Мажори, мінори та дрібні капості

Іван ЗАЙЦЕВ

Прав міноритарних акціонерів не достатньо для ефективного захисту своїх інтересів, але цілком вистачить для блокування роботи компанії

Практика скандалу

Власники контрольного пакета акцій (читай — власники компанії) нерідко ставляться до дрібних акціонерів як до непорозуміння, прикрої перешкоди в управлінні підприємством. Дарма. Нехтуючи правами міноритарных акціонерів, власник робить компанію зручною мішенню для недружнього поглинання.

Аби розхитати будь-яке АТ, достатньо десяти вельми обізнаних акціонерів різного калібру, які відразу почнуть вимагати неухильного дотримання їхніх прав. Чим дрібніший акціонер — тим більше галасу й скарг. Діючи послідовно й холоднокровно, один грамотій може неабияк утруднити роботу підприємства або взагалі блокувати управління компанією. Не секрет, що багато скандалістів-міноритаріїв діють в інтересах третіх осіб, які прагнуть захопити контроль над підприємством.

Саме вони й становлять найбільшу небезпеку для власників компанії. Як свідчить практика ведення акціонерних війн, власник

Атака клонів Карта міноритарних ризиків "Схема"

дрібного пакета акцій — улюблена зброя недобросовісного конкурента. Наявність внутрікорпоративного конфлікту між акціонерами нерідко є сигналом для рейдера про непогані перспективи «входження» у компанію.

Утім, окрім пособництва в захопленні підприємства, в атакуючого акціонера може бути кілька мотивів. Цілком імовірно, що міноритарій дійсно намагається відстояти свої й тільки свої інтереси. Інший тип незручних акціонерів — корпоративні шантажисти, які намагаються продати приналежні їм акції за завищеною ціною. У західній практиці корпоративний шантаж такого типу отримав назву «грінмейл» (у буквальному перекладі з англ. — «зелена пошта»). Суть у тому, що міноритарій, постійно впливаючи на власника підприємства, намагається домогтися, щоб пакет акцій, що належить йому, був придбаний іншими власниками за ціною в п’ять-десять разів вищою від ринкової. І, нарешті, останній вид — капосники, для яких створення перешкод у роботі компанії стає своєрідним хобі або навіть сенсом життя. Залежно від поставлених цілей, міноритарії обирають методи впливу на менеджмент компанії.

Міноритарії наступають...

У міноритарного акціонера цілком достатньо можливостей попити крові із власника компанії. Наприклад, нацькувавши на підприємство численних перевіряльників. Розлючений акціонер, особливо такий, що володіє інсайдерською інформацією, — знахідка для податківців. Маючи у своєму розпорядженні отримані від нього дані, перевіряльники з легкістю знайдуть порушення й у разі перевищення порога кримінальної відповідальності, із задоволенням передадуть справу до правоохоронних органів.

Для досягнення мети міноритарій може звертатися безпосередньо до органів МВС і прокуратури, заявляючи, що менеджмент компанії тими чи іншими діями порушує закон, скажімо, перевищуючи свої повноваження. Правоохоронці зобов’язані брати до уваги всі подібні заяви й проводити перевірки зазначених у них фактів. Знайти ж зачіпку й порушити кримінальну справу за фактом, не важливо яким, для міліції або працівників ВБЕЗу — справа техніки .

Крім того в арсеналі міноритарія є ще одна зброя — звернення до суду з позовом про визнання незаконним договору купівлі-продажу великого пакета акцій. Будь-яке хоч трохи розумне обгрунтування — і суд починає провадження у справі. Сенс у тому, що в якості забезпечення позову заявник може попросити суд заблокувати пакет мажоритарного акціонера, що позбавить останнього права голосу на загальних зборах акціонерів. Утім, ця зброя може бути використана й проти міноритарія.

Ще один спосіб тиску на власника контрольного пакета з боку міноритаріїв — подача заяви до Антимонопольного комітету. Будь-яка угода з придбання пакета акцій від блокуючого (25%) до контрольного (50%+1) має бути погоджена з АМК. Непогоджена угода загрожує великими штрафами.

Найбільш поширеним методом впливу на керівництво підприємства залишається блокування зборів акціонерів. Під кожним з численних приводів (неповідомлення, порушення термінів повідомлення про збори акціонерів, неподання інформації etc) власник дрібного пакета акцій подає позов про порушення своїх прав до суду, вимагаючи в якості забезпечення заборонити проведення зборів акціонерів. Звичайно, довести необгрунтованість його претензій можна. Однак якщо число міноритаріїв досить велике, всі вони налаштовані агресивно й діють узгоджено, у власника контрольного пакета мало шансів провести легітимні збори акціонерів.

...мажоритарії відбиваються

Якщо серед акціонерів є енергійний, грамотний і дуже вередливий власник двох акцій, шляхів його нейтралізації у власника небагато. Перший з них: повна капітуляція перед шантажистом і купівля акцій, що належать йому, за ціною, яку він назначить. Другий — виведення найбільш ліквідних активів компанії в підприємство, контрольоване однодумцями. Тут важливо дотриматися всіх процесуальних тонкощів, щоб у міноритарія не було формальних підстав заперечувати передачу майна. Звісно, він все одно може спробувати звернутися до суду, щоб визнати угоду незаконною, однак у такому випадку шансів на позитивне для нього рішення небагато.

Третій вихід — реорганізація підприємства знову ж таки з передачею активів іншій юридичній особі або дочірньому підприємству. Оскаржувати таке рішення міноритарію досить непросто, а у разі дотримання всіх формальностей — марно.

Донедавна серед мажоритарних акціонерів користувався популярністю досить простий та ефективний спосіб нейтралізувати надокучливих міноритаріїв — консолідація акцій. Суть цієї процедури у тому, що номінал акцій різко збільшувався, причому таким чином, що обміняти старі акції на нові могли тільки великі акціонери. Такий приклад. 86542 старі акції одного з київських підприємств прирівнювалися за номіналом до однієї нової. Зрозуміло, власник трьох старих акцій одержати одну нову жодної можливості не мав, адже йому належить лише 3/86542 акції, тобто дробова акція. За загальним правилом, дробові акції існувати не можуть, тому їх викупили мажоритарії «за справедливу ціну», яку самі ж і встановили. Втім, цей спосіб уже в минулому, оскільки ДКЦПФР у своєму розпорядженні № 125 від 14 вересня 2000 р. (зі змінами й доповненнями) заборонила проведення консолідації акцій, якщо всі наявні на руках в акціонерів цінні папери не можуть бути обмінені на цілу акцію нового номіналу.

І нарешті, кардинальне вирішення проблеми — ліквідація акціонерного товариства. Немає товариства — немає акціонерів. Відповідно, немає акціонерів — немає проблем. Звичайно, створення нової компанії вимагає багато часу й сил, однак іноді такий шлях залишається єдиною можливістю позбутися примхливого міноритарія.

Свій серед чужих

Загалом, система стримування й противаг, як зазвичай визначають відносини мажоритарних і міноритарних акціонерів, в Україні ще не налагоджена. Подання численних позовів до суду з вимогою в якості забезпечення позову заборонити проведення зборів акціонерів — чи не єдиний спосіб боротьби міноритаріїв за свої права. Регулярне використання цієї тактики суттєво шкодить господарській діяльності компанії, що не може ухвалювати рішення з питань, віднесених до компетенції загальних зборів, затверджувати річні звіти, обирати членів керівного органу тощо.

Як відзначає керуючий партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери» Максим Лавринович, згідно з існуючим законодавством власники дрібних пакетів акцій не можуть забезпечити своє представництво в органах управління компанією. Зараз члени правління обираються простою більшістю голосів, тобто фактично власник контрольного пакета призначає зручних собі представників. Галина Загороднюк, адвокат, старший юрист юридичної компанії DLA Piper-Україна, додає, що в західних країнах у правлінні підприємств обов’язково є присутнім представник міноритаріїв.

Це досягається двома шляхами: або один із членів правління вибирається міноритаріями (без участі власника контрольного пакета); або використовується принцип «кумулятивного голосування», за якого на кожну акцію припадає кількість голосів, яка дорівнює кількості членів правління. Акціонер може віддати голоси повністю за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами. Таким чином, сукупна кількість голосів миноритаріїв дозволяє їм обрати в правління щонайменше одного свого кандидата.

---

Хто є хто в АТ

В українському законодавстві немає чіткого визначення, які акціонери вважаються міноритарними. Розрізняють кілька категорій акціонерів, залежно від приналежного їм пакета акцій

Міноритарні

1. Дрібні власники акцій (від 1 акції до 9%) — мають лише загальні права акціонерів: право на одержання дивідендів, на участь у зборах акціонерів, на одержання інформації про діяльність компанії, на внесення пропозицій щодо включення певного питання до порядку денного загальних зборів акціонерів.
2. Власники пакета акцій від 10 до 24% крім перерахованих вище прав можуть вимагати скликання позачергових зборів акціонерів, вимагати створення ревізійної комісії чи проведення аудиторської перевірки компанії. Їхні пропозиції з доповнення порядку денного зборів обов’язково мають бути враховані.
3. Власники блокуючого пакета (від 25 до 39%) мають можливість блокувати ухвалення доленосних для компанії рішень: про проведення додаткової емісії або консолідації акцій, про відчуження активів, про внесення змін до статуту, про ліквідацію тощо...
4. Власники кворумного пакета (від 40 до 49%), тобто ті акціонери, без участі яких неможливо провести законні збори акціонерів.

Мажоритарні

1. Власники контрольного пакета. Залежно від кількості акцій, можуть мати різні права й обов’язки. Власники пакета 50%+1 акція на зборах акціонерів можуть ухвалювати рішення, що вимагають затвердження простою більшістю голосів. Власники пакета 60%+1 акція можуть скласти кворум на зборах акціонерів. Власники 75%+1 акція можуть ухвалювати рішення щодо внесення змін до статуту, відчуження основних фондів, ліквідації підприємства тощо. Власники пакета 90%+1 акція єдиний вид акціонерів, які можуть одноосібно скликати збори акціонерів і складати для них порядок денний.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар