На солі і воді

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК

Власники трускавецької оздоровниці зуміли зробити свій капітал на воді, перетворивши ще в XIX столітті нафтові родовища і гірничі копальні на один з найкращих курортів Європи.

Раймонд Ярош — реформатор курорту

Сіль бізнесу

Підприємницький інтерес до Трускавця тісно переплітається з історією розробки тут корисних копалин, якими природа щедро обдарувала край. Ще в 1471 році королівське село Трускавець взяли у вічну оренду знатні дідичі Гнат з Тустановичів та Андрій з Любеничів для видобутку і випарювання солі.

Ринок реалізації трускавецького білого золота географічно був досить широким: його купували на Волині, Поділлі, Київщині, Наддніпрянщині, у Білорусі. Але у 1784 році австрійський уряд запроваджує державну монополію на виробництво солі, і солеварню в Трускавці закривають.

Зате на початку ХІХ століття тут починають промисловий видобуток нафти, озокериту, сірки. У 1810 році для пошуку природних копалин підприємець Йосиф Геккер створив «Трускавецьке гірниче товариство доброї надії». Займаючись розвідкою та розробкою покладів, працівники товариства випадково натрапили на глибинні джерела мінеральних вод, на яких згодом розвинувся курортний бізнес.

Його 1827 року почав управитель камеральних маєтків Йосиф Міцевський. З дозволу австро-угорського уряду він добудував до корчми вісім кімнат для прийняття ванн і спорудив чотири будиночки для відпочивальників. Але в 1852 році Трускавець, який уже почав набирати курортного значення, перейшов до рук спілки фінансистів, яка більший зиск вбачала в його промисловому використанні і майже три десятиліття експлуатувала нафто-озокеритові ресурси Трускавця для індустріальних потреб.

Перший етап курортної розбудови Трускавця після майже 25-річної нищівної експлуатації його фінансово-промисловими групами починається 1882 року, коли місто купує спілка акціонерів — заможних шляхтичів та лікарів: брати Сапєги, Жолковські, князі Самгушко та Замойський, доктори Мархвіцький, Хлапковський і Вишневський. Нові співвласники у свій бізнес-план заклали кілька наріжних постулатів — розширення лікувально-оздоровчої бази, збільшення кількості ліжко-місць у готелях та віллах, поліпшення побутових умов для відпочиваючих.

Втілення задуманого спілка почала з будівництва бальнеології на 60 ванн та обладнання її найсучаснішою на той час технікою. Поряд було споруджено будинок для приймання торф’яних ванн і кілька нових вілл — Гигіа та будинок Бахмана, двоповерхову «Ядвинівку» на 13 кімнат (добова ціна від 1,4 до 6,40 корони; для порівняння: за чотири корони можна було купити дві вівці). 1892 року в Трускавці з’явилася перша ознака «зірковості» курорту: спілка спорудила соляний інгаляторій за системою Вассмута, що поставило Трускавець на один щабель з відомими європейськими курортами Вісбаденом та Райхенгалем.

Конференції — інструмент маркетингу

Публіці, яка звикла до комфорту європейських курортів, у Трускавці бракувало цивілізованих побутових вигод та естетики. 1895 року, після змін у складі спілки, яку очолив інженер Йосип Вичинський, починається другий етап європеїзації курорту.

Вивчення попиту допомогло акціонерам за вісім років (1895-1903) організувати системні перетворення і в самому місті, і в технології лікувального процесу. Ландшафтний інтер’єр, над яким працюють відомі архітектори, садівники та фахівці з інших міст, невпізнавано змінює обличчя Трускавця. На курорті прокладають 14 кілометрів нових шутрованих стежок, закладають центральний парк «Адамівка» за англійськими канонами: вирівнюють місцевість, висаджують рідкісні види дерев і кущів, розширюють майданчик біля джерела «Марія», де щодня збирається багато публіки, беруть у тунель відкритий потік між ваннами і рестораном Корчака, який псував естетику курортної території, висаджують розарій тощо. Нафтогасові лампи системи «Вашингтон» напругою кожна 800-1000 свічок, які згадував один із тодішніх лікарів оздоровниці Зенон Пельчар, змінили в Трускавці ніч на день.

У центральній частині Трускавця вирують капітальні будівельні роботи. Старі споруди викуповують і безжально зносять. Наприклад, спілка заплатила невеликі гроші за сільські хати Стеця і Ремара, які бовваніли в центрі оздоровниці, а навзаєм відбудувала їм досить великі помешкання за межею оздоровниці, де були передбачені навіть кімнати для гостей. Зі спорудами, які можна реконструювати, поводяться більш ощадливо. Зокрема, партер старого будинку, в якому кілька років жив і працював цісарський радник, розширюють і переобладнують під низку крамничок з панорамною терасою на даху для гостей.

У бальнеологічних приміщеннях закладають сучасні підлоги з тоді нового на будівельному ринку матеріалу — бетону, ванни обладнують термометрами, встановлюють прилади для підігріву води у лазеньках, запроваджують натуральні газові купелі, для виклику медперсоналу та обслуги в кімнатах монтують електричні дзвінки і оточують відпочивальників ще багатьма зручними речами, завдяки яким кількість відпочиваючих у Трускавці за п’ять років подвоюється.

Однак динамічний розвиток курорту на воді загрозливо завмирає перед дефіцитом самої води. Для вирішення цієї проблеми спілка прокладає залізні рури, якими з віддалених витоків воду женуть до оздоровниць та вілл. Понад те, у місті відкриваються перші прототипи бюветів.

Зокрема, поблизу молочарні влаштовують кіоск, до якого трубами подають мінеральну воду. Щоб запобігти марнотратству та зберегти незмінним мінеральний склад «Марії», «Броніслави», «Нафтусі», лікувальні джерела обладнують новими автоматичними помпами і скляними резервуарами.

Будь-які примхи за ваші гроші

Позитивні побутові зміни дали мультиплікаційний ефект — збільшили наплив до Трускавця нових відпочивальників, особливо VIP-класу, які відразу спровокували дефіцит гідних помешкань. Влада і спілка не могли оперативно вирішити цю житлову проблему, і тоді Вичинський запропонував колегам використати для прийому клієнтів приватний сектор. Щоб заохотити господарів споруджувати санаторне житло, їм майже за безцінь продавали землю, придбану раніше за великі гроші. Спілчани розуміли, що свої гроші вони згодом «відіб’ють» на лікуванні та обслуговуванні додаткових відпочивальників. Завдяки пільговій земельній політиці лише за один рік у Трускавці було побудовано сім вілл на 18-25 кімнат з європейським комфортом.

Ціни були різні. Дорожчими на 30% були весняний і осінній сезони. До курорту прямували з Дрогобича, найближчого міста, до якого прибували залізницею відпочивальники. Трансфер на селянському возі чи фіакрі коштував дві-три корони в один кінець. Найдешевше було зупинитися у приватному секторі.

Умебльована кімната з ліжком і матрацом без обслуги і постелі в домах оздоровниці й кращих приватних віллах обходилася у шість корон за добу, за послуги, постіль — по 30 галерів щодня від особи. Плату брали наперед за тиждень і у разі дострокового звільнення кімнати гроші не повертали. Обідаючи в ресторані і снідаючи та вечеряючи в молочарні, можна було вкластися в 4 корони. Для пацієнтів, які потребували делікатної та гігієнічної страви, підходила кухня пансіонату «Яніна», де господарювала пані Яновська, лікарська вдова.

Лікувальна такса на одну особу становила 12 корон. Пільги мали лікарі, їхні дружини і діти, військові до рангу капітана, діти до 10 років, вчителі в будь-який сезон, але за наявності свідоцтва про убогість, а також убогі хворі від 15 травня до 30 червня і від 1 вересня до кінця сезону. Найдорожчим серед процедур був масаж — від двох до п’яти корон. У ціні були торф’яні купелі (чотири корони) і ванни. З водних процедур найдешевшим був холодний душ — лише 60 галерів.

Задля розваг відпочиваючих на курорті збудували стадіон і спеціальний клуб, де були розташовані читальня з польськими, українськими та німецькими ілюстрованими журналами, великі театральний і танцювальний зали, кімнати для гри в карти, більярд, зали для гри в кеглі і теніс. Стати читачем бібліотеки міг кожен, хто сплатив абонплату — дві корони за сезон. Можна було й на екскурсію по Трускавцю відправитися — кружляти містом на сільській підводі, сплативши за день шість — вісім корон. Настрій публіці піднімав оркестр, що грав у головному парку біля джерела «Марія» з шостої до восьмої ранку і з п’ятої до сьомої вечора.

Від Вісбадена до колгоспу

1911 року керівник нової спілки, в управління якої переходить Трускавець, Раймонд Ярош свою програму будує на прорахунках досить успішних попередників. Він форсує розвиток комунікацій, запроваджує курортні атракції і посилює промоцію курорту в засобах масової інформації.

Уже за рік у Трускавці, який був сполучений залізницею зі Львовом, Варшавою, Познанню, Краковом, відкриваються нові ворота в Європу, звідки на відпочинок приїжджає елітна публіка. Вакаційну атмосферу Трускавця святково довершує електрична ілюмінація. Водний відпочинок організовують просто неба: споруджують на Помярках (околиця Трускавця) купальне озеро із золопіщаними пляжами, кортами та спортивними майданчиками. А курортну «карту дозвілля» наповнюють пізнавальним елементом: родина Яроша відкриває Природничий музей з великими колекціями метеликів, комах, мінералів, зозулястих та інших екземплярів флори і фауни.

За господарювання Р. Яроша, якого кілька разів переобирали бургомістром, в місті-курорті не було поганих доріг, приватні подвір’я були доглянуті, а селянам не дозволяли в робочому одязі проходитися парком. Оздоровча справа перетворюється для багатьох трускавчан на сімейний бізнес. Сам Ярош для зміцнення своїх позицій скуповує землі й будує нові вілли. Оздобою Трускавця, зокрема, стає його літня резиденція — вілла «Гопляна», де сьогодні розташований музей художника Михайла Біласа і відкрита меморіальна дошка на честь самого Раймонда Яроша.

Щоб отримати визнання курорту за кордоном, потрібні були широкий PR і реклама. Тому інформація про унікальні властивості мінеральних вод, клімату, технологій лікування та умов відпочинку не покидала весь цей час ефіри європейських радіостанцій. Їх доповнювали тиражі рекламних буклетів, листівок, карт, які гості Трускавця з ностальгійною згадкою забирали у валізу, щоб наступного сезону повернутися у прикарпатську оздоровницю знову. У 20-30-х роках усі вакаційні газети і журнали Польщі, до складу якої тоді входила Україна, оцінювали Трускавець як найкращий курорт Речі Посполитої. У цих виданнях також подавали списки осіб, які могли собі дозволити відпочити в Трускавці. Це були багаті персони — юристи, адвокати, промисловці, банкіри. До 1939 року тут налічувалося вже понад 200 вілл та пансіонатів.

Реалізації великих планів, зокрема двох глобальних задумів — продовжити залізницю до Борислава і спорудити підвісну канатну дорогу до Карпатського хребта завадила смерть Раймонда Яроша в 1937 році. А європейський розвиток курорту в його кульмінації перекреслила радянська колективізація. У перші повоєнні роки (1945-1946) в Трускавці було створено колгосп з конюшнями і свинарниками у центрі оздоровниці.

Контракти вдячні директору музею міста-курорту Трускавця Любові Константиновій за допомогу в підготовці матеріалу.

---

Паршивка для коней і людей

Перші відомості про лікувальні властивості трускавецьких вод, які в окремих місцях самі собою спливали на поверхню, не має історично зафіксованої дати відліку. Спочатку місцеві мешканці випробовували цілющі властивості вод на свійських тваринах. У джерелі під назвою «Паршивка», від якого сьогодні не залишилося навіть мокрого місця, трускавецькі селяни з давніх-давен лікували сірчаною водою паршивих коней.

«Нафтусю» також спочатку дегустували священицькі корови. В «Натуральній історії» Габріеля Жончинського (1721 р.), написано, що в Трускавці добували нафту, а воду, яка її супроводжує, селяни вживали для лікування. Унікальний оздоровчий ефект гірко-солоної «Марії» на початку XIX століття випробував на своєму шлунку селянин Іван Конів і розповів про нього управителю камеральних маєтків, який і збудував перші ванні приміщення та поклав у 1827 році офіційний початок світовому курорту.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар