Гроші

Своя гра. Спецпроект «Власні фінанси»

Світлана СЛЄСАРУК, Олена ШКАРПОВА

Самостійно вклавши $50 тис. в українські акції, можна заробити 70-80% річних. З меншою сумою виходити на фондовий ринок фізособам невигідно

Аналітик української інвесткомпанії Микола Поляков торік на фондових спекуляціях заробив 1100% доходу. Фантастичний результат Поляков пояснює грамотно cкладеним інвестиційним портфелем: 75% — швидкозростаючі акції третього ешелону, ще чверть — папери енергогенеруючих компаній (перший-другий ешелони). Інших інвестиційних інструментів (депозити, нерухомість, золото тощо) Поляков не визнає — дохідність за депозитами торік була нижчою від рівня інфляції, а зростання ринку нерухомості сповільнилося.

Максим Дмитрієв, генеральний директор представництва великої західної компанії в Україні, навпаки, вважає, що самостійна гра на українському фондовому ринку не виправдовує ризиків: «Інвестиції в акції занадто ризиковані. Якщо інвестор не пов’язаний з фондовим ринком професійно, він може втратити всі свої вкладення». На думку Дмитрієва, український фондовий ринок занадто слабо регулюється державними органами: «За нинішнього рівня рейдерства і схильності мажоритарних власників до розмивання пакетів акцій будь-які вкладення в папери — це інвестиційна катастрофа».

Віддайте ваші грошики

На Заході більшість фондових інвесторів торгують через інтернет (див. «У відкритому доступі»). В Україні інтернет-трейдингу немає. Перешкод для створення електронного майданчика чимало: фондовий ринок невеликий, багато акцій складно купити або продати через низьку ліквідність, розробка і впровадження відповідних технологій для електронної торгівлі коштують досить дорого.

Стати дрібним акціонером українського підприємства, папери якого торгуються на фондовому ринку, можна тільки з допомогою брокера інвестиційної компанії. Торгівці акціями пропонують два види послуг індивідуальним клієнтам: за участю і без участі інвестора у формуванні портфеля. У першому випадку рішення про придбання або продаж паперів приймає інвестор, брокер лише виконує замовлення клієнтів. Інвестор і торгівець підписують договір про брокерське обслуговування.

Якщо інвестор не планує брати участі в управлінні портфелем інвестицій, клієнт укладає договір з торгівцем про довірче управління. Утім, цей документ — не більш ніж гарна назва, юридичною силою він не наділений. «Згідно із законодавством брокер не має права брати гроші в управління», — попереджає Олексій Домашенко, начальник брокерського відділу ІФК «АРТ-Капітал».

Поріг (сума для входження) на фондовому ринку досить високий. Великі торгівці на кшталт ІК «Альфа Капітал», ІК Concorde Capital, ІК Dragon Capital погоджуються працювати з клієнтами, які мають суму не менш ніж $100 тис. Невеликі контори готові обслуговувати інвесторів із сумами від $20 тис. Щоправда, негрошовитому клієнтові доведеться самостійно складати інвестиційну стратегію, завдання брокера — купити акції компаній, які вибрав клієнт.

За словами Олексія Домашенка, неформальна вимога ринку — вкладати в одну позицію (акції однієї компанії) не менш ніж 50 тис. грн. Вартість багатьох блакитних фішок досить висока: папери Укрнафти, наприклад, коштують 320-330 грн за штуку. Мінімальний лот — 200 акцій, проте й цього буває замало для успішної торгівлі. До того ж вкладати лише в одну-дві позиції ризиковано. Якщо акції двох компаній одночасно впадуть, інвестор може втратити всі свої вкладення. А тому брокери радять відкривати щонайменше п’ять позицій. Відповідно мінімальна сума для інвестицій у цінні папери — приблизно $50 тис.

Витрати на вкладення в акції чималі. Клієнт повинен відкрити рахунок у зберігача цінних паперів (найчастіше це банки), куди зарахують придбані акції, оплачувати послуги зберігача, брокера, перераховувати державі податок з отриманого прибутку.

Брокерське обслуговування обходиться в 0,5% за кожну операцію купівлі-продажу акцій. Комісія брокеру зазвичай не нижча від заздалегідь установленої суми. Багато інвестконтор просять мінімум 400-500 грн за одну угоду. А якщо керуючий портфелем перевиконав план (наприклад, приніс клієнту 60% дохідності замість раніше обумовлених 50%), йому належить бонус — до 15% річного прибутку інвестпортфеля.

Податок на дохід з фізосіб (15%) нараховується на чистий прибуток (дохід мінус початкові вкладення і витрати на обслуговування). Послуги зберігача цінних паперів — найменша стаття витрат інвестора. Відкриття рахунка в цінних паперах, зарахування і списання з нього акцій, а також щомісячна абонплата — близько 50 грн на рік.

План Наполеона

Віталія Канапецкайте вклала в акції $4 тис., купивши папери Укртелекому та Укрнафти — обидві позиції по $2 тис. «Я знайома з кількома брокерами інвесткомпаній. Вони погодилися поторгувати для мене акціями. Незнайомі брокери не взялися б працювати з такою невеликою сумою», — каже Канапецкайте. Папери Укртелекому інвестор купила «із землі» — родич інвестора отримав невеликий пакет держмонополіста ще під час приватизації. Придбавши акції трохи дешевше від ринкової вартості, Канапецкайте продала їх через брокерів на фондовому ринку. Прибуток від цієї операції становив 20%.

Скільки можна заробити на акціях

приватне розміщення

Акції Укрнафти інвестор купувала на фондовому ринку. Віталія придбала невеликий пакет по 310 грн у травні 2006-го і продала його через два тижні по 360 грн. Навар інвестора на цій угоді — 16%, загальна дохідність портфеля — 18% (без урахування витрат на послуги зберігача і комісійних брокеру).

Інвестиційна стратегія Віталії Канапецкайте високоризикова. За короткий період часу інвестор вклала вільний капітал у дві позиції і швидко продала їх. Через місяць після спекуляцій Канапецкайте український фондовий ринок різко просів через світову біржову кризу. Вигідно продати куплений пакет акцій український інвестор-індивідуал змогла б тільки через півроку, коли вартість паперів повернулася до докризових значень.

Загалом інвестстратегію визначають за трьома показниками: періодом вкладень, рівнем ризику (ліквідності паперів, бізнес-стратегії емітента тощо) і ступенем залучення інвестора у формування портфеля.

Торгівці запевняють: найвигіднішою є довгострокова стратегія. «Ми рекомендуємо клієнтам інвестувати в акції на рік-два», — каже Денис Долматов з Альфа-Капітал. З ним погоджується Олександр Панченко, інвестиційний керуючий КУА «Мілленіум Ессет Менеджмент»: «Протягом останніх кількох років ринок зростає, при цьому він досить високоволатильний (у короткостроковому періоді котирування то падають, то зростають). При вкладенні в акції на тривалий термін не обов’язково бути просунутим торгівцем і постійно стежити за подіями на фондовому ринку — в кінцевому підсумку папери все одно зростуть».

Успіх «довгої» інвестиції багато в чому залежить від витримки інвестора. Фахівці рекомендують аналізувати фондовий ринок глобально, тобто не звертати увагу на тимчасові провали, цікавитися розвитком галузей у перспективі 2-3 років, можливостями компанії здобути більшу частку ринку тощо, не звертаючи уваги на тимчасові труднощі в компанії або галузі. Мінус довгострокової стратегії в тому, що інвестувати на тривалий термін доводиться тільки той капітал, який не знадобиться у найближчі рік-два.

Інвестор може попросити брокера встановити стоп-лоси — ордер на продаж паперів після досягнення заздалегідь визначеної мінімальної ціни (це може знизити збитки клієнта). Стоп-лоси корисні клієнтам, які активно торгують і вкладають на короткий термін. Однак якщо папір впав нижче від ціни купівлі (приніс інвесторові збитки), брокери не рекомендують закривати таку позицію: під час продажу клієнт втратить гроші не тільки на зниженні вартості папера, а й на комісійних торгівцю.

Агресивна (високоризикова стратегія) — інвестиції в акції другого-третього ешелонів. Блакитні фішки, другий ешелон і облігації українських компаній — об’єкти придбання за середньоризикової стратегії. Консервативне вкладення — на 80% угоди з акціями індексу ПФТС. Незалежно від уподобань інвестора торгівці рекомендують диверсифікувати портфель: щонайменше 20% вкладати у високоліквідні папери (індекс ПФТС, деякі акції другого ешелону).

Багато брокерів не радять інвесторам зв’язуватися з корпоративними облігаціями: «Облігація — вельми ризиковий інструмент: перевірити реальну платоспроможність емітента не так просто. Краще покласти гроші на депозит й одержати дохідність, порівнянну з відсотками за облігаціями», — зазначає Олексій Домашенко.

За словами торгівців, більшість індивідуальних інвесторів працюють у тандемі з брокерами: прислухаються до їхніх порад, однак рішення про структуру портфеля приймають самостійно. Зазвичай перед наповненням інвестпортфеля клієнт визначає прийнятну дохідність(наприклад, заробити не менш ніж 50% за рік), сектори економіки, у які він планує вкласти гроші, й термін інвестицій. Завдання брокера — підказати, які конкретно папери можуть принести прибуток, пояснити можливі ризики інвестицій в акції. «Багато інвесторів мало знайомі з ринком, але при цьому не довіряють брокерам. Тому практично всі угоди індивідуального інвестування брокери погоджують з клієнтами», — каже Олександр Панченко.

Олександр Борисов, PR-менеджер вітчизняної бізнес-групи, почав вкладати у фондовий ринок, будучи «морально підготовленим»: розумів, що таке ПФТС і чим займається біржа, стежив за котируваннями деяких паперів, був особисто знайомий з власниками інвесткомпаний і брокерами. «Не слід вкладати в цінні папери, не розуміючи, як влаштований фондовий ринок», — радить інвестор.

Восени 2005 року Олександр Борисов інвестував $45 тис. у папери кількох українських компаній. Стратегія інвестора була консервативною: практично всю суму він віддав за блакитні фішки і другий ешелон. Запланований термін інвестування — 2 роки. Однак узимку 2006-го Олександру довелося продати портфель паперів. Близько 30% коштів припадало на акції хімпрому (вельми популярний актив у 2005-му). В 2006 році різко зросла ціна на газ, акції хімічних підприємств значно впали. На газових новинах просіли і папери металургійних компаній, у які Борисов теж вклався. Збитків цей інвестпортфель не завдав, але й чистий прибуток був зовсім невеликий: 5%.

З другим портфелем Борисову пощастило більше. Він вклав $60 тис. в акції генкомпаній (Дніпроенерго, Західенерго тощо), сектор FMCG (наприклад, папери пивоварного заводу Славутич), банківський сектор. «Майже за рік вартість портфеля зросла на 80%», — ділиться Борисов. Розлучатися з цим портфелем інвестор не збирається ще 2 роки.

Нікому не потрібний

Брокери інвестиційних компаній і керуючі активами запевняють: інвесткомпанії намагаються по максимуму надати клієнтові інформацію про стан фондового ринку, акції конкретної компанії. Всі аналітичні звіти ІК доступні інвесторові, щомісяця або раз на квартал (залежно від умов договору між брокером та інвестором) клієнтові надсилається звіт про стан його портфеля. Оборудки проводять миттєво, як тільки інвестор виявив бажання купити або продати акції. Однак клієнти інвестбанків говорять, що ці умови виконуються лише частково.

Основна проблема при індивідуальному інвестуванні — неуважність брокерів та інвестиційних керуючих до клієнтів, вважає Олександр Борисов. «Зв’язатися з інвестменеджерами практично нереально, весь робочий час вони проводять на зустрічах з великими клієнтами — представниками західних інвестфондів, що вкладають у наш ринок по кілька мільйонів доларів», — скаржиться Борисов. За словами інвестора, його перший портфель брокер наповнював паперами цілий місяць.

Вітчизняні інвесткомпанії справді працюють переважно на великі російські, європейські та американські інвестиційні фонди. Такі інвестори вкладають в український ринок щонайменше по $5 млн кожен. Брокерам вигідніше працювати з такими клієнтами — комісійні вищі. За словами Борисова, перший інвестиційний портфель не приніс йому збитків на початку 2006-го лише тому, що він вчасно попросив брокера продати акції хімкомпаній. «Про те, що папери падають, я дізнався від знайомих аналітиків з інвесткомпанії-конкурента. Мій брокер про це навіть не повідомив», — згадує Борисов. Утім, позбутися акцій теж виявилося непросто: замовлення на продаж брокер виконав тільки через три дні, коли котирування акцій упали ще більше.

Буває, брокери не повідомляють клієнтам про зміни, внесені до портфеля. Дмитро Зінчак, власник компанії з виготовлення меблів, інвестує в акції українських підприємств уже три роки. За цей період кілька компаній, в акції яких він вклав, провели додемісії. «Як міноритарій я мав право взяти участь у додемісії, однак не знав про це. Брокер підписався за мене на придбання акцій, не поінформувавши мене. Про підписку дізнався з аналітичного звіту про стан мого портфеля через два тижні після її початку», — каже Зінчак.

Інша проблема при інвестуванні у вітчизняний фондовий ринок — відсутність аналітики українською та російською мовами. Більшість інвестбанків пишуть аналітичні звіти про українські компанії англійською, розраховуючи на західних клієнтів, як і звіти про стан портфелів інвесторів (зокрема, клієнтів з України). «Інвестор з України має або самостійно розібратися в англійській біржовій термінології, або найняти перекладача», — попереджає Борисов.

Утім, Борисов і Зінчак не шкодують про інвестиції в акції українських компаній. «У довгостроковій перспективі — через 3-4 роки — українські папери подорожчають настільки, що прибуток від інвестицій перекриє будь-які витрати на брокерське обслуговування і моральну шкоду від спілкування з вітчизняними торгівцями», — одностайні інвестори-індивідуали.

І справді, індекс ПФТС за минулий рік піднявся на 135% (другий у світі показник зростання фондового ринку після китайського). За словами аналітиків, торік інвестори могли вкласти в будь-який папір — подорожчали практично всі акції. Втратили лише інвестори компаній, що провели закриту додемісію (у якій не брали участь міноритарії). Яскравий приклад — Запоріжсталь. Компанія збільшила статутний капітал утричі, пакети дрібних інвесторів знецінилися.

Інвестувати в акції на один рік (щоб вилучити гроші з ринку на початку 2009-го) аналітики не радять. За прогнозами інвестбанкірів, цього року ринок зросте у найкращому разі на 40%. З урахуванням витрат на обслуговування та різниці в котируваннях на придбання та продаж прибуток інвестора становитиме близько 20%. А ось якщо вкласти гроші в українські акції цього року, а продати пакети наприкінці 2010-го, 100% доходу гарантовано.

А як у них

У відкритому доступі

Фондовий ринок у США, Європі, Японії — один з найпростіших і найдоступніших інструментів для інвестицій. На цих ринках фізособи є основними учасниками біржової торгівлі: на них припадає до 60% всіх угод. Більшість електронних торговельних платформ надають інформацію про котирування, можливість торгувати, доступ до аналітичних звітів про папери і стан фондового ринку, послугу технічного аналізу (дослідження змін котирувань і прогноз зростання/падіння акцій), допомагають автоматизувати торгівлю. Більшість операторів ринку електронної торгівлі надають клієнтам кредити (маржинальна торгівля, тобто з плечем).

Стати трейдером нескладно: достатньо вийти в інтернет і покласти на рахунок торгівця $2-3 тис. Комісійні організаторів торгівлі — від $7 до $30 за угоду з кількістю акцій не більш ніж 1-5 тис. штук.

Утім, в інтернет-трейдингу є недоліки. «На деяких платформах персональні дані клієнтів і їхні торговельні рахунки слабо захищені від несанкціонованого доступу», — попереджає Дмитро Мошкало, перший заступник генерального директора КУА «Фоїл Ессет Менеджмент».

Великі клієнти (з капіталом від $200 тис.) зазвичай не працюють через електронну біржу — їх обслуговують брокери інвестиційних компаній. Найбільші інвестдоми світу — Salomon Brothers, JP Morgan, Merrill Lynch і Goldman Sachs — беруться за індивідуальне обслуговування інвесторів з капіталом від $0,5-1 млн.

Чужий досвід

Перший-другий

Олександр Охріменко,
радник голови правління Укргазбанку інвестує тільки у ліквідні акції

— Мій критерій вибору цінних паперів дуже простий: вкладаю виключно в акції першого і другого ешелонів. Зараз працюю з цінними паперами восьми емітентів: Укртелекому, Укрнафти, Західенерго, Єнакіївського металургійного заводу тощо. У 2007 році на вкладеннях в акції я заробив 72% річних.

Паралельно відстежую діяльність ще 22 емітентів — планую докупити кілька позицій. Але, на мою думку, купувати поки що зарано. Думаю, наприкінці лютого — на початку березня відбудеться незначна корекція ринку. Ось тоді можна буде вкладати.

Основні недоліки інвестицій в український фондовий ринок — високі ризики (здебільшого пов’язані з раптовою приватизацією/реприватизацією емітента) і вузький вибір паперів. Дуже складно аналізувати ринок — практично відсутня якісна інформація про компанії, часто доводиться шукати інсайдерську інформацію. Існує проблема захисту прав міноритарних акціонерів.

Перевага нашого ринку — швидкий і високий заробіток на акціях. На ринку досить багато покупців і продавців, при цьому більшість паперів є високоволатильними (їхня ціна постійно коливається). Це сприяє високій дохідності. Порівняно з іншими ринками (у Росії, на Заході) в Україні послуга з реєстрації рахунка в зберігача цінних паперів досить дешева і проста. Щоправда, відкрити маржинальний рахунок (тобто працювати з плечем на коротких позиціях, торгуючи паперами по кілька разів на день) практично неможливо. Але рано чи пізно український ринок дійде до цього.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар