Політика

Валерій Хорошковський: «Я не йду в президенти»

Андрій МИСЕЛЮК

Під час перебування в уряді міністр економіки Валерій Хорошковський змушений був рахуватися із своїм службовим статусом, даючи оцінки роботи Кабміну загалом, окремих міністерств та урядовців. Після свого звільнення в інтерв`ю «Контрактам» «вільна людина» Хорошковський нарешті зміг вільно сказати те, що він думає.

Про Мінфін та Азарова

— У чому ви бачите головні причини виникнення суперечностей між Мінекономіки та Мінфіном? Чи була ваша відставка наслідком особистих непорозумінь між вами й міністром фінансів?

— Не можна переводити ситуацію з моєю відставкою у площину міжособистісних відносин. Згідно із задумом, Міністерство економіки — це головне відомство в економічному блоці уряду. Воно відповідає за розробку середньотермінових і довготермінових стратегій економічного розвитку. А Міністерство фінансів працює в режимі щорічного планування. Його діяльність визначають лише необхідністю підготовки державного бюджету та його реалізації впродовж року. Внаслідок суміщення посад першого віце-прем’єра та міністра фінансів, економічна політика уряду фактично підпорядкована Мінфіну. Іншими словами, відомство, яке відповідає за стратегію, підпорядковане відомству, яке займається щонайбільше річною перспективою. У результаті весь економічний блок уряду, образно кажучи, йде вперед, дивлячись лише собі під ноги. Така суперечність в управлінні економічною реформою від прізвищ не залежить.

— Чи намагалися ви розв’язати проблеми між двома відомствами? Зокрема, міністр фінансів заявив, що він з преси дізнався про існування якихось суперечностей між Мінфіном і Мінекономіки.

— Головна проблема якраз і полягала у тому, що єдиним способом спілкування виявилося спілкування через засоби масової інформації. Якщо в уряді немає дискусії та обміну думками, то чи можна говорити про ефективність його роботи? Підпорядкованість економічного блоку уряду Мінфіну ускладнює співпрацю двох міністерств. Адже складається парадоксальна ситуація: предмет діяльності «керівного» міністерства є вужчим за предмет діяльності «підлеглого» міністерства. Віце-прем’єр позбавлений можливості балансувати між середньотерміновими та короткотерміновими цілями, оскільки посада міністра фінансів не може залишати його неупередженим. Віце-прем’єр — це своєрідний арбітр для позицій міністрів, а одна людина не може водночас бути й арбітром, і польовим гравцем.

— Микола Азаров після вашої відставки заявив: «Рік тому ми говорили про розгляд фінансових планів наших державних підприємств-монополістів — Мінекономіки успішно провалило цю роботу». Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою?

— Щодо критики Мінекономіки, то вона є нормальним повсякденним елементом політичного життя. Проте у цьому разі предмет критики неадекватний завданням Мінекономіки. Діяльність міністерства не має нічого спільного з контролем над розпорядженням коштами та власністю державних підприємств. Для цього існують відповідні контролюючі органи, зокрема податкова адміністрація чи прокуратура. А якщо йдеться про те, що міністерство повинно втручатися в оперативне управління більш як 3000 державними підприємствами, то за такою критикою фактично стоїть уявлення про господарство часів Держплану. Такий підхід знімає відповідальність з директорів державних підприємств, адже розмивається сам фокус управління. З одного боку, директори неначе відходять на другий план, а з іншого — міністерство також не здійснює оперативне управління державними підприємствами.

Щодо державного сектора Мінекономіки мало дві змістовні пропозиції. По-перше, міністерство наполягало на зміні вимог до фінансових планів. Наш задум полягав у тому, щоб нові фінансові плани робили державні підприємства конкурентоорієнтованішими. Для цього міністерство пропонувало вводити до них такі показники як «динаміка частки ринку», «оновлення основних фондів» тощо. Проте наші пропозиції не було підтримано в Кабміні. По-друге, Мінекономіки наполягало на скороченні державного сектора. Впродовж останніх років держава відкладала приватизацію багатьох державних підприємств. Але зараз інвестори все більше зацікавлені у створенні нових підприємств замість придбання старих. Тому приватизацію державних підприємств необхідно здійснити якомога швидше, поки вони ще можуть зацікавити потенційних інвесторів.

Про свою роботу в уряді

— Як ви самі оцінюєте результати своєї роботи на посаді міністра?

— Здобутком нашого міністерства я вважаю зміну ставлення української влади й населення до цифр і показників економічного зростання. Я схильний стверджувати, що саме завдяки Мінекономіки зростання ВВП було перетворене на єдине пріоритетне завдання економічної політики країни. Ба більше, саме цим міністерством фактично було введено своєрідне мінімальне обмеження для темпів економічного зростання. Якщо темпи зростання були б меншими за 7%, йшлося б уже не про розвиток, а про провал роботи уряду. Сподіваюся, що цей критерій буде «жити» й після моєї відставки.

Водночас досягнута позитивна динаміка не є стійкою через цілу низку економічних ризиків, які так і не були подолані впродовж року. Головне — є ризик задовольнитися отриманими економічними результатами, хоча нинішні темпи зростання ВВП цілком неприйнятні для подолання економічної відсталості України від розвинутих країн світу. Зберігається брак економічного раціоналізму у формуванні зовнішньої політики України. Нині Україна продовжує домагатися від Євросоюзу визнання за нею асоційованого членства в ЄС і фактично ігнорує те, що першочерговим інструментом інтеграції нашої держави з ЄС має бути зона вільної торгівлі. Ймовірним є посилення втручання держави у регулювання економічної діяльності, зокрема ціноутворення. Це засвідчила реакція уряду на зерновий ажіотаж. Серед пропозицій щодо виходу з кризи стала домінувати позиція адміністративного стримування цін. Це лягло тягарем на плечі сільськогосподарських виробників і підірвало стимули до подальшого інвестування у розвиток цього сектора. Зараз жоден ринок не застрахований від політики адміністративного стримування цін. Існує ризик також того, що вже в середині року може бути провалено доходну частину бюджету-2004. Головна причина — в очікуваному зменшенні надходжень від доходів фізичних осіб, яке може статися через незавершеність податкової реформи.

— Якими мають бути стратегічні напрями роботи Мінекономіки?

— Враховуючи сказане, більше сенсу було б не у визначенні завдань окремого міністерства, а у визначенні завдань економічної політики загалом. Такими завданнями повинні бути економічне зростання й підтримання високого темпу економічних перетворень. Для цього необхідно завершити податкову реформу й реформувати систему соціальної допомоги (пенсійну систему), житлово-комунальне господарство, державну службу. Передусім країні необхідно завершити податкову реформу. Проте найближчим часом це є малоймовірним, оскільки своєрідними якорями виступають сфери, які орієнтовані на стару систему оподаткування. Торік, наприклад, нам вдалося добитися введення єдиної 13-відсоткової ставки зборів з доходів фізичних осіб, але не вдалося зменшити податкове навантаження на фонд заробітної плати підприємств. Причина полягала в тому, що розвантажити вітчизняні підприємства виявилося неможливим без здійснення пенсійної реформи й перегляду політики соціальної підтримки.

Також необхідно якнайшвидше закінчити реформу державної служби. Нинішня бюрократична система в Україні вже адаптувалася до функціонування за ринкових умов і не дає змоги здійснювати адміністративну реформу.

Для забезпечення економічного зростання головними джерелами в Україні, крім згаданої вище податкової реформи, є іноземні інвестиції й підвищення конкурентоспроможності малого й середнього бізнесу. Важливість збільшення потоку іноземних інвестицій зумовлена тим, що в Україні недостатньо внутрішніх резервів для забезпечення економічного зростання. Лише завдяки іноземним інвестиціям можна виконати завдання Президента щодо збільшення темпів приросту ВВП удвічі, позаяк ні експортні галузі, ні внутрішній ринок такого збільшення ВВП дати не можуть. Тому, зокрема, так важливо якнайшвидше завершити процес вступу України до СОТ, оскільки членство в цій організації підвищить довіру інвесторів до вітчизняної економіки й загалом поліпшить економічне середовище в країні.

Про «команду» Януковича

— Чи справді Кабінет Януковича працює зараз як коаліційний уряд? Чи відчували ви під час роботи в Кабміні, що працюєте в «одній команді»?

— Між ідеєю коаліції та ідеєю команди існує певне протиріччя. Якщо як приклад узяти футбольну команду, то поняття «коаліційна збірна» вказувало б на ситуацію, коли кожна область делегує у збірну свого футболіста, а тренер фактично не має стосунку до вибору гравців. У випадку коаліційного уряду доцільно говорити про те, що вибір прем’єр-міністра також є звуженим. За таких умов цілком вірогідна ситуація, коли прем’єр не зможе вибрати «в команду» кваліфіковану, але «чужу» людину. Друге протиріччя полягає в тому, що ставлення партій до соціальної політики, пенсійної реформи, реформи житлово-господарського комплексу не йде далі лозунгів. А те, як саме повинні відбуватися економічні перетворення, партії не оголошують. Тому прем’єр перебуває у досить складній ситуації — йому важко зрозуміти, з якими завданнями і партійними настановами міністрів він має справу. Вітчизняні партії — це кадрові «чорні ящики». І нарешті, ідея команди передбачає керованість. Проте уряд не обирається прем’єром, а формується відповідно до фракційних квот. Фракція, до якої належить певний міністр, фактично може ставати на його захист, і прем’єр нічого не зробить у відповідь. Тому прем’єр мусить працювати з урядом зі зниженою керованістю.

Про ізоляцію України

— У жовтні в інтерв’ю «Контрактам» ви дали досить стриману оцінку перспектив ЄЕП. Як зараз оцінюєте перспективи участі України в цьому утворенні?

— І для України, і для Росії створення митного союзу, про який фактично йдеться у підписаних документах щодо ЄЕП, є помилкою. Митний союз — одна з форм економічної інтеграції, і тому його ідея несвоєчасна без проходження країнами «нижчих» інтеграційних ступенів. Йдеться, зокрема, про такий рівень інтеграції, як зона вільної торгівлі. Такий стрибок може призвести до негативних результатів для економік усіх країн, що беруть участь в ЄЕП. З іншого боку, інтеграційний процес завжди має передбачати вихід на нові ринки і в жодному разі не повинен призводити до торговельної ізоляції. А створення митного союзу до вступу України до СОТ означатиме ізоляцію нашої країни від набагато більших ринків, оскільки в результаті вступ до СОТ буде унеможливлено. Головне для України тепер — це питання концентрації зусиль. Вступ до СОТ залишається першочерговим завданням економічної політики країни. Якщо ж Україна одночасно братиме участь в обох процесах, ми не зможемо ані створити єдиний економічний простір, ані стати членом СОТ. Така безрезультативність для України, звичайно, невигідна.

— Якими є ваші плани на найближче майбутнє? Адже після відставки деякі політики вже «призначили» вас у кандидати в президенти на виборах-2004.

— Я не маю наміру балотуватися в президенти на виборах-2004.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар