Цукор Бродських

Сергій КАНЕВСЬКИЙ

24 вересня 1904 року сотні киян різних віросповідань прийшли до хоральної синагоги на розі Малої Васильківської та Рогнединської, щоб вiддати останню шану Лазареві Ізраїльовичу Бродському. З його смертю обірвалася одна з наймогутніших гілок відомого роду цукрозаводчиків і філантропів. Його ім’я було настільки відоме, що навіть увійшло в прислів’я часів громадянської війни: «Цукор — Бродського, чай — Висоцького, Росія — Троцького».

Лазар Ізраїльович Бродський

Родом iз Бродів

Прізвище Бродських відоме з того часу, як мешканець галицького міста Броди Меїр Шор переселився з сім’єю до містечка Златопіль — волосний центр Чигиринського повіту Київської губернії.

Енциклопедія Брокгауза і Ефрона свідчить, що Меїр був правнуком Олександра Шора — рабина, що жив наприкінці XVII століття в Жовкві. Саме Меїр Бродський і став фундатором династії цукрозаводчиків.

У Меїра Бродського та його дружини Міріам було п’ятеро синів — Абрам, Зельман, Ісаак, Ізраїль та Йосип. Вони недовго затрималися в Златополі, хоча пожертвували чималі суми на містечко, яке стало їм другою батьківщиною.

Так, 1855 року Абрам звів у Златополі кам’яницю для лікарні на 40 ліжок і забезпечив її утримання, а Ізраїль заснував притулок для нужденних старих і пожертвував для нього маєток в Бобринецькому повіті з півтора тисячами десятин землі, який давав понад 3 тисячі рублів річного прибутку. Абрам Бродський залишив Златопіль 1858 року і перебрався спочатку до Петербурга, ставши царськосільським купцем 1-ї гільдії, а потім — до Одеси.

Там же з дружиною Хаєю, чотирма синами і трьома дочками з 1860 року мешкав і Ізраїль, який став найуспішнішим нащадком Меїра Шора. У грудні 1865-го він подав прохання бути зарахованим до київських купців. Зазначимо, що до 1858 року право мешкати в Києві з-поміж євреїв мали лише купці 1-ї гільдії, тобто ділки, що збили 100-тисячний капітал. Іншим дозволялося перебувати в місті не більше трьох днів, за винятком часу проведення ярмарків, і в спеціальних місцях.

Таким чином, уже з перших днів свого перебування у Києві Ізраїль Бродський став одним з найвпливовіших підприємців губернії. До речі, свого часу його стартовий капітал становив лише 40 тисяч рублів, отриманих при розподілі батьківської спадщини.

Фото Віктора СКРЯБІНА: Бесарабський критий ринок, збудований на кошти Лазаря Бродського

«Солодкий» успіх

Свій перший цукрорафінадний завод 23-річний Ізраїль Бродський заснував 1846 року в селі Лебедин, неподалік Златополя, за вісім верст від майбутньої станції Шпола. Його компаньйоном був власник навколишніх земель Петро Лопухін, внучатий племінник найсвітлішого князя Потьомкіна. Вісім років вони володіли заводом разом, а потім виробництво перейшло в повну власність Бродського.

Згодом він заснував Одеський, придбав Кагарлицький і Корюківський, узяв у довгострокову оренду Райгородський і очолив Томашівський цукрові заводи. Відомий політик і громадський діяч Сергій Вітте, який добре знав Ізраїля Бродського, згодом писав про нього: «Це був на вид дуже поважний старий, що зовні нагадував собою біблійного патріарха. Він був надзвичайний багатій. Мені випадало з ним неодноразово розмовляти, вести суто ділові розмови, і завжди він справляв на мене враження людини напрочуд розумної, але майже зовсім неосвіченої».

Досягли успіху в сімейному бізнесі і сини Ізраїля — Лазар і Лев. На початку 1900-х років вони керували вже шістьма акціонерними товариствами, до складу яких входили 10 цукробурякових і 3 рафінадних заводи в Київській, Чернігівській, Полтавській, Одеській, Подільській та Курській губерніях. Цікаво, що брати успадкували від батька не тільки комерційний хист, а й чуйність до суспільних потреб.

Батько Політеху

Про необхідність заснування в Києві вищого технічного навчального закладу говорилося перед кожними виборами до міської думи. «Батьки міста» не раз присягалися, що докладуть усіх зусиль до розв’язання питання, але обіцянок не виконували.

1 жовтня 1896 року до Києва приїхав міністр фінансів імперії Сергій Вітте. За деякий час до нього з’явилася делегація на чолі з міським головою Сольським і попросила сприяння у створенні Політеху. До переведення в Петербург міністр жив у Києві (де й познайомився з Ізраїлем Бродським) і добре знав потреби краю. Він прийняв прохачів прихильно і запевнив, що уряд підтримає конструктивні започаткування в цьому напрямі.

На час відвідин високим гостем Києва цукрова промисловість Росії була в стані тяжкої кризи. Цукровий синдикат — тодішня монопольна організація — припинив вивезення надлишків товару за кордон, і власники цукрових заводів почувалися непевно: ціни на внутрішньому ринку поповзли вниз, загрожуючи банкрутством. Не дивно, що представники промисловців подали міністрові петицію, в якій просили відрегулювати виробництво цукру гарантованим урядовим нормуванням. У відповідь на прихильне ставлення уряду до їхнього прохання вони висловили готовність зробити пожертви на громадські потреби — наприклад, на певну наукову установу.

Петербург клопотання задовольнив: Міністерством фінансів було затверджено відповідні норми щодо цукру, а його виробники вирішили виконати обіцяне. Вони зібралися на квартирі у Лазаря Бродського, запросили професорів Університету імені Святого Володимира, інженерів управління Південно-Західних залізниць, а також представників технічного та сільськогосподарського товариств. За задумом творців, майбутній Політехнічний інститут повинен був мати чотири відділення: механічне, інженерне, хімічне, агрономічне, — і готувати фахівців-технологів для великих промислових підприємств. Будувався київський політех коштом тих-таки промисловців. Найбільшу суму пожертвував Лазар Бродський.

Останній подарунок

У своєму заповіті Лазар Бродський відписав містові 500 тисяч рублів — для будівництва критого ринку. Однак за однієї умови — з прибутків ринку місто мало щороку відраховувати 22,5 тисячі на утримання Бактеріологічного інституту, дитячого відділення Єврейської лікарні, двокласного училища імені Бродського та інших добродійних установ. Щоправда, перший час влада відмовлялася брати гроші — побоювалася, що візьме на себе зобов’язання, а прибутку не буде.

Вихід з ситуації запропонували душеприказники Бродського: місто випускає облігації 4,5-процентної позики, їх купують спадкоємці Лазаря Ізраїльовича, а добродійні виплати йдуть як проценти за позикою. Коли ринок почне діяти, на його прибутки випускаються облігації, і спадкоємці купують нові цінні папери, з яких формуватиметься вiдповiдна субсидія. Такий варіант думі підійшов, і вона зняла заперечення.

Інший бізнес

Лазар Бродський робив гроші не тільки на цукрі: крім іншого, він був членом ради Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку, засновником і головою правління Другого пароплавного товариства на Дніпрі та його притоках, директором Київського товариства водопостачання, директором-розпорядником Товариства борошномельного парового млина, членом ради Товариства взаємного кредиту тощо, тощо, тощо...

Він же був власником або пайовиком Хамовницької броварні (Москва), соляних промислів у районі Одеси, вугільних шахт у Катеринославській губернії, а також володів більш ніж 35 тисячами десятин землі. Наприкінці життя про нього говорили як про одного з найвидатніших підприємців Російської імперії.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар