Хроніки одного кардинала

В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, фото Наталії БОРЗОВОЇ

Згідно з офіційною біографією, Віктор Медведчук з’явився на світ 7 серпня 1954 року в селищі Почет (Красноярський край, Росія).

Про дитинство Віктора відомо небагато. Сам Медведчук згадує, що «до п’яти років практично нічого не їв, крім каші, а потім одразу ж перейшов на яєшню», яку, як і раніше, «готовий їсти тижнями» (www.medvedchuk.org.ua). Пізніше прокинулася пристрасть до юриспруденції: «З дитинства хотів стати юристом, тому й вирішив вступати на відповідний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка».

Рік 1978 — початок стрімкої кар’єри дипломованого юриста Медведчука. Як пізніше зізнається Віктор Володимирович, йому, з відомих причин, стати слідчим не вдається. Він став адвокатом. У січні 1989-го тридцятип’ятирічний адвокат очолює юридичну консультацію Шевченківського району. За словами самого Медведчука, найбільшу в Києві. Приблизно тоді ж він розуміє, що, отримуючи адвокатські гонорари, можна робити легальний бізнес. Легалізацію адвокатського бізнесу Віктор Володимирович обстоює і в 1990-му (як президент Союзу адвокатів України), і в 1991-му (як член правління Спілки адвокатів СРСР від України).

Початком 90-х датується становлення київської бізнес-групи. Якщо бути гранично точним, то Віктор Медведчук знайомиться з Григорієм Суркісом ще в другій половині 80-х — Суркіс просить Медведчука надати юридичну допомогу начальнику одного з будівельних управлінь. Але справжній тандем Суркіс — Медведчук виникає лише в листопаді 1989-го — здружилися на грунті футболу, під час польоту на матч динамівців з «Фіорентіною» в межах Кубка УЕФА. В той час Медведчук забезпечував юридичний супровід клубу «Динамо-Київ», а Суркіс був затятим уболівальником.

«Суркіс приятелював зі Згурським. Так з’явився Згурський», — розповідає Медведчук. Услід за київським міським головою і народним депутатом Верховної Ради Валентином Згурським з’явилися Карпенко і Губський — два молодих учених-кооперативники. Потім — Юрій Лях, банкір, який згодом очолив Український кредитний банк, та Ігор Суркіс. Значно пізніше — Олександр Зінченко та Ігор Плужников. Так, власне, «чудова сімка» і замкнулася, однак, як зізнається Медведчук, його найкращим другом і правою рукою, як і раніше, залишається Григорій Михайлович. І, вочевидь, не випадково. У своїх партнерах Віктор Володимирович над усе цінує професіоналізм і бійцівські якості.

Серед джерел своїх статків Медведчук називає міжнародну адвокатську компанію «Бі. Ай. Ем.» і підприємства, які входять до складу Українського промислово-фінансового концерну «Славутич». «Починаючи з 1991-1992 років наші структури брали кредити в іноземних банках під закупівлю нафти. Переробляли нафту в Україні. Заробляли на цінах на нафтопродукти і таким чином отримували скажені прибутки», — розповідає Медведчук, зазначаючи, що махінації у використовуваних сімкою схемах шукати марно. І юрист, безумовно, знає, про що говорить.

Перший президент України Леонід Кравчук (чи не єдиний член СДПУ(О), який дозволяє собі публічну критику Медведчука) стверджує, що на президентських виборах 1994-го тандем Суркіс — Медведчук пропонував йому свою допомогу. Можливо, тому Леонід Кучма свій перший президентський термін почав з різких випадів проти київської бізнес-групи. Проте це не заважає Вікторові Володимировичу увійти в довіру до Леоніда Даниловича, а в грудні 1994-го — до складу Координаційного комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України. З цього часу політичні рухи Віктора Медведчука рідко виходять за межі політичного фарватера Кучми.

У 1994 році Віктор Володимирович отримує мандат СДПУ(О) і робить стрімку політичну кар’єру. З січня 1995-го Медведчук — член політбюро партії. З грудня 1996 по жовтень 1998-го — заступник голови об’єднаних есдеків. Про реальну політичну вагу Медведчука в СДПУ(О) красномовно свідчить партійний список на парламентських виборах-98, в якому він посів четверте місце — перед Григорієм Суркісом і після Леоніда Кравчука, Євгена Марчука та Василя Онопенка. Для порівняння: апологет соціал-демократії Юрій Збітнєв посів у списку почесне 49-те місце і не пройшов до парламенту.

Ставши народним обранцем, Медведчук продає акції й активи підконтрольних йому компаній і кладе виручені гроші на банківський депозит. У «лівій» Раді третього скликання він демонструє свої бійцівські якості — після «оксамитової революції» стає першим віце-спікером, а потім і головою СДПУ(О). У цій іпостасі Медведчуку вдається здобути собі славу «кризового менеджера» і «закулісного інтригана», який ініціював відставку уряду Віктора Ющенка і забезпечив прийняття Земельного кодексу. Сам Медведчук з такими характеристиками не погоджується. Він звертає увагу на те, що попереджав Ющенка про його можливу відставку ще за три місяці, й підкреслює, що закулісні інтриги — не його стиль.

Істинна причина протистояння Ющенко — Медведчук достеменно не відома. Віктор Володимирович стверджує, що бізнес-інтереси СДПУ(О) за період прем’єрства Ющенка не постраждали, а відставка самого Кабінету зумовлена відсутністю співпраці з парламентом. Якщо розглядати протистояння Медведчук — Ющенко, абстрагувавшись від їхньої зовнішньополітичної орієнтації (одного називають проросійським, іншого — проамериканським), то виявиться, що Віктор Медведчук і Віктор Ющенко — несумісні психотипи. Перший — ощадливий, цинічний, методичний, терплячий (за його зізнанням, може годинами сидіти на рибалці, навіть якщо не клює). Другий — моральний, непослідовний і поривчастий.

На президентських виборах-99 СДПУ(О), очолювана Медведчуком, підтримує друге висунення Леоніда Кучми і не помиляється. Проте саме цей період характеризується охолодженням стосунків Кучми і Медведчука. 1 лютого 2000 року більшістю голосів депутати відправляють першого віце-спікера у відставку. Віктор Володимирович іде гідно й по-чоловічому — сам ставить на голосування питання про свою ж відставку, визнає голосування таким, що відбулося, встає і мовчки виходить з гордо піднесеною головою. У залі аплодують.

2002-го СДПУ(О) проходить до парламенту, набравши 6,27% голосів за партійним списком — менше, ніж соціалісти Олександра Мороза. Медведчук проголошує рік соціал-демократії в Україні і виступає ініціатором створення парламентської більшості. Тоді ж його призначають главою Адміністрації Президента. Країна починає воювати з есдеками, що взяли агресивний курс на проведення політичної реформи.

Особисте

Медведчук любить: партію, політичну реформу, футбол, пейзажі Софійського парку, смажену картоплю, яєшню, пельмені з бульйоном, шашлик зі свинини або яловичини, працювати вночі, троянди, сибірських котів, обов’язковість, пунктуальність, Суркіса, бійцівські якості, говорити про закони і свої податкові декларації, політичні багатоходівки, свободу, солідарність і справедливість.

Медведчук не любить: пельмені без бульйону, страви із птиці та кролика, сало без хліба, борщ без м’яса, прокидатися вранці, критику, розповідати про своє минуле, поступатися, програвати, необов’язковість, моралізаторство, безсистемність, слабаків, поради сторонніх (окрім Григорія Суркіса), заперечення, спізнення, непрофесіоналізм, безглузді запитання.

З усіх боків

Сильні боки Медведчука-політика: аналітичний склад розуму, методичність, харизматичність, уміння спілкуватися з пресою, послідовність, цілеспрямованість, скритість, організованість.

Слабкі боки Медведчука-політика: безапеляційність, упередженість, імідж «сірого кардинала», непопулярність, самовпевненість, різкість висловлювань, авторитарність.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар