Легпром зашивається

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК

На великих швейних підприємствах Львівщини кадрова криза — дрібні фірми-конкуренти зманюють фахівців

Маленькі потіснили великих

За дев’ять місяців поточного року відоме львівське підприємство «Троттола», яке працює на ринку десять років і має загальноукраїнську мережу фірмових магазинів жіночого одягу «Сенсус», скоротило виробництво на третину. Замість звичних 250 швейних виробів на місяць три фабрики регіону виготовляють лише 150-180 одиниць одягу.

Основну причину помітного виробничого спаду директор Троттоли Ярослав Рущишин вбачає у хронічному дефіциті робочої сили (на підприємстві у дві зміни працюють 1600 осіб). Сьогодні в легкій промисловості Львівщини, за його словами, спостерігається конкуренція не за ринок збуту, а — за кадри. Через брак швачок, як з’ясували Контракти, «зашиваються» й інші підприємства цієї галузі. Вони змушені відмовляти замовникам (переважно іноземним) і скорочувати виробництво.

Дехто причиною кадрового голоду на львівських фабриках називає заробітчанство: мовляв, чимало швачок останнім часом виїхали з Галичини у пошуках кращої долі і більшої зарплати до країн ЄС і тепер працюють на тамтешній легпром. Однак менеджмент великих підприємств вважає, що катастрофічна невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці є наслідком хаотичного збільшення кількості невеликих швейних підприємств — формату майстерень, що займаються пошиттям одягу. Як повідомила Контрактам генеральний директор спільного українського-швейцарського акціонерного товариства «Весна» (виробництво легкого жіночого одягу) Марія Забігайло, раніше на Львівщині працювало 10-12 швейних підприємств, а зараз, за інформацією Львівської облдержадміністрації, в області їх налічується понад 2,5 тисячі. Причому лише у Львові ця цифра сягає 2 тисяч. Це переважно мікрофірми, у штаті яких — по 20-40 працівників.

Статус невеликого приватного підприємства забезпечує пільговий режим оподаткування. Майстерні сплачують 10% податку з доходу і невеликі відрахування до соціальних фондів. Досить часто дрібні легпромівці оптимізують податкове навантаження, розраховуючись із персоналом «конвертованою» зарплатою. «Водночас великі підприємства, такі як ми, платять 40% нарахувань на зарплату, 25% — податку на прибуток, 20% — ПДВ і 14% — різних місцевих податків. У підсумку в розпорядженні підприємства залишається лише 3% заробленого. Як може розвиватися підприємство, де працює 800 осіб?» — говорить Марія Забігайло.

Вища, завдяки лібералізації податкового тиску і «чорній» готівці, зарплата на підприємствах малого формату, вважають експерти, і є тією приманкою, яка перетягує швачок з великих фабрик на «карликові». Якщо, приміром, Троттола здатна платити працівниці 350-500 грн на місяць, то на малих підприємствах швачки заробляють по 800 грн і більше. Скоротити цю вилку, мобілізувавши свої приховані внутрішні резерви, великі підприємства не можуть з економічних причин: вони зав’язані на давальницькій схемі, й нещедрий на кошти замовник-іноземець завжди має на вибір дешевшого виконавця в інших країнах.

Фабрики Львівщини, зокрема, завозять давальницьку сировину з Англії, Франції, Данії, Швеції і в Україні реалізують не більше ніж 5% готових виробів. Раніше частину своїх замовлень потужні українські підприємства розкидали по дрібних фірмах. Тепер останні самі напряму вийшли на замовника, який часто є також інвестором цих виробництв.

Внутрішній ринок, що міг би відкоригувати ситуацію, сьогодні не готовий спожити продукцію вітчизняного легпрому. Пересічні українці все ще віддають перевагу дешевшому турецько-китайському краму, яким заповнені магазини і базари. Його цінова привабливість зумовлюється кількома чинниками — дешевою робочою силою в країнах-продуцентах та контрабандним способом доставки в Україну.

Далі буде

Тенденція до поглиблення кадрового голоду в легкій промисловості, на думку професіоналів, посилиться. Особливо це відчуватиметься в західному регіоні України, куди сьогодні форсовано перебазовують свої виробництва поляки (див. Контракти, № 40). Польських швачок уже не влаштовує зарплата, яку їм безальтернативно пропонує західний замовник-давальник. Тому останній у пошуках дешевшої робочої сили змушений рухатися на Схід. Однак і українські великі підприємства, які працюють легально, все менше влаштовують копійки, що їх пропонують замовники. Відтак європейські компанії перекроюють свої глобальні контракти й укладають їх з фірмами меншого формату або рухаються в сільську місцевість, де люди зголошуються шити «брендовий» одяг за менші гроші.

Вгамувати кадровий ажіотаж намагаються заклади професійної освіти, які раніше клепали кадри для сільського господарства, а відчувши ринкову кон’юнктуру, оперативно перекваліфікувалися на підготовку швачок. Тільки на Львівщині, за словами директора міжрайонного центру профтехосвіти, художнього моделювання та дизайну Ярослава Даця, підготовкою швейного персоналу займаються 27 структур.

Зате львівські училища, які традиційно готували швачок, помітно скоротили набір на цю спеціальність. Якщо 1991 року міський центр, що тепер об’єднує два училища, набрав понад 400 осіб, то цього року — ледве половину. За словами Ярослава Даця, львів’янок стримує невисока зарплата швачки, нелегкі умови праці з авральним виконанням давальницьких замовлень та недостатні соціальні гарантії.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар