Він не жив на одну зарплату

Розмовляла Леся СОЛОВЧУК, фото Світлани Скрябіної

Екс-міністр з питань надзвичайних ситуацій Давид Жванія зізнався Контрактам, що категорично проти відокремлення бізнесу від влади й готовий обстоювати гідне місце для Петра Порошенка у списку Нашої України

Розпускаючи уряд Юлії Тимошенко, президент заявив, що Кабмін — не місце для популістів, корупціонерів і бізнесменів. До якої категорії екс-міністрів належите ви?

— Звільнили не одного Жванію, пішов практично весь Кабмін. Усі знають про те, що я — людина небідна і навряд чи опущуся до корупції. Хибною є думка про те, що підприємці не повинні йти у владу. Успішними бізнесменами, які прагнуть бути в уряді, рухають швидше амбіції, а не бажання наживи. Це, до речі, вигідно вирізняє їх серед кар’єрних чиновників.

Ви не згодні з президентським гаслом про відокремлення влади від бізнесу?

— Категорично не згоден. У всьому світі бізнес невіддільний від влади. Щоправда, в цивілізованих країнах прийняті правила, котрі не дозволяють підприємцям на цьому заробляти. Але це вже інше питання. Самі по собі гасла про відокремлення бізнесу від влади, що межують з лівим популізмом, є небезпечними. Держава покликана представляти інтереси бізнесу. Не знаю жодного міністра, який не був би підприємцем (хто — великим, а хто — не дуже). Ви ж не думаєте, що чиновники такого рівня живуть на одну офіційну зарплату? Міністр, який стверджує, що не пов’язаний з бізнесом, — або злодій, або корупціонер. На міністерську зарплату не те що не проживеш, на неї навіть гарного костюма не купиш!

Які підприємства вам належать?

— Я — класичний бізнесмен, що починав з менеджера. А рано чи пізно ефективний менеджер починає претендувати на право власності в активах групи компаній, на яку він працює. Вирішивши піти в політику, я відмовився від усіх активів, оскільки розумів, що опозиційна діяльність може завдати шкоди компаніям. Розміри моєї власності визначені усними домовленостями, але не закріплені юридично. Зараз роблю все можливе, щоб відновити свої права де-юре. Звісно, з урахуванням збитків, завданих групі компаній за час мого перебування в опозиції. Загалом розміри моєї власності буде визначено в процесі переговорів.

На що саме ви претендуєте?

— Важко визначити. Часто група з п’яти компаній перетворюється на одну. Категорично можу стверджувати тільки те, що я — небідна людина.

Кажуть, що ви були одним із тих, хто фінансував помаранчеву революцію. Скільки грошей витратили?

— Досить великі суми (мої та людей з групи, яка асоціюється зі мною) офіційно проходили через партійні структури. Але було б помилкою говорити про те, що хтось фінансував революцію. Усе це казки. Як і те, що до президентської кампанії Ющенка мав стосунок Борис Березовський. Хоча охочих підтримати Ющенка тоді було мало. А Березовський, будучи опальним олігархом, шукав на нього виходи. Утім, безуспішно.

Березовський стверджує прямо протилежне.

— Березовський був у розпачі. З відставкою уряду Тимошенко розбилися його мрії про вплив на українську політику. Ось він і почав кидатися всім, що в нього є під рукою. То якимись паперами, то касетами, то матеріалами у справі Гонгадзе...

У Нашій Україні дискутують про те, чи варто включати до передвиборчого списку політиків, звинувачених Олександром Зінченком у корупції. Чи включать, зокрема Порошенка, до цього списку?

— Наполягаю на тому, що ці політики мають бути у списку. Оскільки не вважаю, приміром, Петра Порошенка фігурою, яку можна просто так взяти й викреслити. Він повинен не лише бути представлений у списку, а й посісти в ньому гідне місце. Яке саме? Це питання внутрішньопартійних дискусій, діалогу з президентом, іншими політичними силами.

Кого ви вважаєте головним конкурентом Нашої України за місця в парламенті?

— Останнє десятиліття привчило багатьох українських політиків їздити до Москви за підтримкою. Росія, яка вважає себе головним політичним консультантом пострадянського простору, охоче використовує політичну проституцію окремих країн у своїх інтересах. На виборах до ВР конкуруватимуть два курси — на євроінтеграцію й НАТО (капіталістичний) і проросійський (інакше кажучи, недорозвиненого капіталізму). Усі прихильники другого курсу — наші конкуренти.

Ви все ще близькі до президентської родини?

— Я не був на жодному сімейному святі Ющенка після того, як Віктор Андрійович став президентом. Будучи близьким до нього до інавгурації, я добре розумів, що згодом усі ми повинні будемо увійти у межі політичної пристойності. Якщо виникало якесь питання до Віктора Андрійовича, я передавав йому записку через адміністрацію. Не тому, що не було можливості організувати зустріч. Просто президент не може бути другом окремої людини. Ставши міністром, я теж тимчасово забув про своїх друзів.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар