Де б ви хотіли працювати?

Наталя КАМИШЕВА, керівник навчального центру «Абіс-Софт»

— Дуже хотілося б працювати в науково-дослідному інституті. Я з дитинства бачила себе науковим співробітником, який винаходить і тестує щось нове. Коли я закінчила навчання, Радянський Союз уже розпався, і НДІ стали дуже погано фінансувати. Тоді я зрозуміла: щоб заробити в наш час гроші, доведеться застосовувати свої знання на практиці, а не в науці.

Михайло МІЩЕНКО, соціолог Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

— У дитинстві мріяв бути істориком, навіть їздив в археологічні експедиції. Можливо, я став соціологом саме під впливом цього дитячого бажання, бо історія й соціологія — дві близькі галузі. Важко сказати, в чому себе бачу, крім соціології. Хотілося б попрацювати кілька років за кордоном, але лише для того, щоб зрозуміти, які там умови праці. Хоча мені в Україні цікавіше. Багато західних соціологів вивчають події саме в нашій країні, тому що тут деякі процеси розвиваються динамічніше.

Вікторія КУЗЬМІНА, директор рекрутингової компанії «Перспектива»

— Я навчалася на програміста. Ця професія була затребувана, до того ж мене цікавила математика. Але на той час, коли я закінчила навчання, життя змінилося, і жінка-програміст стала не дуже потрібна. Тому я вирішила займатися маркетингом і зрештою створила свою рекрутингову агенцію. Змінювати професію не хочу. Спеціальної психологічної освіти не маю, здобула другу економічну. На мою думку, в нинішніх умовах вона корисніша.

Юлія ТРЕСТЕР, директор з розвитку Фотоінформаційної агенції PHL

— Можу сказати точно, що реалізуватися хочу саме в Україні, їхати працювати за кордон наміру не маю, за винятком можливого стажування. Хотілося б працювати у Верховній Раді, і не кимось, а народним депутатом. Мрію про це з третього курсу, і відтоді не те щоб наблизилася до своєї мрії, але варіанти є. Оскільки вже встигла попрацювати у Верховній Раді як помічник народного депутата і після цього твердо вирішила, що повернуся туди тільки парламентарієм. Думаю, моя мрія реалізується років через десять.

Анатолій БАЛЮК, голова правління ЗАТ «Діавест»

— У дитинстві мріяв стати космонавтом. Прочитав усю фантастику, що була в нашій сільській бібліотеці. Уявляв себе на інших планетах. У старших класах вже хотів бути науковцем. У 13 років навіть став переможцем обласної олімпіади з фізики і після цього отримав запрошення вступити до фізико-математичної школи-інтернату при Державному університеті імені Тараса Шевченка в Києві. З усієї України і Молдови було відібрано 100 учнів, і з них лише четверо отримали найвищі оцінки.

Серед них був і я. Як я тоді собою пишався! Але, навчаючись у спеціалізованій школі, побачив, як багато там талановитих дітей, і зрозумів, що я такий самий, як інші, і щоб справді досягти чогось у житті, потрібно багато й наполегливо працювати. З роками зрозумів, що суха наука мені не так подобається, як спілкування з людьми, як жива справа, де щодня можна бачити результати своєї діяльності.

Ольга КРАВЧЕНКО, керівник відділу персоналу компанії «МакДональдз»

— Коли мені було років десять, я точно знала, що хочу працювати у школі й бути вчителем. Потім уподобання змінилися — я хотіла стати то лікарем, то юристом, то балериною. Після школи вступила до Національного економічного університету і вивчала міжнародну економіку. На другому курсі влаштувалася на роботу в «МакДональдз». Працюючи в команді, спілкуючись з колегами і відвідувачами, я захопилася роботою по-справжньому.

Кожен день у ресторані приносив нові знання, а головне — практичні навички у сфері спілкування чи, як зараз кажуть, комунікації. Тепер, багато в чому завдяки системі навчання в компанії, до якої входить багато навчальних курсів (з менеджменту, обслуговування відвідувачів, фінансів, управління бізнес-процесами тощо) і яка дає можливість вивчити все це на практиці, я впевнена, що робота з людьми є моїм справжнім покликанням.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар