Стахановськими темпами

Євген ДУБОГРИЗ

Фонд держмайна продав Краснодонвугілля

Остання «велика» приватизація 2004 року — продаж 60% холдинга «Краснодонвугілля», — як і прес-конференція з приводу операції, відбулася доволі буденно. Голова Фонду держмайна Михайло Чечетов цього разу не виявив усіх своїх здібностей шоумена, обмежившись демонстрацією чергової «знаменитої» сорокакопійчаної ручки і славослів’ям на адресу Фонду, Кабміну та інвестора. Причина не лише у тому, що продаж вугільного держхолдинга за збігом обставин припав на період між двома турами президентських виборів, а й у передбачуваності результату приватизаційного процесу. Новим власником Краснодонвугілля став Авдіївський коксохімзавод, контрольований System Capital Management, який запропонував за 60% вугільного холдингу 770 млн грн проти стартової ціни у 705 млн грн. Крім того, власник узяв на себе інвестзобов’язання на загальну суму 1 млрд грн. «Конкурс проходив дуже спокійно і в чистому правовому полі», — бадьоро прокоментував підсумки продажу Михайло Чечетов.

З Авдіївським ухилом

Справді, передумов саме для такого завершення конкурсу існувало чимало. По-перше, самі умови продажу, серед яких червоною ниткою проходила необхідність досвіду трирічного виробництва коксу українського походження в розмірі не менш як 200 тис. т на рік. Як показала приватизаційна практика нинішнього року, в таких умовах неминучим виглядає вихід на сцену Авдіївського коксохіму (який за останні півроку успішно взяв участь у приватизації Криворіжсталі і Павлоградвугілля). По-друге, амбіції АКХЗ підтвердив і Антимонопольний комітет, який наприкінці жовтня видав авдіївському заводу дозвіл на купівлю більш як 50% Краснодонвугілля.

Нарешті, 1 листопада з’явилася звістка про те, що на участь у приватизації до Фонду надійшло дві заявки — від Авдіївського і Алчевського (контрольованого Індустріальним союзом Донбасу) коксохімів. Другий із претендентів, як стало відомо під час прес-конференції, обмежився пропозицією в 716 млн грн і трагедії з програшу конкурсу робити не став. Річ у тім, що, згідно із законодавством, якщо до конкурсу допущений лише один претендент, ФДМ зобов’язаний провести незалежну оцінку активу, що продається, а оскільки претендентів було двоє, то переможець зекономив час і нерви. До речі, свого часу на цьому обпікся ІСД при купівлі ДМК ім. Дзержинського, коли між завершенням конкурсу і вступом інвестора у свої права пройшло півтора місяця. Тому і журналісти на прес-конференції відверто нудьгували.

Підступи інвестора

Більш пізнавальним виявилося кулуарне спілкування з працівниками Фонду. Один із чиновників розповів, що крім двох учасників конкурсу Краснодонвугіллям цікавилися ще дві українські компанії. «Не «приватівські», — уточнив представник ФДМ (групі «Приват» належать три коксохімзаводи в Дніпропетровській області. — Прим. Контрактів).

Крім того, представник ФДМ повідомив, що в справі про приватизацію холдинга не обійшлося без втручання Мінпаливенерго, яке бажало закріпити у держвласності блокуючий (25% + 1 акція) пакет холдинга. Це прояснило питання, чому ж Мінпаливенерго, формуючи НАК «Вугілля України» з прибуткових і потенційно прибуткових вугільних підприємств, не внесло до списку Краснодонвугілля. Адже підприємство в першому півріччі 2004 року уперше за останній час отримало прибуток у 7,42 млн грн. У відповідь на запитання Контрактів: «Як вам вдалося переконати міністерство?» — чиновник скривився як від зубного болю і махнув рукою: «Не питайте».

Найімовірніше, справа в «підступах» інвестора. До речі, вплив інвесторів на правила гри, які формує Фонд, простежується давно. Наприклад, коли приватизували Криворіжсталь, ФДМ напряму звернувся до зацікавлених у купівлі комбінату з пропозицією взяти участь у формуванні умов конкурсу. Не обійшлося без зусиль покупців і у випадку з Краснодонвугіллям — на запитання, хто розраховував суму інвестицій, Михайло Чечетов прямо відповів, що «це виходило від інвестора».

Скупим інвестора назвати складно — з урахуванням інвестзобов’язань ціна 60% холдинга складає майже 1,8 млрд грн. Це лише трохи менше сумарної вартості купленого в червні тим самим АКХЗ холдинга «Павлоградвугілля», видобуток вугілля на якому, своєю чергою, майже удвічі перевищує потужності Краснодонвугілля.

Фондове вугілля

У розпорядженні Фонду досі залишається державна частка Краснодонвугілля — 40%. 7,22% із них запропонують за пільговою підпискою працівникам і менеджерам холдинга, а залишок у 32,78% до кінця року, за словами чиновників ФДМ, буде виставлено на біржові торги одним пакетом. Голова ФДМ пояснив це бажанням Фонду задовольнити запити учасників фондового ринку: «Щоб не говорили, що ми продали одному інвестору». Намір чиновників продати 32% «одним шматком» викликає певне здивування. Фондова компанія, готова одноразово викласти 385 млн грн (якщо, звісно, акції буде продано за номіналом), для України явище унікальне. Та й особливого сенсу в продажу на біржі єдиного пакету для розвитку фондового ринку немає — найвірогіднішим покупцем тут, швидше за все, стане представник основного інвестора.

У будь-якому випадку, досвід двох великих вугільних продажів, здійснений ФДМ нинішнього року, дає підставу сподіватися на продовження вугільної приватизації у найближчому майбутньому. Зокрема, окремих складових НАК «Вугілля України» чи пакетів акцій самої НАК. Проте це питання вирішувати доведеться не так ФДМ, як Мінпаливенерго. «Якщо визначаться, що пару холдингів потрібно продати... продадуть», — резонно зазначив Михайло Чечетов. На цей же рік великі продажі, зокрема вугільних активів, за словами голови Фонду, не заплановано.

Авдіївська вугільна приватизація-2004

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар