Середній клас

Контрольний постріл

Валентин БАДРАК
Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння

Сьогодні у світі перебуває в обігу близько 500 млн одиниць легкого і стрілецького озброєння. Більш як 40% з них поставлено нелегально.

Коли керівництво Міноборони оголосило про брак великої кількості ракет, з’явилася ще одна причина неупереджено поглянути на національну систему контролю над переміщенням української зброї та спеціальної техніки: ця сфера справді перебуває під наглядом «невсипущого ока» держави чи контроль є ілюзією? Відразу слід застерегти, що питання переміщення «стріляючої» продукції всередині країни — поза темою. За це відповідають структури й відомства, на балансі яких перебуває та чи інша зброя.

Ретроспектива збройового контролю

Уже на початку 1990-х стало зрозуміло, що Україні дісталася збройова спадщина, яка дає змогу вийти на світовий ринок озброєнь і почуватися там досить упевнено. За умови забезпечення цивілізованого збройового бізнесу. Саме з цією метою 1993 року в країні з’явилися експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів і урядова Комісія з питань експортного контролю. Через три роки на їх базі було створено Державну службу експортного контролю України, яка й донині є основним обмежувальним органом збройового експорту. І не тільки. З кожним новим скандалом у сфері збройового постачання, де так чи інакше згадуються українські збройові бізнесмени, в країні з’являються нові контролюючі структури, або структури, що виробляють політичні рішення про те чи інше постачання. Так, у лютому 1999 року з’явилася Комісія з питань політики експортного контролю і військово-технічної співпраці України з іноземними державами при Президентові України (в липні 2000-го її перейменовано на Комітет з питань політики військово-технічної співпраці та експортного контролю при Президентові України). А наприкінці 2002 року, в розпал «кольчужного скандалу», державний контроль з боку Адміністрації Президента посилився появою в її структурі спеціального відділу з ВТС, що здійснює нагляд за укладанням і виконанням зовнішньоекономічних угод спецекспортерами.

Нарешті, вже кілька років поспіль на підприємствах ОПК намагаються впровадити внутрішньофірмовий експортний контроль. На початок цього року атестацію локальних систем контролю пройшов 51 суб’єкт здійснення міжнародних передач чутливих товарів. Ще одним штрихом у створенні системи контролю стало ухвалення в лютому 2003 року Закону про державний контроль над міжнародними передачами товарів військового призначення і подвійного використання. Відтак парламент став брати реальну участь у контролі над експортом зброї. А сам закон передбачає санкції для підприємств у разі виявлених порушень зовнішньоекономічної діяльності.

Утім, слід зазначити, що за таким будівництвом стоять конкретні події. Наприклад, результати роботи Тимчасової слідчої комісії ВР, поширені серед українських ЗМІ 14 квітня 1998 року, поміж іншого вказували також на те, що в роботі Комерційного центру Міноборони, створеного 1991 року для реалізації надлишкових озброєнь військового відомства, було виявлено зловживання. Пізніше американський експерт Центру міжнародної торгівлі й безпеки Університету Джорджії Скотт Джонс зазначив, що наприкінці 1996-го «високопоставленого чиновника Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України було заарештовано за отримання хабара й надання ліцензії на експорт чутливої сировини».

В Україні відбувалися самостійні переговори деяких підприємств з представниками країн, щодо яких свого часу діяли санкції. Наприклад, харківська фірма «Монтажелектро» 1996 року вела переговори з Лівією щодо ремонту літаків і військово-морської техніки, а деякі представники місцевої миколаївської влади на початку 2001-го заявляли про готовність добудувати вже проданий для невійськових цілей авіаносець «Варяг». А коли того самого року несподівано спалахнув скандал між Укрспецекспортом і харківським заводом ім. Малишева з приводу якості поставлених до Йорданії бронетранспортерів, поміж іншим з’ясувалося, що керівництво підприємства (яке на той час отримало ліцензію на самостійну торгівлю зброєю) вело несанкціоновані переговори з Іраном.

У розпал «кольчужного скандалу» високопоставлений представник української контррозвідки зазначав, що спецслужба детально займається ситуацією в Ліберії. Контррозвідник посилався на дані про те, що до цієї країни «літала якась військова делегація у складі десяти осіб на чолі з одним генералом-полковником». Було порушено відповідну кримінальну справу, тривало розслідування. Понад те, українська контррозвідка підтвердила, що з боку деяких західних фірм і посередників робилися спроби запропонувати Україні величезні гроші й вигідні контракти з продажу зброї. А коли починали розбиратися, то з’ясовувалося, що насправді зброя призначалася для постачання в різні «гарячі» точки, що потрапляють під дію міжнародних санкцій. Згідно з даними СБУ, в період з 1997 до 2001 року було розкрито і відвернено понад двадцять спроб іноземних фірм та їхніх представників закупити в Україні і поставити за кордон зброю всупереч чинним міжнародним обмеженням або з використанням підробних документів.

Рішення в збройовому бізнесі

Головне в сучасних українських рішеннях про збройові угоди — участь великої кількості людей. Це робить більш ніж сумнівним «протягування» рішення, яке пізніше може рикошетом вдарити по самій Україні.

В Україні отримання рішення щодо експорту продукції та послуг військового призначення відбувається у два етапи. Перший — Державна служба експортного контролю України дає дозвіл на проведення переговорів. Другий — після переговорів і підписання контракту Держекспортконтроль дає дозвіл безпосередньо на передачу продукції. При цьому всі матеріали заявок щодо передачі озброєнь і військової техніки державам, які мають обмеження, виносяться на розгляд Комітету з питань політики військово-технічної співпраці та експортного контролю при Президентові України, який є дорадчим і рекомендаційним органом. У його складі більш як півтора десятка відповідальних осіб, серед яких: заступник голови СБУ, заступники міністрів промислової політики, оборони, закордонних справ, гендиректор Укрспецекспорту, керівники розвідок СБУ і Міноборони, представник Національної космічної агенції. До речі, серед недавніх рішень є одне вельми цікаве: тепер у їх прийнятті не бере участі керівник Укрспецекспорту — основної структури з питань реалізації зброї. Таким чином, виконавчі органи було усунуто від прийняття рішень — українська влада зробила ще один крок до тотальної централізації збройового бізнесу.

Вузькі місця

Водночас не можна сказати, що національна система не має потенційно вузьких місць. Наприклад, цікавою виявилася позиція посла США в Україні Карлоса Паскуаля, який торік висловився на користь формування системи стримувань і противаг у процедурі експортного контролю. Паскуаль заявив: «В українській системі процедура розгляду питань ліцензування і продажу озброєнь ініціюється Укрспецекспортом, а кадри Укрспецекспорту — це переважно офіцери Служби безпеки України. СБУ — один з ключових гравців у процедурі розгляду заявок на продаж озброєнь: як у структурі Комітету з питань політики військово-технічної співпраці та експортного контролю, так і Держслужби експортного контролю. Виходить, що, по-перше, представники СБУ пропонують і захищають необхідність того чи іншого продажу. По-друге, представники СБУ відіграють головну роль у структурах, які оцінюють, чи законним є такий продаж. Фактично це може призвести до ситуації своєрідного зачарованого кола, результатом якого може бути не зовсім повний і об’єктивний аналіз законності пропонованого продажу. І цьому може запобігти принцип стримувань і противаг».

Для створення такого принципу необхідний додатковий орган — журі, що розглядає можливі конфлікти інтересів. До речі, Паскуаль висловив упевненість, що Україна має технології і матеріали, яких прагнуть терористи. Тому завдання експортного контролю має полягати в забезпеченні охорони цих матеріалів. Утім, американський посол визнав, що позитивом у системі експортного контролю України є різнобічність.

На думку експертів, істотнішою проблемою нинішнього етапу розвитку системи експортного контролю залишається відплив науково-технічного потенціалу. Фактично створюється прецедент для відпливу так званих нематеріалізованих технологій — того, що не можна знайти, але що може знадобитися структурам, зацікавленим у створенні зброї.

Проте, як і раніше, залишається й проблема використання українських транспортних літаків для перевезення зброї. Її в Україні визнали. Визнавши політичні втрати від оренди українських літаків для перевезень озброєнь до «гарячих точок» і від реекспорту зброї, київська влада зважилася на контрзаходи: обмежила кількість державних перевізників «розрядних» вантажів і зобов’язала Держслужбу експортного контролю супроводжувати практично кожний контракт від пропозиції до його реалізації. Щодо найбільшої проблеми світового ринку озброєнь — реекспорту, то від нього, на жаль, не застрахований жоден, навіть найобережніший, експортер. Озброєння, продані на легальному ринку або провезені через територію країни транзитом, нерідко перепродуються в «гарячі точки».

Експерти вважають, що Україна, яка 2003 року торгувала зброєю або послугами спеціального призначення з 78 країнами-імпортерами і збільшила обсяги збройового експорту на 23%, поглинула більш як 1% усього світового ринку озброєнь й надалі зазнаватиме обвинувачень у нелегальних операціях з критичними товарами. Це ринок, де немає друзів, а конкуренція часто набуває витончених форм. Україна вже має заслін у вигляді багатошарового експортного контролю, але наскільки він сильний, залежить від людей, які порядкують критичним експортом.

---

Як отримують дозволи на експорт у збройовому бізнесі

Економічні рішення

Простi рiшення, що реалізовуються за традиційними схемами. Приймаються Держслужбою експортного контролю України (ДЕК) шляхом видачі відповідних ліцензій на проведення зовнішньоторговельних операцій. Характерні для експорт товару подвійного застосування, при кінцевому його використанні у невійськових цілях державою, щодо якої відсутні обмеження ООН чи ОБРЄ на міжнародні передачі товарів

Особлива група контрактів

Згідно з українсько-російською Міжурядовою угодою, щодо більш як 90 українських підприємств рішення про експорт/імпорт їхніх у Росію товарів приймає виключно ДЕК з використанням спрощеного порядку.

Сам процес отримання дозволу щодо експорту продукції і послуг військового призначення складається з двох етапів: 1.‑ДЕК дає дозвіл на проведення переговорів; 2.‑Після переговорів і підписання контракту Держекспортконтроль дає дозвіл на передачу продукції. При цьому всі матеріали заявок щодо передачі озброєнь і військової техніки державам, що мають обмеження, виносяться на розгляд Комітету з військово-технічної співпраці й експортного контролю при Президентові України.

Політичні рішення

Пов’язані з політикою держави на міжнародній арені, приймає Комітет з політики військово-технічної співпраці й експортного контролю при Президентові України. Так чинять, розглядаючи питання про видачу дозволу на експорт завершених зразків озброєння, які підлягають звітності в межах ООН, ОБРЄ і міжнародних режимів експортного контролю, а також технологій військового призначення й подвійного застосування і товарів подвійного застосування, що використовуються у військових цілях.

Розгорнену доповідь про підсумки засідання Комітету відправляють главі держави. При цьому вважають, що всі основоположні рішення з питань встановлення Україною ВТС з іноземними державами, їх припинення, зупинення чи поновлення приймає Президент України на підставі пропозицій Комітету.

Своє рішення комітет направляє в ДЕК. Якщо воно позитивне, то ДЕК починає процес видачі спецекспортеру відповідного дозволу, а якщо негативне — повідомляє його про відмову у видачі такого дозволу.

Комітет ухвалює рішення про видачу дозволу. Рішення в комітеті приймається консенсусом учасників: двох представників МЗС, представників СБУ, та Міноборони, начальників розвідок СБУ і Міноборони, Національного космічного агентства України, Адміністрації Президента, Міністерства промполітики, керівників ДЕК і Укрспецекспорту.

ДЕК готує й подає відповідні пропозиції у Комітет з питань політики військово-технічної співпраці й експортного контролю при Президентові України.

Питання про можливий експорт зброї проходить міжвідомче узгодження. Згідно з даними Держекспортконтролю, 2003 року лише 2% заявок потребували міжвідомчого узгодження.

За даними Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар