Навколо валюти за 90 днів

Олександр ОНІЩЕНКО

Досвід бориспільської компанії говорить, що спосіб визначення дати імпорту, обраний податківцями для подальшого нарахування пені, можна успішно оспорювати в суді

Проблема 90 днів, відведених Законом «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» для отримання оплати за експортований товар або для ввезення імпортної продукції в Україну, була і залишається актуальною для багатьох платників податків, що працюють із зарубіжними партнерами. Дискусії про необхідність скасування законодавчої норми, що явно не відповідає ринковим реаліям, тривають вже не один рік, але досі за кожний день прострочення податківці справно вимагають 0,3% суми недоотриманої виручки (або недоотриманого товару). Причому до визначення години «ікс», коли закінчуються розрахунки і оборудка вважається завершеною, фіскали підходять з великою винахідливістю. Наприклад, датою імпорту вважають не момент перетину кордону, а дату оформлення митної декларації. Неправильність такого трактування закону можна оскаржити в суді.

Прості труднощі

Здавалося б, алгоритм взаємодій імпортера і постачальника продукції досить простий: оплата товару та його постачання в Україну не повинні бути розірвані в часі більш ніж на 90 днів (див. «Що говорить Закон»). Однак на практиці не все так просто. Головні труднощі криються, як завжди, в деталях. Часто в імпортерів виникає питання про те, що вважати датою імпорту, особливо коли з’являються проблеми з розмитненням товару і, як наслідок, затримуються строки митного оформлення вже фактично ввезеної продукції.

Наприклад, аеропорт «Бориспіль» вирішив придбати за кордоном спеціальну снігозбиральну техніку. Частина техніки надійшла до закінчення 90-денного терміну, а частина — після через форс-мажорні обставини, що виникли на заводі-виробнику. Однак виникли проблеми з розмитненням всієї партії машин внаслідок суперечки з Бориспільською митницею щодо правильності класифікації цієї техніки. У результаті під час перевірки в грудні 2004 року Бориспільською об’єднаною податковою інспекцією було складено акт і винесено рішення про застосування до підприємства пені майже на півмільйона гривень за порушення ст. 2 Закону «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті». Суть порушення, на думку податківців, зводилася до відсутності на підприємстві належним чином оформленої вантажної митної декларації типу ІМ-40. Тобто, за логікою податківців, якщо товар не розмитнений, то він і не ввозився.

Оскарження податкового повідомлення-рішення начальнику Бориспільської ОДПІ, в ДПА Київської області, а також у ДПАУ не дали позитивних для підприємства результатів. Що й змусило його звернутися з позовом до Господарського суду Київської області, який своїм рішенням від 8 серпня 2005 року визнав недійсним податкове повідомлення-рішення про нарахування пені. Природно, рішення суду першої інстанції було оскаржено податківцями в Київському міжобласному апеляційному суді, постановою якого від 30 січня 2006 року рішення Господарського суду Київської області залишено без змін, а скарга Бориспільської ОДПІ — без задоволення.

Корисні висновки

Захищаючи свою позицію, бориспільські податківці керувалися податковим роз’ясненням (наказ ДПАУ № 505 від 23 жовтня 2002 року) про застосування фінансових санкцій у разі, якщо резидент порушує терміни розрахунків під час виконання імпортних договорів. Роз’яснення містить цікавий і традиційний для ДПАУ висновок: якщо на момент проведення податкової перевірки імпортер може надати тільки товаросупроводжувальні документи зі штампом «Під митним контролем», а оформлена належним чином вантажна митна декларація типу ІМ-40 відсутня, то з резидента-імпортера стягується пеня. Зрозуміло, якщо на момент проведення перевірки закінчився 90-денний термін, встановлений законом для ввезення товарів на територію України.

Фактично ДПАУ ототожнює момент імпорту товарів з моментом його митного оформлення. Що неминуче призводить до нарахування податківцями пені у розмірі 0,3% суми митної вартості недопоставленої продукції. Між тим таке ототожнення, на нашу думку, є помилковим, що підтверджено судовим рішенням, яке набуло чинності.

Юридичний аналіз рішення суду першої інстанції, а також визначення апеляції дає підстави зробити низку цікавих і корисних для імпортерів висновків.

Висновок перший. Моментом імпорту є дата фактичного перетину товаром митного кордону України, а не дата оформлення на товар декларації за формою ІМ-40. Відтак пеня може нараховуватися лише до моменту перетину товаром митного кордону України. Такого висновку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли, виходячи з положень Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі — Закон «Про ЗЕД») та Митного кодексу України (далі — МКУ).

Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону про ЗЕД імпорт — це купівля українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів з увезенням або без ввезення їх на територію України. Моментом імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на імпортний товар від продавця до покупця. Відповідно до ст. 6 МКУ кордон митної території України є її митним кордоном, а митний кордон збігається з державним кордоном. Статтею 43 МКУ передбачено, що митний контроль здійснюється при ввезенні товару на митну територію України (фактичний перетин митного кордону) і починається з моменту перетину товаром митного кордону.

Висновок другий. Пріоритетність норм закону над положеннями податкових роз’яснень. Висновок, здавалося б, безперечний, однак корисний, враховуючи численні суперечності між податковими роз’ясненнями ДПАУ та іншими нормативно-правовими актами.

У цьому випадку суд зробив висновок про невідповідність податкового роз’яснення чинному законодавству при визначенні моменту, з якого нараховується пеня. І тут напрошується ще один важливий висновок. Відповідно до ст. 19 Конституції України, що часто цитується, органи державної влади (зокрема, органи Державної податкової служби), їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, ДПАУ при затвердженні податкового роз’яснення (наказом № 505), а місцеві податківці під час його практичного застосування порушили (і порушують) зазначену норму Конституції і мають нести за це відповідальність.

Форс-мажорні особливості

Причиною нарахування пені може стати не тільки затримка з митним оформленням. Зарубіжний виробник чи постачальник товару з незалежних від нього причин може затримати відвантаження, відповідно імпортер може не вписатися в 90-денний термін. У випадку з бориспільською компанією порушення термінів сталося через обставини непереборної сили (форс-мажор), що мали місце на одному із заводів, який виготовляє комплектуючі для снігоприбиральної техніки швейцарської фірми. Форс-мажорні обставини підтверджувалися відповідним листом, завіреним підписом секретаря і скріпленим печаткою торгово-промислової палати одного з міст Швейцарії. Саме таке підтвердження форс-мажорних обставин відповідає змісту ч. 5 ст. 6 закону про порядок розрахунків в інвалюті. Закон передбачає надання довідки торгово-промислової палати, що підтверджує форс-мажор, однією зі сторін договору або третьою стороною (якщо це передбачено контрактом). Тобто теоретично це може бути й українська ТПП.

Проте податківці наполягають на тому, що це має бути саме вітчизняна палата. Позиція щонайменше дивна, враховуючи те, що ТПП України за визначенням не може знати про форс-мажорні обставини, що відбулися на території іншої країни, і тим більше не може їх підтверджувати чи спростовувати. Однак і така позиція має право на існування, враховуючи нечіткість формулювань закону. У цьому випадку суд керувався принципом розумності і здорової логіки, зробивши висновок про те, що форс-мажорні обставини мають підтверджуватися довідкою торгово-промислової палати країни, де такий форс-мажор мав місце.

Для підстраховування в угодах сторін, що домовляються, потрібно чіткіше і детальніше прописувати пункт про фіксацію форс-мажорних обставин. Незайвим буде легалізувати довідку зарубіжної ТПП у встановленому порядку, наприклад, проставленням апостилю, а також нотаріально завірити її переклад українською чи російською мовою. Довідку легалізує консул. Саме легалізація документа надає йому право на існування в міжнародному обігу. Крім того, в судовому процесі як доказ можна використати тільки легалізований документ, що відповідає також і позиції Вищого господарського суду України (п. 7 Роз’яснення від 31 травня 2002 року «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій»).

Для використання довідки про форс-мажор у судовому процесі необхідно також здійснити і нотаріально завірити його переклад українською (російською) мовою.

Nota bene

Таким чином, у суб’єктів ЗЕД з’являється можливість в судовому порядку якщо не скасувати застарілі норми закону, то принаймні ефективно захистити свої інтереси. Звісно, оптимальним виходом було б домовитися зі своїм зарубіжним партнером про відстрочення платежу за імпортований товар, тоді питання про стягнення пені не виникало б зовсім, оскільки відлік 90 днів у разі імпорту починається з моменту перерахування грошей за кордон.

---

Що говорить закон

Стаття 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, у разі, якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя, вимагає індивідуальної ліцензії НБУ. Інакше неминучими є фінансові санкції.

Згідно зі ст. 4 за недотримання терміну 90 днів сплачується пеня за кожний день прострочення в розмірі 0,3% митної вартості недоотриманої продукції в іноземній валюті, перерахованій у гривні за курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Олександр ОНІЩЕНКО, керуючий партнер адвокатської компанії «Правочин», адвокат, спеціально для Контрактів

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар