Дворучний меч революції

Дмитро КРАПИВЕНКО

Суворі закони пожирання власних дітей і загострення внутрішньої боротьби у середовищі переможців не зміг відмінити жоден революціонер. Змінилася лише форма розправи з учорашніми соратниками: на зміну гільйотині та льодорубу прийшли більш гуманні накази про відставку.

Робесп’єр не ділиться повноваженнями і не зупиняє терор

Паризьке братерство

У парламенті французької молодої республіки потужна промислова регіональна буржуазія зіштовхнулася з менш заможними, але підтриманими столичними мешканцями капіталістами. Перші з властивою провінціалам неквапливістю обстоюють поміркований темп реформ і ладні мирно співіснувати зі старою владою, другі — гаряче дискутують, називають себе «друзями народу», зрікаються Старого Світу вже сьогодні і зрештою перемагають вайлуватих регіоналів.

Так було в Парижі понад 200 років тому, під час Великої французької революції, коли Партію регіонів називали жирондистами, а помаранчевих — якобінцями. У добу Руссо і Вольтера люди вже добре зналися на філософії і демократичних цінностях, але й гадки не мали про ненасильницькі повстання, і тому прийшов «паризький терор, грізний, похмурий, жорстокий, як дикий бик, що, кинувшись, мчиться з ревом, з піною у роті, дихаючи вогнем, закинувши хвіст і опустивши роги». Так змалював методи боротьби французьких революціонерів письменник Фелікс Гра у романі «Терор».

Масштаби і наслідки терору, яким торували якобінці шлях до свободи, рівності та братерства, не порівняти з нашою реприватизацією, хоч якою страхітливою вона здавалася б сучасникам. А ось взаємини між керманичами Великої французької революції викликають цілком чіткі асоціації із сучасністю. Жан-Поль Марат — один з лідерів Конвенту — мав репутацію безгрішного друга народу, безкомпромісного якобінця, який на олтар боротьби поклав своє здоров’я і зовнішність. І головне — до кривавих чвар у Конвенті не мав жодного стосунку. Він дожив до них — кинджал дворянки Шарлотти Корде зупинив серце Друга народу влітку 1793 року.

А вже навесні 1794 року Максиміліан Робесп’єр, який, по суті, був головою уряду, розпочав нещадну боротьбу з Жоржем Дантоном, батьком трибуналу і революційної армії (абревіатурами на кшталт РНБО у Конвенті не оперували). Робесп’єр, якого за тривалі й зворушливі промови прибічники називали Непідкупним, а опоненти популістом і демагогом, звинуватив свого товариша у зраді революційним ідеалам, пособництві жирондистам і привласненні грошей зі скарбниці Республіки.

Особливо гостро протистояння між Дантоном і Робесп’єром виявилося в поглядах на терор як метод боротьби. Перший бажав дещо зменшити обсяги репресій, другий категорично заперечував таку необхідність. Хоча й тоді ніхто не заперечував, що вчорашні бойові товариші б’ються за владу. Слова Робесп’єра, сказані у березні 1794 року, звучать як сучасна промова: «Чим Дантон вищий за своїх колег? Чим він вищий за своїх співгромадян? Чи не тим, що кілька обдурених особистостей згуртувалися довкола нього... щоб досягнути слідом за ним влади і багатства. Що більше він обманював патріотів, котрі йому довіряли, то більше він повинен відчути суворість друзів свободи».

І Дантон зі своїми прибічниками відчув цю суворість на ешафоті. Тогочасний Конвент не дуже довіряв таким формам усунення політичних опонентів, як відставка чи тюремне ув’язнення. Але вірний своїм терористичним методам Непідкупний Робесп’єр прийшов на своє останнє побачення з гільйотиною лише на кілька місяців пізніше за Дантона. Стратою Робесп’єра закінчився один з найкривавіших етапів європейської історії, залишивши по собі прийдешнім поколінням Декларацію прав людини.

Кучерявий авторитаризм

Вождь тяжко хворіє і навряд чи колись повернеться до кабінетної роботи у столиці. Але й тут, на дачі, він розуміє, що в його команді не все гаразд. Приховане протистояння між головними діячами революції згодом переросте у відкритий конфлікт, і моноліт правлячої партії пускатиме тріщини. Вождь знає, що справжньої єдності не було ніколи. Він пам’ятає, що нинішній комісар військових і морських справ походить з ворожого меншовицького, соціал-демократичного середовища.

Влади над військовими йому, вочевидь, замало, він уже підпорядкував собі залізницю, активно займається зовнішньою політикою. Військовий комісар (навіть у 20-х роках минулого століття, коли мода на скорочення і абревіатури була тотальною, до скорочення РНБО ніхто не додумався) не проти стати на чолі усієї держави і марить світовою революцією.

Але для цього йому ще треба буде усунути з посади генерального секретаря ЦК, котрий мав ще більше повноважень, аніж сучасні прем’єри. Упертий і брутальний генсек не схильний до компромісів із зухвалим і надміру самовпевненим комісаром. У боротьбі за безмежну владу над безмежною країною має залишитися один. Слово за вождем. Він встигає дати пораду правлячій партії — звільнити з посади різкого генсека, тобто Сталіна. Але й комісару, тобто Троцькому, вождь Ленін не дав мандата на одноосібне керування СРСР.

Жоден з претендентів на більшовицький престол не був на 100% легітимним спадкоємцем Леніна. Ані Сталіну, ані Троцькому не бракувало прихильників у червоній команді. Однак ні один, ні другий не наважилися на виокремлення з лона партії-переможниці. Троцький очолив ліву опозицію всередині ВКП(б), однак і думки не мав «іти на вибори окремо». Протистояння тривало п’ять років, влада намагалася бути прозорою і відкритою. «Правда», котра на той час заміняла Інтер, 1+1 і 5-й канал разом узяті, була трибуною для Троцького, Бухаріна, Сталіна та інших «представників чинної влади». Але заяви публічні ніколи не заважали неофіційним домовленостям, секретним багатоходовим комбінаціям і сумнівним інтригам з примарними катами й реальними жертвами.

Протистояння виграв Сталін. Ще 1927 року Москвою крокували колони опозиціонерів-комуністів, а вже 1929-го Троцький залишив СРСР. Усі його послідовники згодом були оголошені ворогами народу. Папір, навіть коли на ньому зображений профіль вождя і логотип містить слово «Правда», стерпить усе. Сталінська фракція перестала вправлятися в ораторському мистецтві й перейшла до репресій. Троцькісти ще вели палкі дискусії, а їхнього лідера виключили зі складу ЦК, потім відправили у заслання до Алма-Ати, а невдовзі вигнали з країни. Подолати опозицію, що втратила свого лідера, було вже значно легше.

Виносячи вирок троцькізму, він не став розпорошуватися на звинувачення у корупції, а відразу по-прем’єрськи перейшов до викриття змов шкідників-диверсантів, наймитів імперіалістичних розвідок, якими він оголосив Троцького і його поплічників. Багато хто із союзників комісара був досить зручною мішенню для сталінської агітаційної машини — так, зокрема, у Каменєва і Зинов’єва за плечима був сумнівний багаж симпатій до «есдеків»-меншовиків, якими їм докоряв сам Ленін. Переможець Сталін очолив і уряд, і РНБО, і партію. Але диктатор не погоджувався жити з чорнявим і кучерявим опонентом бодай на одній планеті, і радянська розвідка пішла на спецоперацію зі знищення Льва Троцького.

Організатор і натхненник непереможної і легендарної Червоної армії загинув від удару альпійською кіркою, якою був озброєний агент НКВС, відряджений до Мексики із завданням ліквідувати «іуду-Троцького». Свого ідейного ворога Батько народів пережив на 13 років і помер у званні генералісимуса. І до сьогодні у різних куточках планети карликові, схожі на тоталітарні секти, троцькістські й сталіністські партії ведуть між собою палкі дискусії про роль профспілок, світову революцію та геніальність своїх ідейних вождів.

---

Або, наприклад, бензинова криза. Все мною було твердо домовлено, ми знайшли порозуміння з монопольними компаніями і ціни пішли вниз. Але саме в той час оточення президента просто запросило цих людей і порадило робити все з їхньої подачі. І що зараз з бензином? З м’ясом потрібно було зробити одну дрібничку — відкрити всі ринки, які є, виробникам м’яса. Але паралельні команди були на те, щоб закрити, не пускати.

Юлія Тимошенко, 9 вересня 2005 року

Шкідники неправильно вели розробку шахт, щоб зменшити видобуток вугілля. Вони псували машини, вентиляцію, влаштовували обвали, вибухи і підпали шахт, заводів, електростанцій. Шкідники свідомо затримували поліпшення матеріального стану робітників, порушували радянські закони про охорону праці.

Краткий курс истории ВКП(б), 1938 рік

Я знав, що між цими людьми (Порошенком і Тимошенко. — Прим. Контрактів) існують певні непорозуміння. Переконаний, що це деталі, епізоди, які зустрічаються у будь-кого, тим більше в таких цікавих і неординарних людей... Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове... Але з кожним днем я все більше і більше ставав свідком того, як між цими інститутами ідуть спочатку протистояння, потім серйозні конфлікти. Потім взаємні закулісні інтриги, що почало передаватись уже на основу державної політики.

Віктор Ющенко, заява від 8 вересня 2005 року

Я думаю, що основним у питанні стійкості (партії. — Прим. Контрактів)... є такі члени ЦК, як Сталін і Троцький. Взаємини між ними, як на мене, становлять більшу частину небезпеки того розколу, якого можна було б уникнути.

Володимир Ульянов-Ленін, «Лист до з’їзду», 1922 рік

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар