Інфляція миті

Іван ЛУЧКОВСЬКИЙ

Вчорашні лідери ринку фотопослуг — Koniсa Minolta та Kodak — знову можуть лідирувати, але вже на ринку антикваріату

Відсталих б’ють

На початку 2006-го Koniсa офіційно визнала свою технологічну відсталість і вирішила залишити фоторинок. В епоху аналогового фото така заява Koniсa Minolta скидалася б на першоквітневий жарт. Позиції японської компанії (по суті, двох, котрі 2000 року злилися в єдину структуру) ще в 90-х роках минулого століття виглядали непохитними. У часи, коли аналогове фото сприймалося як high-tech, в Японії вони не мали рівних. Саме Minolta насаджувала у країні культуру фотографії і приголомшувала споживача то кольоровою плівкою, то першим фотопапером. Компанія залишила слід навіть у космосі: на першому американському космічному кораблі Friendship 7 був встановлений фотоапарат виробництва Minolta.

Світовий ринок знає японську компанію ще й як винахідницю так званих міні-лабораторій — компактних систем обробки та друку фотографій, що значно спростили і здешевили роботу студій. Але згодом і ці зручності стали ні до чого — у життя увірвалося цифрове фото, і навіть найпросунутіші технології обробки плівки почали втрачати ринкову привабливість. Якби Koniсa Minolta свого часу не диверсифікувала бізнес і не налагодила виробництво офісної техніки, її справи були б зовсім кепські.

У професійних колах не виключають, що компанію невдовзі проковтне Sony — корпорація, котра спритно опанувала цифрову фототехніку. Зараз у Koniсa Minolta визнають, що не зробили свого часу ставку на технологію CCD — ключову в цифровому фото. Якийсь час компанія ще намагалася конкурувати завдяки інноваціям у галузі оптики, механіки, електроніки. Але невдовзі збагнула марність зусиль. Останні розробки у галузі фото Koniсa Minolta таки зголосилася передати Sony. Виробництво фотоплівки планують згорнути до квітня 2007 року. До того ж часу триватиме скорочення підрозділів фото — компанія звільнить 3700 працівників.

Схожі, але менш трагічні події пережила й компанія Kodak, котра досягла успіху завдяки постійному прагненню наблизити мистецтво зйомки для любителя-початківця. Адже саме Kodak наприкінці XIX ст. став батьком першого у світі портативного фотоапарата. Нове тисячоліття компанія зустріла у статусі транснаціональної з дочірніми структурами, створеними у більш ніж 150 країнах світу.

Але надмірна впевненість у собі розслабила молоде покоління менеджерів Kodak, і прихід цифрових технологій вони теж проспали. Коли у 2001-2003 роках зменшувався продаж плівки, компанія самовтішалася, розповідаючи, що спалахи терору, атипова пневмонія тощо зменшують туристичну активність, а відтак і попит на плівку. Однак акції Kodak почали знецінюватися — капіталізація знизилася майже на 10%. Ігнорувати «цифру» й надалі було просто небезпечно, і компанія скерувала 70% дивідендів на розробки в галузі цифрового фото.

Потім почалася зачистка представництв: «плівкові» підрозділи закривали у США та країнах Євросоюзу — там, де попит на аналогову техніку був мізерний. Подальші скорочення відбуваються пропорційно тому, наскільки доступними, а відтак і запитаними є цифрові камери на національних ринках.

Koniсa Minolta і Kodak були одними з перших, хто прийшов на український ринок фотопослуг і підкорив його напрочуд зручною плівковою фототехнікою, але сьогодні вже не вони грають перші скрипки на цьому ринку. Україна стрімко оцифровується. За даними досліджень AVentures Group, ринок цифрових камер в Україні торік зріс на 129%, за підсумками трьох кварталів 2005-го його обсяг становив $57 млн. При цьому нижній ціновий сегмент цифрових камер вже становить $150—200 за одиницю. Лідерами у цій галузі є Canon — 33,4%, Olympus — 30,4%, Sony — 13,8%. «З початку цього року ми припинили продавати в Україні аналогову техніку. В багатьох інших країнах Canon значно раніше відмовився від торгівлі камерами цього типу. Цифрова техніка зручніша, і вона доволі активно витісняє плівку з ринку. Аналогові камери ще мають попит у невеликих провінційних містах, але її користувачі — переважно особи пенсійного та передпенсійного віку, котрим важко опанувати цифрову техніку, які не надто добре знаються на комп’ютерах», — говорить Дмитро Букатий, дилер-менеджер представництва Canon в Україні.

Задоволення без цифри

Через кілька поколінь аукціонний лот «остання модель плівкового фотоапарата фірми Х» коштуватиме мільйони вільно конвертованих у той час грошових одиниць. Нинішні щирі шанувальники плівкових фотоапаратів — не такі вже й відсталі люди, як намагаються змалювати їх PR-фахівці виробників цифрових фотокамер. Серед професійних споживачів плівки можна виокремити дві категорії — звичайні колекціонери, які збирають старовинні предмети, і фотографи, котрі переконані, що відмовлятися від аналогової техніки ще не час.

Іти на фоторепортаж з аналоговою камерою мало хто наважиться. Плівка, проявлення, друк — усіх цих витрат можна уникнути, якщо довіритися цифрі. Але людям, які знімають задля власного задоволення і знаються на нюансах фотомистецтва, сучасна техніка не замінить аналогового апарата. Робота з цифровою камерою мінімізує участь фотографа у процесі, що не кожному до вподоби. Ручна праця, вкладена у кадр, ефект нетерплячого очікування від моменту зйомки до друку карток — декого цей обряд заворожує.

Прибічники плівки говорять, що головний недолік цифрового фото — своєрідна інфляція зображення: величезна кількість карток, яку можна отримати, використовуючи «цифру», знищує ефект кропіткої праці, вдало впійманої миті й майстерно виставлених параметрів зйомки. Це захоплення нагадує пристрасть до реставрації ретро-автомобілів, коли диво-механік дає друге життя, здавалося б, безнадійно застарілій техніці. Плівкові апарати останніх років ще не набули антикварної ваги, а ось за радянські камери до- і післявоєнних років київські колекціонери сьогодні платять у середньому $50 за одиницю.

Особливо цінуються апарати у фабричній упаковці з паспортом, у якому можна побачити таке зворушливе визначення: «Фотоапарат ФЕД-2 є досконалим фотоапаратом, котрий здатний задовольнити високі потреби, які висувають до фотоапарата кваліфіковані фотолюбителі, фоторепортери та наукові співробітники». Колекціонування придатних до зйомки фотоапаратів сьогодні не потребує великих капіталовкладень, але і колекціонери, і антиквари знають майбутню ціну своїм «іграшкам» і впевнені, що через кількадесят років добірка радянських апаратів 50-х років у грошових одиницях може бути еквівалентом спортивного авто.

Вініл ще живий

Упевненість у перспективності аналогових фотоапаратів як антикваріату і предмета хобі дають закономірності науково-технічного прогресу. Звук, як і зображення, нині активно вбирається у цифру, але водночас існує ринок вінілових платівок, котрий пережив тріумф магнітної плівки та CD-формату. На Заході колишні хіпі та панки заробляють на хліб розпродажем своїх та приятельських колекцій платівок. Не сплачуючи жодних податків ненависній державі, колишні бунтарі забезпечують собі доволі сите існування в добу глобалізації та mp3.

«Цінність і привабливість вінілу полягає в тому, що звукові доріжки платівки максимально зберігають амплітуду звукового коливання оригіналу. Таким чином голка програвача передає не викривлений звуковий сигнал. Усі інші технології, включаючи цифрові, не дають такого ефекту», — говорить Михайло, колекціонер вінілу та аудіоапаратури.

«Тільки вініл, тільки ламповий підсилювач, тільки широкополосні динаміки дають справжній звук. У мене в дитинстві був програвач «Весна» — усе своє доросле життя я шукаю той звук, який давала ця апаратура. Зараз я замовив собі програвач, який максимально відповідає цим вимогам», — так пояснює свої захоплення київський колекціонер вінілу Максим Мостовий. Торгівля платівками ще з радянських часів була справою замкненої касти, яку партійні ідеологи називали фарцовщиками.

Але сьогодні на одних «пластах» багато не заробиш. Нова платівка (поважні рекордингові компанії досі роблять вінілові копії новітніх альбомів) коштує у Києві близько 100-200 грн. Рідкісні старовинні примірники можуть коштувати на порядок вище. Але справжнім haute couture сьогодні є реконструкція програвачів. Мінімальна ціна на модель відродженої «вертушки» (заново зібраний ламповий підсилювач та інші правильні деталі, розміщені в автентичному дерев’яному корпусі) сьогодні становить $2 тис.

Вінілова «мафія» завжди в курсі, коли рекордингові компанії, на яких записувалися Beatles та Rolling Stones та інші монстри року, продають застаріле обладнання і за доволі короткий термін перетворюють учорашній непотріб на коштовну забавку для колекціонерів.

У галузі фотографії такі традиції тільки зароджуються. Вже функціонують елітні салони, котрі роблять чорно-білі фотографії у стилі ретро з елегантними білими рамочками по периметру знімка. Друк карток у такій студії у рази перевищує розцінки у звичайних мінілабах a la Minolta. Можливо, згодом зросте попит і на реінкарнацію плівкових апаратів за канонами фабрик, котрі або безнадійно збанкрутіли, або завзято штампують «цифру».

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар