Не під диктофон

Вілен ВЕРЕМКО

Обов’язковий аудіозапис процесу в загальних та адміністративних судах тимчасово скасовується

Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК), що передбачає обов’язкову фіксацію судового процесу за допомогою спеціальних технічних засобів, було прийнято ще на початку минулого року. Однак судова система виявилася зовсім неготовою до нових правил гри. Тому логічним виглядає закон № 2875-15 від 8 вересня 2005 року, яким запровадження обов’язкової звукової фіксації судового процесу перенесено на 2008 рік.

До того часу аудіозапис у загальних та адміністративних судах здійснюватимуть лише за ініціативою суду або на настійливу вимогу сторін процесу. Хоча, зважаючи на нинішнє технічне оснащення судів та мізерність їх фінансування, можна припустити, що й у 2008 році використання спеціальної техніки навряд чи стане обов’язковим атрибутом українського судочинства.

Кіна не буде

Складається враження, що влада до останнього відмовлялася вірити в неминучість набуття чинності новим ЦПК і Кодексом адміністративного судочинства (КАС). У результаті одну за одною вилучають норми з ще зовсім свіжих законів (див. також попередній номер Контрактів). Обидва кодекси, що вступили в силу 1 вересня, передбачали обов’язкове фіксування судового процесу аудіоапаратурою.

Як стверджує автор закону про внесення змін до ЦПК і КАС (відстрочення обов’язкової аудіофіксації процесу) народний депутат Василь Онопенко, передумовою для розробки цього документа послугувала нестача звукозаписувальної апаратури і залів судових засідань, де її можна встановити.

Та й громадяни, за словами Онопенка, «не готові до спілкування в суді через мікрофон і до того, що якісь, можливо, інтимні, моменти їхнього життя записуватимуться на плівку». За підрахунками депутата, насправді в аудіозапису мають потребу лише 5% усіх справ, рішення за якими оскаржують в апеляції або касації (саме там аудіозапис є важливим як доказ здійснення всіх необхідних процесуальних дій).

Про існування проблем говорять як юристи, так і самі судді (див. «Експертиза»). За підрахунками голови Верховного Суду України (ВСУ) Василя Маляренка, щороку через вітчизняні суди проходить у середньому 6 млн справ, і щоб їх записати, лише на носії інформації доведеться витрачати 25 млн грн на рік.

Вже не кажучи про звукозаписувальні пристрої. Крім того, за словами голови ВСУ, чотири тисячі нині діючих місцевих загальних судів забезпечені лише 1850 залами судових засідань. Суддям часто доводиться розглядати справи безпосередньо у своїх кабінетах. «У кабінетах суддів встановити необхідну апаратуру неможливо», — говорить Василь Маляренко.

Формальну дію нових кодексів підтверджують і юристи. «Фактично у вересні й жовтні суди не працювали через необхідність фіксувати процес за допомогою спеціальної апаратури. Судді на кілька місяців переносили розгляд справ під будь-яким приводом», — зазначає президент адвокатської фірми «Грамацький і Партнери» Ернест Грамацький.

Кому це потрібно

Закон № 2875-15 став компромісом між бажаним і дійсним. А відтак він має і позитивні, і негативні аспекти. З одного боку, не всі розгляди цивільних справ доцільно фіксувати технічно. Крім того, у деяких нескладних справах самі сторони зацікавлені, щоб процес пройшов якнайшвидше без дотримання усіх формальностей.

З іншого боку, навіть для вибіркового запису процесів техніка все ж таки потрібна. Приміром, обов’язкова технічна фіксація процесу стимулює суддю не лише дотримуватися процесуальних вимог (у цьому випадку було б неможливим штучне затягування процесу), а й поводитися з представниками сторін чемніше.

Старший партнер юридичної фірми «Ільяшов і Партнери» Михайло Ільяшов говорить: «Якщо без технічної фіксації суддя зазвичай розглядає справу без особливих формальностей, відводячи на неї близько 10 хвилин, то за її наявності час розгляду справи збільшується і судді доводиться більше в неї заглиблюватися». До того ж ведення письмового протоколу засідання не дає можливості відображати все сказане учасниками процесу.

Іноді сам суддя просить учасників засідання говорити повільніше, щоб секретар устиг дослівно зафіксувати спіч виступаючих. «Ефект — як у школі під час диктанту. Проте в такий спосіб можна забезпечити достовірність протоколу», — зазначає Ернест Грамацький. Трапляється, що протокол взагалі складають після закінчення засідання. Як наслідок — розбіжність сказаного (того, що відбулося) і зафіксованого. Це може призвести до серйозних неприємностей для сторони, чиї аргументи були не почуті або перекручені. Процедура внесення змін до протоколу вельми складна.

Вихід є

Вихід з цієї непростої ситуації існує. Звукозаписувальної апаратури хоча й не вистачає, але вона все ж таки є. Наприклад, ще влітку голова Державної судової адміністрації (ДСА) Володимир Карабань повідомив, що для забезпечення введення в дію ЦПК і КАС було закуплено дві тисячі звукозаписувальних комплексів. «Більшість загальних судів уже мають апаратуру для звукозапису. Проте якщо такої апаратури все ж таки бракує, а сторона наполягає на аудіозапису, можливе, наприклад, перенесення розгляду справи до іншого суду», — зазначає Максим Лавринович, старший партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери».

Складніше із залами засідань. «Ми готові встановити цю техніку в судах, — розповідає Володимир Карабань, — однак її нікуди встановлювати. З одного боку, відсутні зали засідань, з іншого — ми обладнуємо зали судових засідань технікою, а її розкрадають, тому що суди не мають охорони». Утім, суди, наприклад господарські, з нестачею залів засідань поки що якось справляються. Часто техперсонал просто приносить магнітофон до кабінету судді, в якому ведеться процес.

Та й скарги суддів на відсутність засобів для техоснащення госпсудів, м’яко кажучи, не зовсім відповідають справжньому стану речей. Оскільки у разі звернення з позовом до Господарського суду сторона оплачує витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На сьогодні це 118 гривень. Начебто не надто й багато, але, враховуючи кількість справ, суми виходять колосальні (нехай це навіть менша частина від 6 млн справ, про які говорить Василь Маляренко). Інша річ, куди ці кошти потрапляють потім і, головне, на що витрачаються.

Зрештою, законодавець залишив героям судових баталій ще один шанс. Навіть якщо суддя загального суду, попри прохання, відмовить у звуковій фіксації процесу, візьміть із собою звичайний диктофон. Адже в новому ЦПК цілою і неушкодженою (поки що) залишилася норма, яка дозволяє користуватися на засіданні записуючими засобами. Своєю чергою, законно зроблений аудіозапис є доказом навіть у кримінальній справі. Тобто на його підставі можна буде довести як порушення судом процесуальних норм, так і заангажованість судді.

---

ЕКСПЕРТиза

Як це буває

Ірина САПРИКІНА, суддя, заступник голови Шевченківського місцевого суду м. Києва

— Згідно з ЦПК кожен судовий процес має фіксуватися технічними засобами. Наприклад, у Шевченківському суді є п’ять залів на 30 суддів. Про які технічні засоби може йтися? А людей не цікавить, що в нас відсутні приміщення, технічні засоби, що в нас маленька зарплата. Я вже не кажу про те, в яких умовах оголошується рішення, коли немає дорадчої кімнати, немає залу, коли в кабінеті площею 5 кв. м стоять люди і суддя швиденько читає рішення ім’ям держави. А поруч юрмляться інші громадяни, які вимагають початку розгляду своєї справи. Кожне рішення приймається ім’ям України. Ось таке в нас, виходить, обличчя держави.

Ернест ГРАМАЦЬКИЙ, президент адвокатської фірми «Грамацький і Партнери»

— У господарських судах існує проблема нестачі залів судових засідань, обладнаних необхідною апаратурою. Проте за клопотанням сторони суд зазвичай погоджувався на фіксацію судового процесу технічними засобами. Якщо не було вільного залу, судове засідання проводилося в кабінеті судді. Технічний працівник суду встановлював у кабінеті необхідну апаратуру. Однак найчастіше у разі вимоги одного з учасників процесу здійснювати фіксацію судового процесу суддя переносив слухання справи, пояснюючи це тим, що необхідно замовляти зал. На практиці зазначене клопотання успішно використовувалося й використовується як засіб затягування судового процесу.

Максим ЛАВРИНОВИЧ, старший партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери»

— Фіксація судового процесу за допомогою аудіоапаратури реально сприяє дотриманню законності у межах процесу. Адже суддя, хай там як він буде зацікавлений, уже не зможе відверто ігнорувати клопотання й заяви сторони або чинити цілковите беззаконня. Однак наш досвід, на жаль, показав, що з метою полегшення умов праці судді, які звикли вести процеси у стилі бесіди, уникають технічної фіксації. Понад те, нав’язують сторонам клопотання про відмову від технічної фіксації. Часто заграючи зі стороною, яка проявляє таку ініціативу, вони можуть схилити її до відмови від «фіксаційних» думок, про що сторона зрештою може пошкодувати, вже виходячи із залу судових засідань. Ми завжди радимо клієнтам наполягати на аудіофіксації судового процесу.

Михайло ІЛЬЯШОВ, старший партнер юридичної фірми «Ільяшов і Партнери»

— Те, як виглядає суд у кінофільмах або як його уявляє людина, не пов’язана із судовою системою, м’яко кажучи, не зовсім відповідає дійсності. Часто судові засідання проводяться в робочих кабінетах суддів, які одночасно можуть вмістити не більш ніж п’ять осіб. Умов для нормальної роботи немає не лише у представників сторін, а й у самого судді. Там не те що мікрофони для фіксації процесу нікуди поставити, навіть документ покласти ніде.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар