Сімнадцять миттєвостей ганьби

Євгенія ЗАМУРУЄВА, фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Ніколи ще тест-драйв не був таким близьким до провалу. Влаштовуючись маркетологом у великі мережеві магазини, журналіст Контрактів продемонструвала максимум завзятості й мінімум навичок.

Легенда

Яких тільки вимог не висувають вітчизняні компанії до маркетологів. Ось, наприклад, влаштовуючись за завданням редакції у відділи маркетингу роздрібних мереж, зіткнулася з цілком відвертими критеріями відбору на вакансію: «Компанії потрібен маркетолог. Перевага — привабливим жінкам до 35 років...». Хоча, слід зауважити, це було чи не єдине оголошення, автор якого мав чітке уявлення про те, фахівець якого профілю йому необхідний. Інші компанії навперебій шукали ініціативних маркетологів, які вміють працювати в колективі. Усвідомлюючи, що таких в Україні — хоч греблю гати, зробила все можливе, щоб моє резюме не загубилося серед десятків інших. Зокрема, у графі «Досвід роботи» підкреслила, що на різних етапах кар’єри виконувала весь комплекс маркетингових робіт (від проведення досліджень до організації PR-кампаній). А щоб ускладнити перевірку достовірності бездоганного послужного списку, зазначила, що навчалася і працювала в Білорусі.

Перше побачення

Оперативність Олексія (HR-менеджер роздрібної мережі «Домотехніка» вмить відреагував на отримане резюме) свідчить про його професіоналізм. Кадровик поцікавився, коли я зможу під’їхати на співбесіду, й уточнив, що його компанії потрібен не простий маркетолог, а менеджер з реклами, в обов’язки якого входять:

— оцінка і вибір носіїв реклами;

— медіапланування;

— організація національних і локальних рекламних кампаній.

Поговоривши з Олексієм, зробила попередній висновок — Домотехніка наймає маркетолога не інтуїтивно, а усвідомлено, під конкретні завдання. І внутрішньо зраділа, що ці завдання мені як журналісту знайомі.

Словом, ніщо не віщувало провалу. Ну подумаєш, охоронець на вході до головного офісу компанії так настирливо вимагав пред’явити документи, що я ледве не показала йому журналістське посвідчення. Ну припустимо, що Олексій, який проводив мене в окремий кабінет, відчув, що щось не так, на секунду замислився й відразу ж списав мою блідість на банальне хвилювання, властиве претендентам. До всього цього я готувалася. І вже було сівши за невеликий приставний столик (що зрівняв мене з Олексієм і налаштував на вільну, напівофіційну бесіду), відчула себе маркетологом. Як раптом...

Поклавши перед собою моє резюме, Олексій ледве не спопелив мене темно-карим поглядом. Виникло нездоланне бажання дізнатися, чи не працював HR-менеджер у прокуратурі? Однак бесіду розпочав він: «Розкажіть про себе». Зав’язка, слід зауважити, традиційна, але змістовна — вона дозволяє кадровику визначити, чи вміє кандидат на вакансію чітко й лаконічно висловлювати свої думки, як він тримається, чи впевнений у собі тощо. Відразу ж захотілося повідомити інтерв’юеру, що я захоплююся кінним спортом, полюбляю полуниці з вершками, а в дитинстві мріяла стати льотчиком, але, щоб не провалити завдання, вирішила почекати з важкою артилерією; відповіла запитанням на запитання: «Що саме вас цікавить?».

Олексія, вочевидь, цікавило, наскільки правдивим є моє резюме, і він пішов по черзі: «Який університет закінчували?», «Чому обрали саме цей ВНЗ?» і т. ін. Іноді Олексій ставив два запитання поспіль, що давало можливість «зіскочити» щонайменше з одного з них. Але в цьому не було потреби — свою «біографію» я знала назубок. Труднощі почалися, коли мова зайшла про мої професійні обов’язки. HR-менеджер, явно підозрюючи у всебічній маркетинговій розвиненості молодої співрозмовниці каверзу, коректно ускладнив розмову:

— У резюме ви написали про те, що на попередньому місці роботи займалися проведенням маркетингових досліджень. Що саме і як досліджували?

— Ринок офісних меблів, визначала цільові групи, — видала я домашню заготовку.

— Розкажіть дилетанту, — видав свою робочу заготовку Олексій, — з яких етапів складається повноцінне дослідження ринку...

Такого повороту я не чекала. І стала щось мимрити «дилетанту» Олексієві про сегментацію ринку і про те, як визначити конкурентоспроможність підприємства, довірливо завершивши монолог докладними пасажами про відкати, податкову систему Білорусі та специфіку співпраці з держструктурами. За кілька хвилин стало зрозуміло, що в маркетингу він розбирається значно краще, ніж я. А його тестове (швидше за все, заздалегідь підготовлене) запитання: «Що таке генеральна сукупність?» — остаточно вибило мене із сідла. Я зробила відчайдушну спробу перевести розмову у площину потреб споживачів і піраміди Маслоу, але й тут зазнала фіаско — Олексій ураз довів, що на підставі даних відкритих джерел визначити потреби чиновників в офісних меблях практично неможливо. Власне кажучи, з маркетинговою соціологією у мене не склалося.

— Отже, ви визначали латентні потреби потенційних клієнтів за пірамідою Маслоу. Яким чином?..- добивав мене HR-менеджер.

— Зустрічалася з клієнтами... Складно пояснити... М-м-м. Спілкуючись з людьми, інтуїтивно відчувала... — щосили тримала я оборону.

— Можливо, я помиляюся, але те, про що ви говорите, — не маркетингові дослідження, а робота менеджера з продажу. Припустімо, ви виявили потреби клієнта. Що далі? — не вгамовувався Олексій.

— Для ефективної роботи компанії... — уникала я відповіді.

— Ага.

— ...щоб підприємство розвивалося...

— Угу.

— ...необхідно...

— Так-так-так!

Остання репліка була більш ніж красномовною. Так з маркетологами слабкої статі не розмовляють. Я перейшла у наступ, в’їдливо промовивши на одному диханні: «Ну тепер ви мене зрозуміли!», поставивши таким чином на тривалому міні-екзамені жирний емоційний хрест. Тим часом Олексій зробив на моєму резюме якусь позначку. І вже байдуже уточнив: «То ви кажете, що працювали маркетологом?»

Дочитуючи резюме, він ще раз повернувся до теми маркетингових досліджень (треба ж було згадати про них кілька разів). Однак на чергове навідне запитання я відповіла як справжній розвідник: «Не пам’ятаю!». І відразу ж, вже як журналіст, а не маркетолог, перейшла в контратаку:

— Перепрошую, а про яку зарплату ми з вами говоримо?

— Аналогічне запитання щойно хотів адресувати вам, — парирував випад Олексій.

— $400 на випробувальний термін.

— А після $410 вас влаштує? — спробував пожартувати HR-менеджер, роблячи чергову позначку на полях резюме.

— Мене влаштує зростання зарплати на третину.

— Добре, а ви могли б залишити телефон свого колишнього працедавця? — поставив Олексій чергове каверзне запитання, що означає, що він вже робив спробу довідатися про мене.

— Це виключено.

— Гаразд. Протягом десяти днів я проведу ще низку співбесід і, якщо ви нам підійдете, зателефоную...

Прощаючись, кадровик зробив ксерокопію першого розвороту мого паспорта і ввічливо провів до виходу. Протягом двох тижнів Олексій так і не зателефонував.

Другий млинець

Секретар з Бумі маркету призначила співбесіду на час, зручний «вічно зайнятому» менеджеру з персоналу. Тож у мене з’явилися підозри, що на вакансію маркетолога (у перспективі — керівника відділу маркетингу) претендую не я одна. Нашвидку перечитавши оголошення перед співбесідою, спробувала активізувати аналітичне мислення, відчути себе ініціативною, активною, позитивною, високопрацездатною, орієнтованою на результат і забути про провальне побачення. До речі, після співбесіди з Олексієм «талановите позиціювання товару і компанії» (натяк на професійну вимогу до кандидатів, висунутий в оголошенні) було мені по коліно. І я сміливо увійшла до Бумі маркету...

Секретар уточнила, на яку саме позицію я претендую, і видала анкету, яку попросила заповнити в кімнаті переговорів. Там вже заповнювали анкети ще два кандидати, що зустріли мене довгими, оцінними поглядами. Спантеличені обличчя суперників спершу мене надихнули. Але, озирнувшись, я зрозуміла, у чому справа, — під стелею в кімнаті переговорів було встановлено камеру спостереження. Дуже захотілося скорчити гримасу, але стрималася — не личить начальнику відділу маркетингу блазнювати. Принаймні до прийому на роботу.

Коротко про анкету. У ній, окрім низки стандартних запитань (освіта, кваліфікація, причина звільнення з останнього місця роботи, досвід управлінської діяльності, три негативні риси характеру тощо), виявила кілька оригінальних: який поточний рівень доходу, яким досягненням пишаєтесь, як проводите вільний час? Відповіла гранично щиро: мовляв, пишаюся своїм поточним доходом, у вільний час перераховую зароблене. Заповнену анкету віддала секретарю, яка холодно пообіцяла мені, що «зараз прийде Тетяна».

Тетяна — менеджер з персоналу — приємна жінка років тридцяти, дуже схожа на мого шкільного завуча — передовсім запитала, чи є в неї моє резюме? Я, вже готова розказати про маркетингові дослідження все і навіть трохи більше, просто сторопіла від такого запитання. Але відразу ж відповіла: «Вислала резюме електронною поштою. І де воно тепер, не знаю!..». Після нетривалих пошуків резюме було знайдено у величезній папці.

Нестандартна співбесіда продовжилася. Тетяна запитала, що я знаю про їхню компанію, «у двох словах» розповідала про неї хвилин десять, плавно перейшовши до опису структури відділу маркетингу та обов’язків його майбутнього керівника: «У компанії вже є відділ, — розповідала Тетяна, — у ньому працюють маркетолог і асистент.

Другий займається проведенням акцій у магазинах, а перший тісно співпрацює із співробітниками відділу закупівлі та постачальниками, організовує випуск газети. Необхідність у третьому маркетологу назріла, оскільки компанія динамічно розвивається. Нам потрібна людина з потенціалом керівника, здатна у перспективі очолити не тільки відділ, а й увесь маркетинговий напрям. Вона повинна буде впорядкувати те, що в нас уже працює, і привнести нові ідеї щодо того, як далі просувати товар».

У більш ніж загальних рисах розказавши про обов’язки керівника відділу, Тетяна заглибилася в опис переваг роботи в Бумі маркеті — зручний робочий графік, хороший колектив, зарплата, що виплачується двічі на місяць «чистими».

— Щоправда, у разі потреби бувають ненормовані робочі дні, — неначе соромлячись, попередила Тетяна. — Але...

— Часто виникає потреба? — перервала я монолог.

— Тільки коли відкривається новий магазин або проходять серйозні акції...

Словом, ще трохи, і я пішла б з Контрактів у Бумі маркет, влаштувала б їм пару-трійку маркетингових досліджень. Але не склалося. Під завісу розмови Тетяна прочитала в резюме, що я навчалася і працювала в Білорусі. Це стало підставою для її останнього, цілком доречного запитання: «У вас українське громадянство?». «Ні», — перевірила я Бумі маркет на надлояльність. Перевірка не вдалася. Тетяна, яка цілу годину рекламувала усі плюси співпраці з компанією, змінилася на обличчі: «Ми не приймаємо на роботу іноземців, оскільки зарплати у нас виплачуються тільки офіційно. Ми не розраховуємося готівкою. До побачення». «Зачекайте, — спробувала я реабілітувати ситуацію. — У мене через тиждень буде українське громадянство». «Ось тоді й приходьте!», — такою була відповідь.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар