Солдат невидимого фронту

В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Заступник голови Нацбанку Олександр Савченко прогнозує, що через 5-10 років усі великі банки будуть іноземними

Олександр Савченко Фото Романа ДЕВ’ЯТОВА

10 секунд на ЧИТАННЯ

В інтерв’ю Контрактам Олександр Савченко розповів про те, що:

1) долар не обвалиться

2) українські банки першого дивізіону продаватимуть 10-20% акцій західним інвесторам

3) продаж Укртелекому може стати ціною підтримки гривні у разі підвищення ціни на російський газ

Схуднення резервів

Чи поділяє НБУ побоювання європейських експертів щодо падіння курсу долара у зв’язку з намірами Ірану перевести золотовалютні резерви в євро?

— Фундаментальною проблемою США є хронічний і зростаючий торговий дефіцит. Це створює передумови для різкої девальвації долара в історичній перспективі. Але переведення $30 млрд резервів арабських країн у євро — це крапля в морі, яка на стабільність долара суттєво не вплине. Достатньо сказати, що лише Україна щороку завозить $5-6 млрд готівки, тобто виступає безвідсотковим кредитором американської економіки. Ось це, на мій погляд, є реальною проблемою.

Впевнений, що атаки на долар цього року не буде. Адже різка девальвація долара можлива лише за умови, що від резервування своїх активів у доларах відмовляться центральні банки Китаю чи Японії. Це не виключено з геополітичної точки зору. Але, знову ж таки, якщо азіатські країни підуть на такий крок, вони понесуть величезні збитки. Наприклад, цього року резерви Китаю збільшилися до $900 млрд. Уявіть собі його втрати, якщо курс долара знизиться хоча б на 10% — це буде майже $100 млрд! Європейські експерти можуть прогнозувати що завгодно, але в реальному вимірі великі гравці швидше поступово відмовлятимуться від долара на користь євро.

Якою є динаміка резервів НБУ?

— Торік вони зросли, зараз потроху зменшуються. Але така тенденція є типовою — під час виборів попит на валюту традиційно підвищується. Експортери трохи хвилюються і притримують експортну виручку: там, де достатньо 30 днів, тримають 90. Це цілком природно, адже, по-перше, гроші люблять не вибори, а політичну стабільність. По-друге, деякі експортери, напевно, очікують зміцнення курсу долара щодо гривні. Хоча торік ті, хто притримував валютну виручку, програли, оскільки відбулося зміцнення гривні.

Наскільки «схудли» резерви за час передвиборчої кампанії?

— Нацбанк, підтримуючи курс гривні і згладжуючи попит-пропозицію на валютному ринку, продав понад $1,3 млрд. Але, ще раз підкреслюю, це не викликає занепокоєння. Просто передвиборча кампанія збіглася в часі з початком року, традиційно несприятливим для припливу валюти. За моїми оцінками, після виборів попит і пропозиція валюти досягнуть рівноваги без значних інтервенцій НБУ.

Але ж теоретично політичні та сезонні чинники не мають впливати на курс гривні.

— Це згідно з концепцією, якої Нацбанк намагається дотримуватися. Історично українські бізнесмени і громадяни звикли до стабільного курсу. Відповідно НБУ бере на себе валютні ризики. Хоча загалом це не зовсім правильно. Перед нами стоїть принципове завдання — якомога рідше виходити на валютний ринок, щоб не давати економіці хибних сигналів. Приміром, не підігрувати експортерам, занижуючи курс і даючи неправильний сигнал інвесторам або, навпаки, імпортерам через надмірну ревальвацію. Ринок сам має визначати, які галузі є більш привабливими. Така парадигма домінує в сучасному світі.

Торік під цю парадигму різко ревальвували гривню. Є постраждалі — експортери і громадяни, які мали доларові депозити. Інтереси імпортерів, вочевидь, були враховані. На який ринковий курс слід орієнтуватися найближчим часом?

— Ви однобічно розглядаєте торішню ревальвацію гривні. Курс впливає не тільки на розвиток бізнесу імпортерів і експортерів. Курс — це зовнішня ознака стабільності валюти, і він безпосередньо впливає на інфляційні очікування, схильність громадян до заощадження, споживання...

Зараз ви скажете, що за допомогою ревальвації зупинили інфляцію.

— Даремно іронізуєте — ревальвація вплинула на ціни. За розрахунками НБУ, завдяки зміні курсу гривні вдалося збити інфляцію на 2-3%. І ми вважаємо це досягненням. Аргументи? Імпорт нафти і нафтопродуктів в Україну подешевшав, що позитивно позначилося на індексі споживчих цін. Так, це дало поштовх для зростання імпорту товарів харчової та легкої промисловості, але ж ревальвація насамперед загальмувала підвищення цін і в оптовій, і в роздрібній торгівлі.

Крім того, за рахунок курсу було вирішено проблему валютних спекуляцій. У спекулятивних інвесторів були очікування, що гривня поступово ревальвуватиме, і вони планували вкласти $2-3 млрд у гривневі депозити та державні цінні папери. Загальний виграш на вкладений капітал — курсова премія плюс відсотки — орієнтовно мав становити 20% річних. Щоб запобігти вивезенню цих грошей, Нацбанк не став втручатися в ринкову тенденцію до ревальвації гривні — завдяки такому несподіваному рішенню спекулятивні надприбутки (приблизно $0,5 млрд) не вийшли за межі фінансової системи країни. Я веду до того, що не варто розглядати наслідки ревальвації лише в одній площині — експорт-імпорт. Істина є значно складнішою. Щодо дій НБУ, то вони не мають бути передбачуваними на 100%.

Бізнесмени мають до цього звикати. Припустімо, підприємець бере кредит у доларах, а виручку отримує в гривнях. Він звик до того, що курс стабільний, а доларовий кредит дешевший. Якщо ж гривня девальвує, приміром, на 5%, то підприємець платитиме за користування кредитом на 5% більше. І в нього, за певних обставин, може не вистачити грошей. Аналогічна ситуація з євро — чимало експортерів працюють саме з цією валютою, а кредити беруть у доларах. Можливі зміни курсу євро щодо долара потрібно враховувати. В епоху глобалізації виробники мають оцінювати валютні ризики. А країна з ринковою економікою повинна поступово відмовитися від жорсткої моделі курсоутворення.

Тож який курсовий сигнал даєте ринку після виборів?

— Зараз ми маємо приблизно ринковий курс.

Але ж ви тільки-но говорили, що підтримуєте гривню валютними інтервенціями.

— Ця підтримка незначна. Якби її не було, то, можливо, курс на міжбанку був би не 5,06 UAH/USD, а приблизно 5,08-5,09 UAH/USD. Скільки такий курс протримався б, сказати важко. За висновками іноземних аналітиків, гривня суттєво недооцінена. Зіставте, наприклад, проїзд у метро, який у Києві коштує 50 копійок, у Лондоні — 3 фунти стерлінгів. Якщо зважувати по місцевому транспорту, то купівельну спроможність гривні недооцінено в 50 разів.

А якщо зіставити вартість житла та показники ВВП на душу населення?

— Давайте. Але якщо ми врахуємо якість житла і реальні доходи українців, то гривня все одно виявиться недооціненою. І це, до речі, один із чинників, чому іноземні інвестори і спекулянти так люблять Україну. Однак ось вам ринковий сигнал — зрозуміло, що НБУ має дбати про національних виробників загалом та експортерів зокрема. Відповідно ми не підемо на штучну чи форсовану ревальвацію гривні. Хоча, знову ж таки, виробники мають враховувати валютні ризики.

Яким чином? У цивілізованих країнах це робиться завдяки валютним ф’ючерсам, форвардам та іншим похідним, які в Україні не працюють.

— Ви маєте рацію в тому, що без похідних інструментів, припустімо, коливання євро до долара на 3-4% спричинило б масові банкрутства. Можливості українського бізнесу щодо хеджування валютних ризиків справді обмежені. Формуванню повноцінного ринку заважає збір до Пенсійного фонду за операціями з купівлі валюти — всім відомі 1,2%. Тож коли іноземні радники наполягають на тому, щоб Нацбанк відпустив валютний ринок, то ми обстоюємо власний погляд. Говоримо, що місткість нашого ринку наразі мізерна — близько $100 млн у щоденному виразі. І що без втручання НБУ прихід такої компанії, як Mittal Steel з її $5 млрд, відразу зламав би ринок. Нас усе більше розуміють.

Газові ризики

Ви вже розрахували, що буде з курсом гривні та інфляцією після підвищення ціни на газ у другому півріччі?

— Звичайно.

Чи вистачить НБУ резервів, якщо з 1 липня ціну буде встановлено на рівні $230 за тисячу кубів?

— Цього ніколи не станеться.

У керівництва Газпрому інша думка з цього приводу.

— Запам’ятайте просте правило: якщо в одного вашого сусіда, наприклад у Росії, ціна на газ $50, а в іншого, наприклад у Польщі, — $120, то ціна на рівні Німеччини — $230 — вам не загрожує. Років п’ять-шість тому РФ вже впроваджувала ціну на газ $60 за тисячу кубів. Потім деякі російські підприємства доплачували окремим директорам, щоб вони купували газ. Щоправда, ринок тоді не був монополізований... Утім, хай там як, а ціна на газ в Україні не буде такою, як у Німеччині. Хоча б тому, що такий рівень ціни призведе до дестабілізації ринку в РФ. Якщо жартома — російські бізнесмени відмовляться від виробництва з метою постачання газу в Україну. До речі, це саме стосується і бензину. І на цій тезі можна будувати довгострокову модель.

І все ж таки які результати ваших інфляційних розрахунків?

— Ми виходили з оцінок впливових фінансових інституцій — збільшення ціни на газ на 10% тягне за собою зростання інфляції на 0,2-0,3% і зниження темпів зростання ВВП на 0,5-0,6%.

Ви впевнені в тому, що ці оцінки є достовірними?

— Вони визначені емпірично. За найгіршого сценарію ціна на газ зросте на 50% (у річному виразі — до $130 за тисячу кубів), що відповідно дасть мінус 3% до темпів зростання ВВП та 1,5% додаткової інфляції. Але цю проблему не треба перебільшувати. Є інші чинники впливу на ту саму інфляцію та ВВП. Наприклад, продаж великого держпідприємства може спрацювати ще більше — не тільки стримати інфляцію й підтримати темпи зростання ВВП, а й створити передумови для ревальвації гривні. Мій особистий прогноз залишається без змін: у річному виразі ми матимемо інфляцію на рівні 8,5-11,5% і темпи зростання економіки — 3-4%. З резервами теж все буде гаразд. Гадаю, що за умови керованого гнучкого курсу ми нарощуватимемо резерви навіть у разі збільшення ціни на газ.

Мусимо уточнити: лише за рахунок продажу Укртелекому?

— За рахунок припливу капіталів. Зараз Україна має позитивний поточний рахунок. Дефіцит торгового балансу перекривається профіцитом за послугами. Торік поточний рахунок з торгівлі товарами і послугами становив плюс $671 млн. Цього року він також може залишитися без змін.

Чи залишиться він таким після підвищення ціни на газ?

— Найгірший варіант — отримаємо більший дефіцит торгового балансу за товарами, але завдяки підвищенню ціни за транзит газу збільшимо надходження за послугами і, можливо, вийдемо на позитивний поточний рахунок експорту-імпорту товарів і послуг. Також є підстави розраховувати на позитивний капітальний рахунок. Йдеться насамперед про довгострокові кредити, інвестиції у приватний сектор і приватизацію. Остання, повертаючись до вашого запитання про Укртелеком, не є визначальною в розрахунках. Приватний сектор вже залучає в Україну не менше грошей, ніж держава, продаючи майно. Зверніть увагу хоча б на активність закордонних інвесторів на ринку банківських послуг.

Якщо ви маєте на увазі гроші від продажу Авалю, Укрсоцбанку, то вони не є прямими інвестиціями. Хіба не так?

— Так. Але сподіваюся, що власники інвестуватимуть отримані кошти в інші об’єкти. Крім того, все більше українських банків виходять на ринок запозичень, а також залучають кошти за допомогою IPO. Нещодавно виступав на Лондонській фондовій біржі. Там є зал, розрахований на триста осіб. Організатори розповіли нам, що інвесторів, охочих послухати презентацію України, було вдвічі більше. Тоді як вхідний квиток коштував чималі гроші. На презентації були присутні всі найбільші інвестиційні банки. Проблема полягає в тому, що великих гравців цікавлять передусім масштабні проекти.

Наскільки масштабні?

— Від $100 млн. В Україні є лише близько ста підприємств, здатних запропонувати проекти такого рівня. Відповідно я порадив інвесторам розробити набір стандартних кредитних та інвестиційних продуктів (обсягом $10-15 млн) для середніх підприємств. Із задоволенням констатую, що кілька інвесторів розробляють такі набори. Сподіваюся, що найближчі 2-3 роки розпочнуть епоху інвестицій у середній бізнес.

Банківська кухня

Реальний приклад — іноземний банк відмовився видати кредит на закупівлю інвестиційного обладнання, оскільки сплата ПДВ при імпорті збільшувала часовий ліміт погашення позички. Чи не здається вам, що напередодні вступу України до СОТ створено всі передумови, аби відносно дешевими ресурсами користувалися західні, а не українські підприємства?

— Такі побоювання не є безпідставними. Але зараз питома вага західних банків на ринку України — 24%, і цей показник не є критичним. Проблемною може виявитися ситуація, якщо він за рік зросте до 40-50%. Відповідно наше завдання — забезпечити поступовий прихід іноземного капіталу у банківський сектор. Ані Нацбанк, ані уряд не збираються власноруч вести українську економіку до колапсу.

Ми чудово розуміємо, що прискорення домінування іноземного капіталу в банківському секторі призведе до того, що фінансові установи працюватимуть лише з 10-20% українських підприємств, від яких вимагатимуть баланси за міжнародними стандартами звітності, аудиторські висновки великої четвірки тощо. Водночас українська банківська система зростає швидкими темпами. Інтуїція підказує, що проблема вирішиться сама собою.

Варто ввести м’які обмеження, і наші банки гідно конкуруватимуть із західними. Мені, наприклад, достеменно відомо, що керівники потужних і системних українських банків раді, що їхніх конкурентів придбали іноземці: мовляв, 2-3 роки їхньої реорганізації, і вітчизняні установи будуть попереду.

Які українські банки можуть бути продані найближчим часом?

— Можу сказати, що переговори ведуться з 10-15 банками. Здебільшого з тими, які пройшли міжнародний аудит великої четвірки. Загалом нова тенденція полягає в тому, що українські банки першого дивізіону продаватимуть 10-20% своїх акцій західним портфельним інвесторам. А через 5-10 років всі більш-менш значні банки будуть іноземними.

Зважаючи на історії з Інтерконтинентбанком, Гарантом, КУБом, хочеться запитати: чи в змозі НБУ контролювати виконання встановлених фінансових нормативів хоча б на мінімальному рівні?

— По-перше, банки банкрутують в будь-якій країні світу. В Україні питома вага банкрутств є на порядок меншою, ніж в Англії, США чи Росії. Наприклад, на Туманному Альбіоні ще 10 років тому щороку народжувалося 15-20 банків, 15 з 600-700 працюючих банкрутували.

По-друге, роботу НБУ в частині банківського нагляду можна порівняти з роботою ДАІ. Періодично проводимо «техогляди», вдосконалюємо «правила руху», караємо порушників. Але в системі, як і на дорозі, трапляються аварії. І думка про те, що представник Нацбанку має сидіти в кожному банку і щодня перевіряти усі операції, є хибною. Це неможливо за визначенням. Так, банки звітують перед нами щодня, так, навмисна фальсифікація звітності інколи трапляється. Але в режимі реального часу зупиняти тих, хто виводить активи, має не НБУ (це неможливо навіть технічно).

Зрештою, третя теза — правоохоронні та судові органи мають сприяти комерційним банкам у частині повернення кредитів. Під час зустрічі з керівництвом МВС і Генпрокуратури ми говорили, що ненормальною є ситуація, коли банкам не повертають кредити, а позичальники їздять на шестисотих Мерседесах. Наводили сотні таких випадків, інформували про 10-15 млрд грн неповернутих кредитів, про те, що типовими є ситуації, коли замість сплати відсотків позичальники погоджуються відповідати в судах, а справи тягнуться роками. Доводили, що на законодавчому рівні майнові претензії банків до недобросовісних позичальників мають бути прирівняні до претензій фізичних осіб чи, ще краще, до вимог держави. У Британії, наприклад, якщо позичальник два місяці поспіль не сплачує відсотки, то застава автоматично переходить у власність банку.

Допоки третя теза не реалізована, власники безконтрольно виводитимуть активи банків?

— Глобально проблему контролю можна вирішити через посилення ролі міжнародного аудиту. За останні роки в Україні не збанкрутував жоден банк, що пройшов міжнародний аудит (загалом таких банків близько сорока). Контрагентам банків раджу цікавитися, чи є в них висновки міжнародних аудиторів принаймні за останні три роки.

Чи знає керівництво НБУ реальних власників банків?

— Знає основних власників. У результатах того ж міжнародного аудиту ця інформація є.

Чому не стежите, щоб власники не виводили активи через пов’язані фірми?

— Це не функція НБУ. І банки мають право кредитувати пов’язаних осіб у межах встановлених нормативів. Проблема полягає у зловживаннях, а не в кредитуванні. Переконаний, що вона залишатиметься доти, доки когось з інсайдерів і аутсайдерів не буде притягнуто до кримінальної відповідальності за неповернення кредиту.

В армії Ющенка

Ви працювали одним із директорів ЄБРР. Як вдалося обійняти цю посаду?

— Після розпаду СРСР один знайомий банкір із США розповів, що Україна має шанс отримати посаду виконавчого директора в ЄБРР. Ми провели переговори з Молдовою, Грузією, Вірменією, Румунією, запропонували об’єднати «акції» для того, щоб отримати цю посаду. Окрім мене цим займався тогочасний міністр фінансів П’ятаченко. Серйозні дискусії виникли з румунами, але зрештою вони погодилися на позицію заступника.

Чому навчилися, працюючи в Лондоні?

— Посада виконавчого директора ЄБРР більше дипломатична, ніж банківська. А відтак навчився фінансової дипломатії. Загалом цікаво працювати в оточенні колишніх прем’єрів, міністрів, які обстоюють інтереси своїх країн. І я пишаюся тим, що в 1994 році спромігся вибити для малого й середнього бізнесу в Україні кредитну лінію на EUR100 млн, а згодом на EUR200 млн. Вразила ефективна організація праці в Британії. Невеликого розуму люди працюють вахтерами чи таксистами, на верхівці соціальної піраміди — найрозумніші. В Україні всі перемішані рівномірно. Доводилося зустрічати і геніальних таксистів, і міністрів, які готували нормативні акти, читаючи і не розуміючи «Економікс» Самуельсона.

Не сумуєте за Лондоном?

— Ні, я там часто буваю. Динаміку мегаполіса відчуваєш лише тоді, коли працюєш у приватній компанії і робиш гроші. Мені до вподоби Київ. Тому, коли я отримав пропозицію створити банк «Кредитанштальт» у Києві, довго не розмірковував. Київ має переваги як західного міста, так і східного. Після повернення зустрівся з президентом Кучмою і порадив йому відправляти у ЄБРР перспективну молодь, 2-3 роки стажування — прекрасна управлінська школа.

Ви були вхожі до президента Кучми?

— Коли він був прем’єром, ми більш-менш спілкувалися на фінансові і банківські теми, після його обрання на перший термін — рідше, а протягом останніх п’яти років, на жаль, жодного разу не говорили. До речі, я вважаю, що Леонід Данилович зробив Україні чимало корисного, особливо за часів прем’єрства і в перші роки президентства. Впевнений, що він вболівав за країну і його стратегічні рішення йшли на користь державі. Він розпочав економічні реформи, розворушив застійний політикум. Втім, сумна закономірність — що довше правитель перебуває при владі, то більше на нього впливає оточення.

Що є найважчим у роботі керівника комерційного банку?

— Не надавати та повертати кредити. Банкір змушений конфліктувати з багатьма людьми, витримувати тиск податкових і правоохоронних органів. Часом, щоб повернути кредит, потрібно витратити стільки само коштів, скільки позичив. У деяких банках, особливо раніше, персонал намагався взяти хабара чи, використовуючи банківську інфраструктуру, заробити на стороні. Зараз ситуація дещо інша, але управління комерційним банком — це суцільний стрес.

Були випадки, коли на вас тиснули представники влади з метою, щоб правильні фірми отримали кредити?

— Відвертий тиск на банкірів щодо кредитів — це міф. Траплялося, що деякі прем’єри давали поради, але ті, хто на них повівся, мають винити і себе. Далі дзвінків справа ніколи не заходила. Розсудливі банкіри, зіткнувшись з проханням високопосадовців, зазвичай уникають видачі кредитів або видають під подвійну заставу.

Чому ви перейшли з комерційного банку в НБУ, адже в зарплаті, напевно, програли?

— У зарплаті не виграв. Але влада змінилася, в Україні розгортаються управлінські проекти, реалізувати які видається цікавішим, ніж керувати комерційним банком. Вважаю, що за президентства Ющенка в держапараті потрібно відслужити, як і в армії.

---

Кар’єра банкіра (схема)

2005 р. — заступник голови НБУ

1999 р. — голова правління Міжнародного комерційного банку

1997 р. — голова правління австрійського банку Creditanstalt Ukraine

1996 р. — радник прем’єр-міністра (на громадських засадах)

1993 р. — виконавчий директор ЄБРР

1991 р. — заступник голови НБУ

1990 р. — захистив докторську дисертацію «Інноваційні процеси в умовах переходу до ринкової економіки»

1979 р. — закінчив Київський інститут народного господарства, науковий керівник лабораторії, докторант

1958 р. — народився

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар