Микола Томенко: Вони відмінять політреформу

Леся СОЛОВЧУК, фото Наталії БОРЗОВОЇ

Широкої популярності Микола Томенко набув під час помаранчевої революції. А тим часом він вже давно працює на політичній ниві — очолював аналітичний центр, був депутатом, працював у Комітеті з питань свободи слова. Його завжди пов’язували з Нашою Україною і Віктором Ющенком, він був однією з основних публічних постатей у цьому таборі. Тим дивнішим став його альянс з Юлією Тимошенко, до якої його колеги ставилися спогорда і поблажливо терпіли її присутність в компанії з Ющенком.

Партійний Кабінет

Чим відрізняється новий уряд від того, в якому працювали ви?

— Якщо відкинути усілякі дурниці, які були сказані вслід Тимошенко та її соратників, наша відставка відбулася під двома гаслами — «потрібен уряд професіоналів», а також «потрібен уряд не соціального популізму, а економічного розвитку». Ці ідеологеми не мають нічого спільного з новосформованим урядом.

Якщо соціальна політика Тимошенко була поганою, тоді я не розумію логіки, чому мій підшефний міністр соціальної політики Кириленко став профільним віце-прем’єром. Навпаки, це повинно означати, що президент мав рацію, коли 24 серпня найбільше хвалив нас за ефективну соціальну політику. Була також цікава ситуація з бюджетом. Наступного дня після звільнення Тимошенко та Томенка відбулося засідання уряду на чолі з Єхануровим і було ухвалено той самий бюджет, який днем раніше називали бюджетом проїдання та соціального популізму. «Ні, це вже не те, що було при Тимошенко, це вже схоже на бюджет економічного розвитку», — коментували міністри той самий бюджет. Такого абсурду я в житті не чув.

— Що ми отримали? Ключові посади — прем’єр, віце-прем’єр з регіональної політики тощо — виглядає так, ніби основна робота сконцентрована навколо підготовки партії НСНУ до виборчої кампанії. Раніше існувала проблема «політика і бізнес», тепер з’явилася проблема «політика і партійне будівництво».

Невже в новому уряді немає жодного позитиву?

— Серед позитивів нового уряду слід назвати те, що нарешті викристалізувалася партія влади. Раніше президія чи бюро НСНУ збиралося в кабінеті віце-прем’єра з питань адміністративно-територіальної реформи Романа Безсмертного (у приміщенні Кабміну), тепер вони можуть проводити засідання в кабінеті прем’єра.

Апарат партії потихеньку перейшов у Кабмін. Якщо не рахувати трійку соціалістів та ще кілька міністрів-рухівців, легше буде зрозуміти, хто тепер при владі. Висновок такої кадрової історії очевидний: треба було зупинити Тимошенко. Для багатьох з НСНУ головний біль полягав у тому, що треба домовлятися з Тимошенко, яка за всіма прогнозами посідає перше місце в парламентських перегонах, а в НСНУ з цим проблеми. Ющенка переконали, що сценарій єдиного блоку за умови, що його очолить (за статусом майбутнього прем’єр-міністра) Тимошенко, є дуже небезпечним.

Тепер стало зрозуміло, чому, як тільки пішла Тимошенко, був ліквідований контроль у вигляді неконституційних щодо повноважень Кабінету президента, секретаріату РНБОУ і першого помічника президента. Чомусь треба було спочатку зняти Тимошенко і її однодумців, а потім скасувати укази про неконституційні повноваження цих органів та звільнити їх керівників.

Але ж у нового секретаря РНБОУ Анатолія Кінаха, незважаючи на певне скорочення, також завеликі повноваження?

— Це, на щастя, вже не повноваження Порошенка. Та й за ментальністю Анатолій Кирилович інша людина. Нехай не ображається, але коли він був прем’єр-міністром і першим віце-прем’єром, а зараз секретарем, він завжди був другим і виконував настанови президентів. Тому для президента це вдале призначення: що скаже, те й реалізовуватимуть. У президента взагалі унікальна ситуація: найвідданіших людей він призначив на ключові посади. Ющенко тепер не повторюватиме Кінаху та Єханурову, як Тимошенко і мені, що прем’єра і членів уряду Білорусі та Росії ніхто не знає.

Ющенко — не Кучма, але його оточення про це не знає

Чи мають рацію спостерігачі, говорячи, що на кінець серпня президент фактично не керував Україною?

— Думаю, що значною мірою це правда. Україною нібито за дорученням президента керували Порошенко, Третьяков і їхня команда. Фактично після першої серії кадрових призначень решта відбувалися з порушенням Конституції без подання уряду. Приміром, ситуація з призначенням директора палацу «Україна».

Я дізнався про це з преси, де повідомляли, що директором палацу призначили Мозгового з огляду на «дружні» стосунки його родини. Але ж, згідно з чинним законодавством, це не входить до компетенції президента та його помічників. Таке питання вирішується постановою чи розпорядженням Кабінету Міністрів, а не указом президента. А в Мозгового — конфлікт з колективом. Люди до мене з цього приводу не раз зверталися.

Я їм пояснив ситуацію: якщо президент особисто вирішив, що керуватиме Мозговий, мені не вдасться всупереч його волі щось змінити й залагодити цей конфлікт. Адже принцип кадрових рішень був такий: хтось приходить, просить, президент підписує доручення, і ніхто не має права сказати, що юридично це неправильно. Так само було й за часів Кучми.

Ваш соратник Олександр Зінченко доводить, що Ющенко — не Кучма. Ви говорите протилежне.

— Я не кажу, що Ющенко — це Кучма. Але цінності й підходи, проти яких ми боролися, повертаються. Немає хіба що саун і гулянок, на яких і вирішувалися головні кадрові призначення.

А що є?

— Умовно кажучи, переконання, або ідеологія, оточення Кучми в тому, що він господар країни, що будь-яке усне чи письмове доручення не дебатується, тобто за визначенням є правильним. Є також те, що будь-яка публічна чи непублічна критика Ющенка рівнозначна заяві про відставку. Тобто на людині, яка публічно, як я, вирішить сказати президенту «ні», відразу ставлять хрест.

Для мене є дуже показовим повернення Кучми на телеекрани. Навіть не те, що його цілує нинішня влада, не те, що він розповідає журналістам про помилки влади. Особисто я вважаю, що це найвищий цинізм сидіти поряд і слухати Кучму, якому сьогодні не довіряють понад 80% людей (сума абсолютної і відносної недовіри). З ним у рейтингу негативних політиків конкурує лише Петро Порошенко. Це символічно — колишній президент і поряд де-факто недавній «президент» Порошенко. Ющенко був радше віце-президентом, який відповідав за зовнішню політику, культуру та мистецтво. Кадрові, правоохоронні проблеми, а також бізнес — все проходило через Порошенка.

Саме тому мене лякають слова Кучми про те, що він нарешті щасливий, бо «найбільш професійні та моральні знову прийшли до влади». Ось чому Пінчук і Ахметов припинили продаж своїх підприємств. Особисто для мене як людини, яка все життя боролася з кучмізмом, це трагедія. Я, до речі, дуже сумую з того, що чимало міністрів Тимошенко, які ще донедавна критикували повернення кучмізму, залишаються в Кабінеті й вірять, що там себе реалізують.

А повернення Кучми у велику політику сьогодні можливе?

— Ні. Максимум — це патронат, або, як казав один з моїх друзів, паханат. Він приходитиме, розповідатиме, що відбувається, і ходитиме за нами тінню. Доки справа Гонгадзе та інші його кримінальні справи не стануть реальністю, його тінь висітиме над Україною. Треба розслідувати ці справи до кінця, а не постійно повторювати, що їх буде розслідувано.

За таких розкладів політреформа для Ющенка — це трагедія?

— Трагедія полягає ось у чому: Ющенка переконали, що політичну реформу можна і треба відмінити. І Порошенко активно займався пошуками всіх можливих шляхів для цього. Думаю, найближчим часом нам все ж представлять матеріали про її відміну. Понад те, експерти стверджують, що оточення Ющенка залучить до цих схем навіть Ківалова. Проблема Тимошенко в тому, що вона і розумна, і красива.

Згідно з вашими прогнозами, переможниця парламентських перегонів — Тимошенко. Другими будуть Регіони, третє місце поділять між собою СПУ, КПУ, НСНУ та Народна партія Литвина. Цей сценарій виглядає ідеальним.

— Для нас перше місце — не самоціль. Головне — кількість відсотків і майбутня конструкція уряду. За останніми опитуваннями, блок долає вже 20%, водночас багато людей ще не визначилися. Думаю, йдеться про 25-40% (включаючи перерозподіл 1,2-1,25%).

А з ким у наступному парламенті маєте намір співпрацювати?

— Якби я вибирав, звичайно, мій вибір — це соціалісти. З огляду на ставлення до старої (до Кучми) і нової (після нього) України це та політична сила, яка є повністю антикучмістською. У цій більшості особисто мене влаштовує комбінація Мороз — голова Верховної Ради і Тимошенко — прем’єр. Хоча питання співпраці, створення більшості залежатиме також від того, хто і скільки набере голосів.

Загалом же я вважаю, що партнерами треба обирати тих людей, які все-таки прийняли цінності більшості суспільства і виступили проти попередньої влади. Не треба дурити голову людям словами «єдність» «стабільність», які стосуються виключно політичної еліти та бізнесу і до суспільства не мають жодного стосунку. Хіба підписання пакту Ющенка — Януковича дало людям стабільність? Вони ще більше розгублені, ніж були досі.

Ким ви себе бачите у вашому ідеальному виборчому сценарії, де Тимошенко займає першу позицію і згодом стає прем’єром?

— Я неоригінальний — мене влаштовує посада віце-прем’єра. Щоправда, ми публічно обговорюватимемо і список, і склад уряду, і його програму. Зараз дискутується варіант заступника керівника блоку, місце у першій п’ятірці. Проте ми проводитимемо публічні обговорення, які й визначать місце кожного. Припускається також можливість мого балотування на посаду мера столиці.

А яке місце Зінченка у цій конструкції?

— Ми вже працюємо як єдина команда. Він — фахівець у зовнішньополітичних відносинах, його поважають і в Росії, і в ЄС, креативний, розуміється на інформаційних технологіях і на роботі з медіа. Вже майже домовлено, що головну організаційну і штабну роботу вестиме Олександр Турчинов. А функція Томенка і Зінченка — публічна робота, а також робота в регіонах з людьми. Однієї Тимошенко замало, щоб об’їхати всю країну і налагодити повноцінний діалог з суспільством.

Чи користується Тимошенко послугами зарубіжних політтехнологів?

— Ні, у нас суто український контингент — знані експерти, автори підручників, які пройшли багато виборчих кампаній. Сьогодні ми, наприклад, дебатували проблему стратегії виборчої кампанії. Мій підхід до кампанії — все має бути популярним і зрозумілим. Я не люблю витончених, складних і хитрих речей. Єдина проблема Юлії Володимирівни полягає в тому, що вона є однією з небагатьох жінок, яка водночас і красивою, і розумною. З погляду технологій це створює суперечності. Соціологи, до речі, переконують нас, що Тимошенко треба визначитися: або вона демократичний політик, або красива жінка. Одне з двох.

Невже ви примусите Тимошенко скромніше одягатися?

— Шукатимемо компроміс. Я переконаний, що Україна — унікальне місце, де жінки можуть бути водночас і красивими, і розумними.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар