Віктор Медведчук: Я не маю права боятися

Розмовляли Леся СОЛОВЧУК, В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, фото Наталії БОРЗОВОЇ

Екс-голова президентської адміністрації, лідер партії СДПУ(О) Віктор Медведчук вийшов з політичної тіні. Причина нехарактерної для Віктора Володимировича публічності лежить на поверхні — його партія, що звикла до посад у виконавчій владі, тепер в опозиції. Про те, як і чому СДПУ(О) будуватиме відносини з новою владою, Контрактам розповів її лідер. З’ясувалися й подробиці особистого життя наймістифікованішого політика сучасної України.

Опозиційна дискусія

Останнім часом із СДПУ(О) вийшли тисячі людей. Що ви робите для того, щоб зберегти єдність партії?

— Партія, яка двічі перемагала на виборах, створила свою фракцію, не може розвалитися просто так, без згоди її членів. І тут нічого не треба робити. Те, що в партії триває дискусія, я вважаю нормальним явищем.

Головним дискусійним моментом є питання, чи йти в опозицію?

— Політбюро прийняло рішення — йти. Лінії «не йти» в наших рядах не звучало. Сьогодні обговорюється те, якою буде опозиція, як поводитиметься. І це все має бути вирішено на з’їзді. Хто не хотів в опозицію, вийшов із партії ще до інавгурації нового Президента.

А який ви пропонуєте формат опозиції? Ви очікуватимете помилок влади чи створите альтернативну програму уряду? Адже ваша партія навіть запропонувала створити тіньовий кабінет.

— Нічого чекати на помилки. Дай Бог, щоб влада не помилялася. У нас є свої позиції. Наприклад, ми завжди підтримували ЄЕП і далі принципово це обстоюватимемо. Ми були палкими прихильниками політичної реформи. На всіх етапах її розробки, супроводження в парламенті партія лобіювала це питання. Я навіть в Адміністрацію Президента пішов з єдиною умовою — щоб реалізувати політреформу. Ми принципово добилися результату. І будь-яка ревізія політичної реформи, затягування з реалізацією (це або 1 вересня цього року, або 1 січня 2006 року) норм змін до Конституції натраплятиме на запеклий опір з нашого боку. Наступне питання — законопроект № 3207 щодо розширення повноважень місцевого самоврядування. З цими положеннями в 2002 році ми йшли на вибори. Якщо влада ці позиції підтримуватиме, ми виступатимемо за те, щоб вони реалізувалися.

А тіньовий кабінет — це фетиш?

— Я не дуже серйозно сприймаю цю ідею. Хоча якщо буде блок чи коаліція, можливо, це буде потрібно. Поки що ж це просто PR-акція.

Мене посадами не переманиш

У вашій партії досить багато бізнесменів. Як ви поставитеся до того, що члени вашої партії чи фракції вирішуватимуть якісь питання щодо свого бізнесу з владою у вас за спиною?

— Нормально. Хіба вони не мають права це робити? У людини є власність. Якщо член партії вважатиме, що співпраця з владою допоможе в питаннях власності, чому я маю бути йому перешкодою?

Але ж у вас опозиційна позиція.

— Якщо це суперечитиме лінії партії, рішенням її керівних органів, такі дії отримають принципову оцінку. Ми вже не раз це робили. Наприклад, виключали з партії. Кожен має право вибирати. У Львівській області люди виходять з партії — більш як дві тисячі. Загалом по Україні — 9 тисяч. Натомість вступило до СДПУ(О) за цей період 7900. Виходять на Західній Україні, вступають на Сході та Півдні. Як я можу мати претензії до людей, яких сьогодні вираховують через пошту за передплатою «Нашої газети+» (центрального друкованого органу СДПУ(О)), шантажують звільненням, пікетами. Я не можу захистити цих людей, навіть якщо сам поїду до Львова, стану біля паркану і розганятиму демонстрантів.

Тобто ви їх не засуджуєте?

— Я маю право засуджувати таких, як Кремінь, Пісоцький, Андрусяк і багато інших, які завдяки партії перебували при владі. Влада програла. Ніхто цього не хотів, але так вийшло. Треба ж мати якусь мужність, щоб боротися далі разом. Раніше їм було добре, а тепер, коли для партії настали скрутні часи, від неї відрікаються. У нас, як ви зауважили, не губернатори вступали до СДПУ(О), хоча це не важко було організувати, а, навпаки, члени СДПУ(О) ставали губернаторами. Те саме й з міністрами, головами держкомітетів. Тепер ці люди не хочуть втрачати посади й торгуються за владу. Як на мене, триває природний процес очищення. Коли цей бруд розвіється, партія стане ще міцнішою. Сьогодні в нас 407 тисяч членів, відійдуть кілька тисяч. Головний докір, що прозвучав на засіданні політбюро партії, — як таких людей можна було включати до партійного списку, щоб вони пройшли в парламент, обійняли посади, а потім зрадили партії. Але список затверджувався і політбюро, і з’їздом. І тепер усі ми розуміємо, що партійний список треба укладати суворіше.

А у вас була можливість зрадити партії?

— Ні. Ніхто навіть не насмілився пропонувати.

А якщо запропонують якусь посаду?

— Не пройде. Мене посадами купити не можна. Зрештою, я вже вийшов з того віку.

Революція — не наш метод

Чого ви очікуєте від з’їзду: вас не переоберуть у партії?

— Думаю, я залишуся головою партії. Проте навіть якщо перевиберуть, я залишуся її членом. З партії ніколи і нікуди не піду. Це моя єдина партія в житті.

У вас слава антикризового менеджера. Що збираєтеся робити з низьким рейтингом партії, у якої баланс довіри-недовіри до недавнього часу становив мінус 50?

— Рейтинг недовіри справді зависокий, що пов’язано з моєю попередньою посадою. Я в десятці тих, кого народ недолюблює, але в першу трійку не потрапляю. Щодо партії, то в тому, що вона пройде до парламенту і створить свою фракцію в 2006-му, я не сумніваюся.

Чи залучатимете нашумілих російських політтехнологів Павловського і Гельмана?

— Павловського до партійних справ ми не залучали ніколи. А Гельман справді надавав окремі консультаційні послуги, але виборчою кампанією не займався.

З чим пов’язана смерть Юрія Ляха?

— На сьогодні — із самогубством.

Це з погляду юриста. А думка політика?

— Юрій Лях був моїм другом і партнером доти, доки я був в бізнесі. Коли я пішов з бізнесу, ми з ним зустрічалися, умовно кажучи, раз на рік. Людина хороша, професіонал. А що відбулося в банку — існують різні версії. Не хочу озвучувати, щоб це не позначилося на банку, на клієнтах. Особисто я думаю, що це самогубство, причому без будь-якого політичного підтексту.

Подейкують, що, перебуваючи при владі, фракція СДПУ(О) сприяла просуванню бізнес-інтересів підприємців і що зараз партія може втратити і фінансування, і авторитет. Як ви це прокоментуєте?

— Наскільки партія авторитетна, залежить не від того, лобіює вона чи ні. Щодо лобіювання, то особисто я цього не робив. Про інших не знаю. Але готовий вислухати аргументи. Серйозні, а не на рівні золотих решіток. Ви не забувайте, що я юрист з великим стажем. І не найгірший у цій країні. Те, що людина завжди повинна відповідати за свої вчинки, я пам’ятав завжди.

Вашу партію багато хто вважає лобістом Росії, і саме з цим пов’язують ваш критичний відгук на заяву Тарасюка щодо прискорення євроінтеграції...

— Суть заяви в тому, що нашу партію завжди більше підтримували на Півдні і в Центрі. Наш електорат російськомовний, проросійсько налаштований. А ми підтримуємо і обстоюємо його інтереси.

А у вашій партії є люди, які мають свої інтереси в російському бізнесі?

— Мені про це невідомо.

Раніше ви говорили, що збираєтеся перейняти якнайбільше плюсів, які мала попередня опозиція. Які з цих плюсів ви можете назвати?

— Принциповість і наполегливість у боротьбі з владою, в обстоюванні своїх позицій. Інші методи не наші — революції, блокування трибун чи захоплення державних установ. Дай Бог, щоб для цього нам не давали приводів. У країні, де є Конституція і закони, революція взагалі непотрібна. Тільки Його Величність Закон.

Як ви вважаєте, чи став би Ющенко Президентом без Майдану?

— Цього я не знаю.

Діаманти над каміном — це несмак

Не боїтеся помсти з боку людей, які зараз прийшли до влади? Адже вас звинувачували у фальсифікації виборів, говорили навіть, що ви особисто натискали на ту саму кнопку сервера-посередника?

— Я себе не відношу до людей, які знаються на техніці. Але люди, обізнані в цьому, мабуть, добре розуміють, що такий сервер, який не тільки пропускав би дані через Адміністрацію Президента, а й дозволяв на якісь ще кнопки натискати, — це нонсенс. Щодо помсти, то як лідер політичної сили я не маю права боятися. Тим більше, що нічого протиправного я не зробив.

Сьогодні багато говорять про «хатинки Медведчука». Чи припускаєте ви, що може постати питання про власність?

— Мені не хотілося б про це думати. Влада, яка перейшла з учорашнього стану опозиції і задекларувала, що Україна повинна бути демократичною, на такі дії не має права.

Усіх цікавить історія з будинком за $17 мільйонів, діамантами, інкрустованими над камінами. Це міф?

— Так, я живу в Пущі Водиці. Але будинок, який я купив два роки тому, — моя приватна власність. А ось $17 мільйонів — це міф. А те, скільки він коштує, це стосується тільки мене. Хочу підкреслити, що я купив цей будинок законно, оплативши гроші зі свого рахунка в банку на рахунок організації, яка була власником. Якщо правоохоронні органи цим питанням зацікавляться, вони можуть перевірити. Можу також додати, що я не мільярдер. Колись дуже активно займався юридичним бізнесом. Але коли вперше обрався народним депутатом, то для себе вирішив, що займатимуся тільки політикою. Я став лідером партії і продав усі свої акції. Кошти, які я отримав, лежать на моєму банківському рахунку в Україні. З того часу бізнесом не займаюся. Тож моє фінансове життя абсолютно прозоре, чого я бажаю всім, хто розказує про мої мільярди. Якийсь польський тижневик одного разу пожартував, оприлюднивши інформацію, начебто мої статки за рік після одруження з Оксаною Марченко зменшилися з $850 млн до $450 млн. І я це сприймаю як жарт. А їх добре розумію — як ще зі мною боротися?

А діаманти?

— Мушу вас розчарувати. У мене справді в будинку три каміни, але без діамантів. Немає і 16-кілограмової решітки із золота. Я прочитав про це в інтернеті, а потім мені спало на думку: це ж нерозумно — золото, напевне, розплавилося б. Усі знають, що я людина не бідна, чого ніколи й не приховував. Але діаманти і камін — це несмак!

Томенко натякнув Пінчукові, що сьогодні забагато його присутності в телепросторі. Як ви гадаєте, чи можуть такі обмеження поширитися й на вас?

— Ні. Але я не думаю, що такі натяки можна робити представникові влади. Сьогодні він не опозиціонер і навіть не народний депутат, він — віце-прем’єр-міністр. Мало, багато чи забагато — це питання власності. Конституція захищає право власності, зокрема й на те, що пов’язано з телеканалами. Я не бачу законних підстав для того, щоб тут щось забирати або перерозподіляти.

У Медведчука немає власності на телебаченні?

— Немає. Жодної акції в жодній комерційній структурі. Президент абсолютно правильно сказав: у правоохоронних органах не повинно бути нікого до 5-го чи 7-го коліна, хто бере участь у бізнесі. В політиці треба займатися лише політикою. Особисто я можу сказати: хочете забрати — беріть. Але політично я захищатиму будь-який бізнес, щодо якого матимуть місце некоректні дії.

Може, так, а може, ні

Є давня історія про конфлікт між двома Вікторами — Ющенком і Медведчуком. З чого все почалося?

— Немає і не було ніякого конфлікту. Так склалося, що ми опинилися по різні боки барикад. У 1999 році прийшов Ющенко як прем’єр-міністр. Хіба наша фракція не голосувала у повному складі? Голосувала. У 2000-му велися підрахунки того, як ті чи інші фракції підтримували законопроекти та ініціативи, подані від Кабінету Міністрів. СДПУ(О) там на другому місці. 2001-го ми обстоювали позицію коаліційності уряду. Ющенко заявляв, що це не кооператив — портфелі ділити не будемо, а позиція фракції була принциповою. Після цього виникло об’єднання депутатів, які порушили питання про звільнення, і ми відправили його у відставку. Минуло кілька місяців, Ющенко зробив усе для того, щоб відправити у відставку мене. Моя активність в одному місці спровокувала його активність в іншому. Це нормальне політичне життя.

Янукович говорить про те, що в нього ніколи не було протиріч із нинішнім Президентом, усі знають про те, що Ющенко їздив до Кучми під час передвиборчої кампанії. Але зустріч у форматі Медведчук — Ющенко так і не відбулася.

— Не було потреби. Я підтримував Януковича щиро — до останнього засідання Верховного Суду.

Нині склалася ситуація, коли, можливо, треба відійти від послідовності?

— Ми залишимося послідовними.

Навіть якщо існуватиме загроза люстрації чи переслідування? Зараз у новинах крім СДПУ(О) нікого в цьому контексті не згадують.

— СДПУ(О) від цього ні холодно, ні жарко. Люстрація суперечить Конституції. Статтю 38 в Україні ніхто не скасовував — а це рівне право бути обраним і рівне право на роботу в органах держслужби і місцевого самоврядування. Люстраційні законопроекти — проти Конституції.

А після інавгурації ви зустрічалися з Ющенком чи Тимошенко?

— Ні. Це не залежить від мого бажання. Проте якщо вони захочуть мене запросити, безумовно, я піду. Їм вирішувати, а не мені.

У 1994-му ви ревно виступали за Кравчука, а через два роки стали одним із найближчих соратників Леоніда Кучми. Ви можете себе уявити наближеним до Ющенка?

— Не знаю, що буде через один-два роки.

Не виключаєте співпрацю з новим Президентом?

— Не виключаю. Але в нинішніх політичних умовах не я повинен про це говорити. З мого боку ініціативи бути не може.

Ваш прогноз щодо результатів президентських виборів не справдився. Як ви ставитеся до двох термінів Ющенка?

— Ще й місяця не минуло, як він обійняв цю посаду. Тому говорити про це зарано. Єдине, що можу сказати, — на два терміни він має право.

На наступних виборах не хочете скласти конкуренцію Ющенку?

— Ще з 2002-го, коли мене зняли, а потім під час виборів мені постійно ставлять це запитання. Чітко відповідаю: не збирався і не збираюся. Але ніхто не вірить. Проте я завжди послідовний у своїх діях — іноді аж огидно.

Можна зрозуміти, чому фракція СДПУ(О) підтримала Юлію Тимошенко як прем’єра, адже довгий час уряд не працював. Але чому партія голосувала за її програму, паралельно заявивши про свій перехід в опозицію?

— Програма і призначення Тимошенко на посаду прем’єра — це дві ланки одного ланцюга. Навіть якщо з нашого боку перемога Ющенка не сприймалася, це вже доконаний факт — у країні нова влада. Усі знають, що відбувалося в країні в листопаді, грудні, січні. Президент повинен зробити все, щоб стабілізувати економічну і соціальну ситуацію, — передовсім призначити уряд. Ми перебуваємо в опозиції і не претендуємо на посади ні в центральних органах влади, ні в місцевих. Проте це не означає, що ми повинні ставити палки в колеса тим, хто не просто бере участь, а зобов’язаний сформувати програму. У самій програмі Тимошенко немає нічого, що нам суперечило б. Але програма — це лише концентрація лозунгів, устремлінь, на які парламент має дати карт-бланш щонайменше на один рік. Для мене особисто фактом є те, що уряд Януковича досяг певних економічних результатів. Тепер завдання Ющенка і Тимошенко — зробити так, щоб ці показники не погіршилися.

Яке з призначень Кабінету, на вашу думку, найбільш вдале?

— Україна за час своєї незалежності не знала такої ломки державних структур. А отже, говорити про наслідки неможливо. Як спеціаліст у галузі державного будівництва можу сказати, що не кожна державна машина може витримати такі навантаження. Заміни всіх губернаторів, глав районних адміністрацій та їх заступників. Україна ніколи не мала кадрової лави запасних, щоб можна було спокійно змінити керівництво 50-мільйонної країни.

Як ви вважаєте, призначення Балоги вдале?

— З позиції «Нашої України» — цілком об’єктивне. Він очолював штаб Ющенка на Закарпатті. І чесно заслужив цю посаду. СДПУ(О) не впливає на призначення. Балога колись був губернатором завдяки соціал-демократам, зараз — завдяки «Нашій Україні». Проте ще на початку виборчої кампанії було озвучено, що всі начальники штабів у областях-переможцях будуть губернаторами.

Янукович — поза конкуренцією

Ви до кінця підтримували Януковича і водночас залишаєтеся близьким до Леоніда Кучми. Янукович сьогодні говорить, що президент його зрадив. Особисто ви на чиєму боці?

— Я твердо переконаний, що президент Кучма не зрадив кандидата у президенти Віктора Януковича. Зверніть увагу — президент підписав пакет, але не пішов на відставку уряду. Хоча висувалася й така умова.

Яка була функція АПУ на виборах? Саме цій машині приписують управління легендарним адмінресурсом.

— Положення про АПУ не давало таких повноважень ні мені, ні моїм підлеглим.

Невже людина, яка може включити до складу партії губернаторів областей, не може зателефонувати і попросити?

— Ті, хто прийшов в АПУ, можуть почитати всі мої листи, циркуляри, вивчити форму, яку я ввів. Будь-який лист починався словами «за дорученням Президента України», і ніколи не було «від імені Медведчука». Так має бути і зараз. Тому що за Конституцією повноваження президента нікому не можуть бути передані.

Якщо треба буде політично підтримати Леоніда Кучму, ви це зробите?

— Безумовно. Хоча я не бачу підстав у чомусь звинувачувати Кучму. Навпаки, йому треба подякувати за його мудру і принципову позицію під час так званої помаранчевої революції.

Чи розглядався тоді силовий варіант?

— Президент почав засідання РНБОУ з того, що питання про застосування сили взагалі ставити не можна — треба шукати інші шляхи. А без президента такі рішення не приймаються. Я вже не говорю про те, що Кучма стерпів блокування АПУ, коли не тільки Медведчука до кабінету не пускали, а й самого президента. Тож я щодня з папками і документами їздив до нього в Конча-Заспу підписувати закони, укази. Ми працювали в напівлегальних умовах.

Як ви вважаєте, чи може Леонід Кучма повернутися у велику політику?

— Не виключаю. Думаю, за десять з половиною років він зробив багато того, що заслуговує на повагу.

Подейкують, Леонід Кучма пережив важку депресію, коли йшов з президентської посади.

— Ми з ним часто зустрічаємося і спілкуємося по телефону. Депресії не було. Хоча назвати його відхід з посади радісним не можна.

Наскільки нам відомо, ви ведете переговори з Януковичем? Який предмет обговорення?

— Створення блоку чи коаліції, спільні політичні дії. Партія готова і самостійно йти на вибори. Але я вважаю, що ми повинні консолідуватися. Принаймні з тими партіями, з якими були в блоці, підтримуючи Януковича. Ми будуватимемо партнерські стосунки.

І у вас, і в Януковича — однотипний, російськомовний електорат. Чи вважаєте ви його конкурентом?

— Ми завжди були партнерами, і сподіваюся, що залишимося.

А якщо виникне потреба в тому, щоб хтось один очолив опозицію?

— Я поступлюся тому, хто буде справжнім лідером і відповідатиме інтересам людей. Такою людиною може стати Янукович.

Коли ви особисто зрозуміли, що Янукович програв?

— Нехай це залишиться моєю таємницею.

Ну хоча б натякніть.

— Не можу, у вас з’явиться багато запитань.

АПУ не пересвятиш

Чи є різниця між АПУ за часів Медведчука і Секретаріатом Зінченка?

— Різниці не бачу, хіба що в назвах посад і самої структури. Механізм, залишений у спадок новій владі та його адміністрації, — оптимальний. Іншого й бути не може.

А ви не пробували зустрітися з новим главою, щоб принаймні передати державні справи з рук у руки?

— Мої послуги нікому не потрібні. Чому мені напрошуватися? Не така я людина. Хоча якби було потрібно проконсультувати, проконсультував би. Задовго до всіх розмов, що точилися довкола АПУ, популістських законопроектів у парламенті, я мав свою думку і був упевнений, що Адміністрація Президента залишиться Адміністрацією Президента. Відкрийте статтю 106 Конституції, прочитайте про права президента і ви зрозумієте, що за кожним пунктом цієї статті стоїть управління або підрозділ. Інакше президент не може повноправно і якісно виконувати свої конституційні повноваження. Нещодавно прочитав публікацію про те, що в АПУ працювало 2,5 тисячі осіб, і здивувався. Мабуть, сплутали з АП російського президента. У мої часи в АПУ штатний розпис ніколи не перевищував 620 осіб, при цьому працювало не більше ніж 580 осіб, а 50-60 вакансій постійно гуляло.

А як ви прокоментуєте інформацію, що в дні помаранчевої революції з Банкової вивозили якісь папери, документи?

— Нісенітниці. Це приблизно те саме, що золота решітка у мене в каміні. За час моєї роботи не було жодних документів, які треба було б вивозити. Я наче ніколи нерозумною людиною не вважався. Та й навіщо аж камазами. Думаю, там в одну машину все помістилося б. Тепер отримали доступ — нехай перевірять, чи все на місці.

А чому Зінченко освячував кабінет?

— Не знаю. Я людина віруюча, але не настільки. Коли я прийшов у цей кабінет — не святив. Навіть на думку таке не спадало.

Подейкують, ви тренуєте себе фізичними навантаженнями. Ще до виборів читала, що ви можете віджатися від підлоги за один раз до 400 разів. Як зараз — ви у формі?

— 400 забагато, але 150 зможу. Я намагаюся всі свої нерви заганяти в метал — так і заспокоююсь.

Вони про нього

Глєб Павловський російський політтехнолог

— У Медведчука є всі складові сильного політика. Проте він, як і більшість українських політиків, досі працював у «тепличних», неконкурентних умовах, коли можна було змішувати політичну й ділову активність. Саме з цим пов’язані його труднощі у визначенні своєї опозиційної ідентичності. Саме тому сьогодні з’ясовується, що він не може запропонувати більше нових, цікавих ідей, ніж режим Ющенка. Думаю, цього разу йому доведеться якщо не подружитися з Президентом (вимагати дружби від Медведчука і Ющенка неможливо), то хоча б намагатися поводитися щодо режиму лояльно, водночас не втрачаючи своїх політичних позицій.

Дмитро Стус син Василя Стуса

— Здається, один з найяскравіших політиків України проколовся на нарцисизмі і вседозволеності. Цинізм і абсолютна віра в себе, що в принципі є необхідними для політичних ігор, спершу проклали йому шлях у політику, дали можливість досягнути вершини, а потім і погубили. Я не вірю в можливість опозиційності надто багатих людей, тому що в наших умовах опозиційність не сприяє ні нарощуванню капіталів, ні їх збереженню. Очевидно, він шукатиме якусь нішу.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар