Міцний господарник

Автор: Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Схоже, історія президентства Віктора Ющенка стане історією про те, як система підпорядковує своїм інтересам політиків, які не мають власних поглядів.

Політичне буття Віктора Андрійовича протікає, так би мовити, хвилеподібно. То він тихий і спокійний, не робить жодних дій навіть тоді, коли їх від нього чекають, то раптом ні сіло ні впало влаштовує справжній переворот і повністю змінює ситуацію. Під переворотом маю на увазі документ під назвою «меморандум», який підписали президент і «опозиція» в особі Віктора Януковича перед другим, вдалим, голосуванням кандидатури Юрія Єханурова на прем’єрську посаду. Найбільш скандальною частиною документа є пункт про амністію за порушення під час виборчої кампанії 2004 року, коли, як ми пам’ятаємо, президентство самого Ющенка було під великим питанням.

Після цього, м’яко кажучи, неординарного кроку розстановка політичних сил серйозно змінилася. Відтепер «опозиція» в особі Партії регіонів зовні стала нагадувати те, чим вона і є по суті, — угруповання регіональної номенклатури, головна мета якого — мати доступ до державного управління. Юлія Тимошенко може святкувати перемогу.

Тепер вона чи не єдина втілює «ідеали Майдану». Адміністрація ж президента, вочевидь, вважає, що, залучаючи на свій бік «регіоналів», вона виштовхує Тимошенко в радикальну політичну нішу, не враховуючи простого факту: Тимошенко — не Вітренко. У неї інший імідж — після тяжких випробувань вона здобула перемогу, почала «наводити порядок», але їй не дали працювати злі люди.

Саме так виглядає нелегка доля цієї тендітної жінки в очах простого виборця. Але, підкреслю, адміністраціям властиво міркувати іншими категоріями, і нижче ми побачимо чому. З Нашої України зі скандалом вийшов депутат Бондаренко, а ПРП, що була союзницею Ющенка, не відкидає можливості співпраці на виборах з БЮТ.

СДПУ(О) остаточно вирішила йти на вибори самостійно. Хитрий Леонід Макарович Кравчук пояснив це рішення просто — кожна опозиційна сила має шанси на перемогу. Що більше таких сил буде в парламенті, то краще, оскільки у складі блоку вони отримають менше мандатів, ніж окремо.

Братки влади та опозиції

Що ж сталося, що змусило президента піти на, м’яко кажучи, співпрацю зі своїми непримиренними ворогами? Сам президент пояснює це так: «Я добре знаю, що деякі політичні сили можуть жити тільки в революції. У спокійній воді важко пливти, але спокійна вода, взаєморозуміння необхідні нації». Він додав, що всім політичним силам потрібно працювати над відновленням авторитету країни.

Показово, що на прес-конференції, де було сказано ці слова, журналістам не дали можливості ставити запитання. У такому самому дусі витримані й коментарі прихильників президента. Словом, виявляється, що всім нам не вистачало єдності, консолідації і плідної роботи над відновленням авторитету країни.

Зрозуміло, що вся ця, з дозволу сказати, аргументація не витримує жодної критики. Почнемо з того, що сама по собі ідея братання з опозицією, причому не на грунті законності та порядку, а з приводу «майбутнього країни» та інших абстракцій, глибоко абсурдна. Така думка передбачає наявність в опозиції та влади спільних цілей. Цього не повинно бути, оскільки різниця між ними і полягає в тому, що вони по-різному бачать майбутнє країни.

До того ж, зважаючи на напруження пристрастей на виборах 2004-го, бачення ці діаметрально протилежні. Так само незрозуміло, як можна працювати над «відновленням авторитету країни» з людьми, котрим він щонайменше глибоко байдужий, що вони й демонстрували протягом усіх цих років. Яскраво і переконливо. Якщо вірити твердженням про те, що президент нібито «вирішив конфлікт», «знайшов вихід із кризи» і т. ін., то треба визначитися, про яку кризу йдеться.

Якщо мається на увазі призначення прем’єра, то для цього Ющенку зовсім не обов’язково було брататися з Януковичем. Достатньо було попрацювати з тією ж Нашою Україною і її союзниками. Та й режим «в. о.» ще ніхто не відмінив. Якщо говорити про суспільну кризу і нібито нагальну потребу «об’єднати схід і захід», то й тут президент схибив. Віктор Федорович Янукович і його друзі нікого не представляють.

Точніше, представляють себе самих і своє оточення, що, певна річ, неабищо в умовах країни, де всі один одному родичі та куми, але все ж не настільки критично. Весь так званий рейтинг Януковича створюється самим Ющенком і владою. Сьогодні ми маємо ситуацію, дзеркальну тій, що була на виборах у 2004 році. Януковича «підтримують» ті, хто не любить Ющенка. Це люди, які вірять, що завтра нас заберуть у НАТО і відправлять до Іраку.

Інакше кажучи, в цій ситуації немає майже нічого раціонального, тут ми маємо справу з суспільною несвідомістю, міфами та іншими дурницями. Можуть заперечити, що для політики неважливо, чим саме зумовлена підтримка тієї чи іншої особи. Абсолютно правильно. Тільки якщо ця підтримка перебуває на ірраціональному рівні, безглуздо працювати на рівні раціональному, зокрема укладати якісь договори або підписувати меморандуми. Прихильник Януковича, побачивши, як його двічі несудимий кумир підписує мирову з Ющенком, ніколи не побіжить брататися з «бандерами». Зате Віктор Андрійович суттєво втратить у підтримці свого революційного електорату.

Таким чином, жодних переконливих причин для того, щоб миритися зі своїми ворогами, та ще й обіцяти їм прощення гріхів (і не просто гріхів, а кримінальних діянь), у президента немає. Щоправда, тільки в тому випадку, якщо дивитися на ситуацію в політичній системі координат. Тобто допускаючи як аксіому думку про те, що політики справді ставлять перед собою якісь цілі, окрім отримання влади, і що ці цілі якось стосуються нас з вами і країни, де ми живемо.

Якщо ж поглянути на стан справ адміністративно-господарським оком, то Ющенко вчинив розумно і логічно. Власний електорат йому більше не потрібний. У виборах 2006-го, проблему яких намагається вирішити президент, як політик він участі не братиме. За нього виступатиме сумнівна партія «Наша Україна», яка жодним чином себе не проявила, тому для збереження впливу на події логічно заручитися підтримкою ще якоїсь значущої політичної сили.

Це перша теза. Друга — робота президента в адміністративно-господарській системі координат полягає у «вирішенні питань». Для цієї мети буйні й заповзятливі революціонери підходять мало. Значно надійніші вічні бюрократи, які раніше називалися «міцними господарниками», а тепер іменують себе «професіоналами». Така публіка становить основу як Нашої України, так і Партії регіонів. До речі, зазначимо, що Юрій Іванович Єхануров з гордістю обіцяє, що в новому уряді 50% міністрів не матимуть стосунку до політики. Що й треба було отримати.

Революція хронічної форми

Думаю, не треба доводити, що інтереси адміністративної машини слабо корелюють з інтересами виборців. Точніше, вони взагалі лежать у різних площинах. Діяльність адміністрації, коли вона не керується політичними ідеями, має хаотичний і ситуативний характер, оскільки, по суті, є простим набором лобістських заходів. Цілісна, продумана і послідовна політика, спрямована на певні цілі, за таких умов неможлива.

Таким чином, щоб дати цьому деструктивному хаосу якесь виправдання, і виникають божевільні ідеї «єдності» і «стабільності». Можна сказати, що розмови про єдність і стабільність є першою ознакою того, що адміністративна машина відірвалася від суспільства і живе власним — веселим і щасливим — життям. Зазвичай за деякий час адміністрації, що пішли на вільні хліби, перетворюються на «злочинні режими» і або еволюціонують в диктатури, або усуваються від влади революціонерами-романтиками.

Розірвати це хибне коло може створення нормальної політичної системи, в якій дійовими особами є не так політики, як політичні ідеї. Професійний міністр — насправді цілковитий абсурд, оскільки для оцінки цього професіоналізму немає жодних критеріїв. Те, що добре в межах однієї концепції, абсолютно неприпустиме в межах іншої. Оцінювати політика можна лише у площині тієї ідеї, яку він представляє, — наскільки він є досконалим як консерватор, ліберал чи соціаліст.

Професіонал поза цими межами позбавлений будь-якого сенсу. Віктор Андрійович Ющенко — типовий приклад такого безгоспного професіонала. Його погляди являють собою дивний вінегрет з непримиренних ідеологій. Президент не керує державною машиною лише тому, що не знає, куди їхати. А відтак машина починає керувати президентом. Тому Ющенко і виявився безсилий проти «повзучої контрреволюції» адміністративно-господарського монстра.

І останнє спостереження. Опозиція (справжня, а не картонна на зразок «регіонів») в нашій країні існує у політичній системі координат, а влада — в адміністративно-господарській. З цього випливає, що діалогу між ними не може бути за визначенням. З огляду на цю обставину конфлікт між владою та опозицією завжди набиратиме гранично гострих форм. І доки існують вибори, опозиція завжди змінюватиме владу, щоб повторити її шлях.

Не дивно, що створюється враження, ніби Ющенко спеціально грає на руку Тимошенко. Просто Юлія Володимирівна вже в політичній логіці, а Віктор Андрійович — в адміністративно-господарчій. Біда такого становища ще й у тому, що опозиціонери в нас з’являються з черева бюрократичного бегемота. Тобто вони є господарниками різної міцності. А відтак, коли вони прийдуть до влади, їм не впоратися з бегемотом, з якого вони вийшли.

Ющенко втрачає довіру* *Питання було таким: Чи підтримуєте ви діяльність президента України?
	Лютий	Квітень	Червень	Серпень
Цілковито підтримую	46,7	46,6	39,9	30,2
Підтримую окремі заходи	26,9	27,2	33,4	38,1
Не підтримую	19,8	20,5	21,0	26,1
Складно відповісти	6,7	5,7	5,8	5,7

Дії Тимошенко лякають виборців* *Питання було таким: Чи підтримуєте ви діяльність уряду України?
	Лютий	Квітень	Червень	Серпень
Цілковито підтримую	36,4	35,8	28,1	22,1
Підтримую окремі заходи	35,3	37,1	39,9	44,6
Не підтримую	18,8	18,4	22,2	26,3
Складно відповісти	9,6	8,6	9,8	6,9

Ющенко, Тимошенко І Литвин — найпопулярніші українські політики* *Питання було таким: Чи підтримуєте ви діяльність таких політиків?
	Цілковито підтримую	Підтримую окремі дії	Не підтримую	Не знаю такого політика	Складно відповісти
Наталія Вітренко	11,0	19,7	57,9	2,7	8,6
Анатолій Кінах	13,4	38,4	31,0	5,9	11,3
Валерій Коновалюк	3,4	16,8	26,5	40,4	12,8
Володимир Литвин	21,1	40,7	25,3	2,7	10,2
Юрій Луценко	19,1	27,4	29,3	13,0	11,2
Віктор Медведчук	3,1	14,8	61,5	6,3	14,3
Олександр Мороз	15,7	32,6	37,7	2,1	11,9
Петро Симоненко	10,4	20,2	57,0	2,3	9,9
Юлія Тимошенко	31,9	30,6	31,3	0,5	5,6
Нестор Шуфрич	4,7	15,5	53,4	15,3	11,1
Віктор Ющенко	33,2	31,5	29,4	0,3	5,9
Віктор Янукович	15,3	19,6	53,8	0,8	10,5

Тимошенко краща за Януковича* *Питання було таким: Як ви оцінюєте уряд Юлії Тимошенко порівняно з попереднім урядом Віктора Януковича?
1. Уряд Тимошенко кращий, ніж уряд Януковича	39,2
2. Уряд Тимошенко нічим суттєво не відрізняється від уряду Януковича	19,8
3. Уряд Тимошенко гірший, ніж уряд Януковича	25,6
4. Складно відповісти	15,4

Ющенко кращий за Кучму* *Питання було таким: Якщо говорити про враження від нової влади загалом, то як ви її оцінили б порівняно з минулою владою?
1. Нинішня влада краща, ніж колишня	37,1
2. Нинішня влада нічим суттєво не відрізняється від колишньої	27,6
3. Нинішня влада гірша, ніж колишня	21,4
4. Складно відповісти	13,8

Демократія в обмін на добробут* *Питання було таким: На вашу думку, яким чином за період діяльності новообраного президента та нового уряду змінилося становище в Україні у таких сферах?
	Змінилося на краще	Змінилося на гірше	Не змінилося	Складно відповісти
Економічне становище країни	20,5	41,8	29,7	7,9
Рівень добробуту вашої родини	16,9	38,7	41,4	3,0
Рівень демократії	37,9	20,1	27,9	14,2
Рівень свободи слова	42,6	18,5	26,5	12,4
Ситуація зі злочинністю	13,8	28,6	41,7	15,8
Міжнародний імідж України	45,4	16,9	20,0	17,7
Дотримання законності державними службовцями	16,3	22,5	42,4	18,9
Пенсійне забезпечення	51,9	18,8	20,3	8,9
Оплата праці	24,6	27,7	34,7	13,0
Рівень цін і тарифів	4,0	83,1	8,6	4,4
Ситуація в країні загалом	21,2	38,6	25,1	15,0

Парламент, уряд і армія — рейтинг довіри українців* *Питання було таким: Чи підтримуєте ви діяльність таких органів влади і державних інститутів?
	Цілковито підтримую	Підтримую окремі заходи	Не підтримую	Складно відповісти
Президент України	30,2	38,1	26,1	5,7
Верховна Рада України	12,1	52,4	26,9	8,5
Уряд України	22,1	44,6	26,3	6,9
Суд в Україні	12,5	37,0	32,0	18,5
Збройні сили України	23,2	40,5	17,1	19,2
Служба безпеки України	16,9	39,5	19,8	23,8
Органи внутрішніх справ (міліція)	14,5	37,9	31,2	16,5
Органи прокуратури	11,0	34,3	31,6	23,0
Дослідження проведено соціологічною службою Центру Разумкова з 5 по 12 серпня 2005 року в усіх регіонах України. Опитано 2011 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар