Середній клас

Росіяни не здаються

Олександр ДМИТРЕНКО

Рішення уряду експлуатувати нафтову магістраль Одеса—Броди прямим маршрутом жодним чином не свідчить про повну поразку прихильників реверсу, оскільки сам термін можна розуміти по-різному. Формально реверс — це постачання нафти з Бродів до Одеси й відправлення її танкерами на ринки Євросоюзу. А де-факто реверс означає монопольний контроль над нафтовим транзитом через Україну. Адже і в реверсному, і в аверсному варіантах експлуатації труби кінцевий споживач сировини — Європа. А отже, головним залишається запитання: «Хто управлятиме нафтопроводом?»

Україна — транзит

Визначившись з напрямом маршруту Одеса—Броди, Київ приступив до найважливішого завдання — вибору схеми управління трубою. 4 лютого Верховна Рада проголосувала за ратифікацію Закону «Про інтеграцію нафтопровідних систем «Дружба» й «Адрія». Це дає змогу збільшити обсяг (до 15 млн т на рік) прокачування нафти з Росії трубопровідними системами Росії, України, Білорусі, Угорщини, Словаччини, Хорватії з перевалкою на нафтотерміналі Омішаль (Хорватія). Російські компанії, які мають труднощі зі збутом «понадпланової» нафти, сприйняли цю новину стримано. Україна ж, розширивши асортимент можливостей прокачування на зовнішні ринки (від важкої російської суміші urals до легких tengiz light і azeri light), підтвердила статус транзитної країни.

Причини й наслідки

За минулий рік на нафтотермінали Чорного моря надійшло 77 млн тонн експортної нафти з Росії, Азербайджану та Казахстану (частка РФ становила 62 млн т), що на 25% більше, ніж 2002 року. Під час зимових заторів у Босфорі простій танкерів з азербайджанською нафтою становив у середньому 20-25 днів, а вантажовласники втрачали до $12 з кожної тонни нафти. Крім того, проблеми із завантаженням танкерів у портах Новоросійськ і Супса збільшували витрати на транспортування азербайджанської нафти в Середземне море на $3,5-4 млн для кожного танкера. У?січні добові втрати Баку від простоювання танкерів становили $90?тис. ?У I кварталі цього року з Новоросійська планують експортувати 630 тис. т бакинської нафти, через Супсу відправити 3-4 танкери з азербайджанською нафтою. Втрати Азербайджану через «вузькі» протоки досягають $25 млн на місяць. Чималі суми втрат і стали головною причиною активності прем’єра Азербайджану Артура Таїра Огли Расизаде, який уперше у Києві заявив про зацікавленість Баку в нафтопроводі Одеса—Броди. Крім того, представники казахського АТ «Казмунайгаз» у лютому провели переговори з АТ «Укртранснафта» про завантаження нафтопроводу «тенгизькою» нафтою.

Тим часом Янукович нагадав російським нафтокомпаніям про Придніпровські магістральні нафтопроводи, використовуючи які можна збільшити обсяг прокачування urals до нафтотермінала Південний (до 6 млн тонн на рік). Прем’єр також повідомив, що Україна та ЄБРР під час візиту делегації в Лондон досягли домовленості про фінансування проекту продовження нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька.

Хроніки консорціуму

5 лютого Кабмін анонсував створення міжнародного консорціуму з добудови й експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк. Бажання взяти участь у концесійній угоді висловили азербайджанська, казахська та російська сторони, а також компанія ChevronTexaco. Таким чином, пропонується створити консорціум і передати йому в концесію нафтопровід Одеса—Броди і термінал «Південний». «Це?звичайна, нормальна практика», — підкреслив віце-прем’єр Андрій Клюєв, зазначивши, що на концесійній основі функціонуватиме нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан, що будується, а також нафтопроводи, які проектуються через Болгарію та Румунію.

До речі, ідею концесії було висловлено в у Києві ще 2001 року, але тоді, по-перше, не було добровольців — нафтопереробних компаній і споживачів каспійської нафти, охочих вступити в консорціум; по-друге, не було нормативної бази, що регламентувала б правила створення й функціонування такої організації, а головним каменем спотикання було питання власності труби; по-третє, починаючи з 1996 року (старт будівництва нафтопроводу) проекту загалом значно протидіяла Росія, яка втрачає сильні позиції на ринку ЄС. За словами міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова, російські нафтові компанії досі перешкоджають реалізації проекту Одеса — Броди, зокрема, за допомогою саботажу словацької Transpetrol, 49% акцій якої належать ЮКОСу.

На початку року у Верховній Раді з’явилися три концесійних законопроекти, які різняться глибиною допуску іноземних компаній до стратегічних енергооб’єктів. Кабмінівський варіант передбачав можливість передачі в концесію всієї нафтотранспортної системи України, а законопроект, запропонований Раїсою Богатирьовою («Регіони України») і Федором Буджиганом (КПУ), — лише нафтопроводу Одеса — Броди й нафтотермінала «Південний». Натомість законопроект Олександра Гудими («Наша Україна»), який підтримують фракції БЮТ і СПУ, забороняв передачу в концесію всіх українських стратегічних об’єктів (газових, нафтових і електричних), зокрема нафтопроводу Одеса—Броди.

17 лютого ВР не підтримала проект закону, що регламентує включення до списку об’єктів, які не підлягають приватизації, філії «Магістральних нафтопроводів «Дружба» — ВАТ «Укртранснафта» з магістральними нафтопроводами, зокрема з нафтопроводом Одеса—Броди і морським нафтовим терміналом «Південний». 19 лютого обговорення концесійних законопроектів було відкладено з посиланням на відсутність економічного обгрунтування кабмінівського законопроекту.

Російський акцент

За два дні до цього керівництво російської компанії «Транснафта» заявило, що з 1 березня компанія збирається збільшити потужність Балтійської трубопровідної системи (БТС) з 30 до 42 млн т, а з 2005 року — до 50 млн т нафти за рік. Крім того, ТНК-ВР — головний лобіст реверса — в лютому отримала дозвіл на будівництво у Фінській затоці термінала для експорту нафти річною потужністю 12 млн тонн сировини і нафтопродуктів. Такий балтійський нафтовий достаток пояснюється тим, що — саме в цей регіон Польщі планують постачати каспійську нафту в межах Євроазійського нафтотранспортного коридору. Нарешті, «Транснафта» розглядає можливість будівництва 193-кілометрового трубопроводу Кийікей — Ібрихаба (Туреччина) в обхід проток. Передбачається, що в порт Кийікей (Чорне море) приходитимуть танкери дедвейтом до 150 тис. т, а в Ібрихаба (Егейське море) можна буде завантажувати супертанкери по 300 тис. т. Вартість проекту з урахуванням терміналів — $913 млн.

Росіяни продовжують активно перешкоджати появі нового гравця на європейському нафтовому ринку, намагаючись зберегти монополію в Чорноморському регіоні. Поки що їм це вдається здебільшого завдяки нерозторопності й лобістській слабкості української сторони. Невдача реверсу змусила РФ розпочати роботу в двох напрямах:

а) через концесію отримати контроль над нафтопроводом Одеса — Броди;

б) не допустити прийняття закону про концесію і в такий спосіб зірвати створення міжнародного консорціуму на етапі встановлення «правил гри».

Примітно, що в обох напрямах росіяни працюють «сокирою» — крім фінансування лобістами кремлівських інтересів використовується русофільське оточення президента, оплачуються ангажовані соцопитування «домогосподарок» та інших некомпетентних обивателів.

Тим часом статистика свідчить, що обсяг інвестицій і рентабельність роботи приватного чи зданого в концесію підприємства вигідно відрізняються від діяльності казенного підприємства. Однак сумний досвід Казахстану, який 1997 року поспішив здати в концесію свої газопроводи бельгійській компанії Tractebel, підтверджує, що механічна заміна казенної форми менеджменту на приватну не гарантує ефективної роботи. Нагадаймо, що Казахстан наважився віддати в концесію свої газопроводи, не маючи розвиненого антимонопольного законодавства, і лише на слабкому опрацюванні угоди держава втратила понад $100 млн компенсації. Тому навіть за нинішнього цейтноту дотримання умов національної безпеки в синтезі нафтового консорціуму обов’язкове.

---

Потенціал річного транзиту

---

1996 Початок будівництва нафтопроводу активізує російських лобістів. Однією з перших публічних кампаній стає провокація російської діаспори Одеси на «екологічні» протести проти будівництва нафтового термінала («Південний») і нафтопроводу на Броди.

1996 Любомир Буняк, що з 1992 до 2002 року був керівником ДП «Магістральні нафтопроводи «Дружба», ініціює й веде будівництво нафтопроводу Одеса—Броди. По закінченні будівництва його обирають мером Львова.

2001 Будівництво нафтопроводу завершено. Розгортається масштабна проросійська кампанія щодо використання нафтопроводу в зворотному напрямі. Так, росіяни намагаються зберегти контроль над транзитом українською територією і не пустити якісну каспійську нафту в Північно-Західну та Центральну Європу, а заодно, «привантаживши» вже переобтяжені протоки (Босфор і Дарданелли), спровокувати спорудження альтернативних нафтопроводів, паралельних протокам — наприклад, 193-кілометрового трубопроводу Кийікей-Ібріхаба (Туреччина).

2003 Боротьба за нафтопровід досягає кульмінації і переноситься в найвищі кабінети. Нафтова компанія ТНК-ВР, яка проводить свої реверсні інтереси через голову НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка і генерального директора ВАТ «Укртранснафта» Станіслава Василенка, стикається з лобістами аверсного використання нафтопроводу — уповноваженим з ЕАНТК Олександром Тодійчуком, міністром ПЕК Сергієм Єрміловим і віце-прем’єром з питань ПЕК Віталієм Гайдуком. У розпал процесу Гайдук публічно подав у відставку.

2004 Кабмін ухвалює рішення використовувати нафтопровід тільки за прямим маршрутом, спільно з польською стороною продовжуючи будівництво до польського міста Плоцьк. Порушується питання про створення консорціуму з використання нафтопроводу. Очікується, що компанії, представлені в консорціумі, фінансуватимуть будівництво гілки польською територією. Водночас парламент намагається ухвалити закон про концесії, що надасть консорціуму змогу легалізувати права на експлуатацію нафтопроводу.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар