Політика

Турецький шанс. Виконує НАТО

Володимир КРАВЧЕНКО

На червневому саміті НАТО може вчинити з Україною так само, як свого часу з Туреччиною: запросити Київ до альянсу, проігнорувавши недорозвиненість місцевої демократії заради «вищих» геополітичних міркувань. У іншому разі НАТО навряд чи вже коли-небудь прийме Україну.

Наприкінці червня в Стамбулі відбудеться черговий саміт країн — членів НАТО. Очікується, що на ньому сім країн з Центральної та Східної Європи будуть прийняті до членів Євроатлантичного клубу. У планах Києва — приєднатися до Плану дій з метою членства у НАТО (ПДЧ). Якщо задумане справдиться, то це означатиме, що Україна отримала від країн-членів альянсу неофіційне запрошення стати учасником Євроатлантичного клубу.

У Києві вважають: якщо питання про вступ України до НАТО не вирішиться на стамбульському саміті альянсу, то наша країна взагалі ніколи не стане членом цієї військово-політичної організації. Експерти прогнозують, що після 2008 року прийом нових членів до блоку буде припинено. Таким чином, Київ має отримати офіційне запрошення до альянсу 2006 року. Проте до цього Україна має пройти низку стандартних процедур, серед яких центральне місце посідає виконання ПДЧ. Голова Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Борис Тарасюк вважає, що основною перешкодою України на шляху до НАТО є нинішнє українське керівництво. Але, як зазначив президент центру Разумкова Анатолій Гриценко, іронія в тому, що саме від нинішньої влади залежить, бути чи не бути Україні в НАТО.

Слід зазначити, що на сьогодні серед країн—членів альянсу немає єдиної думки щодо України. Представники НАТО говорять про те, що «Україна може стати членом нашої сім’ї». Ось, мовляв, чому альянс застосовує до неї подвійні стандарти. Про це, зокрема, заявив наприкінці минулого року під час свого прощального візиту в Україну колишній генсек НАТО Джордж Робертсон. Однак насправді все не так просто. І позиція країн—членів НАТО визначається не тільки розвитком ситуації в самій Україні, а й іншими подіями, в яких наша країна почасти відіграє пасивну роль. Наприклад, відносинами альянсу з Росією або ж виборами в Сполучених Штатах. Безперечно, позначається й розвиток подій в Іраку.

До речі, саме присутність українського контингенту в Іраку відіграла вирішальну роль у нормалізації взаємовідносин Києва й Вашингтона. Поліпшилися й українські перспективи членства в НАТО. Ще восени минулого року невелика група країн — Сполучені Штати, Польща, Туреччина, Румунія — готова була підтримати прагнення Києва приєднатися до ПДЧ без участі в попередньому етапі — так званій фазі інтенсифікованого діалогу. Однак події в Донецьку (скандальний зрив з’їзду «Нашої України») неабияк зіпсували євроатлантичні перспективи України. Тепер, як повідомили «Контрактам» конфіденційні джерела, США, Польща та Румунія пропонують Україні на саміті в Стамбулі перейти спершу до інтенсифікованого діалогу. У січні міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в Лондоні й Брюсселі особисто «зондував грунт» щодо можливості приєднання України до ПДЧ на стамбульському саміті.

В результаті стало очевидно, що ставлення до євроатлантичних планів Києва в столицях країн—членів альянсу (саме тут, а не в Брюсселі приймають рішення про прийом нових членів) значною мірою залежить від розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні. Передусім від перебiгу президентської кампанії. Новий генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер під час зустрічі з Грищенко порушив питання про демократію й майбутні вибори в Україні. Він висловив надію, що голосування буде вільним і чесним, що важливо для зв’язків обох сторін. За його словами, союзники занепокоєні станом демократії в Україні, зокрема, становищем мас-медіа.

Відвертішим у своїх коментарях були чиновники нижчої ланки. Так, офіційний представник альянсу Роберт Пшчел, коментуючи підсумки зустрічі Схеффера і Грищенка, висловив сумніви щодо перспектив переведення відносин України — НАТО у новий формат, який мав би безпосередній стосунок до отримання нашою країною членства в цій організації. За його словами, схвалений на саміті НАТО в Празі План дій України—НАТО відповідає нинішньому стану відносин. «Звичайно, ми знаємо бажання України щодо подальшого процесу інтеграції з НАТО, але для цього необхідно пройти певний шлях», — сказав Пшчел.

Слова Схеффера та його підлеглого Пшчела не треба сприймати як беззастережну відмову Брюсселя вести діалог з Києвом про ПДЧ. Швидше, Альянс недвозначно дав зрозуміти українському керівництву, що йому необхідно зробити для реалізації євроатлантичних планів. Зокрема, перейти від декларації євроатлантичного курсу до його виконання.

В України ще є час, аби змінити ситуацію на свою користь. Київ має зробити кроки, які б переконали країни — члени Альянсу проголосувати за приєднання України до ПДЧ. Наприклад, найближчими місяцями заявити про себе як про серйозного гравця в Закавказзі, Центральній Азії, Придністров’ї, активізувати реалізацію проекту Одеса — Броди — Плоцьк — Гданськ, забути про реверсивне використання нафтопроводу, максимально використати розбіжності Москви й Вашингтона щодо намірів республіканської адміністрації розмістити американські військові бази в країнах Центральної та Східної Європи.

Одне слово, зробити все, щоб до стамбульського саміту здобути додаткових прихильників серед країн — членів альянсу й збільшити свої шанси. Безперечно, відповідність демократичним критеріям країн євроатлантичного співтовариства — необхідна умова. Проте вона може відійти на другий план унаслідок геополітичних міркувань НАТО та його членів. Адже в п’ятдесяті роки ніщо не зашкодило Туреччині, країні із слабкорозвинунеми інститутами демократії, стати членом альянсу. І сьогодні ця країна хай і поволі, але пристосовується до стандартів і норм країн євроатлантичної спільноти. Поки що Україна має шанс повторити турецький варіант.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар