Гроші

Троє на турбіні

Неллі ВЕРНЕР

Державний енергомашинобудівний холдинг не зможе претендувати на $100 млрд світового ринку

Уряд оголосив про створення держхолдинга під назвою «Укренергомаш». Відповідно до розпорядження Кабміну Укренергомаш об’єднає під своїм дахом три українські енергомашинобудівні заводи — Електроважмаш, приладобудівний завод ім. Шевченка і Харківський електромеханічний завод. Анонсувалася також передача в управління корпорації держпакета 75% ВАТ «Турбоатом», що цього року потрапив до списку підприємств, які не підлягають приватизації. Однак розпорядження про створення корпорації передбачає лише перехід Турбоатому від ФДМ в управління Мінпромполітики.

Об’єднання трьох підприємств в один холдинг, за задумом уряду, має підвищити конкурентоспроможність галузі до світового рівня, а також забезпечити підприємствам нові ринки збуту. «Основна ідея — підтримати нашого виробника, щоб Укренергомаш займався маркетингом і просуванням української енергомашинобудівної продукції на ринках колишнього СРСР», — резюмує аналітик ІК Foyil Securities Ірина Тригуб. «Імовірно, створивши холдинг, держава могла б виділяти для його підприємств дешеві кредити або виступати гарантом у виконанні контрактів», — припускає аналітик ІК Millennium Capital Олексій Некраса.

Один проти одного

Ідея створення єдиного енергомашинобудівного холдинга в Україні не нова. Перші спроби об’єднати енергомашинобудування під одним дахом були ще наприкінці 90-х. А торік створення держхолдинга активно лобіював тодішній директор Електроважмашу Олег Калашников. Електроважмаш і Турбоатом спільно виконували велике замовлення для індійських електростанцій, у межах якого виник конфлікт: нібито Турбоатом, будучи генпідрядчиком, уклав вигідний для себе, але явно збитковий для Електроважмашу контракт. Працюючи в єдиній корпорації, таких непорозумінь можна було б уникнути. Створення холдинга, на думку чиновників, також необхідне для забезпечення поставок комплексного устаткування клієнтам «під ключ» — так, як це роблять транснаціональні гіганти енергетичного машинобудування.

Цього року каталізатором створення холдинга стали дії росіян — конкурентів українських енергомашинобудівних заводів. Навесні керівництво Газпрому оголосило про майбутній розвиток холдинга «Атомстройэкспорт», спеціалізація якого — будівництво й сервіс атомних електростанцій по всьому світу. Крім того, РАТ «ЕЭС России», здобувши контроль над найбільшим виробником енергомашинобудівної продукції РФ — концерном «Силовые машины» (див. «Сила і машини»), налаштувалося монополізувати не лише ринок електроенергії колишнього СРСР, а й будівництво гідро-, теплоелектростанцій на теренах СНД та Східної Європи. Тому консолідація українських підприємств видається чи не єдиною можливістю якщо не збільшити портфель замовлень, то хоча б зберегти позиції на завойованих ринках.

Зв’язані ланцюгом

Енергетичне машинобудування — одна з галузей, що повністю дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР. Нових виробничих потужностей до вже існуючих за радянських часів (див. «Хто займається енергомашинобудуванням») за роки незалежності не додалося. Усі заводи споруджувалися з прив’язкою або до природних ресурсів, або до споживачів продукції. Україна завдяки потужним гідроелектростанціям дніпровського каскаду отримала відразу кілька унікальних підприємств: будувати турбіни та інше масштабне устаткування вигідніше було на місці.

Утім, за радянських часів потужностей заводів, розташованих в Україні, вистачало для забезпечення устаткуванням і сусідніх республік. Досі більшу частину електроенергії, виробленої електростанціями РФ, продукують генератори Електроважмашу. Навіть зараз підприємство заявляє про наміри брати участь у модернізації російських електростанцій. Виробник турбін для атомних електростанцій Турбоатом, що експортує близько 70% своєї продукції, на теренах колишнього СРСР має лише одного конкурента — російський концерн «Силовые машины».

Однак у 90-х роках прив’язка підприємств до конкретних споживачів — вітчизняних генеруючих компаній — стала ахіллесовою п’ятою українського енергомашинобудування. Генкомпанії, що були в державній власності, не мали коштів для повноцінної модернізації та реконструкції. А надлишок генеруючих потужностей внаслідок падіння промвиробництва тим більше не стимулював менеджерів енергетичних компаній до оновлення й ремонту виробничих потужностей. Великі закордонні ринки виявилися закритими для вітчизняних гравців. У Європі, США, Південній Америці, Південно-Східній Азії домінують глобальні гравці — General Electric, Hitachi, Siemens, що пропонують споживачам не лише продукцію, а й безперебійний сервіс.

Уділом вітчизняних енергомашинобудівних заводів у цих умовах крім конкуренції всередині України залишилися поставки продукції на ринки країн, що розвиваються, колишніх торговельних партнерів СРСР — Індії, Сирії, Мексики. Вітчизняним виробникам підігравала дешевизна їхньої продукції порівняно з вартістю американського або французького устаткування. Однак і тут українські заводи зазвичай брали участь у тендерах на правах партнерів. Простіше кажучи, виробляли лише частину обладнання для нових електростанцій, які будували росіяни з «Атомстройэкспорта» та «Атомэнергоэкспорта». Приміром, у 2003 році Турбоатом постачав парові турбіни для АЕС «Кайга» і «Раджастан» (Індія). Позаторік керівництво підприємства підписало контракт на виготовлення в Харкові турбін для ГЕС «Ель Кахон» у Мексиці.

Олігарх не хоче

Порівняно з металургією або торгівлею вугіллям і газом рентабельність українського енергомашинобудування значно нижча. Тому бізнес-групи, які створювалися наприкінці 90-х, — Приват, Індустріальний союз Донбасу, Інтерпайп — активами галузі практично не цікавилися. Енергомашинобудівний бізнес був вигідний олігархам лише за умов приватизації енергетичної галузі: виробники турбін і трансформаторів могли б стати першою ланкою вертикального ланцюжка в енергетиці. Однак контрольні пакети українських генкомпаній, за винятком Східенерго (належить System Capital Management Рината Ахметова), досі залишаються у держвласності.

До того ж держава не хотіла віддавати енергомашинобудівні підприємства у приватні руки. Головний аргумент для збереження заводів у держвласності — стратегічне значення підприємств. «Деякі заводи займалися так званими стратегічними розробками, наприклад, проектували двигуни для військових кораблів. Тому їх не виставляли на приватизацію», — каже економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізуллін.

Спробу створення приватного енергомашинобудівного холдинга наприкінці минулого — на початку нинішнього десятиліття розпочав лише Костянтин Григоришин. Близькі до бізнесмена структури стали акціонерами Турбоатому, Констару, НВО ім. Фрунзе, Запоріжтрансформатора. У планах Григоришина було створення вертикально інтегрованої компанії в енергетичній галузі. Бізнесмен уже володів кількома обленерго і мав намір взяти участь у приватизації генеруючих активів. Однак генкомпанії так і не перейшли у приватні руки. Григоришин став «персоною нон грата» в Україні й вимушено розлучився з низкою активів, зокрема й енергомашинобудівних.

У таких умовах створення держхолдинга виглядає панацеєю — держава не бажає розлучатися з підприємствами галузі, олігархи не хочуть купувати активи, що не мають гарантованого ринку збуту. Але проблема в тому, що під дахом холдинга планується об’єднати лише три підприємства, з яких стабільним портфелем замовлень може похвалитися (до того ж з натяжкою) хіба що Електроважмаш. Хоча в пілотних проектах держхолдинга, що виносилися на розгляд міністерств, фігурувало більше компаній — той самий Турбоатом, миколаївський завод «Зоря-Машпроект», НВО ім. Фрунзе (Суми).

Найцікавіше, що входження до держхолдинга, схоже, не хочуть ані менеджери, ані власники більшості великих енергомашинобудівних підприємств. Гендиректор Турбоатому (держава володіє 75% акцій заводу) Анатолій Бугаєць заявив про своє небажання об’єднувати завод з іншими енергомашинобудівними підприємствами. Мовляв, приєднання успішно працюючого підприємства до інших — нібито майже банкрутів — погубить Турбоатом. Крім того, один із міноритарних акціонерів Турбоатому — Мегабанк — уже заявив, що готовий оскаржити в суді можливу передачу заводу в управління Мінпромполітики. «Сумське НВО — цілком приватна структура. Приєднати або передати під контроль держави приватну компанію, що показує мільярди гривень продажу і мільйонні прибутки, неможливо. Для Зоря-Машпроекту участь в енергомашинобудівному холдингу навряд чи буде вигідною. Підприємство й без цього успішно працює і, зважаючи на обсяги продажу та прибутку, не потребує підтримки держави», — розмірковує Олексій Некраса.

Нарешті, щоб конкурувати на світових ринках навіть не з транснаціональними компаніями (Siemens, General Electric, Westinghouse тощо), виторг яких вимірюється мільярдами доларів, а з тими ж росіянами, недостатньо просто скласти докупи кілька підприємств. «Головна проблема в тому, що корпорацію створюють без виразної стратегії розвитку, без істотних змін в управлінні цими підприємствами, — вважає Ільдар Газізуллін. — Синергія зазвичай досягається за рахунок вмілого менеджменту, але поки що ані нових призначень, ані зміни організаційної структури підприємств не планується. Об’єднати їх в одне — означає посилити чвари між директорами цих підприємств. До того ж, як правило, витрати на злиття і формування єдиної структури управління досить високі», — констатує фахівець.

Крім того, наукомістке машинобудування постійно вимагає впровадження інноваційних технологій, оновлення застарілих виробничих потужностей. А тут, за словами Олексія Некраси, рахунок іде на мільйони, часом на десятки мільйонів доларів. Ті самі «Силовые машины», сукупний дохід яких становить близько мільярда доларів на рік, у змозі інвестувати такі кошти. Українські ж підприємства навіть спільно не мають такої можливості. Турбоатом, Електроважмаш і Харківський приладобудівний завод за результатами 2005 року разом виручили близько $200 млн. «А бюджетних коштів навіть у випадку, якщо держава зможе виділити гроші для холдинга, не вистачить для повноцінної модернізації, щоб підприємства могли виробляти справді конкурентоспроможну на світових ринках продукцію», — вважає Ірина Тригуб. На її думку, новоствореному державному об’єднанню буде складно конкурувати навіть з приватними українськими підприємствами, приміром, тим самим НВО ім. Фрунзе.

Енергія мільярдів Глобальні та українські гравці на ринку енергомашинобудування
Компанія	Країна	Обсяг продажу в 2005 році, $ млн	Чистий прибуток у 2005 році, $ млн
General Electric Power Systems	США	18 468	3131
Alstom	Франція	15 865	215
Siemens Power Generation	Німеччина	9532	н/д
«Силовые машины»	Росія	600	6,8
Турбоатом	Україна	54,5	4,7
Електроважмаш	Україна	34	н/д
Зоря-Машпроект	Україна	208,7	12,4
За даними компаній, розрахунки Контрактів

Хто займається енергетичним машинобудуванням
Компанія	Чим займається в сфері енергомашинобудування	Хто володіє
Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ)	Виготовлення електродвигунів і комплектного електрообладнання	Держава — 100%
Електроважмаш (Харків)	Виготовлення гідрогенераторів, турбогенераторів, надання послуг із проектування й випробування електрообладнання	Держава — 100%
Запоріжтрансформатор (Запоріжжя)	Виробництво трансформаторів, у тому числі силових, класу напруги 500 кВт і вище	За неофіційною інформацією, 89,5% контролює група Костянтина Григоришина
Приладобудівний завод ім. Шевченка (Харків)	Виробництво електронної апаратури	Держава — 100%
Турбоатом (Харків)	Повний цикл із виробництва турбін для гідро-, тепло, атомних, гідроакумуляторних електростанцій, парогазового обладнання	Держава — 75,22%, група Костянтина Григоришина — близько 20%
НВО ім. Фрунзе (Суми)	Виготовлення газоперекачувальних станцій	Контроль здійснюють група Костянтина Григоришина й директор підприємства Володимир Лук’яненко
Зоря-Машпроект (Миколаїв)	Виготовлення, випробування й ремонт газотурбінних двигунів й установок, автономних газотурбінних електростанцій	Держава — 100%
ХДПО Моноліт (Харків)	Розробка автоматизованих систем управління технологічними процесами атомних і теплових електростанцій	Держава — 100%
Констар (Кривий Ріг)	Виготовлення й ремонт газотурбогенераторів із приводними двигунами, газотурбінних електростанцій, енергозберігаючих турбодетандерів	60% акцій у січні-2006 продані групою Костянтина Григоришина невідомому інвесторові
Мотор Січ (Запоріжжя)	Виробництво газотурбінних установок	95% — власність трудового колективу, фактично контролює екс-директор підприємства, народний депутат В’ячеслав Богуслаєв
Хартрон (Харків)	Розробка енергоблоків для електростанцій систем, управління	Держава —50%, компанія «Асконд» (Москва) — 20%

---

Закордонний досвід

У 1999-2002 роках російська ФПГ «Интеррос» Володимира Потаніна придбала контрольні пакети провідних підприємств російського енергомашинобудування з метою створення нового потужного гравця на світовому ринку. Концерн, що отримав назву «Силовые машины», об’єднав Калузький турбінний та Ленінградський металургійний заводи, Завод турбінних лопаток, «Электросилу», збутову компанію «Энергомашэкспорт» і НВО з дослідження й проектування енергетичного обладнання ім. Ползунова. На базі цих підприємств було створено єдиний виробничий цикл — починаючи від проектування об’єкта й закінчуючи монтажем і пуском в експлуатацію, а також післяпродажним обслуговуванням.

Об’єднання, юридично завершене у 2004 році, за словами аналітика російської ІК «Тройка-Диалог» Гайрата Салімова, дозволило підприємствам зосередитися на визначених функціях, в яких вони сильніші, й допомогло наростити виробничі потужності. Синергетичний ефект не забарився: концерн «Силовые машины» за два роки збільшив фінпоказники в декілька разів й увійшов до десятки лідерів світового енергетичного машинобудування.

Наступним етапом інвестпроекту стало залучення зовнішнього капіталу. У 2003 році було проведене розміщення 17% акцій «Силовых машин» серед інституційних російських і закордонних інвесторів. На той час понад 4% акцій уже належали німецькому Siemens, який отримав пакет в обмін на папери дочірніх компаній концерну — «Электросилы» і ЛМЗ, а 2,6% володіла РАТ «ЕЭС России» Анатолія Чубайса. В «Интерроса» залишилося 77% акцій «Силовых машин».

Завершити консолідацію енергомашинобудівних активів «Интеррос» планував за рахунок об’єднання «Силовых машин» з іншою корпорацією — «Объединенные машиностроительные заводы» (ОМЗ), що раніше належали Касі Бендукідзе (нині — міністр економіки Грузії). Але згодом, у середині 2004 року, власники корпорацій відмовилися від угоди. «Ці компанії від початку були різними за профілем. «Силовые машины» спеціалізувалися на традиційній енергетиці — парових, гідро- і газових турбінах. А ОМЗ — це компанія, що володіє активами в зовсім різних галузях», — каже Гайрат Салімов.

Наприкінці 2004 року «Силовые машины» отримали пропозицію про продаж контрольного пакета від німецького концерну Siemens. Однак і ця угода не відбулася — Федеральна антимонопольна служба Росії не дала дозволу на поглинання німецьким інвестором «стратегічно важливих підприємств». Втім, Siemens вдалося придбати блокуючий пакет акцій російської енергомашинобудівної компанії — 20,61% СМ були куплені за $93 млн. А дещо пізніше державна РАО «ЕЭС России» докупила 22,43% акцій СМ за $101,4 млн. «Интеррос» залишив собі трохи більше 30%, утім, також надані в управління РАТ «ЕЭС России». За словами заступника гендиректора «Интерроса» Сергія Батехіна, від німецького інвестора концерн очікує впровадження сучасних технологій менеджменту та інвестицій у модернізацію виробництва, а держкомпанія зможе забезпечити «Силовые машины» довгостроковим пакетом замовлень.

Лідери енергомашинобудування

ВАТ «Турбоатом» (Харків)

Комплексний виробник турбінного устаткування для всіх видів електростанцій. Український монополіст з випуску парових турбін для атомних електростанцій. Єдиний на території СНД виробник тихохідних турбін і гідравлічних затворів.

Продукція заводу експортується до 35 країн світу, включаючи Індію, Мексику, Китай. У сумарному обсязі поставок турбін для АЕС на світовому ринку частка Турбоатому становить 13% — 4-те місце у світі серед турбінобудівних компаній.

У 1999 році держава розпочала приватизацію підприємства. 13% отримали працівники Турбоатому, близько 4% було розміщено на Українській фондовій біржі, де їх за номіналом придбав один із торгівців цінними паперами, ще 7% продано на аукціонах за приватизаційні сертифікати. Подальшу приватизацію ВАТ кілька разів забороняв парламент. Цього року Турбоатом закріплено у списку об’єктів держвласності до 2007 року.

НВО «Електроважмаш» (Харків)

Єдине в Україні підприємство з розробки та випуску гідрогенераторів, турбогенераторів для теплових і атомних електростанцій, великих електродвигунів (потужністю до 12,5 тис. кВт) для верстатобудівної, металургійної, гірничодобувної промисловості. Також займається випуском устаткування для дизельних електростанцій, автотранспорту, міського електротранспорту, надає послуги з проектування та випробування електроустаткування.

Основні ринки збуту — країни СНД. Експортує близько 80% продукції. Близько 63% потужностей теплових електростанцій України укомплектовані турбогенераторами Електротяжмашу, гідрогенераторами компанії забезпечено 78% потужностей українських ГЕС. Внесено до списку об’єктів, що не підлягають приватизації у зв’язку зі «стратегічним значенням» заводу.

НВК «Зоря-Машпроект» (Миколаїв)

Створений у результаті об’єднання науково-виробничого підприємства «Машпроект» ім. Колосова з «Південним турбінним заводом «Зоря». Найбільший в Україні виробник газотурбінних двигунів і установок для енергетики та газової промисловості. Крім того, завод випускає промислові енергетичні установки простого й когенераційного циклів, зубчасті передачі, двигуни для кораблів Військово-морського флоту. Також займається ремонтом і обслуговуванням газотурбінної техніки.

Основні ринки збуту — Україна, Росія та Білорусь. Продукція енергетичного призначення використовується в Казахстані, Азербайджані, Туркменії, Чехії та Канаді.

Перебуває у списку об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації як підприємства «стратегічного значення». Однак у придбанні завода зацікавлені кілька інвесторів, зокрема група Костянтина Григоришина.

Хто займається енергетичним машинобудуванням

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар