Персона

Не родись вродливою

Інна КОРНЕЛЮК

Наталка Сумська вважає, що актриса повинна заявити про себе близько двадцяти, а потім «загубитися» у віці між двадцятьма і сорока

В інтерв’ю Контрактам народна артистка України Наталка Сумська розповіла про те, що:
1) коли кар’єра розвивається рівно, то нічого великого в житті не відбувається
2) актори називають величезну суму, якщо не хочуть брати участь в якомусь проекті
3) не знімається в серіалах, тому що гроші не головне

Театр починається з колиски

Наталіє В’ячеславівно, під час вступу до театрального інституту вам допомогло те, що ваші батьки також є акторами?

— Допомогло, адже я мала у кого вчитися, а в інституті мої батьки залишили по собі добрі спогади. Щодо привілеїв, то під час вступу мене запитали: «Ви, мабуть, донька знаменитих акторів?». А я чомусь сказала: «Ні, однофамілиця». Була не готова до цього запитання. Ще не усвідомлюючи в ті роки, що природні дані моїх батьків: і голос, і фактура — це таланти, з якими народжуються, я була впевнена, що театральна професія — це наука, якої навчають. Імена моїх батьків були постійно на слуху, мабуть, побоялася, що мене визнають недостатньо здібною до навчання. Хоча, звичайно, згодом була в цьому викрита, я ж В’ячеславівна по батькові, причому в інституті викладали педагоги, які вчили моїх тата й маму.

Тож до якого висновку ви дійшли після закінчення інституту: акторство — це наука чи талант?

— Так склалося, що любов до театру, хоч як це пафосно звучить, передалася мені з материнським молоком. Я в театрі і росла, і заодно вчилася. Коли батьки брали мене з собою на гастролі, я мала унікальну можливість бачити й насолоджуватися найкращими зразками акторської гри. Заодно і сенс цього таємничого дійства осягнула, мимохідь вчилася. Дуже любила дивитися, як грають актори Львівського театру ім. Марії Заньковецької Василь Яременко, Богдан Козак, Ганна Опанасенко (мама Наталки Сумської. — Авт.). Це голоси, це фактура, це така акторська переконливість, це просто кумири! Я багато перейняла у батька. Коли втратила його, лише тоді зрозуміла, наскільки він багато означав для мене і як багато мені дав. Він ніде не навчався, але це не заважало йому переспівати стільки оперет! Любити театр вчилася у мами, хоча вона колись хотіла бути вчителем, та їй Варвара Семенівна Довженко (перша дружина Олександра Довженка) порадила: «Вам потрібно йти в театр».

Відверте закулісся

Є версія, що ви були однією з перших актрис, які в радянські часи знялися у відвертих сценах. Якщо це правда, то чи не шкодували потім про це?

— Ні, я не знімалася. Це питання не до мене, а до моєї сестри. Я працювала у кіно, коли смаки глядачів не задовольняли оголеністю у кадрі. Маестро Фелліні й Антоніоні обходилися без цих прийомів. Загалом я дуже скептично ставлюся до відвертих сцен, бо їх ще треба вміти знімати. Зараз, схоже, просто пошесть на різні відвертості перед камерою. Крім гарного тіла жінка повинна мати іншу красу, жінка, яка є особистістю, набагато яскравіша, ніж просто красуня. На першому місці в мене завжди була не так фактура тіла актора, як сила його гри, акторська майстерність.

І тут виходжу я — вся в білому

Але ж привабливе обличчя, тіло — це також з акторського арсеналу, і його треба задіювати.

— Так, але лише гарного тіла замало. Запевняю вас, акторський талант — це дар. І ще невідомо, чи можна навчити грати. Бо ж є ремісники і в цій професії.

Проте режисери не завжди вам довіряли ті ролі, яких ви прагнули. Чому?

— У кожного режисера свої актори, яких він регулярно знімає. У кіно потрібно постійно лобіювати свої професійні інтереси. Насильно милим не будеш. Щоб ти був постійно задіяний у якихось постановках чи фільмах, сам маєш дбати про це. У цьому неабияка складність професії. Чекати на велику роль можна все життя. З іншого боку, час, коли ти чекаєш на роль, можна витратити з користю — акумулювати сили.

Як кожен актор ви прагнули грати головні ролі. Як ви отримували свої ролі?

— Дебютною роллю моєї мами була Наталка Полтавка. Вона мене назвала Наталкою, і моя перша знакова роль теж була Наталка Полтавка. Або ще така історія. Нашим людям властиво не здавати книги в бібліотеку чи дарувати комусь, а десь біля будинку викинути, ніби підкинути. Так моя мама якось знайшла неподалік будинку книжку Віри Кетлінської «Мужність». Згодом я полетіла зніматися в серіалі за  цим романом Кетлінської. Потім мама знайшла «Перехресні стежки» Франка — і я зіграла в серіалі «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами цього твору. В телевиставу «Закон» за Винниченком я теж потрапила ніби випадково. У мене не було «крила», ніхто мною не опікувався, нічиїм протеже ніколи не була. Ось так, перш ніж я мала зіграти кожну зі «своїх» ролей — чи в театрі, чи в кіно, траплялися дивні випадки. Кожній моїй ролі, хоч як дивно це прозвучить, передував якийсь знак.

У кіно, як відомо, практикується кастинг. А як можна отримати роль у театрі?

— Інколи кастингу не проводять і перед кінозйомкою. У театрі його взагалі немає. У моєму професійному досвіді така процедура перед театральною постановкою була лише раз, коли на роль Жанни в рок-опері «Біла ворона» затвердили мене і ще трьох актрис. Кого обрати на головну роль, завжди вирішує одна людина — режисер. І про його критерії вибору актор може лише здогадуватися. Це може бути як характерна манера гри, так і виразний тип обличчя, якісь особливі риси, що є визначальними для головного героя в задумі режисера. Універсальних критеріїв не існує, бо мають значення саме індивідуальні характеристики актора, які одному режисеру можуть сподобатися, а іншому — ні. Інакше кажучи, все вирішує персональне бачення творчого керівника.

Як ви діяли в ситуації, коли не вдавалося отримати роль, на яку претендували?

— Хоч би як склалася акторська доля, творчий потенціал можна реалізувати, наприклад, на телебаченні. Крім того, якщо в тебе є сім’я: діти, чоловік, варто їм допомагати і радіти їхнім успіхам. Коли я спостерігаю за розвитком кар’єри зарубіжних зірок — Брітні Спірс, Кім Бесінжер та багатьох інших чарівних жінок, то дивуюся, чому настільки фінансово успішні люди, так часто ламаються психологічно. Адже маючи такі великі кошти у розпорядженні, можна зробити багато добрих справ, дарувати людям позитивні емоції і самому отримувати від допомоги людям радість. Хай там як несподівано це прозвучить, але українські й, приміром, американські акторки дуже різні, шкода, що між нами немає контакту, не існує обміну професійним досвідом.

А чи доводилося вам самій відмовлятися від пропозицій зйомок у кіно?

— Так, бо потрібно вибирати. Можливо, в молоді роки я знімалася в не найкращих фільмах. Та без них, імовірно, не було б моїх майбутніх головних кінокартин. Вже у зрілому віці почала відмовлятися від ролей свідомо. Всіх грошей не заробиш. Мені дорожчі сім’я і здоров’я. В цій біганині можна втратити більше, ніж заробити. Актриса перед виходом на сцену має знайти хоч годину для сну, щоб увечері виглядати і почуватися добре. Жодна косметика не замінить денного сну. Якщо ти граєш у виставі головну роль, навантаження дуже велике. А якщо бігатимеш кіномайданчиками, ввечері не матимеш сил взагалі.

Помічника чи агента не потребували в кар’єрі?

— Пригадую, коли Анні Жирардо приїздила до України, її супроводжував агент, який здебільшого виконував обов’язки адміністратора її туру, дбав про те, щоб їй було зручно. А вона сиділа в гримерці, не знімала грим, чекала і дивувалася: «А де ж мої шанувальники? Я хотіла б поспілкуватися зі своєю публікою». Він їй говорив, мовляв, а чому ж вам не відпочити. Анні його не розуміла: «Ні, це теж моя робота. Я ж для цього живу!». У вітчизняній театральній практиці не було і немає агентів. Менеджери і помічники з’явилися в Америці, вочевидь, через особисту безпомічність артистів. Щодо наших педагогів, то вони завжди були в пошані на Заході, який у нас їх «позичав». Менеджери і помічники стали нині популярними, мабуть, тому, що кількість театрів збільшилася, театральне життя пожвавилося. Напевно, щоб вести переговори, які стосуються організації гастрольного турне, менеджери потрібні. А більше ні для чого. У театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв», у якій я працюю, є адміністратор, який узгоджує зі мною організаційні питання.

Тобто поки що українські актори не потребують послуг професійних агентів?

— За великим рахунком, наші актори, мабуть, ще не мають особливої потреби у професійних агентах — кіно і театр в Україні перебувають не на тому рівні розвитку, як в Америці. Хоча, з іншого боку, в театрі могли б бути не просто чергові режисери, що стежать за загальним ходом вистави, а, умовно кажучи, радники, які після спектаклю підказували б кожному акторові, як можна було зіграти злагодженіше, переконливіше.

В сім’ї великій...

Часто жінка має обирати між кар’єрою і материнством. Як вам вдалося це поєднати?

Хто грає головну роль — сумнівів немає

— Існує стереотип, ніби акторські сім’ї нестабільні, але хочу зауважити, що розлучення частіше бувають в сім’ях не театральних акторів, до яких я себе зараховую, а кіноакторів. Театр — більш сталий організм, ніж кіно, не потрібно далеко їхати, залишати сім’ю, дітей. Утім, мені довелося розриватися між кар’єрою і материнством. Бо для справжньої матері її дитина важливіша, ніж робота. Водночас жінка гармонійніша, якщо змогла реалізуватися і як мати, і як фахівець своєї справи. Тим більше що народження дитини мобілізує сили. А особливість акторської професії в тому, що потрібно встигнути заявити про себе у молодому віці, близько двадцяти, а потім «загубитися» десь між двадцятьма і сорока. Адже й 40-річні актриси грають молодих дівчат, і в цьому немає нічого надзвичайного. Я встигла.

Чи не виникало між вами і вашою сестрою Ольгою конкуренції у фахових питаннях? Ви ж граєте в постановках однієї театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

— Справді, такого прецеденту, щоб велика родина грала в одній виставі, в Україні ще не було. Але ж ми всі професійні актори, якими керує режисер, тому маємо підпорядковуватися йому і відокремлювати робочі й родинні питання. Так, інколи, як і у будь-якому колективі, непорозуміння виникають, хоча стосунки, поза сумнівом, тепліші. Я радію за успіхи своєї сестри. Ольга — це потужний двигун, і навіть якщо трапляються випробування в житті, то вони сильній особистості й хорошій актрисі тільки на користь. Читаючи про чиїсь неймовірні біографії, ловимо себе на думці, що коли доля і кар’єра розвиваються рівно, то нічого великого в житті начебто й не відбувається.

Здається, створення вашим чоловіком театральної компанії дуже позитивно позначилося на вашій кар’єрі?

— Зустріч з Анатолієм Хостікоєвим стала ключовим моментом не тільки в кар’єрі, а й у житті. Як актор він для мене наче осяяння. Мій чоловік — це людина, яка постійно мені цікава. Ми грали в п’єсі «Васса Желєзнова» Горького, у мене була роль Людмилки Желєзнової, такої дивакуватої меншої доньки Васси. Режисер тоді сказав, що ця роль мені особливо вдалася. Зізнаюся, схожі характерні ролі дивакуватих, божевільних героїнь мені завжди вдавалися. А роль П’ятьоркіна, приживали у поважному домі Васси, грав Анатолій Георгійович. Усі були закохані у П’ятьоркіна, зухвалого красеня. У захваті від цього талановитого і неймовірно привабливого героя були не тільки актори вистави, а й публіка. Наступного разу ми з Анатолієм грали у рок-опері «Біла ворона», де я виконувала ролі Жанни д’Арк, а її коханого, Жюльєна, грав Анатолій Хостікоєв, і тоді творчість переросла у почуття, які поєднали нас і об’єднують  дотепер.

Гроші не головне

Ви використовуєте свої акторські таланти під час телезйомок програми «Ключовий момент»?

— На телебаченні я така, як є. Це в театрі у мене ролі, а на телебаченні я модератор, який уболіває за героїв. Життя гостей програми інколи таке драматичне, що в історії драматургії ще потрібно пошукати схожі сюжети. У ній все по-справжньому. Однак як ведуча я передусім ознайомлююся зі сценаріями Ключового моменту, написаними редакторами програми, які адаптують листи, що надходять від героїв програми. А я повинна заглибитися в кожну історію, інакше кажучи, в чуже життя. Це непросто зробити за 20 хвилин до телезйомки. Я маю знати про свого героя якомога більше, ніби рідна людина. Понад те, повинна викликати довіру. Складність роботи, власне, в тому, що передбачити, що відбудеться в програмі, взагалі неможливо. Часто мені повідомляють: «Переміна історії» — буває, що хтось не приїхав, хтось зреагував на слова рідних надто бурхливо.

Чому ви не знімаєтеся в телесеріалах? Вас не влаштовують умови роботи, невелика плата за тривалі зйомки?

— Чесно кажучи, не хочу тиражувати себе так, як Олександр Домогаров. Можливо, хтось зрозуміє, що глядач не бажає бачити постійно одні й ті самі обличчя в телевізорі. Зараз у Києві знімають пітерці й москвичі, запрошують, але я не погоджуюся. Мене цікавить, у якій ролі мене побачать в Україні, а який стосунок до цього мають російські другосортні серіали? Щодо оплати, то за один день зйомок актор отримує від ста доларів. Ролі примітивні настільки, що розумієш: без них проживеш. Зазвичай актори називають величезну суму, якщо не хочуть зніматися у якомусь проекті. Коли в мене запитують про гроші за зйомку, я не кокетую, а запитую: «На яку суму ви розраховуєте?»

Вам хотілося б попрацювати із зарубіжними режисерами?

— Так, з Микитою Михалковим. До речі, він знайомий з Анатолієм Георгійовичем, вони обговорювали можливість співпраці, щоправда, потім професійні шляхи розійшлися. Одна з моїх мрій — попрацювати з Мелом Гібсоном, П’єром Рішаром, хоча я розумію, що ми рухаємося різними траєкторіями.

Чому зарубіжні режисери нечасто запрошують українських акторів до співпраці?

Галатея знайшла свого Хостікоєва

— На мій погляд, головна причина в тому, що між нами немає контактів. Якби був міжнародний клуб діячів театру і кіно! Наприклад, рок-опера «Біла ворона» з’явилася на найвищих підмостках завдяки тому, що мене наштовхнули на цю ідею колеги з провінції, і я зрозуміла: вона варта реалізації в Києві. Тож від спілкування можна дуже багато почерпнути.

Чи були ви задоволені заробітками в радянські часи?

— На початку 80-х років заробила три тисячі карбованців завдяки кіноролям. На той час це були великі гроші, коли в середньому актор заробляв близько 20-30 карбованців за знімальний день. Якось ролі пішли одна за одною. До речі, найдорожче коштував знімальний день в іменитих акторів, таких як Тихонов, — 70 карбованців. Але з розумом ці гроші витратити я, молода актриса, не зуміла, бо треба було придбати шубку, парфуми. (Сміється.)

Скільки зараз платять театральному актору на місяць?

— Близько трьох-чотирьох тисяч гривень залежно від категорії актора. Останнім часом говорять про те, що акторам національного театру підвищать зарплату. Зрештою, коли я починала, то заробляла 90 карбованців на місяць, згодом — 120 карбованців і так далі по висхідній. Крім того, я ще знімалася в кіно і за це також отримувала гроші. То були 1970-ті роки. Передусім я жила сценою, а не ставила за мету заробити. Тепер актори кіно можуть мати значно більше, ніж колись. Зауважте, театральні актори і на Заході не отримують за свою гру таких великих грошей, як кіноактори... Жити на сцені — це особливий стан, його ніхто ніколи не дослідить. Це таке піднесення, що інколи забуваєш, що нічого не їла впродовж дня. На мій погляд, воно є свідченням високої якості роботи. А коли так склалося, що ти граєш роль, яка тобі ще й до вподоби, то вже просто летиш як на крилах! Я навіть не знаю, як можна описати стан, коли тебе ошпарюють оплески глядачів.

Досьє

Наталка Сумська народилася 22 квітня 1956 р. у с. Катюжанка Київської області

Освіта

Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого

Досягнення

Народна артистка України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, кіноакторка і телеведуча;

Лауреат премії «Київська пектораль» 2000 року (за роль Маші у «Трьох сестрах»);

Ролі в театрі: Дідона («Енеїда»), Еліза Дулітл («Пігмаліон»), Жанна д’Арк («Біла ворона»), Марі («Блез» Маньє), Фьорелла, Матильда («Сеньйор з вищого світу»), Анна («Кін IV»), Маруся Кайдашиха («Кайдашева сім’я»);

Ролі в кіно: Марія («Гори димлять»), Марічка («Державний кордон»), Юлія Шаблинська («Для домашнього вогнища»)

Ким могла б стати: співачкою у вар’єте

Головна подія в житті: зустріч з Анатолієм Хостікоєвим

Кредо: праця

Хобі: історична, мемуарна, філософська література

Остання велика грошова витрата: покупка автомобіля

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар