Персона

Хата краю

Розмовляв Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Губернатор Київської області, радник президента Віра Ульянченко прогнозує, що земля піде з молотка не раніше ніж у жовтні

10 секунд на ЧИТАННЯ

В інтерв’ю Контрактам Віра Ульянченко розповіла, що

1) спілкується з олігархами з часів опозиційності Ющенка

2) орендарів-латифундистів потрібно не лякати, а мотивувати

3) Держкомзем працює вкрай неефективно

4) чиновники, як бізнесмени, використовують прогалини в законодавстві

У кулуарах

Чи дійсно, коли ви працювали радником президента, організовували зустрічі глави держави з українськими олігархами?

— Таке твердження — суттєве перебільшення. Правдою є те, що я, починаючи з 2002 року, співпрацюю з представниками великого бізнесу в межах відповідних культурологічних, освітянських і медичних програм. Ще тоді, коли Віктор Андрійович був лідером опозиції, до нього часто зверталися з проханням про фінансову підтримку того чи іншого проекту. Я відповідно займалася організацією такої підтримки, звертаючись, у свою чергу, до представників великого бізнесу з певними пропозиціями. Після обрання Віктора Ющенка президентом деякий час брала участь у розробці графіка роботи голови держави. Але це не означає, що я відповідала за організацію зустрічей президента з українськими олігархами. Будь-хто з них міг звернутися до Секретаріату і потрапити на прийом згідно із встановленою процедурою.

Кажуть, коли ви складали графік зустрічей Віктора Андрійовича, то вийти на нього було простіше через радників, а не через Секретаріат. Це так?

— Про це вам, напевно, хтось із Секретаріату розповів. (Посміхається.) Всім відомо, що радники президента курирують відповідні робочі напрямки і в силу специфіки своєї діяльності спілкуються з представниками великого бізнесу. Але не варто сприймати за чисту монету твердження про те, що через будь-якого радника можна легко вийти на президента і, тим більше, вирішити якесь питання. Це все вигадки.

На які дивіденди розраховують бізнесмени, що допомагають главі держави сприяти реалізації культурологічних й інших програм?

— Виключно на іміджеві.

Та невже?

— Уявіть собі. Принаймні я не отримувала жодних вказівок від президента і, відповідно, не обговорювала з бізнесменами питання якихось інших дивідендів. Ющенко прагне привити бізнес-еліті почуття відповідальності за країну. І я, перш за все, намагалася пояснити олігархам, що меценатство формує позитивне ставлення суспільства до заможних людей. Повірте, жодному лідеру ФПГ не хочеться, аби громадяни сприймали його як хижака. Всі вони хочуть, щоб до них ставилися з повагою і не проклинали їхніх дітей. Саме тому, а не через якісь політичні чи економічні дивіденди, деякі представники великого бізнесу із задоволенням фінансують проекти реставрації Софії Київської, Батурина тощо.

Що конкретно ви обіцяєте олігархам, аби схилити їх до меценатства?

— Що коли вони зайдуть, наприклад, до Софії зі своїми рідними, друзями чи діловими партнерами, то зможуть показати їм табличку, на якій буде написано, що ця історична пам’ятка відреставрована за рахунок бізнесмена такого-то. Це мій головний аргумент, який зазвичай спрацьовує.

А які проблеми, окрім меценатських, бізнесмени обговорюють з президентом?

— Це питання не до мене. Але я вважаю цілком нормальним прагнення великих бізнесменів відчути політичний курс керівництва держави, отримати гарантії захисту інвестицій та відповідним чином скоригувати свою діяльність з тих чи інших напрямків.

Наскільки реально, профінансувавши якийсь реставраційний проект, пролобіювати призначення своєї людини на керівну посаду, наприклад, в Міністерстві культури?

— Ні. Принаймні до мене з таким проханнями жодного разу не зверталися, адже усі добре знають, що я працюю виключно в руслі, яке визначив президент, і висловлюватиму свою думку з приводу певного кадрового рішення лише тоді, коли буду впевнена в тому, що своєю рекомендацією не нашкоджу діяльності президента.

До вас часто звертаються з проханнями рекомендувати когось на певну посаду?

— Процес прийняття кадрових рішень не завжди супроводжується якимись проханнями або зверненнями. Скоріше, варто говорити про дискусію щодо тих чи інших кандидатур і їх відповідності певним посадам. Свого часу, наприклад, гострі дебати в команді президента викликала ідея призначити Яценюка на посаду міністра економіки. Президент отримував кардинально протилежні характеристики щодо Арсенія Петровича. Зокрема, були й такі особи, які стверджували, що Яценюк, працюючи в НБУ, був на боці старої влади, хоча, як на мене, він тоді лише професійно виконував свої обов’язки. Про це, зокрема, свідчить стабільність гривні в дуже непростий політичний час.

Чи справді призначення Яценюка міністром лобіював Віктор Пінчук?

— Розмов навколо Яценюка було багато, але думки Пінчука щодо нього я не чула.

Ділянки спотикання

Ви обіцяли, що землю в Київській області продаватимуть виключно на аукціонах. Відповідний механізм вже розроблено?

— Ще ні. Зараз цим займається спільна комісія облради і облдержадміністрації. Не я є ініціатором упровадження такого механізму продажу землі — мій попередник на посаді губернатора провів декілька аукціонів. Але я хочу, щоб на аукціонах продавали не тільки сільськогосподарські земельні ділянки державної форми власності, а й землі місцевих громад. Для цього необхідно, щоб обласна і районні ради прийняли відповідні рішення. Думаю, до кінця вересня це станеться.

Крім цього, зараз ми проводимо ревізію земель. Попередні висновки — безліч ділянок було роздано в довгострокову оренду (на 30-49 років) за мізерну плату, рівень якої, в окремих випадках, не переглядали з 1995 року. Власники цієї землі нічого не будують і чекають, доки вона подорожчає, щоб продати. Це створює суттєві перепони для реалізації інвестиційних проектів в області. Я планую провести низку зустрічей з орендарями-латифундистами і спробувати залучити їх до певних проектів.

Тобто шантажуватимете землевласників за допомогою правоохоронних органів?

— Ні. Щоб розмова з цими людьми була ефективною, їх потрібно не лякати, а мотивувати. Не можна просто так відібрати в когось землю, а юридично до орендарів в більшості випадків не підкопатися. Хоча загалом все зрозуміло — де-юре ринку землі немає, а де-факто він є. Хочемо ми цього чи ні, але землі сільськогосподарського призначення переводять в інші категорії і намагаються продати. Схем існує безліч.

Наскільки подорожчає земля, скажімо, вздовж Бориспільської траси в разі запровадження аукціонів?

— Я не готова надати точний прогноз, адже ви перші схопите мене за язика, якщо, не дай Боже, ціна, визначена в ході торгів, виявиться нижчою. Можу сказати лише, що ми не просто торгуватимемо землею, а визначатимемо нових власників, орієнтуючись на запропоновані ними інвестиційні проекти. Незабаром буде оприлюднено план соціально-економічного розвитку області, який, по суті, і визначатиме пріоритетність тих чи інших проектів — де соціальне житло будувати, а де, наприклад, — готель.

Чому добросовісні покупці ділянок, придбаних на вторинному ринку, місяцями не отримують акти права власності на землю?

— Не скажу, що це явище є масовим, але з огляду на те що я не вперше чую скарги щодо цього, можливо, варто звертати на цей напрямок більше уваги.

А ось ваші підлеглі пов’язують труднощі з отриманням актів з тим, що довгий час не було відомо, хто — ви чи Євген Жовтяк — буде губернатором. Чому, як ви думаєте?

— Щоб відповісти на ваше запитання, мені необхідний конкретний приклад необгрунтованої затримки з наданням добросовісному покупцю акта права власності на землю.

Типовими є випадки, коли невидачу актів обгрунтовують відсутністю реєстраційних номерів і бланків. У результаті власники ділянок не можуть ані продати їх, ані розпочати капітальне будівництво. Коли цю проблему буде вирішено?

— Чесно кажучи — не завтра. На первинному ринку проблем набагато більше і вони є гострішими, пов’язаними не так з бюрократією, як з корупцією. Бюрократичні проблеми зумовлені, головним чином, недосконалістю законодавства, що регламентує земельні відносини. Дуже неефективно працює Держкомзем, а крайніми виявляємося ми, бо стоїмо між комітетом і власниками ділянок.

Закон про державний кадастр землі є, а кадастру немає. Іноді суміжні сільради відводять різним власникам одну й ту саму ділянку. Хто за усім цим стоїть, і коли буде створено кадастровий план Київщини?

— Формально цей план існує, але облрада може змінити межі сільради, і це, до речі, одна із найпоширеніших схем незаконної приватизації — облрада передає велику ділянку певній сільраді, та її розпродає, потім межі сільради змінюють і крайніх не знайдеш. Саме таким чином приватизували майже усі землі області. Прокуратура з цього приводу відкрила декілька кримінальних справ. Але ви праві — коріння проблеми у відсутності координації між службами, які займаються земельними питаннями. Система контролю взагалі розбалансована, однак бажаючих керувати процесом виділення і реєстрації ділянок безліч. Як радник президента можу сказати, що подібні проблеми існують не тільки на Київщині, а й скрізь, навіть у бідних областях. Якщо легальний ринок землі запрацює, ми не матимемо проблем із присвоєнням номера тій чи іншій ділянці або з наданням акта права власності. Зараз, мушу визнати, чиновники — немов бізнесмени, намагаються використати прогалини в законодавстві. Від цього страждають усі — і підприємці, і фізособи, і держава.

Генплан розвитку Києва передбачає розширення меж столиці за рахунок кількох районів області. Ви за чи проти реалізації цієї ідеї?

— Я розмовляла з мером Києва Леонідом Черновецьким з цього приводу, і ми домовились провести у вересні зустріч президій облради і міськради за участю керівництва держадміністрацій, аби знайти спільну відповідь на це запитання. Заплановано, зокрема, обговорити можливість впровадження спільної програми будівництва соціального житла, ще однієї об’їзної дороги, проблему винесення низки промислових підприємств за межі столиці.

Згідно з Генпланом, промислові підприємства Києва мають бути перенесені на землі, частина яких вже приватизована. Які є варіанти вирішення цієї проблеми?

— Ми пропонуватимемо мерії перенести київські заводи до міст області, зокрема до Білої Церкви, Фастова, Кагарлика. Згідно з нашими розробками, в межах області визначено шість промислових зон.

Уточніть, будь ласка, межі цих зон, адже це є принциповим не тільки для київських підприємств, а й для власників земельних ділянок, що межують зі столицею.

— Загалом у сучасному світі відстань до 100 км по гарній дорозі від міста не є перешкодою для ведення виробництва. Зрозуміло, що ніхто не створюватиме промислові зони навколо Києва. Не є нормальним, що набережна Дніпра в столиці — це суцільна промзона. Але, наскільки я розумію, власники цих підприємств заробляють не на цінах на землю, а на виробництві. Тож рано чи пізно вони погодяться перебазувати підприємства в область. Втім, це питання не одного і не двох років. Все це ми обговорюватимемо з Черновецьким, а чи погодиться він, не знаю.

Нелюбі друзі

НУ на межі розколу: частина партійців орієнтується на Порошенка, частина — на Тимошенко, частина — на президента, але без «любих друзів». Кого підтримуєте ви?

— Кипіння після призначення Януковича прем’єром, на мій погляд, піде партії лише на користь. Про її розкол говорять вже не перший рік.

Йосип Вінський попереджав представників НУ про переговори Олександра Мороза з регіоналами. Чому Ющенко про це не знав?

— Переговори вели усі з усіма, це ні для кого не було секретом. За моєю інформацією, Віктор Андрійович передбачав різні варіанти розвитку подій. Як досвідчений політик, який прийшов до влади з метою змінити країну (а починати треба з політичних еліт), він дуже довго намагався зробити життєздатною демократичну коаліцію.

І чому, на ваш погляд, йому це не вдалося?

— З одного боку, через глибоку недовіру між усіма учасниками помаранчевої коаліції. З іншого — у фракції БЮТ дуже багато депутатів, які не мають жодного відношення до ідей Майдану. Також змінилися і соціалісти. Хоча кістяк партії збережено, але під прапорами СПУ до парламенту пройшли великі бізнесмени з недитячими інтересами.

Коли почалося зближення президента з Партією регіонів?

— Ще напередодні парламентських виборів 2002 року мав бути створений блок ПР і сил, які утворили Нашу Україну. Тоді і в донецької еліти, і в націонал-демократів було бажання змінити владу і статус країни, яка була на межі міжнародної ізоляції, що відчутно било по бізнесових колах Східної України. Навіть було досягнуто попередніх домовленостей, але десь через тиждень тодішній президент Леонід Кучма, а точніше — його оточення, зумів змінити керівництво ПР, яку очолив, нагадаю, Володимир Семиноженко. Наші угоди було розірвано, а після цього створено блок «За Єдину Україну!», кістяком якого стала ПР.

Хто від ПР в 2002 році домовлявся з Ющенком про об’єднання зусиль щодо зміни влади в країні?

— Віталій Гайдук і Микола Азаров. З нашого боку в переговорах брали участь лідери усіх партій блоку «Наша Україна». Принципи формування спільного політичного проекту узгоджували безпосередньо в офісі Віктора Андрійовича, який був лідером опозиції.

Під час політичної кризи Тарас Чорновіл обмовився, що після призначення Януковича прем’єром ПР почне «видавлювати» Ющенка з влади. Ви до цього готові?

— Круглий стіл показав, наскільки Ющенко сильний як особистість. Якщо проаналізувати його політичні ходи з 2002 року, то легко побачити, що політично його ще ніхто не перегравав.

А спікер Олександр Мороз?

— В чому? (Посміхається.) Віктор Ющенко був і є центральною політичною фігурою. Після підписання Універсалу національної єдності саме президент довів, що він є гарантом захисту національних інтересів України.

Суть українства

Від проголошення незалежності України ви встигли попрацювати в апаратах ВР, Кабміну, президента. Як керівнику районного рівня вдалося перескочити до вищих щаблів влади?

— 1990 року, коли спікером був Іван Плющ, мені запропонували роботу у новоствореному відділі апарату Верховної Ради, який займався стенографуванням парламентських засідань. До цього відділу набирали людей, які розуміли, що таке виконавча і законодавча влада, володіли українською мовою, були непоганими організаторами і знали представників політичної еліти. З цього, власне, все і почалося.

Що ви робили, працюючи в апараті першого президента України Леоніда Кравчука?

— Керувала службою радника президента з питань освіти і науки.

На посаду керівника київського представництва скандально відомої компанії «Бласко» вас запросили як людину Кравчука?

— Тоді тільки закінчився розподіл флоту колишнього СРСР, і Україна, як морська держава, не мала власного морського законодавства. Без цього не могло працювати колишнє Одеське пароплавство, яке перетворилося на Бласко. У Києві їм була потрібна людина, яка б координувала процес співпраці міністерств, відомств й інших органів влади, що займалися розробкою відповідних правових документів нової морської держави. Власне, цим я і займалася. Також організовувала приїзди іноземних спеціалістів, делегацій, які допомагали Україні у створенні власного морського законодавства та його інтеграції до світового. Робота була дуже цікавою, але представництво, яке я очолювала, не мало навіть юридичного статусу, в нас не було ані печаток, ані рахунків.

Хто саме запропонував вам очолити київське представництво Бласко?

— Керівник компанії Павло Кудюкін. Він знав мене як керівника служби першого віце-прем’єра Валентина Симоненка, який був одеситом і його добрим знайомим.

Ви або члени вашої родини займаєтесь бізнесом?

— Зараз ні.

На які кошти ви п’ять років жили в США?

— Мій чоловік займався бізнесом до кінця 1994 року і заробив достатньо грошей, аби ми з дітьми жили у Сполучених Штатах. Згодом він перейшов на держслужбу і зайнявся створенням національної депозитарної системи. Він погодився на менші доходи, оскільки хотів спробувати себе в зовсім іншій ролі.

Ви виїхали до США, аби уникнути переслідувань після банкрутства Бласко?

— Аби народити дитину. Тоді мені було 37 років і здоров’я, підірване відрядженнями та Чорнобилем. Моя старша дочка вступила в США до університету, і я вирішила залишитися з нею, доки вона не закінчить навчання.

Як ви потрапили до найближчого оточення Віктора Ющенка?

— Коли Віктор Андрійович працював прем’єром, на посаду його помічника мене запросив Олег Рибачук, керівник служби прем’єра. Наскільки я розумію, він зацікавився мною, вивчивши біографію і побачивши, що я маю великий досвід організаційної роботи в центральних і місцевих органах влади, а також підтримую хороші стосунки з широким колом людей.

Про яке «коло людей» ви говорите?

— Я можу знайти спільну мову з людьми різних політичних поглядів. До речі, спочатку мені запропонували посаду не помічника прем’єра, а головного спеціаліста, так би мовити, на випробувальний термін.

До цього ви були знайомі з Олегом Рибачуком?

— Ні. Але здається, що свого часу мене йому рекомендував Микола Мартиненко, з яким я знайома ще з часів комсомольської роботи, у нас було чимало спільних друзів. Наприклад, нині покійний Олександр Разумков.

Тобто ви з політиків-комсомольців?

— Не впевнена, що існує такий клан, але усі ми досі підтримуємо непогані стосунки, не дивлячись на те, що живемо в різних частинах України і підтримуємо різні політичні сили.

Свого часу ви допомагали Ющенку влаштовувати домашні прийоми. Хто на них приходив?

— До подій кінця 2005 року Ющенко часто влаштовував різні зустрічі в себе на дачі. До Безрадичів приїздило багато впливових політиків і бізнесменів. Вдома у Віктора Андрійовича чимало речей, які допомагають зрозуміти суть українства. Це змінювало ставлення гостей і до країни, і до Ющенка. Після відвідування його дачі навіть політичні опоненти Віктора Андрійовича розуміли, що він не рветься до влади, а вболіває за країну.

Віктор Ющенко став президентом, але його хобі дедалі більше стає об’єктом жартів політиків. Чому?

— На жаль, в Україні є політики, які соромляться своєї нації, її історії і, зрештою, самих себе.

---

Кар’єра губернатора

2006 р. — голова облдержадміністрації Київської області

2005 р. — народний депутат, радник президента

2002 р. — завідувач секретаріату фракції «Наша Україна»

2000 р. — помічник прем’єр-міністра Віктора Ющенка

1999 р. — начальник управління з організаційних і кадрових питань «Укрсоюзсервісу»

1994 р. — декретна відпустка, проживає у США

1993 р. — помічник радника президента Леоніда Кравчука, згодом — генеральний представник Акціонерної судноплавної компанії «Бласко» в м. Києві

1992 р. — керівник служби першого віце-прем’єра Валентина Симоненка

1991 р. — редактор редакційно-видавничого відділу Секретаріату Верховної Ради

1990 р. — інструктор ідеологічного відділу Радянського РК КПУ м. Києва

1987 р. — заступник голови Радянського райвиконкому м. Києва

1981 р. — комсомольська робота в Радянському райкомі ЛКСМУ м. Києва

1980 р. — закінчила Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філфак, викладач української мови та літератури профтехучилища № 4 м. Києва

1958 р. — народилася на Чернігівщині

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар