Що ви робили на початку 90-х?

Ксенія ЛЯПІНА, народний депутат

— Вчилася, вчилася і ще раз вчилася вести бізнес. Намагалася відійти від діяльності, яку вела в «попередньому» житті: наукова і експертна робота в галузі написання комп’ютерних програм. Створила власний маленький бізнес, який також був пов’язаний з написанням програмного забезпечення. Усе робили своїми силами, але підхід був вже як до власної справи. Загалом це був час усвідомлення, що таке бізнес і як його робити.

Валерій ПЕКАР, президент компанії «Євроіндекс»

— 1990-го, закінчивши університет, почав працювати в академічному інституті і ще не думав про власний бізнес. Звісно, хотілося заробляти, і в нас була тоді бригада програмістів, що виконувала різні замовлення на підряді. Наступного, 1991 року виникла ідея видавати програмістський журнал. Перший, невдалий, досвід створення такого проекту на базі напівдержавної організації привів до висновку: щоб робити щось серйозне, треба мати свою структуру. Так у 1992 році виник Євроіндекс, у якому працювали 5 осіб. Спочатку не було ні грошей, ні основних засобів. Власний офіс з’явився лише наприкінці 1993 року.

Юрій МАКАРОВ, телеведучий каналу «1+1»

— Працював режисером на Київській студії науково-популярних фільмів. Потім близько року знімав рекламу. Згодом опинився у виданні «Контракт» і пропрацював там півроку заступником головного редактора. У серпні 1995 року було створено студію «1+1», туди я і подався.

Наталія ЗУБРИЦЬКА, голова правління «Правекс-Банку»

— Навчалася у Київському національному економічному університеті. Я вважала, що необхідно не просто здобувати теоретичну освіту, а й підкріплювати її практикою. Тому паралельно прийшла на роботу до Правекс-Банку на найпростішу посаду — економіст. Для мене початок 90-х — це час, коли здібні люди могли себе реалізувати, час великих змін. Тоді було легше чогось добитися, ніж зараз, коли економіка вже розвинена.

Олександр ОВЧАР, голова правління ЗАТ «Квадрат-Україна»

— Служив у лавах Радянської армії на території Росії. Пережив путч і зрозумів, що треба повертатися в Україну. Цей час був для мене, як, утім, і для всіх мешканців колишнього СРСР, непростим перехідним періодом. А також початком мого нового, цивільного життя. Переді мною тоді відкрилися нові перспективи, і, як тепер мені здається, я зумів їх реалізувати.

Олександр СУГОНЯКО, президент Асоціації українських банків

— Викорінював у собі радянську людину і ставав українцем. Я опановував мову, був депутатом парламенту першого скликання. У той час побудував для себе ідеалістичне уявлення про Україну та її становлення. Щоправда, за подальші 14 років воно було повністю зруйноване, і цього літа, остаточно його закопавши, я повернувся до реальності.

Світлана БАНАС, директор з реклами ВД «Галицькі контракти»

— У 1990 році я ще працювала у Фізико-механічному інституті АН УРСР, була відповідальним секретарем редакції збірника «Фізико-хімічні властивості матеріалів в умовах кріогенних температур». Паралельно виховувала двох дітей — хлопчика і дівчинку — й працювала у кооперативі, що займався рекламною діяльністю. Там, до речі, редагувала збірник «Азбука сексу від Стародавнього Сходу до наших днів».

Восени 90-го Михайло Вейсберг запросив мене на підприємство «Новини», створене у Львові при АПН «Новости». Трохи пізніше саме це підприємство стало одним із засновників газети «Галицькі контракти». Потім я була комерційним директором підприємства «Діалог», що займалося виданням та розповсюдженням тієї ж «Азбуки сексу». А в 1994-му повернулася в «Галицькі контракти» редактором дайджесту «Kontrakty Galicyiskie», який друкувався в Україні, а розповсюджувався у Польщі. Дев’ять років тому створила рекламну агенцію «Українська рекламне агентство «Галицькі контракти», яка успішно працює й до сьогодні.

Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестиціями

— Був депутатом Дніпропетровської міської ради, головою комісії з бюджету, економіки та контролю над приватизацією. Обіймав я цю посаду три роки. 1993-го брав участь у створенні комерційного банку, який зараз називається «Кредит-Дніпро». Був навіть головою правління цього банку. А 1994 року обраний депутатом Верховної Ради.

Сергій ЗГУРЕЦЬ, керівник наукових програм Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

— Після випуску в 1989 році з Львівського військового політучилища мене відправили військовим кореспондентом у газету 14-ї армії протиповітряної оборони з дивною назвою «Патриот Родины». Раз на рік вдавалося вибиратися у Львів. У 1990 році на площі Ринок, де в маленькій кімнатці розташовувалася штаб-квартира Руху, зустрів В’ячеслава Чорновола. Не дуже вірилося, що все, про що він говорив, — незалежність для України — справді вийде.

У 1991 році написав рапорт про бажання продовжити службу у створюваній армії України. Чим викликав звинувачення в «антипатріотизмі» з боку місцевого військового керівництва. Щоб запобігти нерозумінню, другий такий самий рапорт принагідно було передано до Києва Костянтину Морозову, міністру оборони, в якого армії, у повному розумінні цього слова, тоді ще й не було. Частину воєнних реформ пережив на собі. Звільнився майором. За реформами української армії та оборонки з усією відповідальністю стежу й досі.

Вахтанг КІПІАНІ, головний редактор програми «Подвійний доказ», студія «1+1»

— На початку 90-х я був студентом, який безоглядно пішов «у революцію». Мама купила мені вишиванку за 200 рублів — великі гроші, — і я в ній їздив на з’їзди, коордради, пікети. Гасла на кшталт «УГС і УКК — за Танюка і Черняка!» і сьогодні звучать як пісня.

Є що пригадати: голодував на граніті Майдану, друкувався у самвидаві й навіть разом із Миколою Томенком грав у футбол з феміністками і покладав квіти до пам’ятника Карлу XII у Стокгольмі.

У теперішній владі, на жаль, небагато людей з нашого, першого Майдану. Можу назвати ще міністра В’ячеслава Кириленка, активіста УСС. Цікаво, що нинішній президент був тоді комуністом, а глава уряду у парі з головою СБУ — кооператорами.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар