Брокер-експортер

Розмовляв В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ

Леонід Козаченко може втратити чергову топ-посаду

Після того як у березні 2003-го Генпрокуратура гучно затримала Леоніда Козаченка, інкримінувавши йому зловживання владою і заподіяну шкоду державі та окремим особам на суму 1,5 млрд грн, ім’я екс-віце-прем’єра в періодичній пресі майже не згадувалося. Зараз президент Української ф’ючерсної біржі Леонід Козаченко має всі шанси «постати з попелу». Інформаційний привід — з 1 січня 2005 року, стверджує Козаченко, більшість агропромислових бірж України припинять своє існування.

Чим складніше управляти — колгоспом, приватним підприємством чи міністерством?

— Якщо говорити про чисто менеджерські функції, то найпростіше було працювати в колгоспі, управління яким зводилося до мобілізації робочої сили на виконання певних технологічних завдань. Звісно, успішність виконання цих завдань залежала від фінансових, матеріальних та інших ресурсів, які спускали згори і за які час від часу доводилося воювати. Втім, процес управління колгоспом був вельми примітивним: існувала програма — скільки, як, що і коли слід виробляти, за якою ціною продавати тощо. У процесі управління приватним підприємством доводилося вчитися приймати правильні бізнес-рішення за конкретних обставин. Управляючи міністерством — доводити чиновникам, що господарська діяльність не є основною функцією держави.

В Україні склалася ситуація, за якої міністр сільського господарства, з одного боку, не змушений, як раніше, з п’ятої години ранку об’їжджати ферми, перевіряючи, наприклад, раціон їжі та технологію доїння худоби. З іншого — боротьба колишніх колгоспів за бюджетні ресурси, втручання в процес ціноутворення та контроль над рухом продукції з боку місцевих адміністрацій не дозволяють говорити про те, що державі вдалося створити нормальні умови для розвитку сільського господарства.

В країні працюють понад 50 агропромислових бірж. Які операції забезпечують їхню життєздатність в умовах, коли більшість виробників не знають, наприклад, що таке опціони?

— Більшість керівників сучасних сільськогосподарських підприємств (колишніх колгоспів) продовжують працювати за принципом «держава вирішить — ми продамо». І це велика проблема, без розв’язання якої ефективне функціонування товарних бірж неможливе. Водночас в Україні є чимало підприємців (переважно молоді люди), які звикли розраховувати лише на власні сили, не чекаючи, доки їм до рота піднесуть ложку меду. І вони мають бути впевнені, що ні вітер, ні дощ, ні град, ні мороз не знищать посів; що на світовому ринку не відбудуться катаклізми, здатні призвести до неочікуваного падіння ціни; що якийсь чиновник не заборонить вивозити, приміром, зерно за межі району, області або країни. Цінові та політичні ризики можна врахувати у ф’ючерсному контракті.

Це в США, де біржі гарантують виконання ф’ючерсних угод. А які основні джерела прибутку українських агропромислових бірж?

— Ідеальна біржа — це елемент ринкової інфраструктури, що унеможливлює, по-перше, адміністративний диктат цін. По-друге, це механізм, що узгоджує попит з пропозицією, гарантуючи виконання певного контракту. В Україні третина контрактів, що укладаються на біржах, не виконуються. Однак головна проблема вітчизняних бірж, які здебільшого виконують функції посередницьких структур, полягає не в цьому. Наприклад, досі немає відповіді на, здавалося б, просте запитання: чому на біржах треба реєструвати експортні контракти?

Напевно, зацікавлені сторони платять за реєстрацію контрактів комісійні.

— Це з одного боку, а з іншого — реалії є такими, що кожний наступний губернатор зазвичай або змінює керівництво регіональної біржі, або створює власну. Відповідно українські кишенькові біржі не забезпечують ані вільного товарообороту, ані вільного ціноутворення. Відверто кажучи, реєстрація біржових контрактів в Україні межує з корупцією. До речі, один з останніх президентських указів передбачає створення єдиної спеціалізованої державної біржі, а законодавчо створено такі умови, що всі інші біржі будуть змушені з 1 січня 2005 року згорнути свою діяльність. Реєстрація експортних контрактів буде зосереджена в одних руках, і це виглядає дивним, оскільки неможливо контролювати експортні ціни краще, ніж за допомогою митниці.

Що відчуває топ-менеджер за гратами?

— У нашій державі не тільки я, а й будь-хто може потрапити за грати. Бути осторонь цієї проблеми — означає потурати беззаконню. Тому хоч мені й важко говорити на цю тему, але я дещо розповім. Моїм сокамерником був спортсмен — член української збірної з пляжного футболу, який мав власний бізнес. Двадцятишестирічного парубка відправили до в’язниці конкуренти, і він навіть не знав причини свого ув’язнення. В камері неможливо було вільно зробити навіть три-чотири кроки. Молодий бізнесмен був настільки пригніченим, що згасав з кожним днем. Я порадив йому робити фізичні вправи (присідати і віджиматися від полу), зауваживши, що лише таким чином можна не зламатися. Хлопець, який спочатку міг присісти на правій нозі 20 разів, через місяць робив 50 присідань, а гнітюче відчуття несправедливості у його свідомості поступилося місцем бажанню вижити й перемогти.

Бізнесменам, яких кинули за грати лише через те, що вони розумніші, успішніші й кращі за конкурентів, можу порадити не зациклюватися на своєму становищі і діях правоохоронців, а навантажувати себе фізично й боротися. Я переконаний, що сила — в правді. Не вірити в це — все одно, що програти.

Справи по колишніх віце-прем’єрах просто так не заводять. У вас, напевно, чимало ворогів?

— Уперше за часів незалежності України Генпрокуратура офіційно вибачилася за свої дії, таким чином визнавши факт фальсифікації справи проти мене. Я знаю всіх своїх ворогів персонально, але важко визначити, хто більше, а хто менше був причетний до фабрикації справи проти мене. Розумієте, люди, які займаються формуванням аграрної політики держави, відчувають шалений тиск з боку молодих політиків і бізнесменів. Моє ув’язнення напряму пов’язане з інертністю владної системи, дуже мало представників якої усвідомлюють, що адміністративне втручання в господарську діяльність і кишенькові бюджетні дотації — шлях в нікуди. Це стосується, до речі, не тільки АПК.

Я не герой, але потрапити за грати було тим складніше, що сталося це три місяці по тому, як Україна відновила свій імідж «європейської житниці», вийшла на п’яте місце у світі за експортом зернових і мене із сорока молодими зернотрейдерами вітали оплесками на конференції в Бразилії. Я тоді лише попросив перевернути український прапор, який висів на трибуні догори ногами... А через три місяці опинився у в’язниці. Решта членів делегації, не маючи можливості нормально працювати в Україні, почали вивозити чесно зароблені капітали в Росію та інші країни. Так я втратив частину своїх однодумців, а Україна — частину прогресивної молодої бізнес-еліти.

Знаєте, я довго думав над тим, як можна було уникнути ув’язнення. Можливо, мені не вистачило мудрості, можливо, не відчув ситуації, не вжив контрзаходів... Однак що можна зробити проти системи, яка не задоволена твоєю діяльністю? Напевно, найбільшою моєю помилкою було те, що я не сформував навколо себе сильне оточення, здатне дати по зубах.

Яким чином ви добирали людей у свою команду?

— Коли я керував підприємницькими структурами, то добирав кадри самостійно: щороку за три-чотири місяці до завершення навчання у профільних вищих навчальних закладах просив ректорів надати мені списки найкращих студентів (обов’язкова вимога — володіння іноземними мовами). Після цього особисто проводив зустрічі з кандидатами на вакансії. Ми спілкувалися на різні теми, я дивився людям у вічі й запрошував тих, хто горів працювати. Найбільше мені імпонували колишні спортсмени, адже систематичні заняття спортом — це індикатор, чи може людина підтримувати себе в тонусі незалежно від погоди та неприємностей.

Щодо найближчого оточення мушу сказати, що убезпечити себе від зради практично неможливо. На мій погляд, топ-менеджер має довіряти своїм підлеглим (звісна річ, не забуваючи їх перевіряти), але головне — він має бути готовим на самопожертву заради справи, готовим іти до кінця. Середовище, в якому ми перебуваємо, не вибачає помилок. За перші ролі в бізнесі та політиці слід боротися. І це не проста справа, це стан, у якому ти не відчуваєш плину часу, який стає для тебе абсолютною цінністю.

Скільки коштує ваше ім’я на ринку?

— На політичній біржі ані моє ім’я, ані мій автограф ніколи не торгувалися за гроші. Щодо бізнесу, то мій імідж важко виміряти грішми. У мене багато друзів у всіх куточках світу. І визнання мене як кваліфікованого фахівця є моїм найбільшим здобутком. Достатньо сказати, що коли мене заарештували, 30 американських сенаторів підписали лист з проханням розглянути мою справу об’єктивно. Думаю, що прізвище «Козаченко» буде ліквідне щонайменше ще років десять.

---

Досьє

Козаченко Леонід Петрович. Президент товарної біржі «Українська ф’ючерсна біржа», член Аграрної партії України, віце-президент УСПП. Народився 14.05.1955 р. в с. Веприк Фастівського району Київської області. 1977 р. — закінчив Українську сільськогосподарську академію. 1977-1978 рр. — завідувач центральної майстерні радгоспу Кожанський; 1979-1983 рр. — головний інженер радгоспу «Більшовик»; 1983-1986 рр. — голова правління колгоспу с. Пилипівка Фастівського р-ну. З 1991 р. — гендиректор АТ «Украгробізнес», з 2001 р. — директор ТОВ «Агроленд». З червня 2001 р. по листопад 2002 р. — віце-прем’єр-міністр України з питань АПК. Володіє англійською мовою. Захоплення: теніс, гірські та водні лижі, плавання.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар