножі. Зараз у мене велика колекція окімоно, рідкісних морських черепашок, цікава колекція старовинної зброї. Кpім того, вже досить давно я займаюся розведенням собак, зараз у мене одинадцять мастифів (збираюся придбати ще чотирьох).

Чим зумовлений ваш інтерес до знарядь вбивства?

— У моєму розумінні зброя — це не знаряддя вбивства, а епоха, ювелір, майстер, який десятиліттями гартував клинок. А нецке і oкімоно я зацікавився, коли потримав у руках зброю з філігранно виготовленою кістяною рукояткою. До речі, в Японії нецке — це своєрідні візитівки. Щось на кшталт мандата народного депутата в Україні. Я, звісно, жартую. Довгий час японці носили нецке на поясі, згодом це вийшло з моди, і майстри почали виготовляти статуетки з бивнів слонів — oкімоно.

Ви естет чи інвестор, який прагне заробити гроші на колекціях?

— Я був би нечесним, якби сказав, що не розглядаю експонати колекцій як інструменти капіталовкладень. Але тут саме той випадок, коли інвестиційний потенціал безпосередньо залежить від естетичних уподобань колекціонера. Проблема лише в ліквідності — антикварна річ може десятиліттями чекати на наступного божевільного господаря.

Як ви визначаєте цінність того чи іншого експоната?

— Як і кожен колекціонер-початківець, кілька разів я купував вироби сучасних китайських «майстрів». Але з часом навчився відрізняти цінні речі від підробок, допомагає інтуїція. Сучасний майстер робить статуетки за сучасними технологіями, і яким би хорошим він не був, не вирізатиме цілий рік однe окімоно вартістю $300-400, як це робили в давнину. У мене, наприклад, є клинок, який починав кувати дід, продовжив — син, а завершив роботу онук.

Де ви берете експонати для колекції?

— Це як полювання. Іноді беру участь в аукціонах, іноді допомагають друзі, іноді — інтернет. Якось був у США і познайомився з людиною, яка, як і я, цікавиться окімоно. Він, своєю чергою, познайомив мене з однією жінкою, вона — з іншою, а та — ще з одним колекціонером. Так я знайшов те, що шукав.

Податки при ввезенні старожитності сплатили?

— На жаль, наше законодавство передбачає занадто високе мито на ввезення предметів культурної спадщини. Цього немає ніде у світі, навіть у Росії. Навіть якщо хтось купує на Заході твір українського художника, він, щоб повернути картину на Батьківщину, має сплатити державі чималу суму. Це дикість. Колекціонери змушені дурити державу. Я був свідком, коли на кордоні з хлопця, що віз у країну бронзову статуетку ціною $50, хотіли стягнути мито $400. Хлопець просто подарував статуетку митникові.

І все ж таки, як ви ввозите експонати для колекцій?

— Усі експонати моїх колекцій куплені на території України, що, звичайно, збільшує їхню ціну.

Чи правда, що ви колекціонуєте ексклюзивні авто?

— Машини я не колекціоную, я на них їжджу. Зараз і без мене занадто багато гучних розмов навколо автомобілів. Я вам розповім про свої автомобільні уподобання іншим разом. Скажу лише, що віддаю перевагу Bentley.

Як ви плануєте свій час, щоб встигати займатися політикою, бізнесом і полюванням за рідкісними предметами мистецтва?

— Часу не вистачає. Моя порада: замість того, щоб думати, що потрібно встати і кудись піти, треба просто встати і піти — поки вирішиш, іти чи ні, вже встигнеш повернутися.

Кар’єра колекціонера

2006 р. — народний депутат України, віце-президент Ради єврейських парламентарів світу

2004 р. — довірена особа кандидата у президенти Віктора Януковича

2002 р. — народний депутат України

З 1994 р. — президент (згодом почесний президент)
АТ «Концерн АВЕК і Ко» (володіє ТЦ «Барабашово»)

1991-1994 рр. — директор приватної виробничо-комерційної фірми «АВЕК»

1990 р. — директор кооперативу «Ремонтник»

1989 р. — будівельник кооперативу «Монтажник»

1981-1989 рр. — водій АТП № 20102 м. Харкова, машиніст котельні, робітник радгоспу,
кочегар Харківської спеціальної школи Міносвіти УРСР, оббивальник меблів,
слюсар-ремонтник, сторож позавідомчої охорони відділу внутрішніх справ Московської
райради м. Харкова, моторолерист дитячого садка № 198, начальник дільниці виробничого об’єднання «Сигма», таксист

1978-80 рр. — служба в армії

У 1960 р. — народився у Харкові

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар