Політика

Пастка для Ющенка

Вікторія ПОДГОРНА,
Центр соціально-політичного проектування

Поки опозиція очікує визначення формату президентської кампанії та її офіційного старту, влада під прикриттям конституційних реформ уже щосили розгортає ресурси для перемоги на виборах.

Голосування соціалістів за реформу зачепило Ющенка за живе

Головне не війна, головне — маневри. Підтверджуючи цю тезу, парламентська більшість і Президент Леонід Кучма швидко змінюють свої позиції й сьогодні легко відмовляються від того, що ще вчора називали «наріжними каменями» всього великого будинку під назвою «Зміни до Конституції». При цьому вони суворо дотримуються головної мети: підготувати умови для збереження влади в своїх руках. Так, досить легко більшість відмовилась і від головного пункту політичної реформи — про обрання Президента у Верховній Раді. Завдяки цьому соціалісти перейшли в стан прихильників реформи й проголосували за оновлену редакцію змін до Конституції разом із «більшовиками» та комуністами.

На відміну від більшостi, «Наша Україна» та БЮТ не змінюють ані стратегії, ані тактики. Спершу вони спробували заблокувати голосування, а тепер обіцяють використати проти реформи європейські інстанції. Саме у такий спосіб опозиція діяла після першого голосування за конституційні зміни з порушенням регламенту — від 24 грудня минулого року. Однак ситуація навколо реформи наприкінці грудня й наприкінці лютого — це «дві великі різниці».

Олігархи перемогли Кучму

У груднi питання легітимності «політики реформ» стало не тільки формальним, але й фактичним каменем спотикання для діючої влади й більшості. Захід та українське суспільство все добре зрозуміли — це засвідчили й 88,7% голосів виборців за збереження існуючої моделі всенародних виборів президента, й жорстка позиція ПАРЄ з «українського питання». Це не залишило владі іншого шляху, як поступитися пунктом про обрання президента в парламенті заради стратегічної перемоги. Фактично цю поступку було зроблено особисто Президентом, а більшість її підтримала, і... нічого не втратила. Оскільки її стратегічна мета тільки частково збігалася з інтересами діючого Президента. I бiльшiсть, i президент намагалися зберегти за собою владу, але бачили це збереження по-різному. Леонiд Кучма намагався тим чи iншим шляхом «протягнути» право для себе йти на третій термін, а головні керівники більшості — олігархи — бажали забрати частину повноважень у Президента й перерозподілити між собою. Після того як більшість відмовилася від пункту про вибори президента в ВР, який цікавив передусім діючого главу держави, усе стало на свої місця. Інтереси більшості вийшли на передній план, а реформа опинилася на фінішній прямій і перейшла до фази перерозподілу влади між Президентом і парламентом.

Опозиціонери б’ються з вітряками

Після того як соціалісти проголосували за реформу й разом з більшістю скасували обрання президента в парламенті, опозиція втратила не тільки союзників, але й головне гасло, яке надавало їй перевагу в боротьбі з «реформаторською стратегією» більшості й забезпечувала підтримку українських громадян. Якщо оцінювати ситуацію з погляду тактики, то опозиція, звичайно, виграла, оскільки більшість змушена була піти на поступки і скасувати власними руками головний пункт своїх вимог — про обрання президента у парламенті. Якщо ж поставити питання виграшу чи програшу в стратегічну площину, то опозиція програла. Адже висунуті проекти конституційних змін не є проектами НУ та БЮТ. Окрім того, у результаті просування реформи союзників втратила не більшість, а саме опозиція. Меморандум опозиційних сил про спільні дії виявився штучною формою для утримання в межах коаліції всіх опозиціонерiв. Спершу відпала найслабкіша ланка — КПУ, а тепер і СПУ. Фактично конституційна більшість для успішного завершення реформи уже склалася. Якщо СПУ остаточно розірве з опозиційним табором, то «Наша Україна» і БЮТ будуть уже неспроможні протистояти владним реформам і не зможуть ані реалізувати, ані захистити демократію в Україні.

Дії опозиції у парламенті 3 лютого продемонстрували відсутність у неї нового сценарію дій. Головна помилка опозиції в тому, що вона не змогла виробити зрозумілу й чітку позицію щодо політичної реформи, тобто власний законопроект, продовжуючи очікувати моменту Х — президентських виборів. Незважаючи на те, що дії та можливості більшості були прогнозованими: владна команда не збиралася добровільно залишати свої позиції й віддавати перемогу. Однак опозиція діяла за уявними принципами, але не згідно з реальною ситуацією. Логіка — реформи після виборів — себе не виправдала.

Час визначатися

Тому опозиції треба відмовитися від утопічних «реформ після виборів» і шукати можливості, аби ті реформи, які просуває більшість, остаточно не зруйнували демократичні інститути. Треба піти на компроміс з більшістю, не дати перетворити реформи в перерозподіл влади між олігархами й захистити інтереси українського суспільства. Це можливо, якщо опозиція зможе зберегти єдність і поверне до своїх лав СПУ. Необхідно вийти на загальну платформу, особливо під час розгляду конституційних законопроектів у парламенті за змістом. І головне — без вироблення позиції щодо поточної ситуації навколо реформ і перспектив президентських виборів опозиція не зможе обстояти ані свої інтереси, ані інтереси своїх виборців. Без цього самовизначення неможливо вирішити ситуацію й щодо єдиного кандидата. Крім того, буде надзвичайно важко пояснити свою позицію й Заходу, й народу України.

Образно кажучи, влада приготувала для Ющенка «пастку». Поки НУ стоїть осторонь реформи, пропрезидентські фракції із союзниками повністю володіють ініціативою з головних питань: хто буде обирати президента, які повноваження матиме новий глава держави, коли офіційно розпочнеться передвиборча кампанія тощо. Але втручання «Нашої України» у процес реформи автоматично «визволить» Ющенка з цiєї пастки й водночас захистить реальні інтереси суспільства у політичній системі, яка створюється. Важливим і принциповим у самовизначенні опозиційних сил є створення системи компромісів між різними політичними силами щодо характеру та конкретних змін у політичній системі. Спершу всередині опозиції — між БЮТ, «Нашою Україною» й СПУ, а потім і у взаємодії з більшістю. Для досягнення великого компромісу між більшістю та опозицією з реформи ще є час. Але його небагато — якщо до травня опозиція не зможе порозумітися, то реформа буде проведена у варіанті, якій влаштовує лише більшість і лівих. А Україну чекатиме новий цикл політичних криз і нестабільності, який проходитиме вже у новому форматі.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар