Велика депресія

Дмитро КРАПИВЕНКО

75 років тому на Нью-Йоркській біржі сталося безпрецедентне падіння котирувань акцій. День 29 жовтня 1929 року ввійшов в історію як Чорний вівторок, а кілька років по ньому історики назвали його початком Великої депресії.

Біржовий азарт

Жити стало краще, жити стало веселіше — у 20-х роках американці не знали цієї сталінської сентенції, але фактично жили під цим гаслом. Жилося краще, бо після завершення Першої світової зростала національна економіка, а з нею й добробут американців: приміром, у період з 1919 по 1929 рік на вулицях американських міст автомобілів стало втричі більше. Веселіше, бо радіоприймач — наймодерновіше на той час джерело розваг — ставав дедалі доступнішим споживачеві, за кілька років обсяги продажу радіол у США зросли більше ніж удесятеро. Чим не пора втілювати американську мрію і багатіти? І де ж багатіти, як не на Нью-Йоркській біржі?

У 20-ті захоплення біржовими іграми стало тотальним. Якщо раніше індекс Dow Jones пильнували солідні чоловіки у циліндрах і з незмінною гаванською сигарою в зубах, то наприкінці 20-х за котируванням акцій стежили вже домогосподарки та безробітні молодики. Американський історик Фредерік Льюїс Аллен згадує, як таксист уважно слухав розмови своїх поважних пасажирів, щоб зорієнтуватися в останніх подіях на біржі.

Численні інвестиційні трести (станом на 1929 рік у США їх налічувалося близько 500 із сумарними активами в перерахунку на нинішні гроші $850 млрд) вдень і вночі приймали в населення гроші і вкладали їх у різноманітні бізнесові проекти. Сьогодні не існує єдиної думки щодо того, чим були ці трести. Для багатьох це шахрайські структури, що викачували гроші з кишень чесних американців. Однак побутує думка, що молоді керманичі інвестиційних трестів просто погано орієнтувалися у бізнесових тенденціях і через це часто опинялися на мілині.

Легендою тих часів був Джессі Лівермор — колись провінційний букмекер, що згодом став впливовою фігурою на Нью-Йоркській біржі. Лівермор ще в юнацькі роки дивував своїх колег арифметичними здібностями та вмінням з великою вірогідністю прогнозувати коливання котирувань акцій. Згодом здібний букмекер поїхав підкоряти Нью-Йорк. 1929 рік Лівермор зустрів мільйонером, що роз’їжджав містом на дорогому Роллс-Ройсі й мешкав у резиденції з 29 кімнат. Лівермора вважали великим знавцем біржових коливань. Тож коли почалася криза, несподівано для багатьох спритний акціонер очолив «ведмедів» (грають на зниженні курсу акцій). Напередодні Чорного вівторка ніхто не міг збагнути, на чиєму боці грає Лівермор — «биків» (грають на підвищенні акцій) чи «ведмедів» — фінансовий махінатор вибудував доволі складну схему своєї біржової діяльності. Саме за ведмежу послугу Нью-Йоркській біржі американські газетярі охрестили Лівермора головним винуватцем Великої депресії. Провокатор Чорного вівторка все ж не жив довго й щасливо: на початку 30-х років його спіткала велика біржова невдача, пережити яку він не зміг — покінчив з життям самогубством.

Утім, винних у найбільшій в історії біржовій кризі шукають досі: хтось звинувачує фондових шахраїв, хтось — нечисті на руку інвестиційні трести, хтось — корпорації, інші списують на банальні економічні процеси — поширеною є думка про кризу перевиробництва і перегрів економіки. На той час у США спостерігалося щось на кшталт глобалізації в окремо взятій країні: надпотужні корпорації монополізували виробництво й галузеві ринки, конкурентне середовище ставало дедалі умовнішим.

Спадщина Великої депресії

Біржова криза переросла в економічну: протягом 1929-1933 років країною прокотилася хвиля банкрутств, що поховала 130 великих підприємств і 659 банків; до 1933 року майже чверть населення США стали безробітними; ВНП за цей період скоротився майже удвічі. У США зникли гроші, водночас майже мільйонам американців треба було повертати кредити, взяті на купівлю акцій інвестиційних фондів, які наказали довго жити.

Сухий закон, знедолені безробітні, зухвалі гангстери — усі ці картини a la Велика депресія ми спостерігали у недалекому минулому під час руйнації СРСР. Утім, історичні аналогії — річ невдячна. За деякими ознаками американську депресію можна порівняти з радянською добою перших п’ятирічок. Приміром, на той час у США теж починається мода на будівництво велетенських об’єктів. 1931 року у Великому каньйоні розпочинається будівництво дамби, що згодом почала носити ім’я тодішнього президента США Герберта Гувера. Почувши про грандіозне будівництво, десятки тисяч безробітних потягнулися на місце спорудження майбутньої велетенської дамби. Добровольці встановлювали намети в пустелі й жили у спеці, що в цих краях сягає +400С, і терпляче чекали на пропозиції від майбутніх працедавців. Картина вимальовується, майже як у Маяковського: «Ночуют под телегами, промокший хлеб едят». Утім, будівництво дамби Гувера не привід для іронії. Під час спорудження дамби загинули тисячі працівників — природа виявилася сильнішою й підступнішою за найпрогресивніші на той час інженерні рішення.

Величчю дамби Гувера міг би замилуватися кожен волюнтарист з радянського Держплану. Чого варте лише штучне озеро Мід, що розкинулося на 115 миль. Дамба Гувера, що є найбільшою у світі, має потужність 1,24 млн кВт/год. Американський витвір ударного будівництва 30-х (дамбу здали в експлуатацію на два роки раніше, ніж було заплановано) нині постачає водні ресурси до Північної Каліфорнії, Аризони, Невади та Нью-Мексико. Споруджений на комсомольському ентузіазмі Дніпрогес тьмяніє перед депресивною спорудою у Великому каньйоні — дамба Гувера утричі вища та ширша.

Народження мильних опер

Відгомін Чорного вівторка 75-річної давнини чути й донині. Приміром, кожну економічну кризу в будь-якій країні після 1929 року прийнято порівнювати саме з американською — російську фінансову, приміром, так і нарекли: Чорний вівторок. Чимало понять, які є звичними для сучасності, породила саме Велика депресія, наприклад, «мильна опера».

Радіо на той час було доволі популярним ЗМІ, і до 1929 року вже мали місце перші експерименти з радіовиставами на теми американського сьогодення й особливо на сімейні теми. Втім, заробити на них великих грошей не вдавалося нікому. Заробітки вже відомої на той час компанії Procter&Gamble теж помітно скорочувалися. Який стосунок виробники мийних засобів мали до радіо? У часи Великої депресії — безпосереднє. Криза кризою, а потреба споживачів у предметах першої необхідності залишалася — менеджерам Procter&Gamble варто було лише нагадати американцям, що саме їхня продукція потрібна домогосподаркам у першу чергу. І вони ризикнули: за допомогою невеличкої рекламної агенції на радіо з’являється своєрідний жанр, який невдовзі отримав назву «мильна опера». Одна з американських радіостанцій почала трансляцію, говорячи мовою радянської критики, соціально-побутового серіалу «Матінка Перкінс» (Ma Perkins). Невигадливі сцени з життя місіс Перкінс та її родини перемежовувалися рекламою й безпосередньою згадкою у серіалі мила Oxydol від Procter&Gamble. Легенди тих часів говорять про те, що за перший рік трансляції «Матінки Перкінс» обсяги продажу мила Oxydol зросли удвічі. Сам серіал протримався 27 років — американські слухачі прослухали 7 тисяч епізодів з життя мильної родини.

Зараз американські корпорації сперечаються щодо того, хто ж започаткував на радіо жанр мильних опер: справді, майже одночасно з Procter&Gamble ще кілька компаній розпочали реалізацію аналогічних проектів. Утім, сьогодні це вже не так важливо. Як знати, можливо, й мали рацію радянські ідеологи, які запевняли, що мильні опери створювалися американським урядом для того, щоб у надважкий для країни час відволікти увагу пролетаріату від класової боротьби. Якщо так, то автори радіосеріалів досягли своєї мети — у США на початку 1930-х, у найскрутнішу для країни добу, не сталося соціальної революції, а був цілком капіталістичний новий курс президента Рузвельта, котрий, зрештою, вивів країну з кризи.

---

Рецидив-2001

Після 1929 року Нью-Йоркську біржу не раз лихоманило. Були кризи, скандали, запеклі двобої «биків» та «ведмедів». Однак такого, щоб зали біржі несподівано залишалися порожніми на кілька днів, не було аж до... 2001 року. Після подій 11 вересня Нью-Йоркську біржу зачинили більше ніж на тиждень. Панікери тоді поквапились порівняти економічну кризу 2001-го з кризою 1929-го. Утім, з’ясувалося, що Великій депресії не судилося повторитися двічі в одній країні.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар