Поточний момент

А олені кращі

Євген ДУБОГРИЗ

Про авіабудування

Українське авіабудування — одна з небагатьох галузей, у доцільності розвитку якої не сумнівається ніхто. Логіка проста — якщо за Союзу могли будувати літаки (а деякі з них досі літають), то чому б не робити цього зараз.

Тепер давайте подивимося, виробники яких країн окупували ринок літакобудування. США з Boeing, Lockheed і Falcon, Євросоюз із Airbus. Канадська Bombardier і бразильська Embraer — нібито конкуренти американського та європейського виробників — гравці швидше локальних ринків і окремих сегментів, ніж глобальні монстри. Японія — до чого вже промислово розвинена країна — і та 5 вересня оголосила про створення власного пасажирського літака. Азіатський гегемон Китай про входження на світовий ринок літакобудування поки що не замислюється. Але можна не сумніватися: рано чи пізно в китайців з’являться свої літаки.

Річ у тому, що авіабудування — своєрідна надбудова над усіма базовими галузями промисловості. Створення власного літака, особливо пасажирського, — сигнал: у нас все чудово, важка промисловість міцно стоїть на ногах, ми можемо дозволити собі вкладатися в дуже дорогі та довгограючі проекти з невизначеним горизонтом окупності. «Ми» означає держава: авіабудування — це галузь, де без бюджетних коштів не обійтися. Мінімальний термін окупності проекту з назвою «літак» у кращому разі налічує 10-15 років, а інвестиції обчислюються мільярдами.

Чи можна розглядати виробництво літаків в Україні як прибутковий бізнес, а не як політичний проект? Навряд чи. Держава з її хронічним дефіцитом бюджету гроші, може, й виділить, але їх, як завжди, не вистачить. Проект профінансують свої чи російські олігархи? Так їм зараз не до літаків — вони зайняті вже купленими активами в інших галузях, намагаючись вберегти ці активи від зазіхань конкурентів і/або держави. А для закордонних промислових конгломератів Україна малоцікава навіть як ринок збуту, не кажучи вже про можливість реалізації довгих інвестпроектів: у таку ризикову країну іноземці готові вкладати, тільки розраховуючи на негайну 50% щорічну рентабельність. Нарешті, навіть за наявності інтересу до галузі в держави або олігархів Україні для виробництва конкурентоспроможного літака не вистачає головного — промисловості та інфраструктури, які є в Америки, Європи, Японії, а незабаром з’являться і в Китаю.

Звісно, все сказане вище стосується, за великим рахунком, пасажирського літакобудування. На світовому ринку військової та вантажної техніки Україну все ще сприймають повноцінним гравцем. Але навіть для розвитку цього сегмента необхідно залучати в галузь фахівців, що не тільки мають досвід роботи на ринку протягом останніх 10-15 років, а й не з чуток знають про фінансове планування. Адже важко вимагати ефективної роботи від менеджерів, які через 15 років після розпаду СРСР замість того, щоб інвестувати (тобто вкладати гроші, розраховуючи на прибуток), продовжують «освоювати кошти».

Продовження теми — "Останній шанс"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар