ВРУ-2006: Залізна, але не Тетчер

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Любов БЮТ передбачає цілковиту владу над країною, для того щоб можна було зробити їй добре. Відтак посада міністра внутрішніх справ видається єдино адекватною Юлії Тимошенко

Будній день, столичне метро, година пік. Працівниця метрополітену зі стрічечкою навпереваги, прикрашеною сердечками БЮТ, доводить похмурому чоловіку щось на кшталт «Полюбимо Юлю, можливо, і вона нас полюбить». Чудова ілюстрація того, що без перебільшення можна назвати феноменом Тимошенко. Про нього, власне, і має сенс говорити, розглядаючи діяльність однойменного блоку або, якщо хочете, клубу шанувальників і попутників дивовижної жінки — Юлії Володимирівни Тимошенко...

Політична кар’єра пані Тимошенко, що суцільно складається зі скандалів і загадкових історій, розпочалася давно. У 1996 році в Юлії Володимирівни у запорізькому аеропорту відібрали $26 тис. (гроші на ті часи чималі), і це, напевно, стало точкою відліку популярності Тимошенко. Як політик вона стартує в «Громаді», організованій Павлом Лазаренком. Очолює тіньовий уряд «Громади», але тоді Юлію Володимирівну мало хто сприймає всерйоз, у навколополітичних колах її називають «Юлею». Опинившись після відомих подій в опозиції, Тимошенко почувається впевненіше, успішно освоює прийоми пафосної демагогії.

Важливий етап політичного становлення Юлії Володимирівни — робота в Бюджетному комітеті ВР. До оброблення благодатного для спекуляцій грунту Тимошенко підходить з усією відповідальністю. Їй вдається займатися популізмом, не переходячи ту межу, за якою він стає надто очевидним. Держбюджети України, що містять масиви цифр, статистичних відомостей (на яких небагато хто знається) і замикають на собі політику, сприяють цьому. Загалом у Бюджетному комітеті й засяяла телезірка Тимошенко. Приваблива молода жінка, яка говорить розсудливо й стисло, — просто картинка. Те, що формат телебачення не передбачає серйозних аргументованих дискусій, Юлії Володимирівні допомагає. Адже бюджетні та політичні проблеми — предмети досить складні, їхнє обговорення потребує багато часу. А тому краще враження на глядача завжди справляє більш впевнений у собі й зовні симпатичний політик. З цими якостями в Тимошенко все гаразд.

Наступний чудовий сюжет — Юлія Тимошенко та її найближчий соратник Олександр Турчинов залишають «Громаду», коли справи Павла Івановича стали зовсім кепські, й організовують «Батьківщину». Багато хто тоді пише про те, що президент Кучма схвалює розпад «Громади», і пов’язують з цим призначення Тимошенко на посаду віце-прем’єра з питань ПЕК у 2000 році. З цього починається співпраця Юлії Володимирівни з Віктором Ющенком.

Кучма, будучи майстром політичних маніпуляцій і гарантом дотримання балансу інтересів ФПГ, використовує Тимошенко в цілях не допустити надмірного посилення СДПУ(О). Тимошенко, яка знає багато економічних проблем зсередини, чудово виконує роль борця з групою Суркіса. Водночас із подачі Юлії Володимирівни вирішується й важливіша для країни проблема — ліквідовано загрозу енергетичного колапсу, що неодмінно настав би, якби в енергетиці збереглися бартер, взаємозаліки тощо.

Проте у відставку Тимошенко відправляють раніше, ніж Ющенка. У житті Юлії Володимирівни настає опозиційний період нескінченних допитів, арештів, вуличних акцій і т. ін. Зрозуміти, що відбувається, хто, кого, за що заарештовує й чому відпускає, неможливо. Утім, це й непринципово. Головне, що повною мірою розкриваються бійцівські якості Тимошенко, вона доводить уміння стояти на своєму і тримає удар. Водночас формується стереотип, що Юля бореться зі «злочинним режимом Кучми».

Наступний етап політичної біографії Юлії Володимирівни — переможний — президентські вибори 2004 року. Досить показовим є рішення Тимошенко не брати участь у виборах самостійно. Вона проявляє себе як далекоглядний і розважливий політик, робить ставку на Ющенка. До речі, від представників команди Віктора Андрійовича доводилося чути версії про те, що Юлію Володимирівну взяли в команду для того, щоб не створювала проблем ззовні. Мовляв, голосів вона не додасть, але якщо Тимошенко не буде в опозиційній коаліції, частина виборців може від неї відвернутися. Можливо, це й так, ось тільки події розвиваються у вкрай вигідному для Юлії Володимирівни руслі. На Майдані Тимошенко опиняється цілком у своїй стихії, стає однією з головних героїнь революції, а згодом — прем’єром.

У період прем’єрства проявляються головні якості Тимошенко-політика: беззмістовність дій і прагнення до одноосібної влади. Чи не одним із перших рішень її Кабінету було скасування урядових комітетів — форми роботи уряду, що створює хоч якусь прозорість під час прийняття рішень. До речі, самі ці комітети виникли ще за часів прем’єрства Ющенка. Тимошенко такі складнощі виявляються ні до чого.

Зрозуміти, чого саме хоче Юлія Володимирівна у відриві від тих чи інших обставин, важко. Її позиція завжди реактивна, вона існує лише у зв’язку з чимось, точніше з тим, із чим Тимошенко має намір боротися. Це особливо помітно в програмі уряду, яка виявилася опозиційною за своєю суттю. Адже не можна не розуміти меж власної компетенції й заявляти в програмі Кабміну, приміром, про наміри щодо судової влади. Це дозволено опозиції, але не правлячій партії. Будучи при владі, потрібно займатися конкретною роботою, а не демагогією. Причому для цього зовсім не обов’язково грати на публіку, відвідувати ринки (щоб контролювати зростання цін) тощо. Адже саме опозиція може й повинна апелювати до мас, викриваючи недоліки роботи влади, для того щоб маси правильно проголосували на наступних виборах і опозиція стала владою. Завдання ж влади — не допускати й виправляти вчинені помилки, а не влаштовувати шоу з вирішення проблем. Загалом помиляються ті, хто порівнює Юлію Тимошенко з Маргарет Тетчер. Остання, по суті, є повною протилежністю першій. Жорстка політика Тетчер грунтувалася на виразних переконаннях і навіть впертості, а не на переліку суспільних лих, які вона була не згодна терпіти.

Після відставки Кабінету Тимошенко ми мали можливість переконатися в тому, наскільки вільно Юлія Володимирівна поводиться з власними позиціями. Йдеться, зокрема, про зміну позиції щодо політреформи, яка тепер стала вигідною Юлії Тимошенко. Втім, цей кульбіт і зворушлива єдність з Партією регіонів у питанні відставки уряду Єханурова слабко вплинули на рейтинг Тимошенко. Певною мірою в цьому винен президент, який в історії з відставкою її Кабінету не витримав дистанцію. Адже ситуація від початку виглядала так, що Тимошенко вигнали, тому що вона чесна, а Ющенко залишився разом (а отже, заодно) з Порошенком та іншими фігурантами скандалу.

По суті, джин популізму виявився випущеним на волю. До популізму опозиціонерів у нас уже звикли, а ось до популізму влади — ще ні. Щоправда, це пов’язано не так з порядністю та відповідальністю української влади, як із тим, що під час перебування при владі наші політики вже не потребують якихось обіцянок. Якщо влада й ставилася поблажливо до якихось популістських гасел, то все одно робила це нещиро, і їй ніхто не вірив. Тепер цю традицію порушено, ми бачили переконаного популіста при владі і, ще гірше, після влади, у передчутті нової влади. У країні, де держава давно й успішно ізолювала себе від суспільства і де політика сприймається як телесеріал, а не як один із видів людської діяльності, популізм є вкрай небезпечним. Адже закони серіалу відрізняються від законів громадського життя, як і якості, необхідні реальному політику, відрізняються від якостей героя серіалу. У серіалі діють «погані» й «добрі», і в ідеалі все має закінчуватися цілковитою перемогою останніх. Дотепер «добрих» в українському серіалі майже не було, а якщо й були, то глядачі оцінювали скептично їхні шанси надавати як слід «поганим». Тепер ситуація змінилася, в українців є герой і навіть краще — героїня. І це небезпечно. Людина, яка діє принципово ПРОТИ, не може залишатися корисною в ролі державного керівника, котрий має бути будівничим, а не руйнівником. Та й розуміння політики як боротьби людей, а не ідей є глибоко деструктивним. Мабуть, єдино адекватна для Тимошенко державна посада — міністр внутрішніх справ. Та й то за умови постійного підвозу в країну нових мафіозі, з якими можна боротися.

Зауважу, що я не підозрюю Тимошенко у злому намірі. Швидше за все, вона просто керується інтуїцією і порадами цинічних «технологів». Причому робить це блискуче. Мішура із сердечками та гра в «любов», звісно, дратують мислячу людину, але таких в Україні небагато. Натомість глядачів серіалу, дотепер впевнених у тому, що політика їх не стосується і від них нічого не залежить, вистачає. Сердечка для них — те, що треба. Зауважу насамкінець, що сама ідея любові якомога краще характеризує Тимошенко. Її любов передбачає цілковиту владу над об’єктом, для того щоб можна було зробити йому добре. Щоправда, якщо це «добре» практично ніколи не вдається з окремою людиною, чому це має вийти з цілою країною?

Медіапідтримка блоку

Газета «Вечерние Вести»
(асоціюють з Олександром Турчиновим, № 2 у списку)

Газета «Свобода»,
головний редактор Олег Ляшко (№ 26)

Видавничий дім «Високий замок»,
голова правління Степан Курпіль (№ 36)

Інтернет-газета «Обозреватель»,
асоціюють з Михайлом Бродським, одним з керівників виборчого штабу БЮТ

---

Динаміка рейтингу лідера, %

За даними досліджень Центру ім. О. Разумкова,
проведених у 2005-2006 рр. Похибка не перевищує 2,1%

Динаміка рейтингу блоку, %

За даними всеукраїнських опитувань, проведених Українським
інститутом соціальних досліджень у 2005 р. Похибка не перевищує 2,21%

N. B. Рейтинги Юлії Тимошенко та її блоку неухильно зростали із січня по квітень 2005 року. Голова правління центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко пояснює це тим, що, по-перше, Тимошенко сприймали як друге обличчя революції. А по-друге, на думку експерта, Юлія Володимирівна отримала з перебування на посаді прем’єра максимум користі. «У політика, який очолив уряд, з’являється шанс підвищити рейтинг на 5-6%, — вважає Фесенко. — Не всім це вдається, але Тимошенко вдалося. І це заслуга не так політтехнологів, як її власна. Лідер БЮТ — природжений піарник, талановита акторка, яка викликає довіру в слухачів».

Генеральний директор КМІС Володимир Паніотто пов’язує весняне підвищення рейтингу екс-прем’єра зі зростанням популярності помаранчевих лідерів. «Люди, які очікували масових звільнень і закриття російських шкіл новою владою, переконалися в необгрунтованості своїх побоювань, стали більше довіряти прем’єру та президенту», — каже Паніотто. А Фесенко, який також відзначає синхронність динаміки рейтингів Тимошенко та Ющенка на початку 2005 року, звертає увагу на те, що сплеск популярності Юлії Володимирівни видавався яскравішим, оскільки її стартові позиції були значно слабшими, ніж у Віктора Андрійовича. У 2004 році, нагадаємо, за даними провідних соцслужб країни, лідер БЮТ була серед «лідерів недовіри».

У червні рейтинги Тимошенко та її блоку почали стрімко знижуватися. Директор політико-правових програм Центру ім. О. Разумкова Юрій Якименко пояснює це тим, що досягнення Кабміну в економічній та соціальній сферах не виправдали очікувань виборців. Після відставки Кабінету Тимошенко кількість її симпатиків зменшилася. «Помаранчевий електорат негативно сприйняв заяви та дії лідера БЮТ, спрямовані проти Нашої України», — стверджує Якименко. Щоправда, рейтинги НУ та Віктора Ющенка при цьому також знизилися (докладніше див. Контракти, № 7). Фесенко вважає, що електоральні позиції БЮТ були ослаблені критикою на адресу уряду Єханурова у розпал газової кризи. А голосування політичної сили за відставку Кабміну соціологи й політологи в унісон називають найпотужнішим ударом по рейтингу блоку. Паніотто підрахував, що 53% із тих, хто готовий проголосувати за БЮТ, висловилися проти відставки уряду.

---

* При підготовці матеріалів проекту «ВРУ-2006» діловий тижневик Контракти, його посадові та службові особи та творчі працівники не агітують «за» або «проти» Блоку Юлії Тимошенко (та інших політичних сил), не займаються поширенням інформації з ознаками політичної реклами, а також не спонукають виборців голосувати «за» або «проти» певного суб’єкта виборчого процесу. Підстава — пункт 6 статті 71 Закону «Про вибори народних депутатів України»

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар