Сільський час

Вадим КУЛЬПІНОВ, редактор розділу «Секрет фірми»

Травень 1996 року. Я гостював в селі. Товариш, до якого приїхав, попросив покататися на моїх Жигулях, а натомість видав кирзачі, фуфайку і гучний мотоцикл «Урал». Звісно, без коляски. Змінивши імідж, я поїхав колесити станицею.

Тоді, пригадую, було свято. Клуб і сільрада обвішані прапорами, гірляндами і фарбованими лампочками. Звідусіль ллється хрипла мелодія. Молодь, шкірянки, насіння. Словом, тусовка. По периметру майдана щільно запарковані легковики, підводи без коней і неймовірно брудні мотоцикли. Мовляв, дивіться, хто на чому приїхав.

Листопад 2005 року. Виходжу з метро «Театральна». Вулиця Богдана Хмельницького заставлена вантажівками. З них торгують цибулею, матрьошками і грубими коричневими пледами. Це ярмарок. З кожного другого стовпа лунає гидота. Це районна влада розважає музикою.

Пішоходи прогулянковою ходою оминають машини, що стоять на тротуарі. Вільне від автомобілів місце займають широкі намети, обтягнуті зеленою або синьою плівкою з мутними віконцями. Там завжди хтось п’є пиво і похмуро дивиться на перехожих. Ті, своєю чергою, розглядають шанувальників пива. Всі слухають стовпову музику і пафосні оголошення про досягнення міської влади...

Колись давно мені сподобалося свято під сільрадою: воно було недоладне і екзотичне. А тепер мені сумно — не знаю що зробити, щоб в столиці європейської держави закінчився сільський час.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар