Політика

Путіна призначили Піночетом

Андрій МИСЕЛЮК

Після виборів 14 березня в Путіна є абсолютно все, що мав Піночет. І навіть більше.

Таке визначення нинішньому стану речей у Росії дав науковий керівник російської Вищої школи економіки Євген Ясін. І для такої заяви він мав усі підстави.

«Вибори відбудуться за будь-якої погоди»

— Дивно, що у вас на вибори президента так багато народу прийшло...

— А коли в Росії на вибори мало народу ходило?

Цей діалог відбувся в день виборів президента Росії між автором статті і московським міліціонером на виборчій дільниці з містичним номером 666. Схоже, для охоронця порядку, як і для чиновників різного рівня, було цілком зрозуміло: щонайменше 70% виборців (такої явки, за напівофіційними даними, зажадав від регіонів Кремль) відчують непереборне бажання проголосувати на «виборах Путіна», віддавши свій голос, звісно, за нього ж — за тими самими вказівками з Кремля Путін мав набрати не менш як 70%.

Хоча, на відміну від парламентських виборів у грудні минулого року, де була інтрига — скільки наберуть ліберальні демократи Жириновського, «Єдина Росія», блок «Батьківщина» і комуністи, у виборів президента була лише тінь інтриги: скільки прийде народу на дільниці, щоб вибрати чинного президента. Ця відмінність була помітною навіть на вулицях Москви: якщо в грудні скрізь були «Єдина Росія» і Путін, то в березні реклами кандидатів майже не було. На транспортних зупинках були розвішані нейтральні плакати з витягами із клятви президента Росії та закликом прийти на дільниці, щоб вибрати гаранта прав і свобод на наступні чотири роки. У день виборів про них нагадували тролейбуси й автобуси, прикрашені прапорцями Росії та Москви (14 березня в російській столиці також відбувалися муніципальні вибори), і уважні міліціонери.

«Найзавбачливішими» виявилися учасники групи ВІА «Путіна», які задовго до 14 березня записали кліп про перемогу Путіна на виборах під назвою «Отмечаем-зажигаем». Єдине, чого вони не передбачили, — пожежі Манежу. Після сюжетів про те, як горить у ніч виборів Манеж, пісня «Отмечаем-зажигаем» чулася щонайменше двозначною. Тим більше, що в офіційну версію про причину пожежі (коротке замикання) не вірилося від самого початку. Ми з колегою побували наступного ранку біля Манежу, стіни якого ще димилися. Один з диггерів (любителів дослідити підземні комунікації) розповів, що пожежа не була схожою на випадкове займання. Це саме казали й інші очевидці. Врешті голова російського Центрвиборчкому Олександр Вешняков визнав, що пожежа в Манежі цілком може бути провокацією, оскільки трапилася саме в день виборів. «Є версія про коротке замикання, однак не можна виключати й того, що це була провокація, спрямована проти Росії як держави», — сказав Вешняков.

Про небезпеку терактів у Москві напередодні виборів говорили багато. Водночас по телебаченню крутили численні ролики, переконуючи, що «вибори відбудуться за будь-якої погоди». Хоча в цьому ніхто й не сумнівався. Бо, за російським законодавством, у разі явки на дільниці менше ніж половини громадян вибори визнали б недійсними, а кандидати на посаду президента на чолі з Володимиром Путіним відправилися б «у запас», втративши право балотуватися на повторних виборах глави держави. Враховуючи, що реальних суперників у Путіна на цих виборах не було, влада мусила нейтралізувати основну небезпеку в особі «кандидата Неприходька».

Примусити людей прийти на вибори з наперед відомим результатом виявилося непросто. Як повідомили в день виборів опозиційні кандидати Ірина Хакамада і Сергій Глазьєв, влада на місцях через жеки, податкові та інші органи настирливо закликала громадян виконати 14 березня свій громадський обов’язок, нерідко порушуючи при цьому чинне законодавство. Однак довести, що ці випадки були масовими, опозиціонерам не вдалося: до альтернативного штабу Глазьєва і Хакамади з контролю за виборами з усієї країни надійшло лише близько 130 дзвінків з інформацією про порушення під час виборів. «На місцях адміністративний ресурс пішов у цілковитий розгул, — заявила журналістам у штабі Ірина Хакамада. — З кількістю голосів, відданих за Путіна, пов’язані подальше лояльне (або нелояльне) ставлення влади до місцевих властей і кількість бюджетних надходжень до місцевих бюджетів. Тому відбувається змагання не за голоси виборців, а за бюджетні гроші. При цьому закони порушуються, але довести нічого не можна».

Як проголосувала Росія

Підбиваючи підсумки голосування, голова російського Центрвиборчкому Олександр Вешняков повідомив, що загальна явка виборців становила 64% і в жодному регіоні не була меншою за 50%. При цьому цілу ніч після закінчення виборів дані про кількість виборців ЦВК не сповіщав. Як жартували російські журналісти, що нудьгували в Центрвиборчкомі в очікуванні остаточної цифри «за Путіна», з явкою сталося те саме, що й з підводним човном «Курськ», — «потонула».

Проте потонула не скрізь. Татарстан, Інгушетія, Дагестан, Чечня голосували з північнокорейськими результатами — тут прийшли обирати Путіна понад 90% виборців. Причому в жодному з цих регіонів кількість тих, хто проголосував за Володимира Путіна, не була нижчою від тих-таки 90%. Коментуючи ці дані, відомий журналіст Віктор Шендерович сказав: «97% за Путіна в Інгушетії — це вже не Білорусь. Це Туркменбаши. Ми повинні усвідомлювати — таких відсотків у природі не буває. Проте саме в цій Інгушетії ми можемо опинитися всі».

Однак, за винятком подібних інгуській «голосувальних аномалій», російські політологи кажуть, що більшість тих, хто прийшов на вибори, у такий спосіб висловили ставлення до політики Путіна. «14 березня відбувся плебісцит про довіру Путіну, — зазначив директор Центру політичних технологій Ігор Бунін. — І люди проголосували «за», обравши стабільну стабільність». Путін із 71% «за» переміг на виборах дуже впевнено, набравши вп’ятеро більше, ніж кандидат від комуністів Микола Харитонов, який посів друге місце. Отже, унаочнили зрозуміле: немає лідера, якого можна було б поставити поруч з Путіним. Навіть Сергій Глазьєв, який дуже впевнено виглядав на минулих парламентських виборах, без підтримки Кремля й телебачення зміг набрати лише 4%. На думку Глазьєва, в усьому винен адміністративний ресурс: «Нинішні вибори можна порівняти з ситуацією, коли ти приходиш грати в шахи, а партнер бере кийка і грає з тобою в городки».

Ривок Путіна

71%, отриманий Путіним на виборах, черговий козир у руках російського президента. Тільки за останні три місяці Путін отримав конституційну більшість у Держдумі, замінив відносно самостійного прем’єра «єльцинського розливу» Михайла Касьянова на технічного керівника кабінету Михайла Фрадкова, підпорядкував особисто собі ключові міністерства — силовиків, МЗС і Мін’юст. Використовуючи ці повноваження, говорить німецький експерт Олександр Рар, «Путін має всі можливості закінчити раніше розпочаті реформи і взятися за нові: Росії потрібно досягнути справжньої прозорості у відносинах із Заходом, залучити масштабні західні інвестиції, вступити до СОТ. Крім того, Путіну необхідно терміново зайнятися виправленням іміджу Росії на Заході, оскільки нині цей імідж катастрофічно поганий».

Однак Путін і його партія влади «Єдина Росія» поки що не готові дати відповідь на головне запитання — як саме президент скористається тим величезним ресурсом, який опинився в його розпорядженні, який курс провадитиме уряд Михайла Фрадкова. Секретар Генеральної ради партії «Єдина Росія» Валерій Богомолов, виступаючи в ніч виборів у програмі «Свобода слова» на телеканалі НТВ, заявив, що за другу каденцію Путіна Росія «зробить ривок». Однак назвати точний напрям «ривка» не зміг, обмежившись загальним визначенням мети — постіндустріальне суспільство. Натомість один з присутніх експертів зауважив: «Не можна подвоїти ВВП, не знаючи, куди йдеш». А головний редактор радіо «Эхо Москвы» Олексій Венедіктов додав, що дії Путіна під час першого терміну та анонсований «ривок у постіндустріальне суспільство» не дають відповідей на основні питання життя росіян: чи будуть при Путіні-2 освіта та медицина платними, чи підвищиться рівень безпеки громадян тощо.

Очікуючи «квітневі тези»

У цьому сенсі показовим є опитування, проведене російським тижневиком «Коммерсант-Власть». Видання запропонувало дати відповідь на запитання про курс, якого дотримуватиметься новий уряд Михайла Фрадкова (сам Путін наголошував, що зміна уряду була «продиктована бажанням визначити свою позицію в питанні про те, яким буде курс розвитку країни після 14 березня»). При цьому більшість експертів були одностайними в тому, що поки що предметно говорити про курс нового уряду не можна. По-перше, тому що ні президент, ні прем’єр не подали стратегічної програми дій. По-друге, новий уряд неоднорідний і неузгоджений, тому до оголошення цього курсу і перших кроків з його реалізації не зрозуміло, наскільки ефективно він діятиме. По-третє, незрозуміло, колишні повноваження залишаться, наприклад, у головних ідеологів ліберальних реформ Германа Грефа і Олексія Кудріна чи частину їх буде передано іншим відомствам. Це саме стосується і представників інших блоків Ради Міністрів.

Невизначеність зберігається і в питанні про те, якими будуть відносини Росії при Путіні-2 з Україною. Як зазначає політолог Віктор Небоженко, «з огляду на формування настільки яскравого режиму особистої влади Путіна дуже важливий уособлений образ України в очах Путіна. Раніше цього чинника не було. Ми не знаємо, хто це буде: чи то Православний Чекіст, чи то Будівник Імперії. Зрозуміло одне: його особисті уявлення і пов’язані з Україною та її політиками асоціації, on-line впливатимуть на українсько-російські відносини».

Політика Росії щодо України, вірогідно, стане зрозумілою ще до президентських виборів у нашій країні. Оскільки російський уряд після відставки Михайла Касьянова перейшов під безпосередніий контроль президента, то, швидше за все, курс нового Кабінету Міністрів визначиться після оприлюднення основних тез програми Путіна на другий термін його президентства. Можливо, це станеться вже у квітні. Лише тоді можна буде предметно говорити про те, в якому саме напрямі Путін спробує скерувати Росію, і як Росія при Путіні-2 будуватиме відносини з Україною.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар