Вільний Стрілець

Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ, Наталія ГУЗЕНКО

Західноукраїнський олігарх Петро Димінський міг купити будь-яке місце у списку будь-якої партії, але не захотів бути політичним статистом. Він інвестував у партію «ЕКО+25%» і «попав». Не до парламенту.

Петро Димінський: є люди, які отримують від політичної діяльності фінансовий зиск, але я на політиці грошей не заробив Фото Світлані СКРЯБІНОЇ

10 секунд на ЧИтАННЯ

В інтерв’ю Контрактам Петро Димінський розповів про те, що:

1) Інвестори не рахували грошей на виборчу кампанію ЕКО+25%

2) Має інтереси в металургії, нафтовій промисловості, банківській сфері, але активи передані в управління

3) Юлія Тимошенко — невільний політик

4) Він незабаром змінить свій Бентлі на МакЛарен

У розкрутку ЕКО+25% вклали $15-20 млн. Але партія, набравши 0,47% голосів, навіть не наблизилася до прохідного бар’єра. Чи не є такий результат вашою бізнес-поразкою?

— ЕКО+25% — не та політична сила, на яку було витрачено великі кошти. Принаймні ці витрати не позначаться на бюджетах наших сімей. Це по-перше. По-друге, олігархи йдуть у політику не від неробства. В Україні ситуація така: якщо представники великого бізнесу не займаються політикою, вона займається ними. Верховна Рада, як колись казав Іван Степанович Плющ, може все. А після впровадження конституційних змін зможе ще більше. При цьому, будьмо реалістами, наш парламент замішаний не на принципах, а на приватних інтересах і політичних зрадах. Я ніколи не ставився до політики як до бізнесу, але змушений нею займатися. Дехто вважає, що Суркіс, Ахметов, Димінський заробляють на футболі. Але ж у реальності футбол — це суцільні витрати. Велика політика — так само. Ні, звичайно, є люди, які отримують від політичної діяльності фінансовий зиск, але я на політиці грошей не заробив.

Скільки особисто ви витратили на проект ЕКО+25%?

— Ця партія є спільним проектом ІСД та групи західноукраїнських бізнесменів, яку я очолюю. Витрат ми не рахували, а керувалися принципом: «Краще з розумними втратити, ніж з дурнями знайти». Втім, усі питання, що стосуються бюджету кампанії, ми обов’язково розглянемо. Вже є домовленість, що ми зберемося, подивимося, скільки коштів було витрачено, проведемо взаєморозрахунки. Всі ми щось втратили, але, гадаю, наші дружні стосунки від цього не постраждають.

Хто ініціював створення цього проекту — ви чи ІСД?

— Партія виникла на сході України, наші партнери розглядали її як локальну силу. Але ми її підтримали з огляду на те, що зараз в екологічно небезпечних зонах проживають близько 15 млн українців. Було прийнято рішення зробити проект всеукраїнським. Особисто мені — депутату, обраному в екологічно проблемному окрузі, — ідеї компенсаційних виплат мешканцям забруднених регіонів цілком зрозумілі й дуже близькі. А власники ІСД — мої давні друзі, ми постійно спілкуємося, і зараз важко згадати, хто запропонував вкластися в ЕКО+25%. На одній із зустрічей ми обмінювалися думками з певних питань і вирішили розкрутити партію. Ми справді прагнули зробити добру справу, але люди, на жаль, нам не повірили. Нічого не зробиш — українці отримали ту владу, на яку вони заслуговують.

Коли ви зійшлися з власниками ІСД?

— Ми — давні знайомі. Під час шахтарських страйків, здається, 1994 року донбаським керівникам терміново знадобилися гроші. Головою Донецької області тоді був Володимир Щербань, Андрій Клюєв — одним із його заступників. Щоб припинити страйк і виплатити людям зарплати, було потрібно $6 млн. Я допоміг отримати ці гроші протягом трьох днів.

Хіба $6 млн були проблемною сумою для донеччан?

— У ті часи залучити такі гроші було справді проблематично. Ані SCM, ані ІСД, ані АРС тоді не було.

Де ж ви взяли ці кошти?

— Їх під моє слово надали серйозні західні бізнес-структури.

Зараз ваші бізнес-інтереси перетинаються з інтересами ІСД?

— Ні, у нас просто дружні стосунки і схожі погляди на футбол. Власники ІСД, як і я, фінансують футбольний клуб.

Кажуть, власники ІСД мають дружні стосунки з президентом. Це так?

— Не думаю, що й інші бізнес-еліти ворогують з Віктором Андрійовичем. З представниками його оточення — можливо, але не з ним самим.

Чому ви ризикнули вкласти у власний політичний проект, а не домовилися про місце у списку БЮТ чи тієї ж Нашої України?

— Спробуйте мене зрозуміти — революційний внесок нашої команди значно більший, ніж декого з тих, хто потрапив до ВР за «помаранчевими» списками. Після революції в мене були певні домовленості з Юлією Тимошенко, я виступав з певними ініціативами... Можу згадати, як Юлія Володимирівна з Віктором Андрійовичем вмовляли мене не голосувати за політичну реформу «режиму Кучми». Я тоді входив до складу фракції «Регіони України», і, як ви пам’ятаєте, для прийняття конституційних змін не вистачило кількох голосів.

Хоча напередодні голосування до мого товариша, депутата Насалика підходили певні люди і пропонували за наші голоси $20 млн, ми цих людей відіслали якнайдалі... Загалом, якби я хотів потрапити до парламенту, я там був би. Купити місце — не проблема. Але мене цікавило, що я робитиму в новому парламенті. Адже протягом 4 років я жодного разу не виступив з трибуни тільки тому, що був впевнений — мій виступ, моя позиція жодним чином не вплинуть на реальну ситуацію. На цих виборах ми прагнули отримати кількість місць, достатню для створення власної фракції. Ролі статистів нас не цікавили.

Не шкодуєте, що відмовилися від грошей за голосування конституційних змін, адже вони все одно прийняті?

— Реформа, яка відбулася, разюче відрізняється від тієї, за яку пропонували гроші! Я вже не кажу про обставини прийняття і політичні наслідки для країни... Втім, у будь-якому разі змінена Конституція не стала досконалою. Про це я справді шкодую.

Олександр Волков розповідав, що місце в прохідній частині списку БЮТ коштувало...

— Я не знаю, хто і що пропонував Волкову. У мене свої стосунки з Тимошенко, ми з нею говорили не про гроші, а про майбутнє України. Але коли я побачив її команду... Мені здається, що зараз Юлія Володимирівна не є самостійною політичною фігурою.

Кажуть, що проти включення вашої кандидатури до списку БЮТ категорично виступили Микола Томенко і Олександр Турчинов. Чому?

— Мені про це нічого не відомо. Але, пробачте, хто такий Томенко? Турчинов — зрозуміло, пересічна людина СБУ не очолила б. Особисто я деяких міністрів та губернаторів класифікую як політичних офіціантів. Я впевнений, що його ніхто не втаємничував у важливі домовленості. Єдина людина, яка знає правду про наші стосунки і про те, чому я не увійшов до списку БЮТ, — це Юлія Володимирівна. Але ми народилися в один день — 27 листопада, і я гадаю, що два Стрільці завжди домовляться. Просто в неї є зобов’язання, які завадили їй стовідсотково обрати той напрямок розвитку, про який ми домовлялися.

Про який «напрямок розвитку» ви домовлялися з Тимошенко?

— Я доводив центральній владі, що на Галичині працюють дуже серйозні люди, тож потрібно рахуватися з інтересами західноукраїнського регіону, який привів до влади не одного політичного лідера.

Чи не йшлося про створення нової СЕЗ на території Західної України?

— Зокрема. Йшлося, звичайно, не про такі умови, як у Донецьку, але Україну можна об’єднати лише тоді, коли її частини будуть економічно рівноправними.

Ви продали частку в НПК «Галичина». На чому заробляєте зараз?

— Я не займатимуся бізнесом ще десь півтора місяця, доки буду депутатом. Можу сказати, що в мене є інтереси в металургії, нафтовій промисловості, банківській сфері, але мої активи передані в управління.

Як заробили перші великі гроші?

— Моя кар’єра була такою стрімкою, що мене підозрювали ледве не в родинних зв’язках з міністром вугільної промисловості СРСР Миколою Івановичем Чадовим. Я народився в родині простого шахтаря, батько так і помер неграмотним. Бізнес почав після розколу СРСР, на той час у мене було достатньо зв’язків (зокрема, у Польщі), щоб заробити грошей.

Економіка країни тоді, як ви пам’ятаєте, розвалювалася, панували бартерні схеми розрахунку. До мене звернулися друзі, які обіймали високі посади на Криворіжсталі з проханням організувати постачання вугілля. Я організував. Під гарантії Криворіжсталі китайська компанія «Лін Фу» надала кредит у розмірі $12 млн для закупівлі польського вугілля.

Потім Криворіжсталь через нас продала метал до КНР. Китайці розрахувалися живими грішми. Так все й почалося: ми постачали вугілля, з нами розраховувалися металом, ми шукали ринки збуту (головним був Китай). Коли з’явилася можливість, купив акції НПК «Галичина», і, як то кажуть, пішло-поїхало. Загалом на початку 90-х років не треба було багато розуму, щоб заробити, потрібні були зв’язки. До речі, з Юлією Володимирівною я познайомився саме тоді. Вона постачала на Криворіжсталь газ.

Наскільки близькі ваші стосунки з Ігорем Єремєєвим, керівником штабу Литвина?

— Ігор — мій близький товариш. Ми були бізнес-партнерами, і коли складемо депутатські повноваження, продовжимо спільні проекти. Але я за свій вік вже напрацювався, хочеться відпочити. І мені приємно, що в мене є такі партнери, як Ігор Єремєєв, Сергій Глазур, Степан Івахів, яким я можу довірити ведення бізнесу. Молодих, здібних, талановитих бізнесменів в Україні небагато.

Витрати на виборчу кампанію блоку Литвина не менші, ніж в ЕКО+25%. Яку суму втратила на виборах група бізнесменів, яку ви очолюєте?

— Мене не цікавить, скільки грошей витратив блок Литвина. З Єремєєвим ми ніколи не обговорювали політичні питання.

Навіщо вам футбольна команда?

— По-перше, колись я грав у футбол професійно. По-друге, в мене є мрія — зробити з львівських «Карпат» народну команду. Коли вона здійсниться, ми відмовимося від легіонерів. В Україні досить талановитої молоді. Концепція народної команди передбачає створення ВАТ за участю державного інвестора і простих уболівальників, серед яких буде розпорошено блокуючий пакет акцій. Ми вже зробили перший крок у цьому напрямку — опублікували бюджет ФК «Карпати», пройшли аудит податкової служби. На сьогодні видатки на клуб становлять близько $4,5 млн. До речі, аналогічних кроків, як мені відомо, не зробив жоден український клуб.

Що вас більше цікавить — політика чи футбол?

— Звичайно, футбол. А ще я люблю подорожувати, рибалити, полювати, але футбол — понад усе. Це та сфера діяльності, де я сподіваюся зробити те, чого не зміг зробити як політик.

У вас є час на відпочинок?

— Зараз — без обмежень. Відпочинок — це коли отримуєш задоволення і ні в чому собі не відмовляєш. Я, приміром, люблю ходити на яхті. Востаннє ходив до узбережжя Хорватії. Запам’яталася нічна рибалка на Кіпрі. Ми розкидали сіті в радіусі 10 км, витягти їх власноруч було дуже важко. З віком все більше захоплююся великим тенісом. Зараз збираюся поїхати в один з найкращих світових готелів, де можна жити прямо посеред поля для гольфу. Хочу навчитися цієї гри. Як каже мій лікар, настав час любити себе, здоров’я дає про себе знати. Також займаюся колекціонуванням: збираю перші українські гроші. У мене навіть є частина типографії, яка друкувала гроші УНР.

Ворогів у вас багато?

— Немає, хоч як це дивно. З Нашої України пішов сам, але жоден політик з цього табору не може сказати, що я щось зробив неправильно. З Регіонів України був виключений через те, що не підтримав політичну реформу, але в мене чудові стосунки з представниками цієї сили. Коли Віктор Федорович був прем’єром, я з ним не раз зустрічався, на свята ми їздили до нього в гості. Хороші стосунки в мене із соціалістами і навіть з комуністами. Можливо, через те, що я завжди прагнув дотримуватися чіткої, зрозумілої позиції. Мені як політику імпонувала незалежність. Думаю, мені вдалося зберегти моральне право говорити правду.

Віктор Федорович вдома такий самий, як на телеекрані?

— Донбас порожняк не жене. Віктор Янукович — це людина, яка тримає слово. Як, до речі, і більшість його однопартійців.

Чому ж ви підтримали революцію, а не Януковича?

— В житті іноді доводиться вчиняти незалежно від власних симпатій-антипатій. Наприклад, у 1989 році страйкували шахтарі. Могутній Радянський Союз мав найбільшу армію в світі і найсильніші каральні органи, але я підтримав шахтарів, а не владу, хоча був членом КПРС. Під час революції також піднявся народ, який, як на мене, таки є носієм влади. Я не був відірваним від життя, знав настрої громадян напередодні революції, знав прагнення Віктора Ющенка. До речі, ще до того, як стати депутатом, я підтримував стосунки з ідеологічно близькими мені політичними силами, наприклад, з НРУ. Зараз у мене прекрасні стосунки з Юрієм Костенком, який, до речі, ось-ось до мене прийде... Я народився на сході, але моє серце належить Західній Україні. Словом, під час революції я не міг вчинити інакше.

Не було страшно, коли вас відрядили працювати в Західну Україну? Адже радянська пропаганда активно розкручувала міфи про бандерівців.

— Ні. Ще за часів студентства, коли навчався у Кривому Розі, я їздив купувати джинси до Львова, там була найкраща барахолка. Відтоді не звертав уваги на пропаганду. До речі, пам’ятник вождю пролетаріату на моїй шахті був демонтований першим в Україні.

Ви були ініціатором?

— Ні. Ініціатором був робітничий клас. До мене прийшли тільки-но звільнені з ув’язнення Степан Хмара та В’ячеслав Чорновіл і запропонували зняти пам’ятник Леніну, який стояв на території шахти. Через деякий час приїхав вранці на роботу і побачив, що Ленін стоїть з лопатою в руках, шахтарській касці на голові, весь вимазаний в мазуті. Я дав вказівку відправити пам’ятник на склад. Наступного дня демонтували пам’ятник на центральній площі Червонограда. Цю подію показали усі провідні телеканали світу.

Чому ви їздите саме на Бентлі?

— Це одне з найкращих і найбезпечніших авто. У мене було багато машин, думаю, Бентлі — не остання. Не виключаю, що незабаром мені заманеться покататися на МакЛарен. Щоправда, це авто дорогувате.

На Львівщині вас називають «хрещеним батьком». Чому?

— Не знаю. Чомусь усе, що робиться в Західній Україні, пов’язують зі мною. Я до цього ставлюся спокійно. Антиреклама — це теж реклама.

---

Кар’єра олігарха (схема)

У 2002-2006 рр. — народний депутат України

У 1998-2002 рр. — голова ради директорів фірми «Західпромінвест», президент ТОВ «Європа-2», голова спостережної ради АТ «НПК-Галичина»

У 1992-1995 рр. — технічний директор українсько-польського СП «Галметал»

У 1987-1992 рр. — директор шахти 3-тя «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля»

У 1982-1987 рр. — начальник зміни, головний інженер шахти 10-та «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля»

У 1978-1982 рр. — майстер, начальник підземної ділянки шахти ім. Ленінського комсомолу ВО «Укрзахідвугілля»

У 1977 р. закінчив Криворізький гірничий інститут, гірничий інженер

У 1975-1976 рр. — гірник шахт «Південна», «Центральна», ВО «Кривбасруда»

1954 р. — народився в м. Кривому Розі

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар