Музика Страшного суду

Дмитро КРАПИВЕНКО, редактор рубрики «Панорама»

Один мій приятель, хлопець дуже релігійний, у своїх розмірковуваннях про Апокаліпсис дійшов висновку, що кожна доба має свій коефіцієнт гріховності.

«Ось уяви собі, коли на Страшний суд йтимуть люди XVIII століття, то лунатимуть мазурки і менуети. Коли крокуватимемо ми, по наших вухах з надпотужних стереоколонок битимуть нещадні рейвові ремікси», — намагався переконати він мене. Мовляв, середовище, час, у якому ти народжуєшся, сприяють або, навпаки, запобігають розвитку тих чи інших вад.

Важко було не погодитися з ним, що для чоловіків XIX століття було цілком природно по кілька років не бачитися з коханою, писати їй зворушливі листи і зберігати подружню вірність. Для сучасних людей такі стосунки вже екзотика. Я не погоджувався і говорив, що у дворянському середовищі адюльтери завжди були нормою, а прогресивний на словах пан запросто міг програти у карти не одну сотню душ кріпаків. Так ні до чого ми й не домовилися. Ось тільки я для себе відтоді виніс звичку ототожнювати час, людей, цілі міста і країни з музикою.

Наприклад, Берлін. Місто сучасної електронної музики. Це я збагнув не тільки тоді, коли побачив там тріумф склопластикової модерної архітектури на вулицях старого міста, надшвидкісні потяги на вокзалах та інші семафори у майбутнє. Німецька класична поезія (якщо говорити про систему віршування), музика та інші види мистецтва здаються наперед запрограмованими, підпорядкованими законам логіки і математики.

Творчий вимисел не заперечується, але він може бути реалізований тільки у межах можливостей певної системи. Взірцева пунктуальність і законослухняність виявляються навіть там, де, здається, можна діяти виключно інтуїтивно.

Україна, починаючи від 1991 року, — попс. Він змінює свої форми і останнім часом став набагато якіснішим, здатним завойовувати європейську сцену. Нехитрі, а часом відверто примітивні мелодії, добре змащені фольклорним гей-гоп, як на мене, і є кращою характеристикою української дійсності.

Ми можемо приймати узгоджені з європейськими нормами закони, але при цьому продовжувати вибудовувати стосунки з родичами і земляками на неписаному і старому як світ звичаєвому праві. І коли я чую розмови про боротьбу з корупцією в Україні за західними шаблонами, то щиро шкодую, що в нашому суспільстві немає аналогів шаріату.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар