Червоні заповіді

Дмитро КРАПИВЕНКО

Чотири Конституції радянської України гарантували рай для робочих і селян, а згодом і для інтелігенції.

20 серпня 1978 року депутати Верховної Ради прийняли нову Конституцію України — швидко й одноголосно, на позачерговій сьомій сесії ВР УРСР

Кожний громадянин УРСР зобов’язаний берегти і зміцнювати суспільну власність як священну й недоторканну основу радянського ладу, як джерело багатства та могутності Батьківщини, як джерело заможного і культурного життя всіх трудящих. Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є ворогами народу.

Ст. 130 Конституції УРСР 1937 р.

Громадянин Української РСР зобов’язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов’язок громадянина Української РСР — боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадянського майна, дбайливо ставитися до народного добра. Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.

Ст. 59 Конституції УРСР 1978 р.

Харківський мандат

У березні 1919-го карта України була суцільною лінією головних і другорядних фронтів. Нові республіки виникали ледь не щотижня і чи не в кожному повіті. Натомість у Харкові більшовики вже почувалися досить впевнено і вірили, що з цього міста й постане Українська радянська республіка. Саме вони взялися за розробку Основного Закону майбутньої держави.

З ідеологічними подорожніми більшовики тоді ще рахувалися, тож запросили на ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад есерів та представників інших лояльних лівих партій. Утім, представництво небільшовицької фракції не змогло внести свої корективи щодо вищого ступеня державної самостійності України і щодо рівних прав усіх громадян, які мешкають на теренах республіки.

На суперечки та дискусії військовий час і революційна доцільність виділили лише чотири дні, і вже 14 березня 1919 року Українська Соціалістична Радянська Республіка отримала свою першу Конституцію. Основна ідея документа — диктатура пролетаріату понад усе.

Вона втілюється радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Стаття 21 Конституції позбавляла виборчого права людей, які використовують найману працю з метою отримання прибутків. Натомість національне питання в авторів документа було непріоритетним.

Вони марили світовою революцією, тому відразу ж обумовили можливість входження республіки до Міжнародної соціалістичної республіки. На тлі світової пожежі кордони та інші обов’язкові атрибути державності сприймалися харківськими більшовиками як дріб’язкові та тимчасові. Сам текст першої Конституції радянської України взагалі був російською мовою. Загалом документ складався поспіхом і з надією, що на розробку правових норм ще буде час. Головне — закріпити в Основному Законі вірність марксистсько-ленінському вченню та революції.

Українська республіка жила за цим документом 10 років. Міжнародною (читай планетарною в розумінні більшовиків 1919-го року) формацією соціалістичних республік виявився Радянський Союз, територіально дещо менший від Російської імперії. Цього разу кордони довелося-таки чітко окреслити.

Водночас поспішність прийняття Конституції 1919 року мала й свої переваги. Через ігнорування багатьох важливих соціально-економічних питань в Основному Законі в Україні процвітав НЕП і реалізовувалася політика українізації, що мала місце у 20-х роках. Автори Конституції навіть не запровадили державної монополії на зовнішню торгівлю. Відтак у 20-х роках стрімко розвивалося дрібне підприємництво й до нечуваних масштабів розрослася контрабанда.

Путівка в голодомор

Конституцію 1929 року ухвалювали також у Харкові — тодішній столиці Української РСР. Це вже була рефлексія на зміни загальносоюзної Конституції. По-перше, треба було покінчити з угаром НЕПу — запроваджується держмонополія на зовнішню торгівлю.

По-друге, назріла потреба дещо змінити адміністративно-територіальний устрій — на території нинішнього Придністров’я, котре тоді входило до складу радянської України, утворюється Молдавська автономна радянська соціалістична республіка (дотримання декларації рівності всіх національностей і визнання права націй на самовизначення).

По-третє, необхідно було на конституційному рівні зафіксувати належність УРСР до «єдиної родини народів-братів». Щоправда, в цій, і в двох наступних українських Конституціях було зафіксовано право республіки на вихід із Союзу. Однак у жодній з них не було прописано саму процедуру виходу. Натомість між рядками Конституції читалося — навіть натяк на сепаратизм у Верховній Раді УРСР є злочином.

Зрештою, сам текст Основного Закону 1919 року потребував суто редакторської роботи. Необхідно було зачистити статті про незаможне селянство, що напередодні колективізації втратило свою актуальність; прибрати застарілу риторику про необов’язковість деяких державних інститутів, яких більшовики прагнули позбутися під час громадянської війни.

Для сталінської командно-адміністративної системи, що починала формуватися на той час, повернення репресивної державної машини було вкрай необхідним. З’являється низка держустанов (насамперед силових), подібних до імперських. Було покінчено і з «партизанщиною» на законодавчому рівні.

Помітною в Конституції-1929 є пролетарська домінанта. Ця данина прийдешній індустріалізації б’є по селянству, якому на законодавчому рівні відводяться вже другорядні ролі. Конституція № 2 суттєво розширює і права місцевого самоврядування. Щоправда, делегація додаткових повноважень місцевій владі стала інструментом репресій, а не реалізації громадянських свобод.

Дрібна партійна номенклатура отримала карт-бланш на застосування найжорстокіших методів під час колективізації. Нищівна боротьба з куркулями, що згодом обернулася голодомором 1932-1933 років, з погляду законодавства була розтлумачена як запаморочення від успіхів і перегини на місцях у виконанні «окремих товаришів».

Казка-1937

Радянська, загальна, Конституція 1936 року і її республіканські «доньки» зразка 1937-го мають більше спільного з високою поезією, аніж із законотворенням. На сторінках Основного Закону громадянам Країни Рад незалежно від віку, статі та національності гарантувалися майже всі відомі на той час права і свободи.

За конституційним визначенням УРСР є республікою робітників і селян. Наявність інших класів і прошарків — поза Конституцією. Право на працю перетворилося на обов’язок: «Праця в УРСР є обов’язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина за принципом «хто не працює, той не їсть» (ст. 12).

Соціалістичну власність оголошено чи не найвищою цінністю в державі, і той, хто зазіхає на неї, — ворог народу. Щоправда, Основний Закон України визнає право громадян на приватну підприємницьку діяльність — селянин може вести одноосібне господарство, а ремісник (кустар) працювати сам на себе, проте їм заборонено мати найманих працівників.

Однак перетворити підприємця на ворога народу в ті часи було досить легко — зачепить випадково його худоба колгоспну ЛЕП, і суворий вирок радянського суду одноосібнику гарантований. Вирок цей, за Конституцією-1937, читатимуть українською — іншими мовами в судах УРСР говорити не повинні.

ВКП(б), згідно з Конституцією, є таким собі клубом просунутих громадян. Авангардом боротьби, але зовсім не керуючою структурою у державі. Влада, згідно з Конституцією, належить радам трудящих. А вони (трудящі) можуть об’єднуватися в будь-які професійні та громадські організації й проводити мітинги і демонстрації. Вони ж мають доступ до друкарень, газет та інших ЗМІ для висловлення своєї позиції. Те, що вони не можуть бути опозиційними до ВКП(б), в Конституції не зазначено. Зрозуміло само по собі.

Виборче право — одне з найліберальніших у світі. Обирає і може бути обраним будь-хто віком від 18 років. Окрім божевільних і «засуджених судом з позбавленням виборчих прав».

Остання вказівка

За Конституцією 1937 року українці прожили найдовше — 40 років. 60-ту річницю Жовтня Москва вирішила зустріти оновленим Основним Законом. Київ свій клон радянської Конституції видав 1978 року. Тоталітаризм і однопартійність приховувати було вже зайвим. Керуюча і правляча роль КПРС комфортно розмістилася у ст. 6 загальносоюзної, а згодом і республіканської Конституції.

Документ дає чітко зрозуміти, що до кінця 70-х з демократичними свободами у країні й республіках було не все гаразд. Вперше за 60 років визнано, що в республіці окрім робітників і селян існує ще й інтелігенція. Утім, жодних конкретних зобов’язань влада на себе не бере.

«В Українській РСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці на різновид індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища», — йдеться в Конституції, однак без конкретизації того, ким, як, коли і де втілюється.

Терміном «рівноправ’я» остання Конституція радянської України не зловживає. Навіть тривалість робочого дня в робітників і селян зафіксована різна. Право на житло у громадян УРСР теж начебто є, але його реалізація — перспектива туманного майбутнього: «Громадяни Української РСР мають право на житло.

Це право забезпечується розвитком та охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем житлової площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни Української РСР повинні дбайливо ставитися до наданого їм житла».

Загалом історики зазначають, що Конституція-1978 теж писалася швидше на потребу часу з надією на прийдешні покоління більшовиків, які напишуть нову, справедливішу Конституцію.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар