Спецпроект

Село і люди

Олена СТРУК

Регіональним бізнесменам легше лобіювати свої інтереси з допомогою депутатів місцевих рад. Лояльність місцевої влади компанії намагаються завоювати, фінансуючи розвиток інфраструктури населених пунктів

Відтоді як компанія «Кнауф Інсулейшн Україна» заявила про плани будівництва трьох заводів з виробництва гіпсокартону, сухих будівельних сумішей і теплоізоляційних матеріалів загальною вартістю $250 млн, спокій Фастова порушено. Саме це місто у Київській області німці обрали для розвитку своєї виробничої бази. Але реалізація проекту ніяк не зрушить із мертвої точки — міська влада проти будівництва. Навіть втручання президента, який звернувся до місцевої ради з проханням посприяти іноземним інвесторам, не пом’якшило позицію депутатів.

В аналогічній ситуації опинилася й іспанська компанія «Урса», яка хоче запустити нове скловолоконне підприємство у Сквирі. Ніяк не вдається домовитися з білоцерківськими депутатами і компанії «Євро Фінанс», що реалізовує проект будівництва електросталеплавильного заводу.

«Місцева влада у селах, районах, містах або областях не зацікавлена у реалізації інвестиційних проектів», — запевняють бізнесмени. Розподіл бюджетних коштів областей жодним чином не пов’язаний з ефективністю роботи підприємств, що розташовані на їхній території. У розпорядження губернатора потрапляє лише незначна частина доходів, які приносять місцеві підприємства. Надходжень до місцевого бюджету зазвичай вистачає на утримання адміністративного апарату й вирішення дрібних соціальних проблем, але не на реалізацію якихось комплексних програм. «Тому керівникові регіону часто байдуже, чи з’явиться на його території нове підприємство. Адже бюджет майже не виграє від проекту, лобіювання якого перетворюється для бізнесмена на нелегке завдання», — каже директор консалтингової компанії «Гардарика» Костянтин Матвієнко.

Приваблива пропозиція

Лояльність місцевої влади компанії намагаються завоювати, фінансуючи розвиток інфраструктури населених пунктів. Кнауф Інсулейшн Україна, наприклад, заявила про готовність спрямувати на реалізацію соціальних проектів у Фастові EUR1 млн. Євро Фінанс також уклала соціальні договори на рівні села, району та міста, що передбачають будівництво доріг, школи, благоустрій території тощо. Село, в якому має з’явитися сталеплавильний завод, отримає під конкретні програми 5 млн грн, район — 20 млн грн, а територіальна громада Білої Церкви, поблизу якої вестимуться будівельні роботи, — 240 млн грн.

«З містом домовитися було найскладніше. Вони хотіли масштабніших соціальних проектів на кшталт тих, що реалізовувалися під час спорудження шинного заводу, коли за рахунок держави побудували практично всю інфраструктуру Білої Церкви, зокрема й житлові будинки», — розповідає віце-президент компанії «Євро Фінанс» Валентин Макаренко.

Укладання соціальних договорів може сприяти встановленню дружніх відносин із виконавчою владою, але для місцевих рад це не аргумент. Бізнесменам доводиться шукати інші механізми впливу на депутатів, які не підтримують проекту. І Білоцерківська, і Фастівська міськради стурбовані екологічною небезпекою виробництва. Винесення обговорення цієї проблеми на публіку — найефективніший спосіб загальмувати практично будь-яке промислове будівництво.

Щоб переконати депутатів у безпеці проекту, Євро Фінанс возила їх два роки тому на аналогічні підприємства у Єгипті. Але відтоді депутатський корпус змінився, і компанії довелося знову організовувати для народних обранців екскурсію на заводи — цього разу до Швейцарії. Утім, домогтися лояльності найчисельнішої фракції у місцевій міськраді так і не вдалося.

Адміністративний ресурс

«У бізнесменів немає іншого виходу, крім як самим потрапити у владу», — каже Костянтин Матвієнко. Поки що найвірніший спосіб вирішити свої проблеми на місцевому рівні, до якого вони найчастіше вдаються, — стати депутатом міськради, примкнувши до сили, яка сформувала більшість. Підприємці, які не мають такої можливості, шукають собі заступників у Києві або хоча б в обласному центрі.

Одним із найвпливовіших місцевих керівників зазвичай є голова обладміністрації, який стежить за збереженням балансу інтересів у регіоні. Втім, за останні чотири роки позиції, приміром, губернаторів дещо похитнулися. Голів обладміністрацій призначає президент, водночас вони змушені постійно йти на компроміс з обласними радами. «Тільки уявіть плюралізм, який панує в голові губернатора», — каже Костянтин Матвієнко. За словами президента компанії «Хлібні інвестиції» Юрія Триндюка, голови адміністрацій уже не можуть, як раніше, тиснути на підприємство лише тому, що воно розташоване на його вотчині.

Проте навіть бізнесмени-депутати намагаються заручатися підтримкою в адміністраціях. У той час як народний обранець не має прямих виконавчих повноважень, в адміністрації можуть вирішити питання, поставивши лише один підпис. Понад те, адміністрації майже цілком перетягнули на себе розв’язання земельних питань у районних центрах і селах.

Наприклад, землями у межах села розпоряджаються сільради, але оскільки кордони цих населених пунктів найчастіше чітко не визначені (ця робота тільки ведеться), то багато ділянок потрапляють під юрисдикцію районної адміністрації. «У нас у самісінькому центрі села є колишній радгосп, територія якого якимось чином опинилася у віданні району. Якщо раніше продаж або оренду землі на нашій території з нами хоча б погоджували, то за останній рік райдержадміністрація навіть цього не робить», — розповідає депутат одного з населених пунктів Вишгородського району (Київська область).

Та сваритися з керівниками району, де розподіляються бюджетні кошти, сільради не хочуть, тому йдуть на поступки. «Так, нещодавно в адміністрації призупинили наше рішення про виділення 10 га землі, поки таку саму ділянку ми не віддали їм. Я знаю, її продали за $1,2 млн. За останні півроку вони в такий спосіб реалізували вже 35 га, і це на території тільки нашої сільради», — каже депутат.

Земельні питання на рівні району зазвичай вирішують голова адміністрації та його перший заступник, який курирує цей напрям. Охочі купити ділянку або взяти її в оренду йдуть домовлятися передусім до нього. На прийом до заступника вони потрапляють, приміром, через когось із начальників управлінь, вхожих до кабінету чиновника. Підприємці стверджують, що за свої послуги посередник бере близько 10-40% вартості майданчика.

Вплинути на органи, підпорядковані міністерствам, за можливості намагаються з допомогою київського начальства. «Приміром, щоб переправити комбайни з одного господарства в інше, потрібен дозвіл ДАІ, який видають протягом місяця. Пришвидшити процес допомагає вказівка зверху від міністра внутрішніх справ, до якого ми звертаємося. Він не відмовляється допомогти, розуміючи важливість проблем, пов’язаних зі збиранням урожаю», — розповідає президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко.

Спроби налагодити формальні й неформальні контакти не припиняють власники будівельних фірм, промислових підприємств, ритейлери, чий бізнес залежить від чиновників. З дозвільними органами та перевіряючими інстанціями компанії воліють не вступати у відкритий конфлікт. «Якщо під час перевірки у нас знаходять якесь порушення, ми швидше заплатимо штраф, а не обстоюватимемо свої права, наприклад, у суді. Хоча це ненормальна практика, адже спектр проблемних питань постійно розширюється, відповідно доводиться витрачати дедалі більше ресурсів на їх вирішення», — каже директор гіпермаркету «Країна» Марія Чумак.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар