Остання метафора

В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, редактор розділу «Секрет фірми»

Четвертий день поспіль болить зуб. Ниє так, що говорити не хочеться. Хочеться кричати. Стогнати правду і нічого крім правди. Все те, що і в кращі, без зубного болю, часи формулюванню не піддавалося.

Утім, не факт, що часи без зубного болю були кращими. Як там у Мілана Кундери? Що важчий тягар, то наше життя ближче до землі, то воно реальніше і правдивіше? Нестерпна легкість буття і все таке... Господь з ними, з кундерами і коельями. Все щире і справді важливе вже сформульовано.

Давно, без них і до нас. І правда, виходить, у тому, щоб вірити, молитися, змирятися, терпіти, сподіватися, прощати, любити і дякувати всім. Або хоча б прагнути! Поки нестерпна легкість зубного болю не минула. Хоча з метафорами, відверто кажучи, краще не жартувати.

Навіть найнезначніша метафора, заломлена крізь призму уяви, може перетворитися на любов. А може, на хворобу. Ось, наприклад, поїхав я якось до Сьєрра-Леоне (є така країна у Західній Африці). Думав, що в регіоні, який кишить незнаними медицині хворобами, позбудуся фобій — захворів на малярію.

Слава Богу, що на малярію!.. Або — така ось метафора — подумав, що зможу позбавити фобій одну дівчину, закохався, освідчився, мені відмовили, добився, страждали разом, отримав виразку. І слава Богу, що я, а не вона! Мало що було...

Скажете, немає межі людської дурості? А я скажу — є. І я її бачив. Тому й пишу (в переддень річниці втрати двох літрів крові). Ось лише світла в кінці тунелю тоді не виявилося. Були темрява, холод і страх. Не фобії і не метафори, а нестерпний тягар несповіданих гріхів. А взагалі — незабаром я, дасть Бог, одружуся! Ми познайомилися саме в той день, коли виразка... Утім, годі метафор. Зубний біль, не повірите, відпустив.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар