Політика

Дуель стратегій

Володимир ФЕСЕНКО
Центр прикладних політичних досліджень «Пента»

У Віктора Януковича є план — як перемогти на виборах Віктора Ющенка. В Ющенка є свій план — як виграти у Януковича. Чий план виявиться кращим?

Завершення епопеї з конституційною реформою нарешті виводить на перший план головну політичну подію 2004 року — президентські вибори. Хоча до офіційного початку виборчої кампанії залишається майже три місяці, вже зараз стає очевидним те, що головна боротьба розгорнеться між лідером «Нашої України» Віктором Ющенком і представником табору влади.

Інтрига навколо кандидатури від провладних сил зберігається, але вибір у Леоніда Кучми і його прибічників надто обмежений. Це або сам Президент, або прем’єр Віктор Янукович. Теоретично можлива поява якоїсь третьої постаті — наприклад, голови Нацбанку Сергія Тігіпка, екс-прем’єра Анатолія Кінаха, нинішнього міністра оборони Євгена Марчука etc. Однак статися це може лише у двох випадках — якщо від участі у виборах одночасно відмовляться і Кучма, і Янукович або на третього кандидата поставить сам Леонід Данилович.

Поки що цей варіант є малоймовірним. Шанси на перемогу в «малорейтингового кандидата» виключно теоретичні — й у політтехнологій є свої обмеження. Дуже мало часу залишилося на те, щоб, стартувавши з рейтингу в 1-2%, завоювати симпатії хоча б 15% виборців. Інакше й до другого туру можна не вийти.

Певні підстави для порівняльних оцінок обраних претендентами стратегій і прогнозів уже є. Адже конкуренція стратегій почалася ще під час виборчої кампанії 2002 року, яка стала своєрідним «праймеріз» для майбутніх президентських виборів восени 2004 року.

Проект імені Ющенка

Згідно із соціологічними рейтингами, Ющенко є безперечним фаворитом президентської гонки. Проте це ще не гарантує йому перемоги на виборах. На парламентських виборах 2002 року за «Нашу Україну» проголосували 6,1 млн виборців. За даними різних соціологічних служб, президентський рейтинг Ющенка становить 21-25%. Це приблизно 7,5-9 млн виборців. Якщо враховувати лише тих, хто має намір узяти участь у виборах, за Ющенка вже в першому турі можуть проголосувати близько 30-33% виборців. Цього цілком вистачає для виходу в другий тур, але ще не досить для гарантованої перемоги. Для такої перемоги Вікторові Ющенку потрібна підтримка 11-13 млн виборців (залежно від кількості тих, хто візьме участь у виборах). Таким чином, кількість прихильників лідера «Нашої України» треба збільшити приблизно в півтора разу.

Що було. Досі стратегія «Нашої України» не вирізнялася особливими політико-технологічними знахідками. Водночас слід зазначити, що вона реалізовувалася досить грамотно, без особливих помилок. Передусім ставка робилася на експлуатацію особистої популярності лідера блоку, «міфа Ющенка» (очікувань, які пов’язують з лідером «Нашої України» різні групи виборців). Для цього треба періодично показувати кумира своїм прихильникам. На це й було націлено фірмову технологічну «фішку» штабістів блоку — регіональні тури.

Друга особливість стратегії «Нашої України» — її пасивність. Здавалося б, абсурд. Однак лише на перший погляд. Ця стратегія передбачає збереження до дати виборів нинішньої електоральної бази Віктора Ющенка і її збільшення за рахунок виборців, які поки що не визначилися. Суть у тому, щоб не нажити під час кампанії ворогів, а ситуативні прихильники неминуче з’являться — якщо не в першому, то в другому турі. У результаті такої стратегії лідер «Нашої України» гарантовано виходить у другий тур виборів, у якому перемогу буде досягнуто за рахунок голосів тих виборців, які віддадуть перевагу Вікторові Ющенку перед його суперником (це будуть або прихильники опозиційних кандидатів, якщо до другого туру разом з лідером «Нашої України» вийде кандидат від табору влади, або виборці, які проголосують з антикомуністичних міркувань, якщо до другого туру разом з Ющенком вийде кандидат від КПУ). При цьому вирішальна ставка робиться на виборців західних і центральних регіонів України.

Надмірна впевненість у майбутній перемозі, як і її пасивне очікування, зіграла злий жарт з лідерами й штабістами «Нашої України». Вони відверто проігнорували стратегію політичної реформи як технологічний проект влади. І ледве не поплатилися за це. Оцінюючи реалізацію передвиборної стратегії Ющенка в 2002-2003 роках, слід відзначити її надто низький організаційний рівень. Кожна організаційна й політична структура «Нашої України» (штаб, офіс лідера, фракція, партія тощо) діяла сама собою. Іноді між ними не було елементарної координації дій. Хто і як ухвалює рішення в блоці, вочевидь, достеменно не знає і сам його лідер. Багато технологічно необхідних проектів не було реалізовано. А «креатив», що з’являвся (на зразок газети «Без цензури»), здебільшого викликав у експертного середовища відверте здивування. При цьому бюджет, що виділяється на штабну діяльність, очевидно, був дуже пристойним.

Що є. У «Нашої України» вже є чималий організаційний потенціал. Цілком достатньо для активної кампанії й інших ресурсів (фінансових, медійних тощо). Вікторові Ющенку як фавориту президентської гонки симпатизує частина держапарату, підприємницьких кіл і регіональної еліти (навіть у східних областях країни). Вистачає й кваліфікованих кадрів для здійснення ефективної кампанії. Інше питання: як цими ресурсами розпоряджаються. Іноді складається враження, що в оточенні Ющенка вже ділять шкуру невбитого ведмедя. Чи не зарано? Щоправда, останнім часом виборча кампанія лідера «Нашої України» стала набувати осмисленіших рис. Зокрема, заїжджена політична риторика про підступну й аморальну Адміністрацію Президента й антинаціональний режим Леоніда Кучми почали змінювати соціальною тематикою, ближчою й зрозумілішою простим виборцям. Критичні акценти стали зміщуватися в бік Віктора Януковича — схоже, штаб «Нашої України» вже визначився з основним суперником на виборах.

Що може бути. Якщо у виборах візьме участь Янукович, то неминуче буде завдано удару в його слабке місце — кримінальне минуле. Більшість українських виборців все ще не знають (чи майже не знають) про дві судимості чинного прем’єра.

Було б логічним досягнення домовленості з БЮТ і соціалістами. Це забезпечить Ющенку вже в першому турі додаткові 6-9%. Проте, найімовірніше, в коаліцію з лідером «Нашої України» може вступити лише Юлія Тимошенко. Та й цей варіант передвиборного союзу все ще під питанням. З погляду розширення електоральної бази Ющенка особливої уваги (з прицілом на другий тур) потребують російськомовні регіони. При цьому для російськомовних виборців лідера «Нашої України» слід подавати не як «месію», а як «менше зло» порівняно з кандидатом від влади. По суті, для Сходу й Півдня України треба проводити окремі кампанії. Також цілком можлива поява спеціальних передвиборних проектів, розрахованих на окремі цільові групи, передусім на жителів великих міст, молодь, жінок.

Окремим і дуже важливим напрямом передвиборної стратегії Ющенка стане налагодження контактів з російським президентом чи його оточенням. А ось програмна частина стратегії виявиться на другому, якщо не на третьому, плані. У ній просто не бачать потреби — ставку роблять на особисту харизму лідера блоку.

Програма табору влади

Двоєдине завдання провладного табору на президентських виборах — недопущення перемоги Віктора Ющенка й забезпечення на виборах спадкоємності влади. Головні проблеми, які необхідно розв’язати, — низький рейтинг представників влади, їхнє значне відставання від фаворита президентської гонки, визначення єдиного кандидата на виборах.

Що було. Упродовж останніх двох років відбувалася кампанія протидії Вікторові Ющенку, точніше, тотальне «мочилово» лідера «Нашої України». Чого тут тільки не було: і скандальний проект «Проте» (калька з леонтьєвського «Однако»), і фальшиві листи виборцям від імені Ющенка, і «донецька зустріч», і багато іншого. Другий стратегічний багатоцільовий проект — політична реформа. Вона мала вирішити водночас два завдання — забезпечити збереження нинішнього політичного режиму в новій формі і мінімізувати ризики перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах обмеженням повноважень глави держави. Нарешті, починаючи з парламентських виборів 2002 року, здійснювався неформальний тендер на роль потенційного «наступника» Леоніда Кучми.

Що є. Інтереси різних сил в оточенні Леоніда Кучми помітно відрізняються, але ступінь єдності провладного табору на порядок вище, ніж опозиції. Свою коаліцію прибічники чинного Президента вже створили. Цілеспрямованішою і скоординованішою є (порівняно з опозицією) інформаційно-пропагандистська політика провладного табору. Звісно, збої й розбіжності періодично трапляються (як недавно щодо візиту в Україну фінансиста Джорджа Сороса).

Найімовірніше, коаліція парламентської більшості все-таки висуне єдиного кандидата. У неї немає іншого виходу: будь-який інший варіант означатиме неминучий програш лідеру «Нашої України». Звісно ж, у виборах за власною ініціативою можуть брати участь і Євген Марчук, і Анатолій Кінах, але вся міць адміністративного ресурсу, фінансових і медійних можливостей табору влади працюватиме на єдиного кандидата. Такого кандидата поки що немає, хоча основні характеристики його виборчої кампанії (особливо тієї її частини, що спрямована проти Віктора Ющенка) вже очевидні. Лідера «Нашої України» заганяють у націонал-демократичну резервацію, прагнучи заморозити чисельність його прихильників на цифрі 20-25%. Повною мірою розмальовують особистісні й політичні прорахунки Віктора Ющенка, в громадській думці формуються відповідні негативні стереотипи. Водночас розколюється табір антипрезидентської опозиції. У протистоянні лідеру «Нашої України» табір влади спиратиметься на східні, російськомовні, регіони країни, побудує гру на контрасті. З цього погляду найприйнятнішою кандидатурою, безсумнівно, є Віктор Янукович.

Що може бути. Кампанія будуватиметься під індивідуальні особливості єдиного кандидата. Якщо ж говорити про структурні завдання, то насамперед необхідно забезпечити вихід кандидата влади до другого туру. Тут головний суперник — кандидат від КПУ. Розв’язуватимуть цю проблему шляхом розколу лівого (насамперед комуністичного) електорату. Обов’язково балотуватиметься Наталія Вітренко. Ймовірною є поява комуністичних клонів і навіть «розкольників»: на передвиборну арену може бути випущено того самого лідера кримських комуністів Леоніда Грача. Друга очевидна річ — повною мірою буде задіяно адміністративний і соціально-економічний ресурс. Населення потішать підвищенням заробітних плат і пенсій.

Крім того, спробують використати й російський чинник, зокрема популярність президента РФ Володимира Путіна: з явною симпатією до нього ставиться близько половини українських громадян. Великою є спокуса задіяти й стратегію дестабілізації, зіграти на страхах виборців. Однак ефект від такої стратегії може бути непередбачуваним. До того ж її здійснення дуже складно контролювати. Утім, деякі елементи цієї стратегії напевно можуть бути задіяні, хоча б для випробування й попереднього вимірювання ефективності. Особлива тема — можливість зняття Ющенка з виборчої гонки. Для влади це крайня міра, що може призвести до численних і дуже великих ризиків. Мабуть, провладні сили з багатьох причин (насамперед у зв’язку із жорсткою позицією Заходу) постараються все-таки зіграти у відносно чисті вибори.

У будь-якому разі кампанія кандидата від влади з технологічного погляду буде набагато складнішою. Хоч хто стане цим кандидатом, у нього апріорі немає власного позитивного міфа, а явних іміджевих вад понад міру.

Чия стратегія ефективніша?

Поки що ми можемо оцінити лише те, чия стратегія виявилася на сьогодні ефективнішою. Якими можуть бути критерії оцінки? Природно, головний критерій — президентський рейтинг. Якщо оцінювати динаміку рейтингів, то президентський рейтинг Ющенка останні два роки залишається практично стабільним, коливаючись у межах 20-25%. Це свідчить про те, що стратегія пасивної кампанії частково спрацьовує. Однак у цьому разі швидше спрацьовує міф, особиста харизма Віктора Ющенка, ніж зусилля його штабістів. Відсутність зростання президентського рейтингу і збільшення рейтингу недовіри до лідера «Нашої України» можна інтерпретувати як результат дії кампанії з дискредитації Віктора Ющенка і водночас як очевидний показник неефективності роботи штабу «Нашої України». За даними березневого опитування фірми СОЦІС і фонду «Демократичні ініціативи», Вікторові Ющенку повністю довіряють 25% опитаних, а не довіряють — близько 39% респондентів.

На користь противників Віктора Ющенка працює й зростання рейтингу чинного прем’єра. Очоливши уряд, Янукович починав з рейтингу 3-4%. Тепер за нього готові проголосувати на президентських виборах (за даними різних опитувань) — від 11 до 14%, а у разі, якщо він стане єдиним кандидатом від табору влади, — 17-18%. Прем’єр уже обходить за особистим рейтингом лідера КПУ і поступово, хоч і досить повільно, наближається до Віктора Ющенка.

Інакше кажучи, ініціатива поки що належить опонентам Віктора Ющенка. Вони потроху виграють за очками й поступово ліквідовують той гандикап, який спочатку був у лідера «Нашої України». Інша річ, що цього явно недостатньо для перемоги, якісна перевага залишається на боці кандидата від опозиції. Якщо провести аналогії з боксерським поєдинком, то владі наразі не вдається відправити лідера «Нашої України» навіть у легкий нокдаун.

Поки що конкуренція стратегій є доволі дивною. Немає боротьби програм розвитку країни. В обох сторін відсутні чіткі послання (месиджі) суспільству. Проте це не означає, що їх немає взагалі. Вони посилаються опосередковано, у символічній формі. Віктор Ющенко для частини виборців втілює надію на оновлення влади. А представник пропрезидентських сил символізуватиме стабільність і спадкоємність влади. Парадокс нашої ситуації, однак, полягає в тому, що значна частина українського суспільства водночас хоче і оновлення, і стабільності.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар